Рішення

від 31.07.2023 по справі 922/1724/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1724/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Хім Торг" (04209, м. Київ, вул. Озерна, буд. 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СВ" (62332, Харківська обл., Дергачівський р-н., с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11) про стягнення 62599,00 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Хім Торг" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СВ", згідно вимог якої позивач просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 30988,50 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 251,00 грн., 25 % річних у розмірі 8176,00 грн., пеню у розмірі 15776,25 грн., інфляційні втрати у розмірі 7407,25 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Крім того, позивач просить суд зобов`язати орган державної влади, що має форму ВДВС, в тому числі особу приватного виконавця, який проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу (позики), що складається у суму грошових коштів із 30988,50 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором поставки №10/12/00020 від 10.12.2020 в частині здійснення оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.05.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом. При цьому, суд зазначає, що копію ухвали господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 31.05.2023, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було повернуто на адресу суду без доказів вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв`язку Ф.20, в якій значиться причина повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" унормовано, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала господарського суду Харківської області від 31.05.2023 по справі №922/1724/23 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Разом з тим, 19.06.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх. №15596).

Крім того, 22.06.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заяву про затвердження мирової угоди (вх. №16097) разом із проектом мирової угоди від 21.06.2023 р.

Відповідно до частини 7 статті 46 ГПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною 1 статті 192 ГПК України унормовано, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 192 ГПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

З наведених норм процесуального закону слідує, що мирова угода укладається обома сторонами, про що ними робиться спільна письмова заява, якою сторони повідомляють суд про мирне врегулювання господарського спору.

Натомість матеріали справи свідчать, що подана відповідачем мирова угода є лише проектом, обома сторонами у даній справі не підписана, у зв`язку з чим заява про затвердження мирової угоди затвердженню судом не підлягає.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.12.2020 між ТОВ "Торгівельна компанія "Хім Торг" (надалі - позивач, постачальник) та ТОВ фірма "СВ" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №10/12/00020 (надалі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти покупцю, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, приймати й оплачувати продукцію (товар).

Пунктом 1.2. договору погоджено, що поставка товару здійснюється партіями. Партія товару, яку повинен поставити постачальник, визначається у погодженому між сторонами додатку до договору, що є невід`ємною частиною договору. На основі погодженого сторонами додатку до договору постачальник складає видаткову накладну, яка підписується сторонами при прийманні-передачі товару та після її підписання стає невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 1.3. договору у додатку до договору та видатковій накладній сторони вказують ціну, вартість та кількість товару, його асортимент, номенклатуру за видами, групами, підгрупами, марками, типами, розмірами, які є предметом поставки конкретної партії товару.

Умовами пункту 3.3. договору передбачено, що товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем в момент підписання сторонами видаткової накладної на товар. Всі ризики випадкового знищення чи випадкового пошкодження товару переходять до покупця з моменту передачі йому товару. Право власності на партію товару виникає у покупця після оплати ним вартості цієї партії товару.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що загальна ціна договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається сторонами у додатках до договору.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024 року.

Відповідно до додатку №2 від 07.02.2022 до договору товаром, що є предметом договору є поліетилен арт. 1103 у кількості 0,500 т., ціна без ПДВ - 51647,50 грн., сума без ПДВ - 25823,75 грн., сума ПДВ - 5164,75 грн. Всього - 30988,50 грн. з ПДВ. Строк поставки товару - 07 лютого 2022 року. Покупець зобов`язаний здійснити розрахунок за товар протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад покупця. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника.

Відповідно до видаткової накладної №211 від 07.02.2022 позивач передав, а відповідач прийняв товар - поліетилен арт. 1103 у кількості 0,5 т. на суму 30988,50 грн. з ПДВ.

Матеріали справи також свідчать, що позивачем оформлено та зареєстровано податкову накладну №35 від 07.02.2022 на суму 30988,50 грн.

Звертаючись з позовною заявою до суду, позивачем вказано про належне виконання своїх зобов`язань за договором поставки №10/12/00020 від 10.12.2020 та поставку відповідачу товар на суму 30988,50 грн. Водночас позивач стверджує, що відповідачем порушено свої зобов`язання за договором поставки №10/12/00020 від 10.12.2020 в частині здійснення оплати вартості поставленого товару, що мало наслідком виникнення заборгованості у розмірі 30988,50 грн., яка залишається не сплаченою на користь позивача.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 174 ГК України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, укладаючи та підписуючи договір поставки №10/12/00020 від 10.12.2020 та додатки до нього, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі видаткової накладної №211 від 07.02.2022 позивач передав, а відповідач прийняв товар - поліетилен арт. 1103 у кількості 0,5 т. на суму 30988,50 грн. з ПДВ.

Зазначена видаткова накладна №211 від 07.02.2022 містить підписи позивача та відповідача, які скріплено відтисками печаток сторін. При цьому будь-яких заперечень чи зауважень відповідача щодо обсягів, вартості або своєчасності поставленого товару, матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Як зазначено судом вище та погоджено між сторонами умовами пункту 3.3. договору, товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем в момент підписання сторонами видаткової накладної на товар. Всі ризики випадкового знищення чи випадкового пошкодження товару переходять до покупця з моменту передачі йому товару. Право власності на партію товару виникає у покупця після оплати ним вартості цієї партії товару.

Наведене вище свідчить про належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №10/12/00020 від 10.12.2020 в частині поставки відповідачу товару на суму 30988,50 грн.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Отже, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Положеннями частини 1, 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до пункту 4.3. договору погоджено, що підставою для проведення взаємних розрахунків є видаткова накладна, підписана представниками сторін з відповідними на те повноваженнями.

Згідно з пунктом 4.5. договору датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 5.3. договору погоджено, що покупець зобов`язаний прийняти товар з супровідними документами та оплатити товар у порядку і строк, встановлені договором та додатками до нього (п.п. 5.3.1, 5.3.2).

Відповідно до додатку №2 від 07.02.2022 до договору покупець зобов`язаний здійснити розрахунок за товар протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад покупця. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника.

За змістом статті 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 525 ЦК України та частиною 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Натомість матеріали справи свідчать про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №10/12/00020 від 10.12.2020 в частині оплати вартості поставленого товару на суму 30988,50 грн.

Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 30988,50 грн. визнається судом обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 25 % річних у розмірі 8176,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7407,25 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 23.10.2018.

Умовами пункту 6.3. договору передбачено та погоджено, що за порушення строків оплати товару, встановлених у додатках до договору, покупець на вимогу постачальника окрім штрафних санкцій (сплата пені згідно п. 6.2. договору) зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25% річних від простроченої суми згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку 25 % річних за період з 10.03.2022 по 01.05.2023 та інфляційних втрат, суд зазначає, що дані нарахування відповідають обставинам справи, вимогам законодавства, погодженими умовам договору, розрахунки є арифметично вірними, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення 25 % річних у розмірі 8176,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7407,25 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 251,00 грн., суд зазначає наступне.

З поданого розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами слідує, що правовою підставою для здійснення такого розрахунку позивач визначив статті 253, 534, 536 та 1048 ЦК України.

Приписами статті 536 ЦК України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону.

Суд зазначає, що положення частини 1 статті 1048 ЦК України (щодо розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України) в даному випадку не можуть бути застосовані на підставі статті 8 ЦК України, оскільки аналогія закону застосовується виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договорів позики, ренти, банківського вкладу та правовідносин, які склалися між сторонами за договором поставки в результаті безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 902/753/17).

Отже, заявлена позовна вимога про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 251,00 грн. в силу наведених законодавчих положень, встановлених судом обставин справи є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 15776,25 грн. з 10.03.2022 по 30.04.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 ГК України.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6.2. договору у випадку несвоєчасної оплати (не оплати) товару покупець покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару, яка діяла в період несвоєчасної оплати (не оплати) за кожен день прострочення.

Умовами пункту 6.4. договору сторонами погоджено, що відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

Пунктом 6.5. договору передбачено, що сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за договором, здійснюється без обмежень строку.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі 15776,25 грн., суд зазначає, що у здійсненому розрахунку допущено арифметичну неточність у розмірі пені.

Отже, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено з допущенням помилки, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру таких нарахувань.

Відтак, здійснивши власний розрахунок заявленої до стягнення пені з огляду на вимоги законодавства, погоджені умови договору та обставини справи, суд зазначає, що обґрунтованою, правомірною та арифметично вірною до стягнення є пеня у розмірі 15536,70 грн., що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позову в обґрунтованій судом частині пені та відмови у задоволенні вимог про стягнення решти пені.

Водночас позивач у позовній заяві просить суд зобов`язати орган державної влади, що має форму ВДВС, в тому числі особу приватного виконавця, який проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу (позики), що складається у суму грошових коштів із 30988,50 грн.

Відповідно до положень частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 5 ГПК України унормовано, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З огляду на вище викладене, враховуючи приписи законодавства, обставини справи, суд зазначає, що застосування частини 10 статті 238 ГПК України у даному конкретному випадку, сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач буде позбавлений необхідності звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Частинами 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Враховуючи викладене, відповідно до положень частини 10 статті 238 ГПК України наявні правові підстави для зазначення у рішенні суду про проведення нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду 3% річних від суми заборгованості у розмірі 30988,50 грн. до моменту повного виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СВ" (62332, Харківська обл., Дергачівський р-н., с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11, код ЄДРПОУ 25470089) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Хім Торг" (04209, м. Київ, вул. Озерна, буд. 1, код ЄДРПОУ 40631061) основну заборгованість у розмірі 30988,50 грн., 25 % річних у розмірі 8176,00 грн., пеню у розмірі 15536,70 грн., інфляційні втрати у розмірі 7407,25 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,96 грн.

Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 у справі №922/1724/23 в порядку частини 10 статті 238 ГПК України здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 30988,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "31" липня 2023 р.

СуддяГ.І. Сальнікова