Постанова

від 05.07.2023 по справі 200/14714/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 200/14714/16-ц

провадження № 61-11371св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНСО»,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковська Наталія Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 01 грудня 2021 року у складі судді Кудрявцева Т. О., ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНСО», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковська Наталія Миколаївна, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними протоколів загальних зборів, скасування запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, стягнення майнової та моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНСО» (далі - ТОВ «Грансо»), треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковська Н. М., про визнання недійсним договору дарування, стягнення майнової та моральної шкоди, який у подальшому неодноразово уточнювала.

Відповідно до останньої заяви про уточнення позовних вимог та клопотання про залишення без розгляду позовних вимог у частині визнання недійсним договору дарування ОСОБА_1 остаточно просила суд: визнати недійсним свідоцтво про право власності серії САМ № 112568 , індексний № 32371532, видане 19 січня 2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ТОВ «ГРАНСО» на нежитлове приміщення магазину № 333 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним протокол загальних зборів учасників ТОВ «ГРАНСО» від 05 грудня 2014 року № 05/12; визнати недійсним протокол загальних зборів ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» від 03 квітня 2015 року про припинення товариства шляхом ліквідації та призначення ліквідатором ОСОБА_8 ; визнати недійсним протокол загальних зборів ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» від 24 липня 2015 року про призначення ліквідатором ОСОБА_9 ; скасувати запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» в результаті ліквідації, внесеного 12 березня 2016 року на підставі рішення засновників; стягнути зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у рахунок відшкодування майнової шкоди 611 959,00 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди - 2 850 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона була засновником ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» з часткою в статутному капіталі 40,835 % у розмірі 7 723,90 грн, з яких 12,9 % вона мала як засновник та 27,925 % успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_10 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Засновниками ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» також були: ОСОБА_4

із часткою 11,45 %, ОСОБА_5 з часткою 6,63 %, ОСОБА_6 із часткою 6,43 %, ОСОБА_7 із часткою 6,73 %, ОСОБА_2 із часткою 27,925 %, яку він також успадкував після смерті матері ОСОБА_10 .

Як засновнику ОСОБА_2 також належала частка 10,9 %, від якої він відмовився на користь ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ», що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 13 вересня 2007 року,

у результаті чого йому відчужена частина нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 08 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Котенок Т. В., а саме: в житловому будинку літ. А-4 на першому поверсі приміщення V-8, V-9, V-10, площею 29,6 кв. м, ганок за адресою:

АДРЕСА_1 . У власності ТОВ «МАГАЗИН

№ 333 «ПРОДУКТИ» залишилося нежитлове приміщення магазину № 133 , загальною площею 533,9 кв. м у житловому будинку літ. А-4, яке складається з: приміщень у підвалі ІІІ-З, ІV-1-IV-10; на першому поверсі прим. V-1-V-22;

у підвалі 1/2 приміщень III-1 та ІІІ-2; ганків; що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 липня 2016 року № 63914084.

З відповіді відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та легалізації громадських формувань від 12 квітня 2016 року позивачу стало відомо про припинення юридичної особи ТОВ «МАГАЗИН

№ 333 «ПРОДУКТИ» в результаті ліквідації на підставі рішення засновників, відповідно до протоколів загальних зборів від 03 квітня 2015 року про припинення товариства шляхом ліквідації та призначення ліквідатором ОСОБА_8 та від 24 липня 2015 року про призначення ліквідатором ОСОБА_9 .

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 липня 2016 року № 64415963 власником нежитлового приміщення магазину загальною площею 533,9 кв. м є ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу № 8173 від 12 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рябих В. Н., попереднім власником нерухомості було ТОВ «ДАТА КАД» на підставі договору купівлі-продажу № 134 від 09 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Р. О. Також в Інформаційній довідці зазначено про свідоцтво про право власності серії САМ № 12568 , індексний № 32371532, видане 19 січня 2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ТОВ «ГРАНСО», засновником якого є ОСОБА_12 .

Позивач на підтвердження порушення свого права та законного інтересу зазначала, що вона зі складу засновників ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» не виходила, рішення про ліквідацію товариства не підписувала і свою частку в статутному капіталі товариства нікому не уступала та не продавала,

а тому всі зазначені вище дії є незаконними, у зв`язку з чим ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів із заявою про скоєння кримінального правопорушення. На підставі її заяви було внесено дані до ЄРДР за № 206040640002267 від 19 травня 2016 року за попередньою правовою кваліфікацією: частина перша статті 192 КК України, кримінальне провадження неодноразово було закрито за відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, але на підставі її скарг відновлювалося знову.

Із матеріалів кримінального провадження їй стало відомо, що відповідно до протоколу від 18 квітня 2013 року № 7 загальних зборів засновників

ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» ОСОБА_13 приступив до обов`язків директора товариства, а відповідно до протоколу № 2 загальних зборів

від 04 вересня 2014 року було прийнято рішення про продаж своїх часток засновниками товариства, проте позивач продавати свою частку відмовилася, а також відмовилася від переважного права придбати частки інших засновників, що відображено в протоколі.

22 жовтня 2013 року між ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» в особі директора ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_14 був укладений договір № 22/13 про продаж нерухомого майна за адресою:

АДРЕСА_1 . У подальшому 01 листопада 2013 року ОСОБА_2 як директор товариства видав доручення на ім`я ОСОБА_14 на продаж нежитлового приміщення магазину. 05 грудня 2014 року був укладений договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» у розмірі 27,922 % між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Мошковською Н. М. за реєстровим № 3139. Відповідно до протоколу № 5/12 від 05 грудня 2014 року загальних зборів учасників ТОВ «ГРАНСО» за участю ОСОБА_3 , юридичної особи ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» в особі директора ОСОБА_2 було вирішено: прийняти до складу учасників ТОВ «ГРАНСО» - ТОВ «МАГАЗИН

№ 333 «ПРОДУКТИ», збільшити розмір статутного капіталу ТОВ «ГРАНСО» на 99 180,00 грн за рахунок внеску нежитлового приміщення магазину № 333 загальною площею 533,9 кв. м. Рішенням від 21 січня 2015 року № 18694304 проведено державну реєстрацію права власності, на підставі якого 19 січня 2015 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно

ТОВ «ГРАНСО». У подальшому 09 лютого 2015 року між ТОВ «ГРАНСО» та

ТОВ «ДАТА КАД» укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Р. О. за реєстровим номером 134.

Рішення про припинення підприємницької діяльності ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» шляхом ліквідації ОСОБА_2 прийняв незаконно, участі у зборах позивач як співзасновник не брала, а тому ліквідація товариства проведена з порушенням вимог статей 111, 150 ЦК України. Вказані дії спричинили їй майнову шкоду в зв`язку з втратою своєї частки у статутному капіталі товариства та, як наслідок, продажу нерухомого майна, в якому її частка складала 40,835 %. Вартість спірного нежитлового приміщення магазину на підставі акта незалежної оцінки від 13 квітня 2017 року складає

1 498 616,00 грн, а тому розмір майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню, становить 40,835 % від зазначеної суми, тобто 611 959,00 грн.

Крім того, незаконними діями відповідачів завдано моральну шкоду, яка полягала у погіршенні стану здоров`я, постійних стресах та необхідності звертатися за захистом своїх прав.

Посилаючись на зазначені обставини у їх сукупності, ОСОБА_1 просила суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2020 року позовні вимоги в частині визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі залишено без розгляду.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним протокол загальних зборів учасників ТОВ «ГРАНСО» від 05 грудня 2014 року № 05/12.

У задоволенні решти позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним протоколу загальних зборів, скасування запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, стягнення майнової та моральної шкоди відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час проведення зборів учасників ТОВ «ГРАНСО» 05 грудня 2014 року, оформлених протоколом № 5/12, та прийняття на цих зборах рішення про прийняття до складу учасників вказаного товариства ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ», збільшення розміру статутного капіталу ТОВ «ГРАНСО» на 99 180,00 грн за рахунок внеску нежитлового приміщення магазину № 333 загальною площею 533,9 кв. м, не було відомостей про те, що позивач ОСОБА_1 відчужила або в інший спосіб була позбавлена її частки в статутному капіталі, вийшла зі складу товариства чи була виключена з нього. З огляду на зазначене, на думку суду першої інстанції, позовні вимоги в частині визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ГРАНСО» від 05 грудня 2014 року № 05/12

є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Решта позовних вимог

не доведена належними доказами, а тому не підлягає задоволенню.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2021 року

у частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними протоколів загальних зборів, скасування запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, стягнення майнової шкоди скасовано та провадження у справі у цій частині закрито.

Ухвала про закриття провадження мотивована тим, що позивач оспорює право власності на нерухоме майно ТОВ «ГРАНСО», протоколи загальних зборів ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ», припинення вказаної юридичної особи, засновником якої була позивач, з тих підстав, що її незаконно було позбавлено частки у статутному капіталі цього товариства, та оспорює протокол загальних зборів ТОВ «ГРАНСО». Сума у розмірі 611 959,00 грн, яку позивач просила стягнути з відповідачів у солідарному порядку, фактично не є майновою шкодою, спричиненою позивачу, а є вартістю частки позивача у статутному капіталі ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» 40,835 %, розмір якої у грошовій формі позивач просила стягнути на її користь. Таким чином, спір виник щодо позбавлення позивача частки в статутному капіталі товариства, розгляд якого віднесено до юрисдикції господарського суду відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2021 року у частині стягнення моральної шкоди скасовано. У задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачами неправомірних дій та спричинення в результаті цього моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 листопада 2022 року ОСОБА_15 , який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2021 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову та закриття провадження, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними протоколів загальних зборів ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» від 03 квітня 2015 року та

від 24 липня 2015 року, скасування запису державної реєстрації припинення юридичної особи, стягнення майнової та моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року поновлено позивачу строк

на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська.

У січні 2023 року справа № 200/14714/16-ц надійшла до Верховного Суду.

18 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 202/32033/13-ц та від 05 жовтня 2022 року у справі № 707/1119/22.

Крім того, заявник як на підставу касаційного оскарження ухвали апеляційного суду посилається на порушення норм процесуального права, оскільки на момент звернення до суду позивач є фізичною особою, якій завдано майнової та моральної шкоди, а тому спір відповідно до статті 19 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом П`ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г. 05 грудня 2012 року, ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкувала

1/2 частку у спадщині, яка складається із частки у статутному капіталі

ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ». Згідно з довідкою від 08 листопада

2012 року, наданою ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ», розмір внеску

до статутного фонду товариства складає 10 563,97 грн (т. 1 а. с. 61).

ОСОБА_1 була засновником ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» з часткою в статутному капіталі 40,835 % у розмірі 7 723,90 грн, з яких 12,9 % їй належало як засновнику та 27,925 % вона успадкувала після смерті матері ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Засновниками ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» також були: ОСОБА_4

із часткою 11,45 %, ОСОБА_5 з часткою 6,63 %, ОСОБА_6 із часткою 6,43 %, ОСОБА_7 із часткою 6,73 %, ОСОБА_2 із часткою 27,925 %, яку він також успадкував після смерті матері ОСОБА_10 (т. 1 а. с. 63-65).

Відповідно до протоколу № 7 загальних зборів засновників ТОВ «МАГАЗИН

№ 333 «ПРОДУКТИ» від 18 квітня 2013 року ОСОБА_13 приступив до обов`язків директора товариства, що підтверджується наказом від 19 квітня 2013 року, та відповідно до протоколу № 2 загальних зборів засновників

ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» від 04 вересня 2014 року було прийнято рішення про продаж своїх часток засновниками товариства. Позивач продавати свою частку відмовилася, а також відмовилася від переважного права придбати частки інших засновників, що відображено в протоколі (т. 1

а. с. 74-77).

22 жовтня 2013 року між ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» в особі директора ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_14 укладено договір купівлі-продажу № 22/13 про продаж нерухомості

за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому,

01 листопада 2013 року, ОСОБА_2 як директор товариства видав доручення на ім`я ОСОБА_14 на продаж нежитлового приміщення - магазину (т. 1 а. с. 78, 79).

05 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ»

у розмірі 27,925 %, посвідчений приватним нотаріусом Мошковською Н. М. за реєстровим № 3139 (т. 1 а. с. 80).

12 березня 2016 року на підставі рішення засновників відповідно до протоколів загальних зборів від 03 квітня 2015 року про припинення товариства шляхом ліквідації та призначення ліквідатором ОСОБА_8

та від 24 липня 2015 року про призначення ліквідатором ОСОБА_9 було припинено юридичну особу - ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» в результаті ліквідації (т. 1 а. с. 83, 84).

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 липня 2016 року № 64415963 власником нежитлового приміщення магазину загальною площею 533,9 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 ,

є ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу № 8173, посвідченого

12 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рябих В. Н. Попереднім власником вказаної нерухомості було ТОВ «ДАТА КАД» на підставі договору купівлі-продажу № 134, посвідченого 09 лютого 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Р. О., також в Інформаційній довідці зазначено про видачу свідоцтва про право власності, серії САМ № 12568, індексний № 32371532, виданого 19 січня 2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ТОВ «ГРАНСО», засновником якого є ОСОБА_12 (т. 1 а. с. 68-71).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,

а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною другою статті 414 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі у відповідній частині є, зокрема, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

Також господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах (пункт 4 частини першої статті 20 ГПК України).

З огляду на наведені приписи процесуальних законів правильне визначення юрисдикції суду в справі залежить від змісту правовідносин та її учасників.

Частиною третьою статті 80 ГК України встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (частини перша та друга Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Отже, справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним свідоцтво про право власності серії САМ № 112568 , індексний № 32371532, видане 19 січня 2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ТОВ «ГРАНСО» на нежитлове приміщення магазину № 333 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним протокол загальних зборів учасників ТОВ «ГРАНСО» від 05 грудня 2014 року № 05/12; визнати недійсним протокол загальних зборів ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» від 03 квітня 2015 року про припинення товариства шляхом ліквідації та призначення ліквідатором ОСОБА_8 ; визнати недійсним протокол загальних зборів ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» від 24 липня 2015 року про призначення ліквідатором ОСОБА_9 ; скасувати запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» в результаті ліквідації, внесеного 12 березня 2016 року на підставі рішення засновників; стягнути зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у рахунок відшкодування майнової шкоди 611 959,00 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди - 2 850 000,00 грн.

На підтвердження порушення свого права та законного інтересу позивач зазначала, що вона зі складу засновників ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» не виходила, рішення про ліквідацію товариства не підписувала та свою частку в статутному капіталі товариства нікому не уступала та не продавала.

Таким чином, спір у справі, що переглядається, виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ». Сума у розмірі 611 959,00 грн, яку позивач просила стягнути з відповідачів у солідарному порядку, фактично не є майновою шкодою, спричиненою позивачу,

а є вартістю частки позивача у статутному капіталі ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ» 40,835 %, розмір якої у грошовій формі позивач просила стягнути на її користь.

Те, що спір у цій справі виник між фізичними особами та юридичною особою, не змінює його правової природи першочергово як спору з правочину, що виник щодо позбавлення позивача частки в статутному капіталі товариства, розгляд якого віднесено до юрисдикції господарського суду відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції.

Установивши, що підставою звернення до суду з позовом є порушення прав позивача як члена та засновника ТОВ «МАГАЗИН № 333 «ПРОДУКТИ», позивач є носієм прав учасника товариства з обмеженою відповідальністю,

а відносини між нею і відповідачами є відносинами щодо членства в товаристві, діяльності останнього та його припинення, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними протоколів загальних зборів, скасування запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, стягнення майнової шкоди із роз`ясненням про те, що вказаний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Доводи ОСОБА_1 про те, що судами застосовано норму права без урахування висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 202/32033/13-ц та від 05 жовтня 2022 року у справі № 707/1119/22,

є безпідставними, оскільки встановлені фактичні обставини справи та суб`єктний склад її учасників не є подібним зі справою, що переглядається.

Колегія суддів наголошує, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Загальний підхід, який підлягає використанню через методологію застосування класичного прецеденту (релевантності), вимагає застосування практики Верховного Суду через схожість фактів або юридичних висновків, і «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих підставах.

Відповідні обставини справ повинні мати принципову схожість, не мати принципових відмінностей та розбіжностей із фактами конкретної справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги, спрямовані на скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права у частині визначення юрисдикційності спору не знайшли свого підтвердження, свідчать про помилковість тлумачення та розуміння заявником правових норм, а тому оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін у порядку статті 410 ЦПК України.

Разом із тим, колегія суддів вважає помилковим висновок апеляційного суду про можливість розгляду по суті позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у контексті цієї справи в порядку цивільного судочинства з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі

№ 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) зроблено висновок про те, що якщо спір стосується, зокрема, членства у юридичній особі та пов`язаних із членством прав позивача, такий спір є корпоративним. Вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду. Вимоги позивача зобов`язати відповідача повернути робоче місце та відшкодувати матеріальну та моральну шкоду є похідними від вирішення корпоративного спору, а тому такі вимоги теж треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Висновок про предметну юрисдикцію позовних вимог про відшкодування моральної шкоди зроблено також Великою Палатою Верховного Суду

у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 338/667/19 (провадження

№ 14-71цс20), відповідно до якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Спір за позовом члена або колишнього члена кредитної спілки щодо повернення йому внесків з її майна у зв`язку з виходом із членства у цій спілці, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням цих внесків, є пов`язаним із припиненням корпоративних прав відповідного члена. Оскільки задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди залежить від того, чи справді відповідач не повернув позивачеві зазначені внески, а тому і від повного чи часткового задоволення вимоги про стягнення з відповідача таких внесків (абзац другий частини першої статті 188 ЦПК України, абзац другий частини першої статті 173 ГПК України), вимогу про відшкодування позивачеві моральної шкоди теж має розглянути господарський суд.

У постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 592/2425/15-ц за позовом фізичної особи до Сумської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок про визнання незаконною та скасування постанови президії Сумської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок щодо виключення позивача з членів вказаного товариства та відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд зробив висновок про те, що позивач є носієм прав учасника громадської організації, а відносини між ним і відповідачем є відносинами щодо членства в товаристві, діяльності останнього та його припинення. Відповідач є юридичною особою, а спір стосується, зокрема, членства у ньому та пов`язаних із членством прав позивача, який оскаржив рішення президії цього об`єднання. Вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду, а тому судам необхідно було закрити провадження у справі. Вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є похідною від вирішення вимог про визнання незаконною та скасування постанови громадської організації, а тому таку вимогу теж треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Схожі за змістом висновки щодо юрисдикційності спору в частині вимог про відшкодування моральної шкоди викладено в постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 750/2669/17, від 17 лютого 2021 року у справі

№ 344/9104/19, підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відхилення від сталої судової практики порушує принцип уніфікованого застосування закону, нівелює забезпечення єдності та послідовності судочинства.

З огляду на зазначене, висновки апеляційного суду про розгляд позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в порядку цивільного судочинства є помилковими, а тому постанова апеляційного суду не може вважатися законною і підлягає скасуванню.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19 зроблено правовий висновок такого змісту: «тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що: - суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; - при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги. При цьому розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства по суті є неможливим».

З урахуванням зазначеного, постанова Дніпровського апеляційного суду

від 13 вересня 2022 року не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для її скасування із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

У свою чергу, доводи касаційної скарги, спрямовані на скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2021 року,

є безпідставними та не беруться до уваги, оскільки зазначене судове рішення вже скасовано в апеляційному порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин, касаційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін, постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Згідно з частиною першою статті 256 ЦПК Україниякщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Зважаючи на положення цієї статті колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити позивачеві про наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання нею копії відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНСО», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковська Наталія Миколаївна, про відшкодування моральної шкоди закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити ОСОБА_1 її право протягом десяти днів з дня отримання нею копії цієї постанови звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:А. І. Грушицький С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк