Постанова

від 03.07.2023 по справі 904/3227/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3227/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Верхогляд Т.А. (доповідача),

суддів Мороза В.Ф., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання: Бурчак А.Ю.

представники сторін:

від позивача Сарасека Юлія В`ячеславівна, адвокат, довіреність №01/42-15Д від 22.12.2022 року;

від відповідача Олюха Віталій Георгійович, адвокат, ордер серії АЕ №1208395

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2023 року (повний текст складено 13.03.2023року, суддя Коліснік І.І.) у справі №904/3227/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овочпродторг", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський", с.Єлизаветівка, Петриківського району, Дніпропетровської області

про стягнення 435 087,78 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Овочпродторг" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський" (з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог від 24.10.2022року, 15.11.2022 року) про стягнення заборгованості в сумі 435 087,78 грн.., з яких: 216 627,78 грн. - основний борг, 112 606,93 грн. пеня, 88 671,54 грн. інфляційні втрати, 17 181,53 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 2018-02 від 04.04.2018 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого йому в межах специфікації до договору товару за видатковими накладними № 144 від 16.07.2020 року на суму 166 010,88 грн. та № 146 від 20.07.2020 року на суму 131 040,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2023 року у даній справі позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овочпродторг" основний борг у сумі 216 627,78 грн., інфляційні втрати в сумі 88 582,58 грн., 3% річних у сумі 17181,53 грн., пеню в сумі 56 237,67 грн., судовий збір у сумі 6523,01 грн. У решті позову відмовлено.

Рішення господарського суду мотивовано порушенням відповідачем умов договору в частині оплати отриманого товару, наявністю заборгованості в розмірі 216 627,78 грн., правом позивача стягнути за порушення умов договору інфляційні та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та пеню згідно п.5.2 договору у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки виконання зобов`язання.

Суд зазначив, що часткова оплата відповідачем отриманого товару на загальну суму 80423,10 грн. свідчить про прийняття товару за спірними видатковими накладними, про схвалення підписаної директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський" специфікації від 01.07.2020 року до договору, яка в силу положень статті 241 Цивільного кодексу України створює для відповідача цивільні права та обов`язки з моменту її підписання.

Перевіркою проведеного позивачем розрахунку пені та 3% річних судом виявлено порушення вимог ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України щодо початку й закінчення перебігу строку при визначенні початкової дати нарахування пені за видатковою накладною № 144 від 16.07.2020.

Перевіркою розрахунку інфляційних втрат із заборгованості за видатковою накладною №144 від 16.07.2020 року судом встановлено, що позивач помилково визначив початком періоду нарахування серпень 2020 року, оскільки прострочення оплати в серпні 2020 року виникло з 18.08.2020 року і становить менше половини місяця.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що з аналізу спірних видаткових накладних неможливо встановити уповноважену особу, яка підписала ці накладні. Отже, на думку скаржника, цей документ (видаткові накладні) не може породжувати юридичних наслідків. Неможливість направлення спірних видаткових накладних на проведення експертизи їх дійсності (підпису) пов`язана з невстановленням особи підписанта з боку відповідача.

Вважає, що поза увагою суду залишилися також обставини щодо того, чи відбувалася реальна здача-прийняття товару за спірними видатковими накладними у пунктів поставки та яким чином, якщо відбувалася, то у якому порядку; хто саме здійснював перевезення вантажу від постачальника до покупця та якими засобами, чи оформлювалися товарно-транспортні накладні на перевезення товару; які особи від імені покупця отримували товар та на підставі яких документів; не з`ясовано судом, чи оформлювалася покупцем довіреність на ім`я такої особи на отримання товару за спірними поставками відповідно до умов договору.

Скаржник вважає, що без з`ясування зазначених обставин, за відсутності належно оформлених первинних документів, що могли б підтвердити спірну поставку товару, неможливо дійти однозначного висновку про доведеність поставки товару за спірними видатковими накладними.

За відсутності в матеріалах справи інших доказів реальності поставки товару, суд залишив поза увагою те, що зазначені накладні не відповідають дійсності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

Позивач зазначає, що враховуючи наявність підпису особи та відтиск печатки відповідача на видаткових накладних №144 від 16.07.2020 року на суму 166 010,88 грн. та №146 від 20.07.2020 року на суму 131 040,00 грн. слід вважати підтвердженим факт участі відповідальної особи відповідача у здійсненні вказаної операції. Аналіз вказаних видаткових накладних свідчить про наявність всіх обов`язкових реквізитів за виключенням назви посади особи, яка отримала товар за цими накладними.

Крім того, позивач звертає увагу, що в рахунок оплати товару за видатковою накладною №144 від 16.07.2020 року на суму 166 010,88 грн. за виставленим позивачем рахунком №145 від 16.07.2020 року на суму 166 010,88 грн. відповідач частково сплатив 80 423,10 грн., що не заперечується останнім та підтверджується матеріалами справи. На вказаній видатковій накладній містяться обов`язкові реквізити, підписи сторін та печатка товариства відповідача, які є аналогічними на видатковій накладній №146 від 20.07.2020 року. Це вказує про суперечливу поведінку відповідача щодо отримання товару за видатковою накладною №146 від 20.07.2020 року.

03.07.2023 у судове засідання з`явилися представники сторін, які надали відповідні пояснення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та надані заперечення, заслухавши представників сторін, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 04.04.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Овочпродторг" (далі продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський" (далі покупець) укладено договір поставки № 2018-02 від 04.04.2018 року, за умовами п.1.1 якого договору постачальник зобов`язується поставити й передати у власність покупця гофрокартонну продукцію, іменовану надалі "товар", а покупець зобов`язується прийняти й оплатити товар на умовах цього договору.

Найменування, кількість і асортимент товару, що поставляється, вказуються в додатках (специфікаціях) до цього договору, що є невід`ємною його частиною або у заявках покупця (пункт 1.2 договору).

Загальна сума договору визначається фактичною сумарною вартістю товарів, поставлених згідно з цим договором за весь строк його дії станом на останній день терміну дії договору (пункт 1.4 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору товар поставляється на умовах цього договору й додатків (специфікацій) до договору.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними в момент передачі товару. Передачею товару вважається: передача товару покупцеві, якщо постачальник зобов`язаний доставити товар; передача товару в розпорядження покупця на складі постачальника; передача товару перевізникові, призначеному покупцем. З моменту передачі товару до покупця переходить право власності на товар і ризик випадкової загибелі або раптового пошкодження товару.

Відповідно до п.3.5 договору якщо поставки товару за цим договором носять системний характер і здійснюються централізовано-кільцевими перевезеннями за погодженими на певний період параметрами, товар може бути поставлений покупцеві за довіреністю (ф. № М-2), термін дії якої один місяць або без доручення. Але в останньому випадку покупець зобов`язаний повідомити постачальника про зразок печатки (штампа), якою матеріально відповідальна особа, що приймає товар, засвідчує свій підпис про одержання товару на товарно-супровідних документах. Зразок повідомлення наведений у Доповненні до цього договору. У випадку неможливості одержання товару безпосередньо представником покупця, зазначеним у дорученні, останній разом із заявкою й дорученням надає лист-доручення, підписаний директором і головним бухгалтером покупця й завірений печаткою покупця із вказівкою П.І.Б. особи, що одержує товар, його паспортних даних або даних іншого документа, що засвідчує зазначену особу, номер транспортного засобу, кількість отриманого товару.

За умовами пункту 4.1 договору ціна товару, що поставляється, і порядок розрахунків за товар, що поставляється, вказуються в додатках (специфікаціях) до цього договору. Зміна ціни товару або порядку розрахунків між сторонами оформляється додатковими угодами до додатку (специфікації) або шляхом підписання нового додатку (специфікації).

Зобов`язання покупця з оплати поставленого товару вважається виконаним у день зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. У платіжному дорученні покупець указує дату, номер цього договору, найменування оплачуваного товару, номер і дату рахунку (пункт 4.3 договору).

Сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов`язань за цим договором (пункт 5.5 договору).

Відповідно до пункту 9.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 27.12.2019року) цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін з обов`язковим скріпленням печатками і діє до 31.12.2020року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Факсові копії договору й додатків до нього мають для сторін юридичну силу до моменту обміну оригіналами. Сторона зобов`язується направити іншій стороні оригінал документа відразу після його підписання (пункт 10.11 договору).

У специфікації від 01.07.2020 року до договору (додаток № 10) сторонами погоджено поставку товару: лоток під овочі в кількості 45 0000 шт за ціною 9,27 грн. з ПДВ на суму 4т 171 500,00 грн.

Згідно зі специфікацією від 01.07.2020 (додаток №10) умови оплати товару протягом 30 календарних днів від дати відвантаження товару на склад покупця; спосіб транспортування: автотранспортом продавця на склад покупця за адресою: Дніпропетровська обл., Петриківський р-н, с. Єлизаветівка, вул. Теплична, 1.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (лоток під овочі) в кількості 36120 шт. (17920+18200 = 36120) на загальну суму 297 050,88 грн, про що свідчать видаткові накладні № 144 від 16.07.2020 року на суму 166010,88 грн. та № 146 від 20.07.2020 року на суму 131040,00 грн. (далі спірні видаткові накладні), копії яких містяться в матеріалах справи.

Спірні видаткові накладні містять підписи представників господарських операцій з поставки товару та відбитки печаток сторін.

На оплату товару позивачем були виставлені рахунки № 145 від 16.07.2020 року на суму 166 010,88 грн. та № 147 від 20.07.2020 року на суму 131 040,00 грн.

Встановлено судом, що в рахунок оплати товару за видатковою накладною № 144 від 16.07.2020 року на суму 166 010,88 грн. (рахунок № 145 від 16.07.2020 року на суму 166 010,88 грн.) відповідач сплатив 80 423,10 грн., у тому числі: 09.09.2021 року 20 000,00 грн.; 09.12.2021року 30 000,00 грн.; 04.10.2022 року 30 000,00 грн.; 31.10.2022 року 423,10 грн., що підтверджується карткою позивача по рахунку 361 за липень 2020 - вересень 2022, випискою по банківському рахунку ТОВ "Овочпродторг" в АТ "Укрексімбанк" за 04.10.2022, платіжним дорученням № 341155 від 31.10.2022 року.

За видатковою накладною № 146 від 20.07.2020 року на суму 131 040,00 грн. (рахунок №147 від 20.07.2020 на суму 131 040,00 грн.) оплата товару відповідачем не здійснювалась.

З урахуванням часткової оплати залишок несплачених відповідачем грошових коштів за поставлений позивачем у межах договору товар становить 216 627,78 грн. (297050,88 80423,10 = 216627,78).

За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України.

Договором у відповідності до вимог ст.626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

Правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки.

Приписами ч.ч.1,2 ст.712 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з вимогами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 193 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Господарським судом встановлено, що наявні у справі докази свідчать про те, що позивач належним чином виконав своє зобов`язання з поставки товару за договором, у зв`язку з чим у відповідача виникло зобов`язання з оплати цього товару.

З огляду на умови специфікації від 01.07.2020 року (додаток №10) до договору та з урахуванням вимог ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України щодо початку й закінчення перебігу строків, відповідач повинен був оплатити вартість товару, поставленого йому за видатковою накладною №144 від 16.07.2020року на суму 166 010,88 грн., - не пізніше 17.08.2020року, за видатковою накладною № 146 від 20.07.2020 року на суму 131 040,00 грн.- не пізніше 19.08.2020 року.

Отже, судом першої інстанції правомірно зазначено, що строк виконання відповідачем зобов`язання щодо повної оплати товару є таким, що настав.

За приписами ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, сплативши 80 423,10 грн.

З урахуванням часткової оплати заборгованість за поставлений товар складає 216 627,78 грн.

Встановивши факт невиконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 216 627,78 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 5.2 договору сторонами погоджено, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення. Дана умова застосовується при оплаті товару після його поставки.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 Цивільного кодексу України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

При цьому за приписом пункту 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У зв`язку з порушенням відповідачем строку оплати товару позивачем нарахована пеня у загальній сумі 112 606,93 грн., а саме: із заборгованості за видатковою накладною №144 від 16.07.2020 року за період з 16.08.2020 року по 15.09.2022 року, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, - 57 417,17 грн.; із заборгованості за видатковою накладною №146 від 20.07.2020 року за період з 20.08.2020 року по 15.09.2022 року 55 189,76 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом першої інстанції правильно вказано, що розрахунок здійснено позивачем з порушенням вимог ст.ст.253, 254 Цивільного кодексу України щодо початку й закінчення перебігу строку при визначенні початкової дати нарахування пені за видатковою накладною № 144 від 16.07.2020 року.

Після здійсненого перерахунку місцевим господарським судом вірно зазначено, що пеня із заборгованості за видатковою накладною №144 від 16.07.2020 року за період з 18.08.2020 року по 15.09.2022року, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, становить 57 285,57 грн, з яких: 23 503,23 грн. із заборгованості в сумі 166 010,88 грн. за період з 18.08.2020 року по 08.09.2021 року; 6 184,46 грн. із заборгованості в сумі 146 010,88 грн. за період з 09.09.2021 року по 08.12.2021 року; 27 597,88 грн. із заборгованості в сумі 116 010,88 грн. за період з 09.12.2021 року по 15.09.2022 року.

Розрахунок пені в сумі 55 189,76 грн. із заборгованості в сумі 131 040,00 грн. за видатковою накладною №146 від 20.07.2020 за період з 20.08.2020 по 15.09.2022 є вірним та арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що загальна сума заявленої до стягнення пені підлягає зменшенню на 131,60 грн (57417,17 57285,57 = 131,60) і становитиме 112475,33 грн (112606,93 131,60 = 112475,33).

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначене ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 3% річних у загальній сумі 17 181,53 грн, а саме: із заборгованості за видатковою накладною № 144 від 16.07.2020 за період з 16.08.2020 року по 15.09.2022 року, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, - 9 043,04 грн.; із заборгованості за видатковою накладною № 146 від 20.07.2020 року за період з 20.08.2020 року по 15.09.2022 року 8 138,49 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем невірно визначено початкову дату нарахування 3% річних за прострочення оплати товару за видатковою накладною №144 від 16.07.2020 року, аналогічну тій, що допущена в розрахунку пені.

При цьому, після здійсненого господарським судом перерахунку, з урахуванням меж позовних вимог, судом не встановлено підстав для зменшення розміру 3% річних, оскільки заявлені позивачем до стягнення 3% річних у загальній сумі 17 181,53 грн. перебувають у межах здійсненого судом перерахунку.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати розраховані в загальній сумі 88 671,54 грн., а саме: із заборгованості за видатковою накладною №144 від 16.07.2020 року за період із серпня 2020 року по липень 2022 року, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, - 42 871,00 грн; із заборгованості за видатковою накладною № 146 від 20.07.2020 року за період із вересня 2020 року по липень 2022 року 45 800,54 грн.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 викладено правову позицію щодо застосування механізму розрахунку інфляційних втрат у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

Зокрема, у наведеній постанові Об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Колегія суддів враховує, що така судова практика стосовно застосування приписів ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України є сталою і послідовною та неодноразово відображалась у постановах Верховного Суду.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат за видатковою накладною №144 від 16.07.2020 року, апеляційний господарський суд погоджується із судом першої інстанції, що позивач помилково визначив початком періоду нарахування серпень 2020 року, оскільки прострочення оплати в серпні 2020 року виникло з 18.08.2020 й становить менше половини місяця. Відтак, правомірним є нарахування інфляційних втрат із заборгованості за видатковою накладною № 144 від 16.07.2020 року лише з вересня 2020 року.

За результатом здійсненого судом перерахунку, з урахуванням меж позовних вимог та часткових оплат, інфляційні втрати з вересня 2020 року по липень 2022 року становлять 42 782,04 грн., з яких: 16 621,66 грн., розрахованих і заявлених до стягнення позивачем (із 16 933,11 грн. можливих до стягнення), із заборгованості в сумі 166 010,88 грн. за вересень 2020 року серпень 2021 року, з урахуванням сукупного індексу інфляції у розмірі 110,2%; 4 234,32 грн. із заборгованості в сумі 146 010,88 грн. за вересень листопад 2021 року, з урахуванням сукупного індексу інфляції у розмірі 102,9%; 21 926,06 грн. із заборгованості в сумі 116 010,88 грн. за грудень 2021 року липень 2022 року, з урахуванням сукупного індексу інфляції у розмірі 118,9%.

Господарським судом вірно зазначено про відсутність підстав для зменшення інфляційних втрат у сумі 45 800,54 грн. із заборгованості за видатковою накладною № 146 від 20.07.2020 року за період із вересня 2020 року по липень 2022 року.

Отже, загальна сума інфляційних втрат підлягає зменшенню до 88 582,58 грн. (42782,04+45800,54 = 88582,58), що менше від заявленої позивачем до стягнення на 88,96 грн (88671,54-88582,58 = 88,96).

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених правових норм убачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи: з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; терміну прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання та невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов`язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 убачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18).

Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку.

Надаючи оцінку розміру заявленої до стягнення пені, суд приймає до уваги те, що докази щодо негативних наслідків, збитків позивача, їх розміру від порушення відповідачем грошового зобов`язання в матеріалах справи відсутні.

Викладені обставини, з урахуванням правової природи неустойки та її, перш за все, стимулюючого значення для виконання договірних зобов`язань, дозволяють дійти висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені.

Господарський суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України, виходячи із загальних засад, встановлених ст.3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, а також дотримавшись принцип розумного балансу між інтересами сторін, дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%, а саме до 56237,67 грн (112475,33х50% = 56237,67), що буде становити 25,96% від основного боргу, що підлягає стягненню з відповідача.

Рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України колегією суддів у наведеній частині не переглядається.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 378 629,56 грн., з яких: 216 627,78 грн. основний борг, 88 582,58 грн. інфляційні втрати, 17 181,53 грн. 3% річних, 56 237,67 грн. пеня.

Щодо доводів апелянта колегія суддів визнає їх необгрунтованими та вважає необхідним зазначити наступне:

Є безпідставними посилання скаржника на відсутність належно оформлених первинних документів, що могли б підтвердити спірну поставку товару.

Так, відповідач заперечує факт поставки товару за видатковими №144 від 16.07.2020 року на суму 166 010,88 грн. та №146 від 20.07.2020 року на суму 131 040,00 грн., оскільки вказані накладні не містять дані про особу, уповноважену на отримання товару.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено порядок оформлення документів, які можуть підтверджувати господарські операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до пункту 2.4. якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Наявні в матеріалах справи спірні видаткові накладні містять такі обов`язкові реквізити, як дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис уповноважених осіб сторін (підписи яких були засвідчені відтиском печатки товариств).

Відсутність у видатковій накладній назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі.

Відтиск печатки на видатковій накладній є свідченням участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський", як юридичної особи, у здійсненні господарської операції за цією накладною. Відтиском печатки організації засвідчується на документі підпис відповідальної особи, яка мала доступ до печатки.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печатки і штампів, а також законність користування ними покладається на керівника підприємства, який у разі її втрати має негайно повідомити правоохоронні органи.

Відповідач не заперечує справжність печатки на спірних видаткових накладних. При цьому, не надає суду доказів протиправності використання своєї печатки чи доказів її викрадення, так само як і доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з викраденням чи втратою печатки, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати, що печатка використовувалась не на розсуд відповідача.

Відповідачем було прийнято товар за спірними видатковими накладними та частково здійснено оплату поставленого товару за видатковою накладною №144 від 16.07.2020 року на суму 166 010,88 грн за виставленим рахунком №145 від 16.07.2020 року у розмірі 80 423,10 грн, що свідчить про схвалення відповідачем відповідних господарських операцій.

Здійснивши аналіз спірних видаткових накладних, колегія суддів враховує, що реквізити, які містять видаткова накладна №144 від 16.07.2020 року, за якою відповідачем здійснено часткову оплату, є аналогічними реквізитам, які містить видаткова накладна № 146 від 20.07.2020 року.

З урахуванням наведеного, видаткові накладні №144 від 16.07.2020 року та №146 від 20.07.2020 року є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт поставки товару та є самостійною підставою для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника щодо недослідження судом першої інстанції факту перевезення товару.

Так, за змістом Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, товарно-транспортна накладна є документом, необхідним для підтвердження витрат на перевезення вантажу та розрахунків за такі послуги, а не для засвідчення факту здійснення господарської операції з поставки товару.

Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду апеляційної скарги представник скаржника не надав пояснень щодо поведінки відповідача, який заперечуючи факт отримання товару за спірними видатковими накладними, під час розгляду справи судом першої інстанції, здійснив часткову оплату товару, що в свою чергу стало підставою для зменшення позивачем заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2023 у справі №904/3227/22 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанова складена у повному обсязі 31.07.2023 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя В.Ф.Мороз