Рішення

від 20.07.2023 по справі 758/3749/23

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/3749/23

Категорія 9

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

20 липня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю секретаря судового засідання Довгалюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Житлово-будівельний кооператив «Кристал-13», про визнання права власності на 1/2 частку кооперативної квартири,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши, що з 12.11.1983 по 08.08.2006 він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Від шлюбу у них народилося двоє дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 29.03.1986, тобто ще під час перебування у шлюбі із ОСОБА_4 , останню було прийнято до членів ЖБК «Кристал-13» та на підставі ордеру №3399 надано їй двокімнатну квартиру, загальною площею 50 кв.м, житловою площею 29,50 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на сім`ю із трьох осіб, а саме: ОСОБА_4 як члена ЖБК «Кристал-13», її чоловіка ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 , після чого всі вони стали там разом проживати. 21.09.1993 за цією ж адресою був зареєстрований і молодший син подружжя ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла. Після її смерті позивач разом із дітьми залишився проживати у вказаній квартирі та взяв на себе усі витрати по утриманню квартири. За життя ОСОБА_4 квартира не була приватизована, хоча сума пайового внеску за неї у розмірі 9595,00 крб. була повністю сплачена ще 12.02.1992, що підтверджується довідкою ЖБК «Кристал-13» від 28.03.2023. З огляду на наведене, позивач, бажаючи реалізувати своє право на частку в паєнакопиченні, яке було набуте ним під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , звернувся до суду із даним позовом, в якому просить визнати паєнакопичення в розмірі 9595,00 крб., сплачені 12.02.1992 у повному обсязі за квартиру АДРЕСА_2 , спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також визнати за ним право на 1/2 частку вказаної квартири. При цьому, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на положення ст.ст. 22, 28 КпШС України, ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону України «Про власність», п.43 Примірного статуту ЖБК, постанову Пленуму ВСУ №9 від 18.09.1987 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2023 головуючим суддею у справі визначено Ковбасюк О.О.

Ухвалою судді від 11.04.2023 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

23.05.2023 представником позивача надано до суду документи на виконання вказаної ухвали суду.

Ухвалою суду від 24.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, третій особі - письмових пояснень по суті спору.

Відповідач у встановлений судом строк без поважних причин відзив на позов не надав, тому суд вирішив справу за наявними матеріалами у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Ухвалою суду від 21.06.2023 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

20.07.2023 на виконання вказаної ухвали Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надано до суду копію актового запису про смерть ОСОБА_4 .

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Водночас, представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій він позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

З огляду на викладене та за відсутності заперечень сторони позивача, суд постановив ухвалу про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення, оскільки згідно ст. 281 ЦПК України, якщо відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Житлового Кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

Стаття 6 ЖК Української РСР передбачає, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Відповідно до статті 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно з частиною першою статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Правові основи приватизації державного житлового фонду визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з частинами першою, третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Громадяни можуть набути право власності лише на житлові приміщення, в яких вони постійно проживають на умовах найму.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №161/4168/20.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який було зареєстровано 12.11.1983 виконавчим комітетом Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області, актовий запис №13, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу №00038902640 від 17.03.2023.

Шлюб між ними було розірвано 08.08.2006, про що складено актовий запис №437, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві 19.08.2015.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 29.03.1986 його дружину ОСОБА_4 було прийнято до членів ЖБК «Кристал-13» та на підставі ордеру №3399 надано їй двокімнатну квартиру, загальною площею 50 кв.м, житловою площею 29,50 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на сім`ю із трьох осіб, а саме: ОСОБА_4 як члена ЖБК «Кристал-13», її чоловіка ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 , після чого всі вони стали там разом проживати. Однак, враховуючи те, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , не приватизувавши за життя вказану кватиру, позивач стверджує про наявність підстав для визнання за ним права на 1/2 частку вказаної квартири, визнавши при цьому паєнакопичення в розмірі 9595,00 крб., сплачені 12.02.1992 у повному обсязі за таку квартиру спільним майном його та ОСОБА_4 як подружжя.

Факт смерті ОСОБА_4 11.12.2008 підтверджується копією актового запису про смерть №22371 від 15.12.2009, наданого на виконання ухвали суду Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Обставина щодо видачі ордеру на ім`я ОСОБА_4 підтверджується наявною в матеріалах справи копією ордеру №3399, виданого Відділом міськжитлообміну Управління обліку та розподілу житлової площі Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів 29.03.1986, згідно з яким ОСОБА_4 дозволено зайняти квартиру АДРЕСА_3 , кількістю 2 кімнати, площею 29,5 кв.м., на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_4 , її чоловіка ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 .

Із довідки ЖБК «Кристал-13» №К-13/04 від 28.03.2023 вбачається, що за даними кооперативу квартира АДРЕСА_4 в будинку, що належить ЖБК «Кристал-13», на теперішній час не має офіційного власника. Дані про суму та дату первинного пайового внеску в ЖБК «Кристал-13» не збереглися.

Згідно з довідкою ЖБК «Кристал-13» №К-13/05, виданою на ім`я ОСОБА_4 28.03.2023, сума пайового внеску за квартиру АДРЕСА_2 , у розмірі 9595,00 крб. сплачена 12.02.1992 у повному обсязі.

У цій же довідці зазначено, що ОСОБА_4 була власником вказаної квартири на підставі обмінного ордера №3399, виданого 29.03.1986.

Суд критично оцінює таку довідку, оскільки її зміст суперечить змісту вищевказаної довідки цього ж житлово-будівельного кооперативу№К-13/04 від 28.02.223, у якій зазначено про відсутність відомостей про офіційного власника цієї ж квартири.

Крім того, суд приймає до уваги, що довідка №К-13/05 від 28.03.2023 видана на ім`я ОСОБА_4 , тобто на ім`я померлої особи.

Згідно з ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті.

З огляду на наведене, довідка, видана на ім`я ОСОБА_4 після її смерті, не може створювати як для неї, так і для будь-яких інших осіб, жодних правових наслідків.

Вирішуючи обґрунтованість інших доводів позивача, наведених в обґрунтування позову та наявність підстав для задоволення позовних вимог в цілому, суд також виходить із наступного.

За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Відповідно до частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених законом, а саме пунктом 2 статті 2 цього Закону, в якому вказано, що не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16.12.2009, встановлюють порядок передання квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім`ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов`язаний у місячний термін із дня одержання заяви прийняти рішення про передання житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво.

Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян передбачено список документів, які подає особа до органів приватизації.

Таким чином, нормами вищевказаних нормативних актів передбачається, що приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються в установлений термін після одержання заяви громадянина.

Суд не може підміняти інший орган державної влади або місцевого самоврядування, перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цих органів.

Із наявних в матеріалах справи письмових доказів не встановлено, що позивач звертався до органу приватизації із заявою про приватизацію спірного житлового приміщення та таким органом було прийнято рішення про відмову йому у такій приватизації.

Так, із наданих представником позивача до суду письмових доказів вбачається, що 02.05.2023 позивачем було подано до Центру надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації заяву про приватизацію та реєстрацію на його ім`я 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 та видачу відповідного свідоцтва про право власності на зазначене нерухоме майно.

На таку заяву 12.05.2023 начальником ЦНАПу було надано письмову відповідь за №201, у якій фактично лише процитовано положення ч.2 ст. 19 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12, п.2 ч.4 ст. 13, ч.1 ст.8 Закону України «Про адміністративні послуги», а також зазначено, що порядок та спосіб подання документів заявниками для отримання адміністративної послуги передбачено інформаційною карткою адміністративної послуги з державної реєстрації права власності на нерухоме майно (на підставі заяви спадкоємця), затвердженої наказом Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20.02.2023 №18-з.

Копію такої інформаційної картки представником позивача також надано до суду.

Разом із цим, відомості щодо прийняття вказаним органом або будь-яким іншим уповноваженим органом рішення по суті поданої ОСОБА_1 заяви про приватизацію вказаної квартири, у тому числі рішення про відмову у такій приватизації, у матеріалах справи відсутні.

Крім того, позивачем належним чином не обґрунтовано вимогу про визнання за ним права саме на 1/2 частину вказаної квартири.

Статтею 345 ЦК України закріплено право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

У пункті 2 Положення про порядок передачі у комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №891 від 06.11.1995 (далі - Положення №891), зазначено, що передачі у комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).

Відповідно до частин першої та другої статті 4-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Ініціатива щодо передачі об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України №1060 від 05.09.1996 «Про поетапну передачу у комунальну власність об`єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних, обслуговуючих підприємств, установ, організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності» передбачено, що передача об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність здійснюється відповідно до Положення № 891, за яким передача житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємства, провадиться за його згодою та за згодою відповідної ради.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства, з огляду на встановлені вище обставини справи, суд вважає, що доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п.89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п.7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, п.77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц).

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №523/8951/20 (провадження № 61-10813св21).

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи те, що під час розгляду справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати по сплаті судового бору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 23, 81, 141, 247, 258, 259, 263-268, 273, 280-282, 284, 289 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Житлово-будівельний кооператив «Кристал-13», про визнання права власності на 1/2 частку кооперативної квартири відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідачі:

- ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , інші ідентифікуючі дані суду невідомі;

- ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , інші ідентифікуючі дані суду невідомі;

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору:

- Житлово-будівельний кооператив «Кристал-13», місцезнаходження: 04108, м. Київ, вул. Наталії Ужвій, буд. 10, код ЄДРПОУ 22895345.

Повний текст рішення складено 25.07.2023.

Суддя О. О. Ковбасюк