Рішення

від 12.06.2018 по справі 368/1465/17

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1465/17

2/368/68/18

Рішення

Іменем України

"12" червня 2018 р. Кагарлицький районний суд Київської області

В складі:

Головуючий: суддя Закаблук О.В.

Учасників судового процесу:

Учасники:

Відповідач: ОСОБА_1 .

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог

на предмет позову, на стороні позивача: ОСОБА_2 .

Представники:

Представник позивача: Лисюк О.В.

Представник відповідача: ОСОБА_3 .

Інші учасники судового процесу:

Секретар судового засідання: Салій Я.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлик Київської області в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, суд, -

В С Т А Н О В И В :

26.10.2017 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в прохальній частині якої позивачка просила суд винести судове рішення, на підставі якого:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду.

2. Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 з надвіірними будівлями.

3. Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3222288801:01:374:0027, загальною площею 0,3000 га - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 .

4. Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3222288801:01:374:0015, загальною площею 0,0826 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .

5. Здійснити поділ спільного майна подружжя.

6. Виділити у власність ОСОБА_4 1/2 частину 1/2 будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями.

7. Виділити у власність ОСОБА_4 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3222288801:01:374:0027, загальною площею 0,3000 га - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 .

8. Виділити у власність ОСОБА_4 1/2 частину земельної ділянки 3222288801:01:374:0015, загальною площею 0,0826 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .

9. Судові витрати покласти на відповідача - ОСОБА_1 .

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_4 в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовувала наступними обставинами та нормами права:

- Вона, ОСОБА_4 , перебувала в шлюбі з ОСОБА_1 , зареєстрованому 29 березня 1986 року Виконавчим комітетом Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, про що в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 4.

15 грудня 1999 року шлюб між нею та чоловіком було розірвано, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області видано свідоцтво про розірвання шлюбу, та в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис за № 108.

В період шлюбу між ними, на підставі договору купівлі - продажу будинку від 10.12.1992 року, було набуто спільне майно вони придбали частину будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями: сарай, погреб, який розташований на присадтибній земельній ділянці розміром 0,0826 га.

Окрім цього, Рішенням Черняхівської сільської ради № 66 ХХІ сесії VI скликання від 31.10.2012 року у власність ОСОБА_1 було передано всі земельні ділянки, які розмміщуються в АДРЕСА_1 , одна: площею 0,0826 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, друга: 0,3000 га для ведення особистого селянського господарства, про що видано Державні акти на право власності на земельну ділянку: серії Серії ЯИ № 439211, кадастровий номер земельноїх ділянки 3222288801:01:325:0015, та серії ЯИ № 439212, кадастровий номер земельної ділянки 3222288801:01:374:0027 відповідно.

Слід зауважити, що вказані земельні ділянки перебували в їхньому спільному користуванні з моменту придбання будинку, в якому вони проживають і понині.

Нумерацію домогосподарства по АДРЕСА_1 було змінено, і їхнє домогосподарство станом на сьогодні є домогосподарством під

АДРЕСА_2 з надвірними будівлями, а також дві земельні ділянки, які розміщуються в АДРЕСА_1 , одна: площею 0,0826 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, друга: 0,3000 га для ведення особистого селянського госопдарства, про що видано Державні акти на право власності на земельну ділянку: Серії ЯИ № 439211, кадастровий номер земельної ділянки 3222288801:01:325:0015, та серії ЯИ № 439212, кадастровий номер земельної ділянки 3222288801:01:374:0027, являються об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто її, ОСОБА_5 власністю, та власністю її колишнього чоловіка - ОСОБА_1 .

Відповідно до Висновку вартість об`єкта оцінки ринкова вартіст 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_3 становить 201300 гривень, а отже вартість її 1/2 частки складає 100650,00 грн.

Відповідно до Висновку оцінювача про вартість земельної ділянки, вартість земельної ділянки кадастровий номер 3222288801:01:374:0027, загальною площею 0,3000 га для ведення особистого селянського господарства становить 59000,00 гривень, а отже вартість її 1/2 частки складає 29500,00 грн.

Відповідно до висновку оцінювача про вартість земельної ділянки, варість земельної ділянки кадастровий номер 3222288801:01:374:0015, загальною площею 0,0826 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд становить 23200,00 гривень, а отже вартість її частки складає 11600,00 грн.

Отже, варість її 1/2 частки спільно нажитого за час подружнього життя майна складає 141750,00 грн.

Згідно ст. 60 СК України майно, абуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присулдження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 2007 р. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного із подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 356 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в такому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 57, 60, 69 - 72 СК України, ст. 372 ЦК України, ст.ст. 3, 118, 119 ЦПК України, - позивачка просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

26.10.2017 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі ч. 3 ст. 11 - 1 ЦПК України для слухання даної справи був визнаний суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В.

13.11.2017 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 122, 127 ЦПК України ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження та призначено справу до слухання.

27.11.2017 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшло письмове заперечення відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву ОСОБА_4 наступного змісту:

- у провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 368/1465/17 за позовом ОСОБА_4 (надалі позивач) до нього ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про поділ спільного майна подружжя.

Відповідно до ст. 128 ЦПК України після одержання позовної заяви Відповідач має право подати до суду письмове заперечення проти позову, в якому може заперечувати позовні вимоги повністю або частково.

Вважає, вимги позивача є незаконними, не обгрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству.

Він з позивачем зареєстрував шлюб 29.03.1986 року. Від шлюбних відносин у них є донька ОСОБА_2 1987 року народження, яка проживає за зазначеною адресою. З 1985 року він працював в клогоспі «Маяк» в с. Черняхів трактористом. На той час правління колгоспу заохочувало спеціалістів та надавали житло в оренду. Таким чином і йому надали 1/2 будинку по АДРЕСА_4 , куди він вселився з позивачем. Потім народилася донька і в 1992 році правління колгоспу запропонувало йому викупити 1/2 частину будинку на що він дав згоду і 10.12.1992 року він придбав зазначене житло на підставі договору купівлі - продажуц між ним та колгоспом « ОСОБА_6 ».

З того часу як він почав орендувати будинок, йому також сільська рада виділила земельну ділянку для користування.

Їхнє сімейне життя з позивачем не склалося і 15.12.1999 року шлюб було розірвано і сімейні відносини припинені.

Згідно зі ст. 116 ЗК України:

1. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рпішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

Відповідно до ст. 118 ЗК України він звернувся до Черняхівської сільської ради з заявою про безоплатну приватизацію земельних ділянок які були у нього в користуванні:

1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

6. Громадяни, зацікавлені в одерданні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення селянського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

8. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих робіт у строки, що обумовлюються угодою сторін.

9. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно - епідеміологічними органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

10. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

17 грудня 2012 року на підставі рішення Черняхівської сільської ради № 66 ХХІ сесії VI скликання від 31.10.2012 року він отримав державний акт серії ЯЙ № 439211 на право власності на земельну ділянку в порядку приватизації площею 0,0826 га кадастровий номер 3222288801:01:325:0015 та дердавний акт на право власності серії ЯЙ № 439212 на земельну длілянку площею 0,3000 га, кадастровий номер 3222288801:01:374:0027 в порядку приватизації.

Відповідно до п. 5 статті 57 Сімейного кодексу (зі змінами на підставі Закону № 4766 - VI від 17.05.2012), особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є:

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комінальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України.

При цьому звертає увагу на ще один правовий акт.

Пунктом 18 - 2 ППВСУ від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (яким доповнено постанову згідно з постановолю ППВС від 19.03.2010 р. № 2) встановлено, що відповіднодо положень статтей 81, 116 Земельного Кодексу України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Таким чином, виходячи з положень дії Закону в часі, якщо один із подружжя приватизував земельну ділянку до 13 червня 2012 року, то така земельна ділянка є об`єктом спільної сумісно власності, а якщо після вказаної дати, то така нерухомість є особистою приватною власністю того з подружжя, хто оформив приватизацію.

Виходячи із наведеного, приватизовані ним земельнів ділянки після прийняття змін до ст. 57 СК України, тобто, - після 13 червня 2012 року, - є особистою приватною власністю і позовні вимоги в частині визнання права спільної сумісної власності на земельні ділянки, - підлягають відмові.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 128 ЦПК України, просить суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до нього, - ОСОБА_1 в чатині визнання права спільної сумісної власності подружжя земельної ділянки площею 0,0826 га, кадастровий номер 3222288801:01:325:0015 та земельної дялнки площею 0,3000 га, кадастровий номер 32222888:01:374:0027, - відмовити.

14.12.2017 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності наступного змісту:

- У провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться справа за ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розподіл майна. Вважає, що є підстави для застосування строку позовної давності.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. А статтею 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушеная свого права або про особу, яка його порушила.

15.12.1999 року між ним та ОСОБА_7 шлюб було розірвано, про що відділом реєстрації актів громадянського стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис за № 108.

Таким чином, саме із дати розірвання шлюбу почав спливати термін позовної давності щодо будь - яких майнових претензцій ОСОБА_4 до ОСОБА_1 .

Позивачка пропустила без поважних причин строк звернення до сучу з позовом про поділ майна, оскільки ще при розірванні шлюбу їй було відомо про наявність будинку набутою Позивачем та Відповідачем ще в період шлюбу.

Наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову (ст. 267 ЦК України).

На підтвердження позиції Відповідача, нижче наводить витяги з листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24 - 150/0/4 - 13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», в якому зазначаєтьсяч про наступне: «Вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суди мають приділяти належну увагу такому поняттю, як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання.

Суди, інколи відмовляючи в задоволенні позову по суті, додатково підставою для відмови в задоволенні позову зазначають сплив строку позовної давності, що є неправильним.

Встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови.

Тобто, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюються рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж встановлено, що таке право порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності. Якщо ж причину причину пропуску цього строку суд визнає поважною, порушене право повинно бути захищене.

Саме загальна давність застосовується до вимог, що стасуються захисту права власності та інших речових прав.

Особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обгрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права».

Слід додати, що приписами ст. 72 СК України встановлено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Правова позиція ВСУ у справі за № 6-2469цс16:

«Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїхз майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свою цивільною права, що також випливає із загального правила, встановленою статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона носилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.»

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Згідно з приписами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач вважає, що до позовної заяви ОСОБА_4 про поділ майна, необхідно застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки ОСОБА_4 не просила сул поновити строк позовної давності та не наводить поважних причин пропуску цього строку.

Доказом, що підтверджує настання порушення Позивачем строків на звернення до суду із позовною заявою про поділ майна є саме факт розірвання шлюбу, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу від 15.12.1999 року, в якому зазначено що шлюбні відносини припинені .

На підставі вищевикладеного та у відповідності до ст. 267 ЦК України, ст. 72 СК України, ст.ст. 27, 31 ЦПК України, - відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності.

14.12.2017 року в слуханні справи оголошено перерву в зв`язку з клопотанням представника позивача про подачу уточненої позовної заяви.

12.01.2018 року на адресу суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просила суд винести рішення, на підставі якого:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду.

2. Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 з надвіірними будівлями.

3. Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3222288801:01:374:0027, загальною площею 0,3000 га - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 .

4. Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3222288801:01:374:0015, загальною площею 0,0826 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .

5. Визнати за ОСОБА_4 , в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/4 частину будинку по АДРЕСА_1 .

6. Визнати за ОСОБА_4 , в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3222288801:01:374:0027, загальною площею 0,3000 га - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 .

7. Визнати за ОСОБА_4 , в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3222288801:01:374:0015, загальною площею 0,0826 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .

8. Судові витрати покласти на відповідача - ОСОБА_1 .

11.01.2018 року слухання справи відкладено на 14 год. 00 хв. 31.01.2018 року в зв`язку з неявкою сторін.

31.01.2018 року справа була знята з розгляду в зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, призначено наступне судове засідання на 14 год. 00 хв. 14.02.2018 року.

14.02.2018 року слухання справи відкладено на 16 год. 00 хв. 23.02.2018 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

23.02.2018 року судом винесено ухвалу, на підставі якої залучено до участі в даній справі в якості третьої особи ОСОБА_2 , в зв`язку з чим оголошено перерву до 16 год. 00 хв. 02.03.2018 року.

02.03.2018 року слухання справи відкладено на 11 год. 00 хв. 10.04.2018 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

10.04.2018 року слухання справи відкладено на 11 год. 00 хв. 27.04.2018 року в зв`язку з клопотанням представника позивача.

27.04.2018 року в слуханні справи оголошено перерву до 14 год. 00 хв. 18.05.2018 року.

18.05.2018 року слухання справи відкладено на 14 год. 00 хв. 30.05.2018 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

30.05.2018 року слухання справи відкладено на 10 год. 00 хв. 12.06.2018 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

В судове засідання, яке відбулося 12.06.2018 року, позивачка ОСОБА_4 не з`явилася, хоча повідомлялася судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, - з`явився її представник, - адвокат Лисюк О.В.

В судовому запсіданні, яке відбулося 12.06.2018 року, представник позивачки ОСОБА_4 , - адвокат Лисюк О.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, обгрунтовувала позовні вимоги обставинами справи та норами права, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви.

В судовому засіданні, яке відбулося 12.06.2018 року відповідач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позову, та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні, яке відбулося 12.06.2018 року, представник відповідача ОСОБА_1 , - ОСОБА_3 категорично заперечував проти задоволення позову, та просив суд відмовити в задоволенні позову, обгрунтовував свою позицію обставинами справи та нормами права, які викладені в письмовому запереченні на позов та у клопотанні про відмову у позові з причини пропуску строку позовної давності.

В судовому засіданні, яке відбулося 12.06.2018 року, третя особа ОСОБА_2 категорично заперечувала проти задоволення позову.

Суд, вислухавши представника позивача, яка підтримала позовні вимоги, вислухавши відповідача, його представника, третю особу, які заперечували проти задоволення позову, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо вімови в задоволенні позову, обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права:

- Позивачка ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому в установленому порядку шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 .

Шлюб було зареєстровано 29 березня 1986 року Виконавчим комітетом Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, про що в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 4.

15 грудня 1999 року шлюб між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачем, - ОСОБА_1 було в установленому порядку розірвано, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області видано свідоцтво про розірвання шлюбу, та в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис за № 108.

В період шлюбу між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу будинку від 10.12.1992 року було набуто спільне майно, - було придбано частину будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами: сарай, погреб, які розташовані на присадтибній земельній ділянці розміром 0,0826 га.

Окрім цього, Рішенням Черняхівської сільської ради № 66 ХХІ сесії VI скликання від 31.10.2012 року у власність відповідача ОСОБА_1 було передано земельні ділянки, які розміщуються в АДРЕСА_1 , а саме:

- площею 0,0826 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, друга: 0,3000 га для ведення особистого селянського господарства, про що видано Державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 439211, кадастровий номер земельної ділянки 3222288801:01:325:0015;

- серії ЯИ № 439212, кадастровий номер земельної ділянки 3222288801:01:374:0027 відповідно.

Так, дійсно:

- Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

- Згідно ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

- Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присулдження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 2007 р. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного із подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 356 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в такому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Проте, в даному випадку в позові слід відмовити з огляду на наступні норми права:

- В даному випадку суд перш за все керується листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24 - 150/0/4 - 13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», в якому зазначається, що:

- «Вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суди мають приділяти належну увагу такому поняттю, як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання.

Суди, інколи відмовляючи в задоволенні позову по суті, додатково підставою для відмови в задоволенні позову зазначають сплив строку позовної давності, що є неправильним.

Встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови.

Тобто, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюються рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж встановлено, що таке право порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності. Якщо ж причину причину пропуску цього строку суд визнає поважною, порушене право повинно бути захищене.

З огляду на вищевказану норму Вищого суду, суд зазначає, що слід відмовити в задоволенні позову в частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину двох земельних ділянок (які є предметом спору в даному цивільному провадженні) в зв`язку з тим, що суд вважає, що в даному випадку право (право власності) позивачки ОСОБА_4 , - не порушено.

Свою правову позицію щодо відмови в задоволенні в цій частині позову суд обгрунтовує наступним:

Відповідно до п. 5 статті 57 Сімейного кодексу (зі змінами на підставі Закону № 4766 - VI від 17.05.2012), особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є:

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комінальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України.

Окрім того, - згідно п.п. 18 - 2 ППВСУ від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (яким доповнено постанову згідно з постановолю ППВС від 19.03.2010 р. № 2) встановлено, що відповіднодо положень статтей 81, 116 Земельного Кодексу України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Таким чином, виходячи з положень дії Закону в часі, якщо один із подружжя приватизував земельну ділянку до 13 червня 2012 року, то така земельна ділянка є об`єктом спільної сумісно власності, а якщо після вказаної дати, то така нерухомість є особистою приватною власністю того з подружжя, хто здійснив приватизацію.

Виходячи із наведеного, приватизовані позивачем ОСОБА_1 земельні ділянки після прийняття змін до ст. 57 СК України, тобто, - після 13 червня 2012 року, - є особистою приватною власністю і позовні вимоги в частині визнання права спільної сумісної власності на земельні ділянки, - підлягають відмові.

Що ж стосується відмовмови в задоволенні позову в частині визнання за позивачкою ОСОБА_4 1/2 частини придбаного за час шлюбу житла, то в задоволенні такого позову слід відмовити з огляду на пропуск позивачкою строків позовної давності.

Свою правову позицію в даній частині відмови від задоволення позову суд обгрунтовує наступним:

Так, дійсно, як судом було зазначено вже вище:

- Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

- Згідно ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

- Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присулдження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Проте, в даному випадку слід застосувати процесуальні наслідки пропуску строку позовної давності у виді відмови від позову, з огляду на наступне:

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушеная свого права або про особу, яка його порушила.

Так, 15.12.1999 року між позивачкою ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_1 шлюб було розірвано в установленому Законом порядку, про що відділом реєстрації актів громадянського стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис за № 108.

З огляду на вищевказану обставину, яка сторонами не оспорюється, - саме із дати розірвання шлюбу почав спливати термін позовної давності щодо будь - яких майнових претензцій позивачки ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_1 .

Суд вважає, що Позивачка ОСОБА_4 пропустила без поважних причин строк звернення до сучу з позовом про поділ майна, оскільки ще при розірванні шлюбу їй було відомо про те, що будинок було набуто відповідачем на підставі договору купівлі - продажу.

Згідно ст. 267 ЦК України наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову.

Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24 - 150/0/4 - 13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав»:

- Вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суди мають приділяти належну увагу такому поняттю, як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання.

Суди, інколи відмовляючи в задоволенні позову по суті, додатково підставою для відмови в задоволенні позову зазначають сплив строку позовної давності, що є неправильним.

Встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови.

Тобто, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюються рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж встановлено, що таке право порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності. Якщо ж причину причину пропуску цього строку суд визнає поважною, порушене право повинно бути захищене.

Саме загальна давність застосовується до вимог, що стасуються захисту права власності та інших речових прав.

Особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обгрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права.

Отже, суд зазначає, що позивачка ОСОБА_4 мала право на 1/2 частину спірного майна у виді будинку, проте, - нею пропущено строки позовної давності звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права.

Дійсно, згідно з положеннями ст. 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

Проте, суд наголошує на тій обставині, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно правової позиції ВСУ у справі за № 6-2469цс16:

«Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїхз майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свою цивільною права, що також випливає із загального правила, встановленою статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона носилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.»

Згідно з приписами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на вищевказані обставини справи та норми права, суд вважає, що до позовної заяви ОСОБА_4 про поділ майна в частині визнання права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку слід застосувати процесуальний наслідок пропуску строку позовної давності у виді відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині заяви.

Крім того, суд наголошує на тій обставині, що сторона позивача (ні позивачка, ні її представник) не заявляли клопотання про поновлення строку позовної давності з належним обгрунтуванням причин пропуску такого строку.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Преамбулою, ч. 2 ст. 8, 21, ч.ч. 2, 3 ст. 22, ч.. 1, 3 ст. 24, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 41, ч. 1 ст. 55, 68 Конституції України, ст.ст. 179, 190, ч. 1 ст. 316 - 319, 321, 325, 328, 346, 347, 355, 368 - 370, 372, 386, 392, 257, 261, 267 ЦК України, ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 3, 7, ч. 2 ст. 18, ч. 1 ст. 21, 57, 59, 60, 61, 63, 65, 67 - 72 СК України, ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», п.п. 1, 19, 22, 23 - 25, 30 ППВСУ № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства про розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», п.п. 18 - 2 ППВСУ від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (яким доповнено постанову згідно з постановолю ППВС від 19.03.2010 р. № 2), листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24 - 150/0/4 - 13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно п. 15.5) Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються на надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: О.В. Закаблук