Постанова

від 25.07.2023 по справі 904/1907/15

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2023 року м. Дніпро Справа № 904/1907/15

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Комін Фінанс"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023р. (суддя Соловйова А.Є.) у справі № 904/1907/15

за позовом Приватного підприємства "Комін Фінанс", м. Черкаси

до відповідача-1 суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Стасика Олександра Васильовича, м Дніпро

відповідача-2 ОСОБА_1 , м. Дніпро

третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів-1,2 Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковської Наталії Миколаївни, м. Дніпро

третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів-1,2 ОСОБА_2 , м. Дніпро

третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів-1,2 ОСОБА_3 , м. Дніпро

про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 05.12.2014, -

ВСТАНОВИВ:

15.08.2019, в межах справи про банкрутсво суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Стасика Олександра Васильовича АДРЕСА_1 , поточним кредитором боржника - ПП "Білоножко" пред`явлено у Господарському суді Дніпропетровської області позов за № 15/08/2019-08 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 05.12.2014, за яким (з урахуванням зави про зміну (доповнення) підстав позову від 30.07.2021 № 90/07/2021-01), позивач просив суд:

- визнати недійсним договір про поділ майна подружжя, серія та номер 3144, виданий 05.12.2014 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) щодо 233/1000 частки об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі, літ. Е-3 загальною площею 414,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- стягнути із ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , відоме місце проживання: АДРЕСА_3 та передати ліквідатору банкрута арбітражному керуючому Юдицькому Олександру Вікторовичу майно банкрута, а саме: 233/1000 частки об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі, літ. Е-3 загальною площею 414,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке вона отримала від ОСОБА_4 за спірним правочином;

- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно № 7958761 про реєстрацію права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 17755945 від 05.12.2014 13:47:52, приватний нотаріус Мошковська Наталія Миколаївна, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область.

Заява ПП "Комін Фінанс" мотивована укладенням ОСОБА_4 напередодні порушення провадження у справі про банкрутство оспорюваного договору з безоплатного відчуження належного йому нерухомого майна на користь заінтересованої особи за наявної на цей час заборгованості перед кредиторами задля уникнення обов`язку з проведення розрахунків та з метою завдання шкоди інтересам кредиторів.

В якості підстави заявлених вимог ПП "Комін Фінанс" зазначає такі обставини:

- оспорюваний правочин вчинений боржником за 4 (чотири) місяці до порушення провадження у справі про його банкрутство (договір укладено 05.12.2014, тоді як провадження у справі про банкрутство порушено судом ухвалою від 31.03.2015);

- договір укладений боржником із заінтересованою особою його колишньою дружиною ( ОСОБА_1 ) щодо безоплатної передачі майна, яке є його особистою приватною власністю, оскільки придбане ним та використовувалося у підприємницькій діяльності;

- на час укладення договору у ОСОБА_4 була наявна прострочена заборгованість перед податковим органом на загальну суму 564 790,25 грн та ОСОБА_5 (далі ОСОБА_5 ) на загальну суму 811 738,00 грн, правонаступником якого є Компанія з обмеженою відповідальністю "Акс Кепітал ЛТД" (Axe Capital Ltd.), які визнані кредиторами у справі;

- внаслідок укладення оспорюваного договору боржник позбавив кредиторів можливості реалізувати своє право на звернення стягнення на майно.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2020 задоволено заяву представника ПП "Білоножко" про зміну назви та місцезнаходження, змінено в реєстрі вимог кредиторів та в подальшому при здійсненні провадження у справі назву кредитора з Приватного підприємства "Білоножко" на Приватне підприємство "Комін Фінанс", що знаходиться за адресою: 18008, м. Черкаси, вул. Смілянська/Вернигори, буд. 99/12, кв. 69.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021 у справі № 904/1907/15 в задоволенні заяви ПП "Комін Фінанс" про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 05.12.2014, серія та номер 3144, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 щодо 233/1000 частки об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, літ. Е-3 загальною площею 414,7 кв.м., що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Вокзальна, б. 5 відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2022 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021 у справі № 904/1907/15 залишено без змін.

Постановою Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.10.2022 касаційну скаргу Приватного підприємства "Комін Фінанс" задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2022 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021 у справі № 904/1907/15 скасовано повністю. Справу №904/1907/15 направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

За результатами нового розгляду справи Господарським судом Дніпропетровської області ухвалено рішення від 14.03.2023р. у справі № 904/1907/15, яким:

- в задоволенні позову Приватного підприємства "Комін Фінанс" до відповідача-1 суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Стасика Олександра Васильовича, відповідача-2 ОСОБА_1 , за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів-1,2 Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковської Наталії Миколаївни, за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів-1,2 ОСОБА_2 , за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів-1,2 ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 05.12.2014 - відмовлено;

- судові витрати, понесені позивачем, покладено на позивача.

Не погодившись з вказаним рішенням господарського суду до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Приватне підприємство "Комін Фінанс", в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та визнання встановленими обставин, які не доведені доказами, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023р. у справі № 904/1907/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги апелянта узагальнено зводяться до наступного:

- суд першої інстанції не надав можливості представнику позивача взяти участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, відмовивши у задоволенні відповідних клопотань представника позивача;

- суд першої інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.10.2022 у даній справі та дійшов помилкового висновку про недоведення позивачем порушення його прав та охоронюваного законом інтересу у спірних правовідносинах;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам того, що оспорюваний договір носить очевидні ознаки фраудаторного правочину, оскільки договір щодо припинення права спільної сумісної власності на нерухоме майно та набуття ОСОБА_1 права приватної власності на таке майно укладений боржником у підозрілий період за 4 місяці до порушенням провадження у справі про банкрутство боржника при наявності заборгованості перед кредиторами;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у боржника на час укладення спірного договору були наявні інші активи, оскільки це не відповідає дійсності та спростовується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/259/16 від 14.03.2016р., ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/481/14 від 16.07.2014р. та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/6931/13 від 24.07.2014р.;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зловживання кредитором своїми правами, а оцінку відповідним заявам відповідачів вже надав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 27.10.2022 у даній справі

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2023р. поновлено Приватному підприємству "Комін Фінанс" строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023р. у справі № 904/1907/15, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Комін Фінанс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023р. у справі № 904/1907/15, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 04.07.2023р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.07.2023р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 25.07.2023р.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсягу та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу апелянта безпідставною, посилаючись при цьому на відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення боржником оспорюваного договору, оскільки на час його укладення позивач не був кредитором боржника, а на час розгляду справи між ФОП Стасик О.В. та ПП "Комін Фінанс" здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог та припинені грошові зобов`язання ФОП Стасика Олександра Васильовича перед апелянтом у загальному розмірі 9 367,50 грн.

Відповідач-1 також зазначає, що на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не перебували у шлюбі, а тому ОСОБА_1 не є заінтересованою особою у цьому разі. Водночас, подружжя має право на власний розсуд здійснювати поділ спільного майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності та самостійно визначати обсяг й частку кожного із них у цьому майні, а сам факт вчинення певного правочину із заінтересованою особою не свідчить імперативно про недійсність такого правочину та про його фраудаторність.

Представником ОСОБА_1 подано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким відповідач-2 заперечує проти наведених апелянтом доводів та задоволення апеляційної скарги, зокрема зазначає про обрання позивачем неналежного та неєфективного способу захисту шляхом пред`явлення позову про визнання недійсним спірного договору та стягнення зі ОСОБА_1 і передачу ліквідатору банкрута спірного нерухомого майна, оскільки вона не є власником цього майна. Вважає висновки оскаржуваного рішення законними та обгрунтованими. Просить апеляційну скаргу ПП "Комін Фінанс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023 року у справі № 904/1907/15 залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку представників, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Не подано іншими учасниками справи і відзивів на апеляційну скаргу.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка представників учасників справі в судове засідання обов`язковою, а неявка представників інших учасників справи не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представників інших учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників апелянта та боржника, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2015р. порушено провадження у справі № 904/1907/15 про банкрутство суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Стасика Олександра Васильовича, АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2015р. у справі № 904/1907/15 визнано суб`єкта підприємницької діяльності фізичну особу - підприємця Стасика Олександра Васильовича банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 6 місяців.

ОСОБА_4 (боржник у цій справі) та ОСОБА_1 у період з 25.09.1982 по 30.07.2013 перебували у зареєстрованому шлюбі.

28.04.2007 ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу ВЕО №818354, реєстр № 4479, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. придбав у власність 233/1000 частки об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі, літ. Е-3, загальною площею 414,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане майно придбано у період шлюбу та було об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

30.07.2013 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано.

05.12.2014 між колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір про поділ майна подружжя серія та номер 3144, посвідчений 05.12.2014 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М.

За умовами договору про поділ майна подружжя сторони визначили режим нерухомого майна, а саме: 233/1000 частки нежитлової будівлі, літ. Е-3, загальною площею 414,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що була об`єктом спільної сумісної власності подружжя та відповідно підлягало поділу або за згодою сторін (якщо між подружжям відсутній спір), або за рішенням суду (якщо між подружжям існує спір щодо поділу майна).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Згідно з ч. 4 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

У справі, що переглядається спірний договір поділ майна подружжя було укладено сторонами 05.12.2014, а провадження у справі № 904/1907/15 про банкрутство ФОП Стасика О.В. порушено Господарським судом Дніпропетровської області ухвалою від 31.03.2015.

Тобто оспорюваний правочин вчинено у період дії Закону банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано ст.ст. 20, 90 цього Закону.

За частиною першою статті 20 Закону про банкрутство, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з підстав визначених цією частиною.

Із установлених обставин справи вбачається, що ПП "Комін Фінанс", яким подано заяву про визнання оспорюваного правочину недійсним, є поточним кредитором у справі.

Оскільки ПП "Комін Фінанс" є поточним кредитором у справі у нього відсутнє право звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину боржника в порядку статті 20 Закону про банкрутство.

Водночас ПП "Комін Фінанс" в якості правових підстав заявлених вимог окрім статті 20, також визначив приписи частини десятої статті 90 Закону про банкрутство.

Так, згідно із частиною десятою статті 90 Закону про банкрутство, правочини (договори) фізичної особи, пов`язані з відчуженням або передачею іншим способом майна фізичної особи заінтересованим особам протягом року до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, можуть бути визнані господарським судом недійсними за заявою кредиторів.

Аналіз змісту частини десятої статті 90 Закону про банкрутство свідчить, що наведена норма надає право на звернення до суду із заявою про визнання правочинів (договорів) фізичної особи в цілому кредиторам, без розмежування їх в залежності від моменту виникнення грошових вимог до боржника на конкурсних чи поточних кредиторів, а підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) визначає вчинення фізичною особою правочинів (договорів) щодо відчуження або передачі іншим способом її майна заінтересованим особам протягом року до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Поняття та визначення заінтересованих осіб стосовно боржника закріплено у статті 1 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), статті 1 КУзПБ (від 21.10.2019).

За абзацом шостим частини першої статті 1 Закону про банкрутство заінтересовані особи стосовно боржника юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

Втім, виходячи з обставин даної справи, апеляційний суд не вбачає підстав вважати колишню дружину боржника ОСОБА_1 заінтересованою особою щодо нього.

Так, як вірно вказано судом першої інстанції, статтею 69 Сімейного кодексу України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою, зокрема, уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності.

Якщо об`єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню (частина друга статті 69 СК України).

Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору.

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна.

Сімейний крдекс України закріплює як право спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте подружжям під час шлюбу (стаття 60 СК України), так і право поділу цього майна (стаття 70), а також право подружжя на укладання між собою договорів щодо поділу цього майна (стаття 9, частина перша статті 65, частина друга статті 69 СК України).

У статті 9 Сімейного кодексу України законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів.

Згідно зі статтею 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути поділено між ними як у рівних, так і в інших частках за взаємною домовленістю.

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмета договору, залишаються в спільній сумісній власності подружжя. Договір про поділ майна подружжя може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації або без неї.

Відтак подружжя має право на власний розсуд здійснити поділ спільного майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, при цьому самостійно визначивши його обсяг та частку кожного з них у цьому майні.

Цивільним кодексом України та Сімейним кодексом України прямо передбачено, що подружжя незалежно від розірвання шлюбу може здійснити поділ нерухомого майна за взаємною згодою на підставі відповідного договору, що посвідчується нотаріально, та відступити у даному договорі від рівності часток, визначеної ч. 1 ст. 70 СК України, та визначити розмір часток кожного з подружжя на власний розсуд, а відтак необмеженим є право подружжя визначити 100% розмір частки у відповідному нерухомому майні будь-кого з них.

Аналогічна правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду в постанові віл 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71 гс20).

Отже, само по собі, як наслідок розірвання шлюбу, укладення між колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору про поділ майна подружжя, не свідчить про заінтересованість останньої щодо боржника в розумінні ст. 1 Закону про банкрутство, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами її заінтересованості, що виключає застосування до спірних правовідносин ч. 10 ст. 90 Закону про банкрутство та визнання недійсним спірного договору з підстав, встановлених вказаною нормою.

Не вбачає апеляційний суд і підстав для визнання недійсним спірного договору, передбачених ст.ст. 3, 13, 15, 16, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, на які також посилається позивач, як на правову підставу заявлених вимог.

Так, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти того, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Це може бути у випадках, коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав (подібний висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 910/15262/18).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У справі, що розглядається з вимогами про визнання недійсним правочину боржника вчиненого на шкоду кредиторам звернувся поточний кредитор у справі про банкрутство, який не є стороною такого правочину.

Наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, підлягають застосовуванню також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

За статтями 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Позивач звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача (див. висновок у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Тому, у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав (висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 20.05.2020 № 922/1903/18, від 22.04.2021 № 908/794/19 (905/1646/17), від 06.10.2022 у справі № 902/1023/19(902/163/22)).

З матеріалів даної справи вбачається, що грошові вимоги ПП «Білоножко» , яким згодом було змінено назву на ПП «Комін Фінанс», до ФОП Стасик О.В. виникли на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2019р. у справі № 904/1907/15, якою стягнуто з Фізичної особи - підприємця Стасик Олександра Васильовича на користь Приватного підприємства "Білоножко" 1321,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 у справі № 904/1907/15 визнано грошові вимоги ПП "Білоножко" до ФОП Стасика О. В. на суму 5 163,50 грн третя черга задоволення вимог кредиторів.

Вказані вимоги складаються з судового збору у сумі 1321,50 грн., стягнутого постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2019р. та судового збору у сумі 3 842,00грн., сплачено за подання заяви з грошовими вимогами до боржника.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2021р. у справі № 904/1907/15 стягнуто з Фізичної особи-підприємця Стасика Олександра на користь Приватного підприємства "Комін Фінанс" 4 204,00 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Таким чином, загальний розмір грошових вимог ПП «Комін Фінанс» до ФОП Стасик О.В. становить 9 367,50грн., які виникли у період 2019-2021р.р., та складається виключно з сум судового збору, сплаченого за подання заяв та скарг у даній справі про банкрутство.

Спірний договір про поділ майна подружжя було укладено сторонами 05.12.2014, а провадження у справі № 904/1907/15 про банкрутство ФОП Стасика О.В. порушено Господарським судом Дніпропетровської області ухвалою від 31.03.2015.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що укладенням у грудні 2014р. спірного договору будь-які права та інтереси ПП «Комін Фінанс» не могли бути порушені, а заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя, що прямо передбачено СК України, мають ознаки непропорційного втручання в сімейні правовідносини, що з огляду на приписи ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст.ст. 2, 15 ГПК України виключає задоволення позову позивача про визнання його недійсним.

Крім цього, апеляційний суд враховує, що згідно постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у справі № 904/1907/15 з Приватного підприємства "Комін Фінанс" на користь фізичної особи підприємця Стасика Олександра Васильовича стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 13 570,83 грн. За своєю правовою природою ця сума також є витратами, пов`язаними з провадженням у справі про банкрутство.

20.12.2021 року Стасик Олександр Васильович направив ПП "Комін Фінанс" заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог у справі №904/1907/15, у якій заявив про зарахування зустрічних однорідних вимог згідно ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 року у справі № 904/1907/15, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2021 року та постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у даній справі про банкрутство та часткове припинення грошових зобов`язань ПП "Комін Фінанс" перед ФОП Стасиком Олександром Васильовичем на суму 9 367,50 грн.

В межах справи № 904/1907/15 про банкрутство суб`єкта підприємницької діяльності Фізичної особи - підприємця Стасика Олександра Васильовича, Приватне підприємство "Комін Фінанс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Стасика Олександра Васильовича (далі - відповідач), в якій просило визнати недійсним односторонній правочин - заяву ФОП Стасика Олександра Васильовича від 20.12.2021 року про зарахування зустрічних однорідних вимог між ФОП Стасик О.В. та ПП "Комін Фінанс" у справі № 904/1907/15 про банкрутство ФОП Стасика О.В.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2022 року у справі № 904/1907/15(904/3279/22) позов задоволено.

Визнано недійсним односторонній правочин - заяву ФОП Стасика Олександра Васильовича від 20.12.2021 року про зарахування зустрічних однорідних вимог між ФОП Стасик О.В. та ПП "Комін Фінанс" у справі № 904/1907/15 про банкрутство ФОП Стасика О.В.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Стасика Олександра Васильовича на користь Приватного підприємства "Комін Фінанс" 2 481,00 грн. судових витрат.

Проте, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023р. у справі № 904/1907/15 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2022 року у справі № 904/1907/15 (904/3279/22) скасовано, в в задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 ЦК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Отже, на час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, грошові вимоги ПП "Комін Фінанс" є погашеними у повному обсягу, а останнє втратило статус кредитора боржника, тобто будь-які підстави для задоволення позову та судового захисту позивача відсутні.

При цьому, апеляційний суд також враховує, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р (II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Втім, виходячи з обставин даної справи, слід дійти висновку, що укладенням відповідачами у грудні 2014р. не було та не могло бути заподіяно будь-якої шкоди позивачу у справі, а в діях відповідачів відсутні ознаки зловживання правом, тобто матеріалами справи не підтверджується здійснення відповідачами умисних, недобросовісних дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір активів боржника, спрямованих на ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань перед кредитором.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення прав та інтересів позивача у справі внаслідок укладення спірного договору, а відтак і відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.10.2022 у даній справі, адже передаючи справу на новий розгляд Верховний Суд, зокрема зазначив, що позивач звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Під час нового розгляду справи порушення прав та інтересів позивача не знайшло свого підтвердження, що і було підставою для відмови у позову, тому відповідні висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.10.2022 у даній справі.

Безпідставними є і доводи апелянта щодо помилкових висновків місцевого господарського суду про наявність у боржника, станом на час відкриття провадження у справі про банкрутство, іншого майна за рахунок, якого було можливо погасити вимоги кредиторів.

Так, на момент вчинення спірного правочину (05.12.2014) у боржника ФОП Стасика О.В. були наявні інші активи, зокрема частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Міжрегіональне управління розвитку бізнесу (код ЄДРПОУ 31870858) (надалі - ТОВ МУРБ), якому в свою чергу належав на праві власності значний майновий актив (комплекс будівель і споруд (реєстраційний номер 251843812101), розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, буд. 5), який в силу приписів цивільного законодавства враховується при обчисленні розміру частки учасника, яка сплачується йому у разі виходу, виключення або ліквідації товариства.

Зазначена частка в подальшому була відчужена колишнім ліквідатором Юдицьким О.В. шляхом прямого продажу (без проведення публічних торгів) іншому учаснику ТОВ Міжрегіональне управління розвитку бізнесу Музиці Т.Г.

Судом першої інстанції встановлено, що вказані обставини підтверджуються матеріалами справи про банкрутство № 904/1907/15 а саме:

- звітом арбітражного керуючого Юдицького О.В. вих. № 02-01/11329/904-1907 від 05.10.2016 про діяльність арбітражного керуючого, інформацію про фінансове становище і майно боржника на дату відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні процедури ліквідації, а також використання коштів на проведення ліквідаційної процедури станом на 01.10.2016 (том - 8, а.с. - 21-22);

- відзивом арбітражного керуючого Юдицького О.В. вих. № 02-01/11714/904-7683 від 26.01.2017 на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональне управління розвитку бізнесу" про виключення майна з ліквідаційної маси (том - 8, а.с. - 51-54);

- звітом арбітражного керуючого Юдицького О.В. вих. № 02-01/11646/904-1907 від 12.01.2017 про діяльність арбітражного керуючого, інформацію про фінансове становище і майно боржника на дату відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні процедури ліквідації, а також використання коштів на проведення ліквідаційної процедури станом на 01.01.2017 (том - 8, а.с. - 87-88);

- звітом арбітражного керуючого Юдицького О.В. вих. № 02-01/11765/904-1907 від 10.02.2017 про діяльність арбітражного керуючого, інформацію про фінансове становище і майно боржника на дату відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні процедури ліквідації, а також використання коштів на проведення ліквідаційної процедури станом на 01.02.2017 (том - 9, а.с. - 131-132);

- ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2017 у справі № 904/1907/15 (том - 10, а.с. - 44-46);

- поясненнями арбітражного керуючого Юдицького О.В. вих. № 02-01/14833/904-1907 від 27.06.2019 на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2019 у справі № 904/1907/15 додатком до якого є, зокрема: копія рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2016 у справі № 904/1931/16 на 10 арк., копія заяви учасника ТОВ "Міжрегіональне управління розвитку бізнесу" Музики Т.Г. б/н від 10.11.2016 на 1 арк., копія Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональне управління розвитку бізнесу" б/н від 30.01.2017 на 2 арк. (том - 21, а.с.166-224);

- витягом №573807590595 від 20.12.2022 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

- інформаційною довідкою №318175284 від 20.12.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2018 року у справі № 206/1149/16-ц (провадження № 2/206/202/18) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , державного реєстратора Реєстраційної служби ДМУЮ Носової М.В., треті особи - ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, приватний нотаріус ДМНО Софійченко Н.А. про визнання недійсним договору про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, у задоволенні позову ОСОБА_6 було відмовлено в повному обсязі.

Зазначене рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2018 року у справі №206/1149/16-ц залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26.02.2019 у справі №206/1149/16-ц (копія якого міститься в матеріалах справи) та відповідно набрало законної сили.

У вказаних рішеннях встановлені обставини наявності іншого рухомого та нерухомого майна у ОСОБА_4 на момент укладення оспорюваного правочину.

Так, на момент укладення спірного договору ОСОБА_4 на праві власності належало наступне майно:

- 1/2 частина нежитлового приміщення, II складу готової продукції літ. В, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 12.04.2008 у справі №2-529/2008 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19072451 від 04.06.2008 (копія міститься в матеріалах справи).

- 1/2 частина нежитлового приміщення, III відкритого тарного складу літ. Т. розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 12.04.2008 у справі №2-529/2008 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19072731 від 04.06.2008 (копія міститься в матеріалах справи).

- 1/2 частина складу літ. М, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 09.12.2009, посвідченим приватним нотаріусом Кам`янсько-Дніпровського районного нотаріального округу Железняк О.І. 09.12.2009, зареєстровано в реєстрі за №2619 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24778791 від 14.12.2009 (копія міститься в матеріалах справи).

- 1/2 частина нежитлового приміщення, електроцех літ. Л, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 12.12.2007, посвідченим приватним нотаріусом Кам`янсько-Дніпровського районного нотаріального округу Железняк О.І. 12.12.2007, зареєстровано в реєстрі за №4002 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17990880 від 05.03.2008 (копія міститься в матеріалах справи).

- Виробниче обладнання для виробництва цільнотягнутої жерстяної банки та кришки у кількості 5 (п`яти) виробничих ліній на суму 2 950 266 (Два мільйони дев`ятсот п`ятдесят тисяч двісті шістдесят шість) грн 00 коп., що підтверджується звітом з незалежної оцінки майна № Д-71/05/12 від 04.05.2012 (копія міститься в матеріалах справи).

- Виробниче обладнання для виробництва цільнотягнутої жерстяної банки та кришки у кількості 5 (п`яти) виробничих ліній на суму 4 365 368 (Чотири мільйони триста шістдесят п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн 00 коп., що підтверджується звітом з незалежної оцінки майна № Д-70/05/12 від 04.05.2012 (копія міститься в матеріалах справи).

Апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_1 та передання ліквідатору банкрута арбітражному керуючому Юдицькому Олександру Вікторовичу майна банкрута, а саме: 233/1000 частки об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, літ. Е-3 загальною площею 414,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно №7958761 про реєстрацію права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 17755945 від 05.12.2014 13:47:52 є неналежними способами захисту.

Так, вимога про стягнення з відповідача-2 майна фактично є реституційною вимогою, але з огляду на усталену практику Верховного Суду та докази, наявні в матеріалах справи, така вимога не може бути пред`явлена у разі подальшого відчуження майна за спірним правочином. В даному випадку така вимога не є належним та ефективним способом захисту, оскільки спірне майно вже вибуло із власності ОСОБА_1 і відповідно його неможливо стягнути з неї.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.

При цьому. відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19 (провадження №14-212цс21).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) також звернула увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-ІV право власності підлягає державній реєстрації.

Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Щодо інших доводів як позивача, так і відповідачів, судова колегія апеляційного суду зазначає, що у відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 по справі № 909/636/16, у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, апеляційний суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Враховуючи наведені вище правові позиції Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права, та які необхідні для вирішення питання щодо обгрунтованості та правомірності ухваленого судом першої інстанції рішення у даній справі.

З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023р. у справі № 904/1907/15 відсутні.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5 763,00 грн., слід покласти на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Комін Фінанс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023р. у справі № 904/1907/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023р. у справі № 904/1907/15 залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Приватне підприємство "Комін Фінанс".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 31.07.2023 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль