Постанова

від 27.07.2023 по справі 461/8208/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 461/8208/17 пров. № А/857/10327/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Довгополова О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 24 травня 2023 року (судді Мироненко Л.Д., ухвалену у письмовому провадженні в м. Львів) у справі №461/8208/17 провадження №2-а/461/196/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

ВСТАНОВИВ:

27.11.2017 ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 17.11.2017 № 384 «Про демонтаж самочинно встановлених малих архітектурних форм у пр. Крива Липа, 6».

Оскаржуваною ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 24 травня 2023 року матеріали адміністративного позову передано за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Приймаючи судове рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з тих мотивів, що слід передати справу за підсудністю Львівському окружному адміністративному суду.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступні обставини.

Відповідно до частини 5 статті 179 КАС України, в редакції чинній до 15.12.2017, днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду.

Після надходження позовної заяви до суду і реєстрації, з допомогою автоматизованої системи документообігу суду визначається суддя, якому передається справа.

Так, відповідно до проставленого на позовній заяві реєстраційного штампу Галицького районного суду м. Львова, позовна заява у цій справі зареєстрована судом першої інстанції 27.11.2017 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2017 передана головуючому судді (судді-доповідачу) Зубачик Н.Б.

15 грудня 2017 року набрав чинності КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, згідно з частиною 3 статті 3 якого провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Водночас, пунктом 12 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України у вказаній редакції передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, наведені положення процесуального закону вказують місцевим загальним судам як адміністративним судам продовжувати розглядати підсудні їм заяви і скарги, подані до набрання чинності новою редакцією КАС України, провадження в яких не було відкрито на момент набрання чинності нової редакції цього Кодексу, попри те, що після початку дії нової редакції цього Кодексу за її новими правилами такі заяви і справи за предметною підсудністю підвідомчі іншому суду і повинні розглядатися за правилами нової редакції КАС України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 18 КАС України, в редакції чинній на час подання позовної заяви, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Оскільки позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 звернені до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради органу місцевого самоврядування, а тому станом на листопад 2017 року позов правомірно подано до Галицького районного суду м. Львова як адміністративного суду.

В свою чергу, частиною 1 статті 20 КАС України, в редакції після 15.12.2017, визначено вичерпний перелік категорій справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, серед яких справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, відсутні, та встановлено у частині 2 вказаної статті, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

Водночас те, що за правилами нової редакції КАС України спори зазначеної вище категорії не підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, а окружним адміністративним судам, не означає, що місцевий загальний суд як адміністративний суд не вправі продовжувати розгляд позовної заяви, що була підсудна йому на час дії попередньої редакції КАС України.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 жовтня 2018 року у справі №760/19982/17.

Окрім того, Верховний Суд, як і Конституційний Суд України, неодноразово наголошували на тому, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави суду апеляційної інстанції зробити висновок, що при вчиненні певної процесуальної дії (в тому числі подачі позовної заяви) учасник справи повинен керуватися процесуальним законом, чинним на час вчинення такої дії, оформляти та подавати процесуальні документи (в тому числі позовні заяви) з дотриманням вимог КАС України, чинними на час відповідного оформлення та подання, що дотримано ФОП ОСОБА_1 як позивачем при поданні позовної заяви в частині визначення предметної підсудності адміністративної справи.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 05 березня 2020 року у справі №640/12339/19, положення статті 30 КАС України необхідно трактувати і застосовувати не буквально, а системно, у взаємозалежному і взаємообумовленому зв`язку з положеннями, що стосуються функціонування видів підсудності в адміністративному судочинстві.

За загальним визначенням, підсудність адміністративних спорів (справ) є правовим інститутом, що містить адміністративно-процесуальні норми, які розмежовують компетенцію щодо розгляду і вирішення адміністративних справ між окремими інституціями судової системи і між адміністративними судами одного інституційного рівня.

Визначення компетентного суду для розгляду адміністративної справи провадиться, серед іншого, залежно від предмета публічно-правового спору або його суб`єктного складу, територіальних меж юрисдикції певного суду, функцій при розгляді справи, які виконує певний суд судової системи.

Правила підсудності у своїй сукупності певним чином встановлюють алгоритм обрання компетентного адміністративного суду для розгляду і вирішення конкретної справи. Правильне визначення компетентного суду для розгляду і вирішення адміністративної справи має значення для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення в адміністративній справі.

Процесуальний закон встановлює три різновиди підсудності адміністративних справ: предметну або родову; територіальну або просторову, інстанційну або функціональну.

Як предмет підсудностi розуміють сукупність правил, що визначають, чи розмежовують компетенції судів із розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від предмета публічно-правового спору або його суб`єктного складу.

Територіальна підсудність - це також сукупність правил, що визначають розмежування компетенції адміністративних судів одного рівня щодо розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від території, на яку поширюється їх діяльність.

Своєю чергою, ця підсудність поділяється на такі її види, як загальну, альтернативну, виключну і за зв`язком справ.

Як інстанційну підсудність належить розуміти правила, що визначають розмежування компетенції адміністративних судів при розгляді адміністративних справ.

Стаття 30 КАС України, як і стаття 29 КАС України, розміщені законодавцем в § 3 «Територіальна юрисдикція (підсудність)» Глави 2. «Адміністративна юрисдикція» КАС України.

Стаття 29 КАС України встановлює правила передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого і наводить перелік умов, коли така передача можлива. В основному підставами для передачі справи є чинники, що впливають на дотримання правил територіальної підсудності.

З аналізу положень частини 1 статті 30 КАС України вбачається, що первинно положення цієї статті спрямовані на недопущення спорів між судами одного інституційного рівня, яким підсудні справи з однаковим предметом спору, і, коли з`являються обставини, що зумовлюють зміну територіальної підсудності.

Саме тому, щоб унеможливити пересилання справи з одного суду до іншого з підстави забезпечення дотримання територіальної підсудності, закон встановив заборону.

Положення частини 2 статті 30 КАС України, які відсилають до положень статті 29 цього Кодексу, посилюють правильність думки про те, що передача справ з одного суду до іншого за підсудністю забороняється з підстав територіальної підсудності.

В свою чергу, розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.

Таким чином, якщо суд першої інстанції помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб`єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ, встановленої статтею 30 КАС України.

Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов`язковості положень інституту підсудності адміністративних справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові від 05 березня 2020 року у справі №640/12339/19, Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 26 серпня 2019 року у справі № 855/364/19, якими також зазначено, що таке рішення (про повернення справи адресату) є виконанням вимог закону.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в даному випадку Галицький районний суд м. Львова є судом, якому з врахуванням дати подання позовної заяви та пункту 12 Перехідних положень КАС України, за предметною підсудністю підсудні справи у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, а тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не обґрунтовано передав справу за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв`язку з чим ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність .

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Відповідно до частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 320, 321, 328, 329, 331 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 24 травня 2023 року у справі №461/8208/17 провадження №2-а/461/196/23 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

О.М. Довгополов

Повний текст постанови складено 27.07.2023