Рішення

від 31.07.2023 по справі 369/15386/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/15386/21

Провадження № 2/369/1014/23

РІШЕННЯ

Іменем України

31.07.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Житар А.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Усіченко І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» до ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими, -

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» (далі - відповідач, ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі»), у якому просив суд: 1) встановити факт, що припинення трудових відносин ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» відбулося на підставі п. 5 ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); 2) стягнути з ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 73 613,99 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 11 940,48 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 28 жовтня 2021 року у розмірі 52 744,23 грн, вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі 50 790,56 грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати; стягнути з ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких визначити на день прийняття рішення.

На обґрунтування вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що 01.09.2017 він був прийнятий на посаду директора ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» за сумісництвом (0,5 ставки) з окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується Протоколом загальних зборів засновників (учасників) № 28-08/17 від 28.08.2017, Наказом № 4-к від 01.09.2017.

З січня 2019 року по грудень 2019 року заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 3-шт від 01.01.2019 становила 4 900,00 грн. (0,5 ставки).

З січня 2020 року по грудень 2020 року заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 4-шт від 01.01.2020 становила 5 100,00 грн. (0,5 ставки).

З січня 2021 року по квітень 2021 року (по день звільнення) заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 5-шт від 01.01.2021 становила 6 000,00 грн. (0,5 ставки).

Починаючи з листопада 2019 року у відповідача почала виникати заборгованість по заробітній платі перед позивачем, про що останній неодноразово повідомляв власника відповідача - ОСОБА_3 .

31 серпня 2020 року позивач подав заяву про звільнення у зв`язку із наявною заборгованістю по заробітній платі, проте відповідач не вжив заходів щодо звільнення ОСОБА_1 в установленому порядку та виплати заборгованості по заробітній платі. Позивач продовжував виконувати повноваження директора.

Лише у вересні 2021 року позивачу стало відмово, що у квітні 2021 року його звільнено з посади товариства, оскільки роботодавець (ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі») не ознайомив його з рішенням учасника про звільнення.

26.04.2021 внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну директора відповідача.

Так, позивач вважав, що учасник відповідача звільнив позивача з посади директора без зазначення жодної норми законодавства. На думку позивача, норма п. 5 ст. 41 КЗпП України є спеціальною та, по суті, єдиною нормою для звільнення керівника підприємства за відсутності будь-яких інших законних підстав для звільнення за ініціативою власника, то звільнення позивача відбулось згідно п. 5 ст. 41 КЗпП України.

Вважав, що у зв`язку з протиправними діями відповідача, наявні підстави для стягнення з останнього на користь позивача усіх виплат, які підлягають виплаті при звільненні, зокрема заборгованості по заробітній платі, компенсації за 87 днів невикористаної відпустки, вихідної допомоги, згідно ст. 44 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 28.10.2021.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.11.2021 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначеного судове засідання.

У грудні 2021 року ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» припиненими 30 листопада 2019 року за власним бажанням ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що фактично трудові відносини між сторонами припинилися ще у листопаді 2019 року, так як ОСОБА_1 25 вересня 2019 року направив на електронну адресу власника товариства лист з проханням про його звільнення. Вказане повідомлення свідчить про те, що позивач за власним бажанням припинив трудові відносини з відповідачем.

26 листопада 2019 року відбулося засідання ради директорів та акціонерної материнської компанії відповідача з питання розгляду заяви ОСОБА_1 , на якому було досягнуто взаємної згоди усунення позивача з посади директора товариства та прийнято рішення про його звільнення з 30 листопада 2019 року.

30.11.2019 власником товариства в особі ОСОБА_3 , на підставі заяви позивача про звільнення від 25.09.2019 та рішення засідання ради директорів та акціонерів материнської компанії відповідача, що відбулось 26.11.2019 було прийнято рішення власника в особі ОСОБА_3 про те, щоб прийняти бажання ОСОБА_1 звільнитись з посади директора з 30.11.2019; звільнити (припинити трудові відносини) 30.11.2019.

Як вказано у зустрічній позовній заяві, згідно рішення власника товариства в особі ОСОБА_3 від 30.11.2019 позивача було звільнено за власним бажанням 30.11.2019. Рішення власника товариства в особі Раджендра Пател від 30.11.2019 було направлено на електронну адресу позивача.

Однак, після отримання електронного листа від власника товариства про прийняття рішення про його звільнення, ОСОБА_1 його не підписав, своє звільнення за власним бажанням належним чином не оформив в Україні.

Розуміючи, що ОСОБА_1 не оформив своє звільнення, 22 квітня 2021 року були проведені загальні збори товариства і власником, в особі ОСОБА_3 , прийнято рішення звільнити ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» повторно. Цим же рішенням було обрано нового директора товариства.

Тобто, на думку відповідача, фактичною датою звільнення ОСОБА_1 є 30 листопада 2019 року, що відбулося за його первісною заявою та рішення ради директорів компанії від 26 листопада 2019 року.

23.12.2021 представником ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» подано відзив на позов ОСОБА_1 за вх. № 57260, у якому остання просить відмовить у його задоволенні. Зазначає, що враховуючи, що фактичною датою звільнення позивача є 30 листопада 2019 року, ухвалену рішенням власника, яке не виконане позивачем, здійснення позивачем нарахування заробітної плати у строк до 21 червня 2021 року є неправомірним та незаконним, так само як і нарахування ним заборгованості товариства на його користь суми невикористаних днів щорічної відпустки. Вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, викладені позивачем у позовній заяві є безпідставними, оскільки не є підтвердженими, так як документи додані ОСОБА_1 не є належними.

28 грудня 2021 року від позивача за первісним позовом до суду надійшла заява про уточнення та збільшення позовних вимог, у якій останній просив суд уточнити дату звільнення в частині позовних вимог про встановлення факту припинення трудових відносин, виклавши п. 1 прохальної частини позову у наступній редакції: «встановити факт припинення трудових відносин ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» з 22 квітня 2021 року на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України». Також, просив збільшити позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме: стягнути з ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 27 грудня 2021 року у розмірі 69 209,36 грн.

28.12.2021 представник ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що чинним законодавством установлено, що право директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондується з обов`язком учасників товариства провести загальні збори та розглянути заяву директора про звільнення і створення нового виконавчого органу.

Однак, копія електронного листа від 26 вересня 2019 року, на яку посилається відповідач, не є заявою про звільнення за власним бажанням, оскільки не містить вимоги про звільнення з посади директора, підпису позивача, підстав звільнення, дати складання заяви тощо, що унеможливлює доведення факту подання позивачем такої заяви та його волевиявлення на звільнення; викладена в електронному листі інформація не стосується трудових відносин між сторонами (вказана інша компанія), а копія рішення від 30 листопада 2019 року не є належним доказом звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства за власним бажанням. Позивач в 2019 році не подавав заяви про звільнення з посади директора відповідача за власним бажанням. Виконував трудові обов`язки директора до квітня 2021 року. Водночас, позивач зауважив, що відповідачем не спростовано факту наявності заборгованості перед позивачем.

02.02.2022 представник ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» подав до суду по суті аналогічні за змістом до зустрічної позовної заяви та відзиву на позов заперечення на відповідь на відзив.

У подальшому, 20 липня 2022 року від ОСОБА_1 до суду подано заяву про збільшення позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки, у якій позивач просив суд стягнути з ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 20 липня 2022 року у розмірі 126 697,78 грн.

У судове засідання 06.04.2023 учасники справи не з`явились. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача подав до суду заяву про проведення розгляду справи у відсутності позивача та представника. Позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити. У задоволенні зустрічного позову просила суд відмовити.

Представник відповідача подала до суду заяву про проведення розгляду справи у її відсутності. Проти первісного позову заперечувала, просила задовольнити зустрічний позов.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову з огляду на наступне.

01 вересня 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» за сумісництвом (0,5 ставки) з окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується протоком загальних зборів засновників (учасників) від 28 серпня 2017 року № 28-08/17, наказом від 01 вересня 2017 року № 4-к.

Матеріали справи місять копію листа з електронної пошти відправника « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до ОСОБА_3, згідно якого вказано про припинення роботи відправника даного листа у сім`ї ОСОБА_4 з 1 листопада 2019 року, що це його воля та особисте рішення.

Представник відповідача під час судового розгляду зазначав, що такий лист був розцінений власником ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» як заява ОСОБА_1 про звільнення з посади директора товариства.

В матеріалах справи наявна копія рішення ради директорів № BM/19-20/005, прийнятого на засіданні ради директорів MAKPAR EXPORTS PRIVATE LIMITED, що відбулося в суботу, 2 листопада 2019 року, у зареєстрованому офісі компанії, згідно якого ухвалено, що відповідно до застосовних положень Закону про компанії від 2013, якщо такі є, та за умови схвалення акціонерами під час проведення позачергових загальних зборів, цим надається згода Ради директорів на усунення пана ОСОБА_1 з посади директора, а також від роботи в повноважному Представництві Компанії в Україні з 30 листопада 2019 року.

В матеріалах справи також наявна копія звичайної резолюції, прийнятої на позачерговому загальному зборі акціонерів MAKPAR EXPORTS PRIVATE LIMITED, що відбувся у вівторок 26 листопада 2019 року, у зареєстрованому офісі компанії, згідно якого ухвалено, що відповідно до застосовних положень Закону про компанії від 2013, якщо такі є, затвердження акціонерів компанії, надане Раді директорів Компанії пана Ранджита Кумара Шаха з посади директора, а також від роботи в повноважному Представництві Компанії в Україні з 30 листопада 2019 року.

Також наявна копія рішення засновника уповноваженого представництва MAKPAR EXPORTS PRIVATE LIMITED без номеру, без підпису, згідно якого зазначено, що відповідно до рішення, прийнятого Радою Директорів та Акціонерами Материнської компанії 26 листопада 2019 року, цим між одноосібним директором Української Дочірньої Компанії та Материнською Компанією досягнуто наступної взаємної згоди та рішення: 1) прийняти відставку одноосібного директора пана ОСОБА_1 з 30 листопада 2019 року та припинити трудові відносини з пана ОСОБА_1 з Уповноваженим представником з 30 листопада 2019 року.

Саме вищезазначені документи, на думку представника позивача за зустрічним позовом, виступають підставою для визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» припиненими 30.11.2019 за власним бажанням ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України.

Проте, слід зазначити, що відповідно до ст. 97, 98 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (ст. 99 ЦК України).

Поряд з цим, відповідно до п.п. 9.1, 9.2, 9.3 Статуту вищим органом ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» є загальні збори учасників (Компанія «Мапакс Глобал Прайвіт Лімітед» - Mapaex Global Private Limited, юридична особа, яка створена та існує за законодавством Республіки Індії). Збори правомочні приймати рішення з будь-яких питань відповідача. Загальні збори є правомочними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 % голосів. Збори скликаються за повідомленням за 30 днів.

За приписами п.п. 9.6, 9.7 Статуту передбачено, що звільнення керівника відбувається за рішенням зборів учасників, прийнятого згідно законодавством України, з подальшим його виконанням шляхом внесення змін до реєстру юридичних осіб про припинення трудових відносин з керівником.

Тобто, вирішення питання про відкликання виконавчого органу товариства, у тому числі директора, належить до повноважень зборів учасників відповідача.

Крім того, суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 462/5997/17 установлено, що особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що дана особа є керівною і звільняється не лише на підставі вимог КЗпП України, а й з урахуванням вимог Закону України «Про господарські товариства». Системний аналіз положень ст. 38 КЗпП України, ст. 145 ЦК України, ст. ст. 58, 60, 62 Закону України «Про господарські товариства» дає підстави для висновку, що праву директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариств провести загальні збори та розглянути заяву директора про звільнення і створення нового виконавчого органу.

Отже, звільнення ОСОБА_1 в загальному порядку можливе було лише за рішенням загальних зборів учасника ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі», прийнятому в порядку та строки, встановлені Статутом та законодавством України. При цьому, одна з обов`язковим умов при такому звільненні є внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як установлено судом, таке рішення про звільнення позивача з посади директора ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» було прийнято 22 квітня 2021 року, а 26 квітня 2021 року було внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд не може розцінювати копію листа з електронної пошти відправника « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до ОСОБА_3, згідно якого вказано про припинення роботи відправника даного листа у сім`ї ОСОБА_4 з 1 листопада 2019 року, як заяву про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 , оскільки не можливо встановити, хто був відправником такого листа, кому такий лист був адресований, оскільки в графі «до _____», вказано «ОСОБА_3», а учасником ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі», згідно Статуту товариства, є компанія «Мапакс Глобал Прайвіт Лімітед» - Mapaex Global Private Limited, юридична особа, яка створена та існує за законодавством Республіки Індії.

Наявні в матеріалах справи копії рішень, резолюції видані особою, яка пов`язана з компанією MAKPAR EXPORTS PRIVATE LIMITED, статус якої для структури відповідача суду не підтверджений.

Рішення засновника уповноваженого представництва MAKPAR EXPORTS PRIVATE LIMITED згідно якого зазначено, що відповідно до рішення, прийнятого Радою Директорів та Акціонерами Материнської компанії 26 листопада 2019 року, цим між одноосібним директором Української Дочірньої Компанії та Материнською Компанією досягнуто наступної взаємної згоди та рішення: 1) прийняти відставку одноосібного директора пана ОСОБА_1 з 30 листопада 2019 року та припинити трудові відносини з пана ОСОБА_1 з Уповноваженим представником з 30 листопада 2019 року, взагалі не містить номеру, підпису уповноваженої особи, не завірене у жодний спосіб.

Суд акцентує увагу, що ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» є юридичною особою, що створена та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, а тому оформлення рішення учасника товариства має відповідати визначеним українським законодавством вимогам.

По суті електронна переписка не може замінити визначений законодавством України спосіб звільнення з посади директора товариства. Жодних винятків Статут відповідача не містить.

Більше того, ст. 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинним трудовим законодавством працівника наділено правом як безпосередньо подання заяви про відкликання заяви про звільнення, так і опосередкованого волевиявлення - шляхом фактичного продовження виконання посадових обов`язків.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 826/17279/18.

Доказів того, що ОСОБА_1 перестав виконувати свої посадові обов`язки після 30 листопада 2019 року суду не надано.

У зв`язку з чим, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову про визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» припиненими 30.11.2019 за власним бажанням ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України.

Щодо вимог позивача за первісним позовом слід зазначити наступне.

Так, як вже було зазначено вище, згідно рішення засновника № 22-04-21 ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» від 22 квітня 2021 року, серед іншого, було звільнено з посади директора Товариства ОСОБА_1 .

В подальшому було внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну директора ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі».

Суд категорично не погоджується з позицією ОСОБА_1 , що в даному випадку п. 5 ст. 41 КЗпП України є спеціальною та, по суті, єдиною нормою для звільнення керівника підприємства за відсутності будь-яких інших законних підстав для звільнення за ініціативою власника.

Так, КЗпП України містить різні можливі підстави для звільнення керівника товариства, зокрема: за взаємною згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП); у зв`язку із закінченням строку дії контракту (п. 2 ст. 36 КЗпП); з власної ініціативи (ст. 39 КЗпП); з ініціативи роботодавця (ст. ст. 40, 41 КЗпП); на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (ст. 45 КЗпП); на вимогу закону (п.п. 3, 5, 6, 7, 71, 72,73,9 ст. 36 КЗпП); з підстав, передбачених контрактом (п. 8 ст. 36 КЗпП).

Як вбачається із вищезазначеного рішення загальних зборів відповідача останнє не містить прямої вказівки на статтю КЗпП України, яка є підставою для звільнення позивача.

Слід зазначити, що суд позбавлений можливості з власної ініціативи обирати підставу для звільнення директора товариства. Останній лише може перевірити правомірність підстави звільнення у випадку, коли це виступає предметом розгляду у справі.

Рішення засновника № 22-04-21 ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» від 22 квітня 2021 року яке є чинним та не оскаржувалось в суді.

Більш того, суд враховує, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше.

У зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вимоги про встановлення факту припинення трудових відносин між сторонами на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України.

Також відсутня необхідність встановлювати дату припинення трудових відносин - 22.04.2021, оскільки саме цією датою ухвалено рішення загальних зборів товариства, і саме ця дата по суті є датою припинення трудових відносин.

Крім того, слід зазначити, що згідно з ст. 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої ст. 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу.

За приписами ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті (ч. 1 та ч. 3 ст. 75 КЗпП України).

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова допомога компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

У Рішенні Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, з січня 2019 року по грудень 2019 року заробітна плата ОСОБА_1 згідно штатного розпису, затвердженого наказом від 01 січня 2019 року № 3-шт, становила 4 900,00 грн, з січня 2020 року по грудень 2020 року - 5 100,00 грн (згідно з штатним розписом, затвердженим наказом від 01 січня 2020 року № 4-шт), з січня 2021 року по квітень 2021 року - 6 000,00 грн (згідно з штатним розписом, затвердженим наказом від 01 січня 2021 року № 5-шт).

Поряд з цим, позивачем до суду надано довідку про заборгованість з виплати заробітної плати від 09 березня 2021 року № 0903/1, з якої вбачається, що з листопада 2019 року по лютий 2021 року заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 становить 74 521,93 грн.

Також згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків на запит в електронному вигляді від 22 жовтня 2021 року, які позивачем надано разом з позовом, вбачається, що починаючи з листопада 2019 року по березень 2021 року ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата, однак не виплачувалась.

Крім того, у матеріалах справи містяться розрахункові листи, з яких установлено, що позивачу було нараховано, але не виплачено компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 11 940,48 грн.

Водночас, доводи представника відповідача про те, що такі довідки та розрахунки не можуть бути належними доказами, оскільки підписані самим ОСОБА_1 , суд вважає помилковими, оскільки на спростування зазначеного відповідачем не було надано до суду будь-яких інших доказів (первинні бухгалтерські документи, банківські виписки, довідки про зарахування заробітної плати, тощо), які б підтверджували, що позивач отримав заробітну плату за спірний період. Більш того, у своїх поясненнях відповідач неодноразового наголошує, що вважає, що позивач звільнений у листопаді 2019 року, що, в свою чергу, спонукає до висновку про те, що саме з листопада 2019 року позивач заробітну плату не отримував.

Отже, суд уважає, що позивачем доведено факт порушення відповідачем умов трудового договору, у частині вчасної оплати праці працівника, та наявності заборгованості по заробітній платі у розмірі 73 613,99 грн. (основна заробітна плата) та 11 940,48 грн. (компенсація за невикористану відпустку), а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог у частині стягнення з відповідача вихідної допомоги згідно з ст. 44 КЗпП України, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. ст. 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч.1 ст. 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Аналіз змісту цієї норми свідчить, що вихідна допомога є одноразовою виплатою, яка виплачується роботодавцем працівнику у встановлених законодавством випадках при припиненні трудового договору (контракту). За цією статтею у разі припинення повноважень посадових осіб з підстав, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц зазначено, що ст. 44 КЗпП України визначає, що вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з певних підстав. Однак підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників (ч. 1 ст. 9-1 КЗпП України). Іншими словами, оскільки законодавство встановлює мінімальні гарантії щодо виплати вихідної допомоги, то більший, ніж визначений у КЗпП України, її розмір може бути встановлений, зокрема, у трудовому договорі.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 зроблено висновок про те, що вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Проте, враховуючи, що суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про встановлення того, що ОСОБА_1 був звільнений на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача за первісним позовом вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Що стосується позовних вимог у частині стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 20 липня 2022 року у розмірі 126 369,78 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Як встановлено судом, відповідач під час звільнення позивача з посади директора ТОВ «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» не здійснив з ним повний розрахунок, у зв`язку з чим позивачем за первісним позовом було нараховано середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 20.07.2022 в розмірі 126 697,78 грн.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої с. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, з огляду на характер заборгованості, дій позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у розмірі 12 669,78 грн., тобто 10 % від стягнутої суми.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20 та від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21.

Таким чином, позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.

Понесення позивачем судових витрат підтверджується квитанцією від 25 жовтня 2021 року №0.0.2316719130.1 про сплату судового збору в сумі 908 ,00 грн. Такі витрати були сплачені позивачем за подання позову у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У частині інших позовних вимог, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Водночас, нормами ч. 6 ст. 141 ЦПК України установлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги вимоги ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у загальній сумі 908,00 грн, а також у дохід держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Крім того, відповідно до ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність частково задоволення вимог первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 97, 98 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 141, 247, 258, 263, 273, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 73 613 (сімдесят три тисячі шістсот тринадцять) грн. 99 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 11 940 (одинадцять тисяч дев`ятсот сорок) грн. 48 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 27 грудня 2021 року у розмірі 12 669 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) грн. 78 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині виплати середньої заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» у дохід держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі» до ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мапакс Веллнесс (Україна) Ел Ел Сі», код ЄДРПОУ 37378874, адреса: м. Київ, вул. Бориспільська, 11а.

Суддя: Тетяна ДУБАС