Ухвала

від 28.07.2023 по справі 320/11622/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 липня 2023 року

м. Київ

справа № 320/11622/22

адміністративне провадження № К/990/25282/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі № 320/11622/22 за позовом ОСОБА_1 до Відділу Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Відділу Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, ВДВС у м. Біла Церква) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП №37713570, винесену 02 лютого 2016 року головним державним виконавцем Прохацьким Р.О., про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 126 275,60 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року змінено, зазначивши, що підстави для відмови у задоволенні позовних вимог викладені у мотивувальній частині цієї постанови.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №756/9582/14-ц та постанові Вищого господарського суду України від 28 січня 2015 року у справі №924/205/13-г.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так, Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №756/9582/14-ц зазначив, що факт порушення державним виконавцем порядку надсилання сторонам виконавчого провадження копій процесуальних документів сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує скасування постанов виконавчого провадження, проте ненаправлення виконавцем в установленому законом порядку постанови може бути підставою для визнання неправомірними таких дій (бездіяльності) державного виконавця.

Натомість у цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент подання стягувачем (ПАТ «УкрСиббанк») заяви про повернення виконавчого документу боржником рішення суду у справі №2-186/11 виконано не було, що, з урахуванням приписів частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить, що оскаржувана постанова прийнята у відповідності до вимог чинного на той час Закону. При цьому, доводи позивача про неотримання копію постанови від 22 квітня 2013 року про відкриття виконавчого провадження №37713570, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки останні не були заявлені до суду першої інстанції, а тому у відповідності до частини п`ятої статті 308 КАС України такі підстави позову не підлягали розгляду судом апеляційної інстанції.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №756/9582/14-ц не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Суд також вважає безпідставним посилання скаржника на правову позицію Вищого господарського суду України у справі № 924/205/13-г від 28 січня 2015 року щодо стягнення виконавчого збору з боржника у випадку вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання з огляду на те, що зміни до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом набрали чинності з 05.04.2015, тобто, вже після винесення постанови Вищого господарським судом України.

Отже, нормативне регулювання справи № 924/205/13-г є відмінним від тієї, що маємо у цій справі.

Тому наведена скаржником постанова ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Вищого господарського суду України від 28 січня 2015 року у справі №924/205/13-г є безпідставними.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

У свою чергу, статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги та текстів оскаржуваних судових рішень слідує, що спір у цій справі виник з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів обох інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Проте, скаржник не зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також не посилається на значення саме цієї справи при формуванні єдиної правозастосовчої практики.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі № 320/11622/22 за позовом ОСОБА_1 до Відділу Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько