Постанова

від 11.06.2024 по справі 758/3749/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 758/3749/23

номер провадження: 22-ц/824/3177/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року у складі судді Ковбасюк О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: житлово -будівельний кооператив «Кристал-13», про визнання права власності на 1/2 частку кооперативної квартири,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: житлово-будівельний кооператив «Кристал-13» (далі - ЖБК «Кристал-13»), про визнання права власності на 1/2 частку кооперативної квартири.

Позов мотивований тим, що з 12 листопада 1983 року по 08 серпня 2006 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , в якому у них народилося двоє дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував, що під час перебування у шлюбі 29 березня 1986 року ОСОБА_4 була прийнята до членів ЖБК «Кристал-13» і на підставі ордеру №3399 їй надано двокімнатну квартиру, загальною площею 50 кв.м, житловою площею 29,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на сім`ю із трьох осіб, а саме: ОСОБА_4 , як члена ЖБК «Кристал-13», її чоловіка ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 , після чого вони в ній стали разом проживати. Зазначав, що 21 вересня 1993 року за цією ж адресою був зареєстрований молодший син подружжя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла. Після її смерті позивач разом із дітьми залишився проживати у вказаній квартирі та взяв на себе усі витрати по утриманню квартири.

Зазначав, що за життя ОСОБА_4 вказана квартира не була приватизована, хоча 12 лютого 1992 року сума пайового внеску за вказану квартиру була повністю сплачена у розмірі 9595,00 крб, що підтверджується довідкою ЖБК «Кристал-13» від 28 березня 2023 року. Тому, бажаючи реалізувати своє право на частку в паєнакопиченні, яке було набуте ним під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , позивач звернувся до суду із даним позовом.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив:

визнати паєнакопичення у розмірі 9595,00 крб, сплачені 12 лютого 1992 року у повному обсязі за квартиру АДРЕСА_2 , спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;

визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частку вказаної квартири.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов хибного висновку про необхідність звернення позивача до органу приватизації відповідно до норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки вважає, що кооперативну квартиру не потрібно приватизовувати.

Вказує, що згідно з роз`ясненнями, які містяться у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 18 вересня 1987 року «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилось, слід керуватися ст.146 ЖК України, ст.15 Закону України «Про власність», п.43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім`ю (ст.ст. 22, 24, 28, 29 КпШС України) враховуючи таке: пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не звертався до органу приватизації із заявою про приватизацію спірного житлового приміщення і таким органом не було прийнято рішення про відмову йому у такій приватизації. Позивачем належним чином не обґрунтовано вимогу про визнання за ним права саме на 1/2 частину спірної квартири. Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах, а обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , який було зареєстровано 12 листопада 1983 року виконавчим комітетом Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області, актовий запис №13, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу №00038902640 від 17 березня 2023 року.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано 08 серпня 2006 року, про що складено актовий запис №437, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві 19 серпня 2015 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що 29 березня 1986 року його дружину ОСОБА_4 було прийнято до членів ЖБК «Кристал-13» і на підставі ордеру №3399 їй надано двокімнатну квартиру, загальною площею 50 кв.м, житловою площею 29,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на сім`ю із трьох осіб, а саме: ОСОБА_4 , як члена ЖБК «Кристал-13», її чоловіка ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 , після чого вони в ній стали разом проживати. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, за її життя спірна квартира не була приватизована, хоча 12 лютого 1992 року сума пайового внеску за вказану квартиру була повністю сплачена у розмірі 9595,00 крб, що підтверджується довідкою ЖБК «Кристал-13» від 28 березня 2023 року. Тому позивач вважав, що наявні підстави для визнання за ним права на 1/2 частку вказаної квартири, визнавши при цьому паєнакопичення в розмірі 9595,00 крб, сплачені за таку квартиру спільним майном подружжя.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією актового запису про смерть №22371 від 15 грудня 2009 року.

З наявної у матеріалах справи копії ордеру №3399, виданого Відділом міськжитлообміну Управління обліку та розподілу житлової площі Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів 29 березня 1986 року на ім`я ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_4 дозволено зайняти квартиру АДРЕСА_3 , кількістю 2 кімнати, площею 29,5 кв.м, на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_4 , її чоловіка ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки ЖБК «Кристал-13» №К-13/04 від 28 березня 2023 року слідує, що квартира АДРЕСА_4 , у будинку, що належить ЖБК «Кристал-13», на теперішній час не має офіційного власника. Дані про суму та дату первинного пайового внеску в ЖБК «Кристал-13» не збереглися (а.с.11).

З довідки ЖБК «Кристал-13» №К-13/05 від 28 березня 2023 року, яка видана на ім`я ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_4 була членом ЖБК «Кристал-13» з 29 березня 1986 року та власником квартири АДРЕСА_2 на підставі обмінного ордера №3399, виданого згідно рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів, управління по обліку та розприділенню житлової площі Відділ міськжитлообміну від 29 березня 1986 року. Сума пайового внеску за вказану квартиру у розмірі 9595,00 крб сплачена 12 лютого 1992 року у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення (а.с.12).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково критично оцінив вказану вище довідку ЖБК «Кристал-13» №К-13/05 від 28 березня 2023 року з тих підстав, що: її зміст суперечить змісту довідки ЖБК «Кристал-13» №К-13/04 від 28 березня 2023 року, у якій зазначено про відсутність відомостей про офіційного власника спірної квартири; довідку ЖБК «Кристал-13» №К-13/05 від 28 березня 2023 року видано на ім`я ОСОБА_4 , тобто на ім`я померлої.

Судом першої інстанції не враховано, що зазначення у довідці ЖБК «Кристал-13» №К-13/04 від 28 березня 2023 року про те, що спірна квартира не має офіційного власника, не суперечить відомостям, які зазначені у довідці ЖБК «Кристал-13» №К-13/05 від 28 березня 2023 року, в якій вказано, що ОСОБА_4 була власником спірної квартири. При цьому, колегія суддів враховує, що довідка ЖБК «Кристал-13» №К-13/05 від 28 березня 2023 року була видана у відповідь на запит адвокатського об`єднання Дніпровська колегія адвокатів міста Києва, як додаток до довідки ЖБК «Кристал-13» №К-13/04 від 28 березня 2023 року.

Та обставина, що довідка ЖБК «Кристал-13» №К-13/05 від 28 березня 2023 року видана на ОСОБА_4 , яка померла, то ця обставина не спростовує зазначених у ній відомостей про те, що вона була членом ЖБК «Кристал-13» з 29 березня 1986 року та власником спірної квартири на підставі обмінного ордера №3399, виданого згідно рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів, управління по обліку та розприділенню житлової площі Відділ міськжитлообміну від 29 березня 1986 року, а також те, що сума пайового внеску за вказану квартиру у розмірі 9595,00 крб сплачена 12 лютого 1992 року у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення.

Частиною 3 ст.3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно положень ст.112 ЦК Української РСР (який діяв на час набуття прав ОСОБА_4 на спірну квартиру) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про власність» (який діяв на час повної сплати пайового внеску за спірну квартиру) член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

У пунктах 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК УРСР, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельному кооперативі у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їхнім спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Статтями 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який діяв на час сплати пайових внесків за спірну квартиру) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України та ст.60 СК України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з положеннями ст.70 СК України, ст.372 ЦК України, який діяв на час розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 з 12 листопада 1983 року по 08 серпня 2006 року.

Відповідно до наявної у справі копії ордеру №3399, виданого Відділом міськжитлообміну Управління обліку та розподілу житлової площі Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів 29 березня 1986 року на ім`я ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_4 дозволено зайняти квартиру АДРЕСА_3 , кількістю 2 кімнати, площею 29,5 кв.м, на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_4 , її чоловіка ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою ЖБК «Кристал-13» №К-13/05 від 28 березня 2023 року, сума пайового внеску за квартиру АДРЕСА_2 , у розмірі 9595,00 крб сплачена 12 лютого 1992 року у повному обсязі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 має право на 1/2 частину спірної квартири, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_1 та померлої ОСОБА_4 .

З огляду на те, що ОСОБА_4 , перебуваючи у шлюбі, була членом ЖБК «Кристал-13» і під час перебування у шлюбі з позивачем внесла грошові кошти у повному обсязі, що складав суму паєнакопичення, то колегія суддів приходить до висновку про те, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки пай був накопичений за час шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_4 за рахунок спільних коштів подружжя.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2019 року у справі №490/3310/14-ц (провадження №61-24870св18).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частки двохкімнатної кооперативної квартири АДРЕСА_2 .

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання паєнакопичення в розмірі 9595,00 крб, сплачені 12 лютого 1992 року у повному обсязі за квартиру АДРЕСА_2 , спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Обрання позивачем неефективного (неналежного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частки спірної квартири АДРЕСА_2 , то визнання паєнакопичення в розмірі 9595,00 крб, сплачених 12 лютого 1992 року за вищевказану квартиру, не призведе до належного способу захисту його прав, що є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, наведені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 частково з наведених вище підстав.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що за подання та розгляд позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 2 000 грн 00 коп. (а.с.5).

За подання та розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 3 000 грн 00 коп. (а.с.111, 120).

Таким чином, із відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання та розгляд апеляційної скарги у розмірі по 2 500 грн 00 коп., з кожного окремо.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: житлово-будівельний кооператив «Кристал-13», про визнання права власності на 1/2 частку кооперативної квартири - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частки двохкімнатної кооперативної квартири АДРЕСА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 2 500 грн 00 коп., з кожного окремо.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 21 червня 2024 року

Головуючий

Судді: