Рішення
від 26.07.2023 по справі 922/1302/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2023м. ХарківСправа № 922/1302/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Катречко Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач", 61020, м. Харків, вул. Станційна, буд. 19-А до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо -будівельна компанія ПРОФІТ", 61003, м. Харків, вул. Кузнечна, 2, кім. 6 простягнення 2 320 846,80 грн.за участю представників сторін:

позивача: Кучер Ю.Ю.;

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо - будівельна компанія ПРОФІТ" про стягнення заборгованості у розмірі 2 320 846,80 грн. з яких: 829 920,00 грн. сума основного боргу, 527 276,65 грн. інфляційні втрати, 743 964,38 грн. пеня, 219 685,77 грн. 3% річних. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки №01/11-09 від 11.09.2020 року в частині повного та своєчасного розрахунку.

Ухвалою суду від 10.04.2023 року позовну заяву (вх. № 1302/23 від 06.04.2023 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" строк на усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

21.04.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 9901/23) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.04.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.05.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до "14" червня 2023 року.

Ухвалою суду від 14.06.2023 року продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів. Підготовче засідання у справі відкладено на"10" липня 2023 року.

14.06.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 15255/23) про розгляд справи без участі представника.

22.06.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 16159/23) у якому останній, просить суд, 1. надати доступ до підсистеми «Електронний суд» представнику відповідача, адвокату Тоцькій К.М. Внести всі документи по справі № 922/1302/23 до підсистеми «Електронний суд» для можливості ознайомлення з ними представником відповідача. За для дотримання принципів змагальності та рівності сторін, прошу суд подовжити строк підготовчого провадження та строк для надання відзиву на позовну заяву або подання зустрічного позову.

Ухвалою суду від 26.06.2023 року відмовлено у клопотання відповідача (вх. № 16159/23 від 22.06.2023 року) викладеного у пункті 3 прохальної частини даного клопотання.

06.07.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 17632/23)

06.07.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 17635/23).

10.07.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 17829/23).

10.07.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення (вх. № 17898/23).

Ухвалою суду від 10.07.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву в судовому засіданні до 10 липня 2023 року о (об) 15:40 год.

Ухвалою суду від 10.07.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відмовлено у клопотання відповідача (вх. № 17632/23 від 06.07.2023 року) відповідача про залишення позову без розгляду. Задоволено клопотання відповідача викладене у пункті 1 прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 17635 від 06.07.2023 року) про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву. Поновлено відповідачу строк на подання відзиву (вх. № 17635 від 06.07.2023 року) на позовну заяву та долучити його до матеріалів справи. Відмовлено у задоволенні клопотання відповідача викладеного у пункті 3 прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 17635/23 від 06.07.2023 року) про витребування доказів.

Ухвалою суду від 10.07.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з метою дотримання розумного строку, та забезпечення прав сторін, та введення в України воєнного стану, судом продовжено строк підготовчого засідання поза межами строку встановленого Господарським процесуальним кодексом України, та здійснено розгляд справи у впродовж розумного строку. Судом закрито підготовче засіданні у справі та призначено справу до розгляду по суті на 26 липня 2023 року.

Уповноважений представник відповідача у призначене судове засідання 26.07.2023 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засіданні від 10.07.2023 року, з якого вбачається, що у судовому засіданні був присутній представник відповідача Тоцька К.М.

Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, щодо зазначення у видаткових накладних посилання на основний договір, представник позивача зазначив, що це саме договір поставки на підставі якого заявлено вимоги. Інших договорів між сторонами не укладалось, та просив суд позов задовольнити. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, просив суд стягнути із відповідача на користь позивача 20 000,00 грн. та 20 000,00 грн гонорару успіху.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши представника позивача, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 11.09.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорожньо - будівельна компанія ПРОФІТ" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №01/11-09.

Пунктом 9.1. договору, сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 року. Припинення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке має місце під час дії договору.

До закінчення строку дії договору, сторони повинні врегулювати усі документальні та рахункові взаємовідносини по суті виконання цього договору (пункт 9.2. договору).

Згідно пункт 1.1. договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві сітку з композитної арматури партіями, за найменуванням, у кількості, комплектності, асортименті та по ціні, які вказуються у видаткових накладних, що є невід`ємною чистиною цього договору, а покупець зобов`язується сплатити за нього грошову суму та прийняти товар на умовах цього договору.

Сума цього договору складає фактичну грошову суму, яка включає суму усіх видаткових накладних до цього договору і розраховується із урахуванням податку на додану вартість (пункт 2.1. договору).

Ціна товару вказується у видаткових накладних до цього договору (пункт 2.2. договору).

Пунктом 2.3. договору сторони погодили, що платежі за цим договором за кожну окрему партію товару, у відповідності із видатковими накладними, здійснюється покупцем з домовленістю сторін, у наступному порядку та на наступних умовах:

Покупець повинен здійснити повну оплату партії товару у відповідності із видатковими накладними, у термін двадцяти (20) календарних днів включно з моменту отримання партії товару, що підтверджується накладною або актом приймання - передачі (відтермінування платежу) (підпункт 2.3.1. пункту 2.3. договору).

Покупець повинен здійснити повну 100% оплату товару у відповідності із рахунком на оплату, у період 3 календарних днів включно тримання рахунку на оплату товару (передплата) (підпункт 2.3.2. пункту 2.3. договору).

Відповідно до пункту 2.4. договору, зобов`язання покупця щодо оплати партії товару вважаються виконаними в повному обсязі та у строк з моменту зарахування на поточний рахунок постачальника суми вартості партії товару, вказаної у видаткових накладних, у строк, наведений у п. 2.3.1. та п. 2.3.2 цього договору.

Товар за цим договором постачається на умовах EXW, місце поставки - склад постачальника за адресою: 61020, м. Харків, вул. Станційна, 19-А, або за домовленістю сторін, у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" (редакція 2010 року) із урахуванням особливостей, наведених у цьому договорі (пункт 3.1. договору).

Перехід права власності на товар до покупця відбувається в момент передачі товару у місці поставки, вказаному у пункті 3.1. цього договору (пункт 3.3. договору).

За твердженнями позивача, на виконання умов договору останнім поставлено відповідачу товар, про що свідчать видаткові накладні, а саме:

- від 11.09.2020 року № 911/001 на суму 315 360,00 грн.;

- від 23.09.2020 року № 923/005 на суму 194 400,00 грн.;

- від 25.09.2020 року № 925/006 на суму 237 600,00 грн.;

- від 30.09.2020 року № 930/001 на суму 216 000,00 грн.;

- від 08.10.2020 року № 1008/010 на суму 324 000,00 грн.;

- від 20.10.2020 року № 1020/005 на суму 259 200,00 грн.;

- від 02.11.2020 року № 1102/011 на суму 259 200,00 грн.;

- від 11.11.2020 року № 1111/001 на суму 259 200,00 грн.;

- від 11.11.2020 року № 1111/008 на суму 435 000,00 грн.;

- від 03.12.2020 року № 1203/001 на суму 151 200,00 грн.;

- від 07.12.2020 року № 1207/00 на суму 367 200,00 грн.;

- від 17.03.2021 року №317/007 на суму 259 200,00 грн.;

- від 09.04.2021 року № 409/008 на суму 345 600,00 грн. на загальну суму 3 623 160,00 грн.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем в порушення умов договору, оплату за отриманий від позивача здійснено частково, а саме 13.07.2021 року, 19.07.2021 року, 28.10.2021 рок убуло проведено оплати у розмірі 900 000,00 грн., 1 000 000,00 грн., 893 240,00 грн. У зв`язку із чим, за розрахунком позивача, сума боргу складає 829 920,00 грн.

Вищевказані обставини, стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до матеріалів справи та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У постанові від 04.12.2020 року у справі №917/1739/17 Велика Палата Верховного суду зазначила, що «правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 25.06.2019 року у справі №924/1473/15).

При цьому, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду від 23.10.2019 року у справі №761/6144/15-ц).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою позовних вимог, тобто обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення коштів, а саме є, стягнення із відповідача 2 320 846,80 грн. суми боргу за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №01/11-09 від 11.09.2020 року.

При цьому як вбачається із матеріалів справи, у матеріалах справи наявні видаткові накладні про поставку товару з 11.09.2020 року по 07.12.2020 року, як в продовж строку дії договору (до 31.12.2020 року пункт 9.1. договору) так і після закінчення строку дії договору за 2021 рік (видаткові накладні з 17.03.2021 року по 09.04.2021 року).

З аналізу вищевикладеного та змісту позовної заяви вбачається, що вона містить не вірне застосування позивачем норми матеріального права. У зв`язку із чим, суд зазначає, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі від 13.02.2020 року № 904/349/19.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З огляду на викладене, керуючись принципом верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, і принципом jura novit curia, суд вважає за необхідне надати належну правову кваліфікацію спірних відносин, що склались між сторонами, за результатами дослідження та оцінки усіх обставин справи.

Як вбачається із матеріалів справи, та про зазначає позивач, пунктом 9.1. договору, сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 року. Припинення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке має місце під час дії договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що спірні правовідносини що склалися між сторонами у даній справі, випливають як з договірної (оскільки строк дії договору закінчився 31.12.2020 року) так і з усної домовленості щодо поставки відповідно до видаткових накладних за період з 17.03.2021 року по 09.04.2021 року (без договірної поставки), у зв`язку із чим, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у статті 526 Цивільного кодексу України). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін .

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом із наявних у матеріалах справи документів, позивачем в межах строку дії договору (до 31.12.2020 року пункт 9.1. договору), на виконання умов договору поставки, було поставлено відповідачу товар відповідно до видаткових накладних, а саме: - від 11.09.2020 року № 911/001 на суму 315 360,00 грн.; - від 23.09.2020 року № 923/005 на суму 194 400,00 грн.; - від 25.09.2020 року № 925/006 на суму 237 600,00 грн.; - від 30.09.2020 року № 930/001 на суму 216 000,00 грн.; - від 08.10.2020 року № 1008/010 на суму 324 000,00 грн.; - від 20.10.2020 року № 1020/005 на суму 259 200,00 грн.; - від 02.11.2020 року № 1102/011 на суму 259 200,00 грн.; - від 11.11.2020 року № 1111/001 на суму 259 200,00 грн.; - від 11.11.2020 року № 1111/008 на суму 435 000,00 грн.; - від 03.12.2020 року № 1203/001 на суму 151 200,00 грн.; - від 07.12.2020 року № 1207/00 на суму 367 200,00 грн. на загальну суму 3 018 360, 00 грн.

За розрахунком суду ( із урахуванням зазначених позивачем часткових оплат відповідачем) сума боргу за договором поставки складає 225 120,00 грн. (3 018 360, 00 грн. - 2 793 240,00 грн.).

Крім того, як встановлено судом вище, позивачем було здійснено відповідачу поставку відповідно до видаткових накладних: від 17.03.2021 року №317/007 на суму 259 200,00 грн.; від 09.04.2021 року № 409/008 на суму 345 600,00 грн. після закінчення строку договору (пункт 9.1. договору, строк дії договору до 31.12.2020 року).

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 181 Господарського суду України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 175 господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, позивачем після закінчення строку дії договору (пункт 9.1. договору, строк дії договору до 31.12.2020 року) відповідно до видаткових накладних від 17.03.2021 року №317/007 на суму 259 200,00 грн. та від 09.04.2021 року № 409/008 на суму 345 600,00 грн. (які підписані обома сторонами та скріплені печатками) було поставлено товар на загальну суму 604 800,00 грн.

З аналізу вищевикладеного слідує, що дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки укладеного у спрощений спосіб (усній формі) за вищевказаними видатковими накладними.

Відповідно до частин 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд дослідивши надані позивачем до матеріалі справи видаткові накладні (від 17.03.2021 року №317/007 на суму 259 200,00 грн., - від 09.04.2021 року № 409/008 на суму 345 600,00 грн.), встановив, що останні не містять визначено сторонами строку та порядку проведення між сторонами розрахунків за поставлений позивачем відповідачу товар у 2021 році, при цьому, у матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано до суду доказів із зверненням до відповідача із вимогою щодо стягнення суми боргу за видатковими накладними щодо поставки товару у 2021 року погодженого в усній формі (без договірна поставка) на суму 604 800,00 грн.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, звертаючись з позовною заявою у даній справі, яка містить вимогу про стягнення із відповідача відповідної заборгованості, позивачем на адресу відповідача було направлено її копію та копії доданих до неї документів, зокрема і копії від 17.03.2021 року №317/007 на суму 259 200,00 грн., - від 09.04.2021 року № 409/008 на суму 345 600,00 грн. Про обізнаність із позовними вимогами та доданими до позовної документами відповідач зазначає у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 17635/23 від 06.07.2023 року).

Враховуючи вищевикладене, на момент вирішення спору у даній справі відповідач, отримавши позовну заяву та додані до видаткові накладні щодо поставки товару у 2021 році, вочевидь, мав бути обізнаним про наявність волевиявлення позивача щодо виконання ним спірного зобов`язання, вираженого в однозначній формі, та був зобов`язаний виконати його у семиденний строк від дня пред`явлення відповідної вимоги. Оскільки з моменту отримання відповідачем позовної заяви сплинув строк тривалістю сім днів, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем зі сплати суми боргу за видатковими накладними від 17.03.2021 року №317/007 на суму 259 200,00 грн., - від 09.04.2021 року № 409/008 на суму 345 600,00 грн. на загальну суму 604 800,00 грн. та, як наслідок, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

З аналізу вищевикладеного слідує, що у даній справі позивач реалізував своє право вимоги стягнення повної суми боргу за видатковими накладними щодо поставки товару у 2021 році саме шляхом пред`явлення позову.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі №922/2046/19.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 17635/23 від 06.07.2023 року) зазначає, що відповідачем частково здійснено оплату за отриманий товар у розмірі 2 793 240,00 грн., що становить 77% від вартості отриманого товару. Також зазначає, що відповідач не ухилявся від щодо оплати за договором та здійснив все можливе для того щоб її здійснити, проте знаходячись в дуже скрутних економічних умовах, зробив все залежне від нього, щоб зменшити заборгованість за отриманий товар за рахунок власних обігових коштів.

При цьому, відповідачем до суду не надано, а матеріали справи не містять доказів здійснення повної оплати за спірними господарськими операціями.

Враховуючи вищевказані обставини, неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №01/11-09 від 11.09.2020 року та за поставкою досягнутою в усній формі (спрощений спосіб) відповідно до видаткових накладних (від 17.03.2021 року та 09.04.2021 року) в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми заборгованості у розмірі 829 920,00 грн. (225 120,00 грн. + 604800,00 грн.) є обґрунтованими, та не спростованими відповідачем.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення із відповідача 527 276,65 грн. інфляційні втрати, 743 964,38 грн. пеня, 219 685,77 грн. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зокрема зазначив, що в пункті 9.1. договору зазначено, що він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2020 року, у зв`язку із чим, за твердженнями останнього, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

Щодо стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 527 276,65 грн. та 3% річних у розмірі 219 685,77 грн., суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Судом здійснено перевірку нарахування позивачем відповідачу інфляційних втрат у розмірі 527 276,65 грн. та 3% річних у розмірі 219 685,77 грн., (відповідно до наданого розрахунку із урахування часткових оплат) за зазначений у наданому до суду розрахунку періоду та суму боргу, у онлайн системі ЛігаЗакон, та встановив, що такі нарахування здійснено не вірно, з огляду на наступне.

Як встановлено вище судом, спірні правовідносини що склалися між сторонами у даній справі, виникли як з договірної (оскільки строк дії договору закінчився 31.12.2020 року) так і без договірної поставки.

Судом здійснено власний розрахунок у онлайн системі ЛігаЗакон (в частині позовних вимог за договором поставки) за видатковими накладними - від 11.09.2020 року № 911/001 на суму 315 360,00 грн.; - від 23.09.2020 року № 923/005 на суму 194 400,00 грн.; - від 25.09.2020 року № 925/006 на суму 237 600,00 грн.; - від 30.09.2020 року № 930/001 на суму 216 000,00 грн.; - від 08.10.2020 року № 1008/010 на суму 324 000,00 грн.; - від 20.10.2020 року № 1020/005 на суму 259 200,00 грн.; - від 02.11.2020 року № 1102/011 на суму 259 200,00 грн.; - від 11.11.2020 року № 1111/001 на суму 259 200,00 грн.; - від 11.11.2020 року № 1111/008 на суму 435 000,00 грн.; - від 03.12.2020 року № 1203/001 на суму 151 200,00 грн.; - від 07.12.2020 року № 1207/00 на суму 367 200,00 грн. із урахуванням часткових оплат та заявленого позивачем загального періоду з 01.10.2020 року по 03.02.2023 року (відповідно до викладеного позивачем у позовній заяві розрахунку) та встановлено, що арифметично вірною є сума інфляційних втрат у розмір 507 263,16 грн. та 3% річних у розмірі 101 677,86 грн.

Щодо нарахованих позивачем відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат за зобов`язанням які виникли між сторонами з без договірної поставки, відповідно до видаткових накладних - від 17.03.2021 року №317/007 на суму 259 200,00 грн., - від 09.04.2021 року № 409/008 на суму 345 600,00 грн. (відповідно до викладеного позивачем у позовній заяві розрахунку), суд зазначає наступне.

Як встановлено вище судом, видаткові накладні за період від 17.03.2021 року та від 09.04.2021 року не містять визначено сторонами строку та порядку проведення між сторонами розрахунків за поставлений позивачем відповідачу товар у 2021 році, при цьому, у матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано до суду доказів із зверненням до відповідача із вимогою щодо стягнення суми боргу за видатковими накладними щодо поставки товару у 2021 року погодженого в усній формі (без договірна поставка) на суму 604 800,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у даній справі позивач реалізував своє право вимоги стягнення повної суми боргу за видатковими накладними щодо поставки товару у 2021 році саме шляхом пред`явлення позову (06.04.2023 року), за висновком суду строк з якого здійснюється нарахування є з 14.04.2023 року.

Судом здійснено власний розрахунок заявлених позивачем до стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат за вищезазначеними видатковими накладними, та встановленого, що безпідставним є заявлений позивачем загальний період з 07.04.2021 року по 03.02.2023 року.

У зв`язку зі чим, суд дійшов до висновку, про відмову заявлених позивачем до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 118 007,91 грн. та інфляційних втрат у розмірі 20 013,49 грн.

Щодо стягнення із відповідача нарахованої позивачем суми пені 743 964,38 грн. за загальний період з 01.10.2020 року по 03.02.2023 року (відповідно до викладеного позивачем у позовній заяві розрахунку), суд зазначає наступне.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що за порушення пункту 2.3.1. та пункту 2.3.2. цього договору, покупець в першу чергу, зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення оплати, а потім сплатити суму заборгованості.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Судом здійснено перевірку нарахованої позивачем відповідачу пуні у сумі 743 964,38 грн. за загальний період з 01.10.2020 року по 03.02.2023 року (відповідно до викладеного позивачем у позовній заяві розрахунку), та встановлено що такі нарахування здійснено невірно та вони не відповідають вимогам законодавства.

Щодо нарахованої позивачем відповідачу пені за зобов`язанням які виникли між сторонами з без договірної поставки, відповідно до видаткових накладних - від 17.03.2021 року №317/007 на суму 259 200,00 грн., - від 09.04.2021 року № 409/008 на суму 345 600,00 грн. (відповідно до викладеного позивачем у позовній заяві розрахунку), суд зазначає, що як встановлено вище судом дані видаткові накладні не містять ані визначеного сторонами строку та порядку проведення між сторонами розрахунків за поставлений позивачем відповідачу товар у 2021 році, ані вимог щодо відповідальності у вигляді пені за порушення строків оплат.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, про безпідставне та необґрунтоване заявленої позивачем до стягнення із відповідача суми за вищевказаними видатковими накладними. У зв`язку зі чим, суд дійшов до висновку, про відмову заявленої позивачем до стягнення із відповідача пені у сумі 49 815,33 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 17635/23 від 06.07.2023 року) зазначає, що відповідач здійснив все можливе, щоб погасити заборгованість перед позивачем. Фактично відповідач погасив частину боргу з власних обігових коштів. Безперечно, дана обставинна не може бути підставою для невиконання зобов`язання, однак, відповідач просить суд врахувати її при розгляді справи як обставину, яка має істотне значення. Також зазначає, що відповідач частково сплатив за отриманий товар 2 793 240,00 грн., що становить 77% від вартості отриманого товару

У зв`язку із військовою агресією російської федерації, відповідач не веде господарську діяльність. Співробітники, з метою збереження свого життя, вимушені були покинути м. Харків і на даний час на робочі місця в м. Харкові не повернулись. Відповідач не ухилявся від оплати за договором та здійснив все можливе для того щоб її здійснити, знаходячись в дуже скрутних економічних умовах, зробив все залежне від нього, щоб зменшити заборгованість за отриманий товар за рахунок власних обігових коштів, не отримавши грошові кошти з бюджету на будівельні матеріали.

Відповідач наголошує на тому, що позовна заява не містить доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання своїх зобов`язань за договором, у зв`язку зі чим, на думку відповідача, сума штрафних санкцій, які просить стягнути позивач є несправедливими та не відповідають цілям застосування штрафних санкцій. Штрафні санкції на 180 % перевищують суму заборгованості, та із посилання на постану Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначає, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

У зв`язку з чим, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки.

Розглянувши клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки, суд керується наступним.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

При цьому, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З аналізу вищевикладеного та зі змісту пункту 13.2.2. укладеного сторонами договору, положень статті 611 та статті 649 Цивільного кодексу України, статті 216 та статті 230 Господарського кодексу України які регулюють відповідальність за порушення зобов`язання, заявлена до стягнення із відповідача позивачем сума штрафних санкцій у вигляді штрафної неустойки 1 % від вартості невиконаних робіт, за кожен день прострочення, є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

При цьому, частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України.

При цьому, для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15).

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зроблено висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, із урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, суд вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 року у справі №924/709/17.

Крім того, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 року у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 року у справі №917/791/18).

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Отже, зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору. З огляду на викладене, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Як вбачається із матеріалів справи та із наявних у матеріалах справи документів, судом встановлено, що позивачем в межах строку дії договору (до 31.12.2020 року пункт 9.1. договору), на виконання умов договору поставки, було поставлено відповідачу товар відповідно до видаткових накладних, а саме: - від 11.09.2020 року № 911/001 на суму 315 360,00 грн.; - від 23.09.2020 року № 923/005 на суму 194 400,00 грн.; - від 25.09.2020 року № 925/006 на суму 237 600,00 грн.; - від 30.09.2020 року № 930/001 на суму 216 000,00 грн.; - від 08.10.2020 року № 1008/010 на суму 324 000,00 грн.; - від 20.10.2020 року № 1020/005 на суму 259 200,00 грн.; - від 02.11.2020 року № 1102/011 на суму 259 200,00 грн.; - від 11.11.2020 року № 1111/001 на суму 259 200,00 грн.; - від 11.11.2020 року № 1111/008 на суму 435 000,00 грн.; - від 03.12.2020 року № 1203/001 на суму 151 200,00 грн.; - від 07.12.2020 року № 1207/00 на суму 367 200,00 грн. на загальну суму 3 018 360, 00 грн.

За розрахунком суду (із урахуванням зазначених позивачем часткових оплат відповідачем) сума боргу саме за договором поставки складає 225 120,00 грн. (3 018 360, 00 грн. - 2 793 240,00 грн.).

З вищевикладеного вбачається, що заявлений позивачем до стягнення із відповідача розмір пені 694 149,05 грн. значно перевищує суму боргу за договором поставки 225 120,00 грн. та така неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.

При цьому, матеріали справи не містять, а позивачем не доведено, що останнім було понесено збитків, які перевищують суму договору, та не доведено такого розміру збитків.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, оскільки сума заявленої позивачем до стягнення із відповідача пені у сумі 694 149,05 грн. значно перевищує суму боргу за договором, яка за розрахунком суду становить суму у розмір 225 120,00 грн., що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, та для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача, та виходячи із засад розумності та справедливості, зменшити розмір пені до 347 074,52 грн.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення із відповідача суми боргу у розмірі 829 920,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 507 263,16 грн. та 3% річних у розмірі 101 677,86 грн., та пені у сумі 347 074,52 грн.

В частині стягнення стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 118 007,91 грн., інфляційних втрат у розмірі 20 013,49 грн. та пені у сумі 396 889,85 грн. - відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у попередньому розрахунку суми позовних вимог зазначив, що позивачем в якості попередньої оплати за професійну правничу допомогу сплачено 20 000,00 грн. та у разі ухвалення рішення суду на користь позивача підлягає до стягнення гонорар успіху у розмірі 20000,00 грн.

У судовому засіданні позивачем підтримано наданий до суду попередній розрахунок суми судових витрат, та просив суд, стягнути із відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмір 20000,00 грн. та гонорар успіху у розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

У підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, останнім було надано до суду копії:

- ордер серія АР № 1116464 від 07.03.2023 року виданий Адвокатським об`єднанням «Паркулаб і партнери» ;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № ЗП 003021 від 14.12.2022 року на адвоката Кучер Ю.Ю.

- договору № 01/03-23 про надання професійної правничої допомоги від 01.03.2023 року;

- додаток № 1 до договору розрахунок суми вартості послуг № 1 за договором № 01/03-23 від 01.03.2023 року про надання професійної правничої допомоги;

- акт прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 06.03.2023 року за договором № 01/03-23 від 01.03.2023 року про надання професійної правничої допомоги

- платіжна інструкція № 5430 від 03.04.2023 року на суму 20000,00 грн.

Як вбачається із поданого позивачем акту прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 06.03.2023 року за договором № 01/03-23 від 01.03.2023 року про надання професійної правничої допомоги, адвокатом було надано наступні послуги:

- підготовка позовної зави, відповіді на відзив (за необхідності), інших процесуальних документів у суді першої інстанції, а саме: первинний аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики з аналогічних справ, аналіз поточної практики Верховного Суду, з висновками щодо судової перспективи справи і використанням релевантної практики під час підготовки позовної заяви, підготовка тексту позовної заяви, збір доказів, підготовка додатків до позовної заяви (у двох екземплярах), підпис і подача позовної заяви в суд, усні і письмові консультації, складання процесуальних документів, документальне оформлення наданих послуг вартість послуги 20000,00 грн.

Крім того, сторони у пункті 4.1. договору визначили, що порядок обчислення, розмір і порядок оплати гонорару встановлюється додатковою угодою.

Позивачем до матеріалів позовної заяви, було додано копію додатку № 1 від 01.03.2023 року розрахунок суми вартості послуг № 1 за договором № 01/03-23 від 01.03.2023 року про надання професійної правничої допомоги, з якого вбачається, що сторони відповідно до пунктів 4.1. 4.7. договору № 01/03-23 від 01.03.2023 року про надання професійної правничої допомоги (договір) узгодили розрахунок суми вартості послуг виконавця.

1. Сторони узгодили, що за цим розрахунком виконавцем здійснюється надання правової інформації, консультацій і роз?яснень, підготовка доказів, позовної заяви, процесуальних документів і участь в провадженні в судах першої інстанції справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СХІДБУДПОСТАЧ» до Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожньо - Будівельна Компанія Профіт" про стягнення заборгованості за договором поставки № 01/11-09 від 11.09.2020 року.

2. Встановлюється порядок обчислення попередньої оплати виконавця - фіксований розмір 20000,00 грн. під час підготовки позовної заяви і провадження в суді першої інстанції; 20000,00 грн. гонорар успіху.

3. Клієнт сплачує повну вартість послуг за провадження в суді першої інстанції за цим розрахунком протягом 10 днів з моменту підписання розрахунку шляхом оплати на поточний рахунок виконавця або готівкою, з видачею клієнту квитанції.

4. Сторони узгодили надання виконавцем наступних послуг: - підготовка позовної зави, відповіді на відзив (за необхідності), інших процесуальних документів у суді першої інстанції, а саме: первинний аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики з аналогічних справ, аналіз поточної практики Верховного Суду, з висновками щодо судової перспективи справи і використанням релевантної практики під час підготовки позовної заяви, підготовка тексту позовної заяви, збір доказів, замовлення перекладу документів (за необхідності), підготовка додатків до позовної заяви (у двох екземплярах), підпис і подача позовної заяви в суд, підготовка відповіді на відзив (за необхідності), підготовка і участь у судових засіданнях (за необхідності), отримання судового рішення і виконавчих листів, усні і письмові консультації, складання процесуальних документів (клопотань, заяв тощо) за необхідності, документальне оформлення наданих послуг вартість послуги 20000,00 грн.

З вищенаведеного акту виконаних робіт вбачається, що адвокатом надано послуги на загальну суму 20 000,00 грн.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тобто витрати на послуги адвоката мають бути фактично понесеними та підтвердженими належними фінансовими документами.

Колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного суду у своїй постанові від 05.02.2019 року у справі № 906/194/18 та постанові від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18 зауважила, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

У пункті 3 додатку № 1 до договору, сторони визначили, що клієнт сплачує повну вартість послуг за провадження в суді першої інстанції за цим розрахунком протягом 10 днів з моменту підписання розрахунку шляхом оплати на поточний рахунок виконавця або готівкою, з видачею клієнту квитанції.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Крім того, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/18402/19 у постанові від 28.12.2020 року, зазначив, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

З аналізу вищевикладеного слідує, що сторонами додатку № 1 до договору № 01/03-23 від 01.03.2023 року про надання професійної правничої допомоги було погоджено вартість послуг виконавця за договором. Тобто сторонами визначено розмір гонорару адвоката, та встановлено його у фіксованому розмірі, та не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17).

З аналізу вищевикладеного слідує, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок іншої сторони, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи

Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Тому, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 року у справі № 921/2/18, 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 року у справі № 902/519/18, додаткова постанова Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 року у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19, постанова Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

В даному випадку витрати позивача на послуги адвоката в заявленому розмірі 20 000,00 грн. підтверджені належними фінансовими документами, копії яких наявні у матеріалах справи.

При цьому, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 17635/23 від 06.07.2023 року) зазначив, що відповідач заперечує проти задоволення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00грн. та 20 000,00 грн. гонорару успіху. При цьому, будь-яких обґрунтувань, чи зменшення суми витрат, відповідачем у відзиві зазначено не було.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою.

За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, у позові відмовлено частково.

За таких обставин, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог 15390,38 грн. (1785935,54 грн. * 20000,00 грн. / 2320846,80 грн.)

Також, позивачем заявлено до стягнення із відповідача суму гонорару успіху у розмірі 20 000,00 грн.

Пунктом 2 додатку № 1 до договору, сторони визначили, що встановлюється порядок обчислення попередньої оплати виконавця - фіксований розмір 20 000 грн. під час підготовки позовної заяви і провадження в суді першої інстанції; 20 000 грн. гонорар успіху.

При цьому, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням вищевикладеного, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 на яку посилається позивач заявляючи до стягнення з відповідача "гонорар успіху" у розмірі 5 000,00 грн.

Крім того, Верховним судом у постановах 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За приписами ж частини 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

У постанові від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін і зробила висновок, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Суд враховує, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

При цьому, суд встановивши, що такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні з виконаною адвокатом роботою у суді першої інстанції, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а їх відшкодування матиме надмірний характер, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2021 року у справі № 922/902/19.

Також суд приймає до уваги, що відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 17635/23 від 06.07.2023 року) заперечував проти задоволення витрат у розмірі 20 000,00 грн. гонорару успіху.

Згідно з частинами 2, 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, та оскільки судом задоволено позовні вимоги частково, враховуючи обсяг наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, суд вважає, що дані витрати у розмірі 20 000,00 грн. гонорар успіху не пропорційні та неспівмірні, враховуючи обсяг наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи.

Крім того, судом враховано, що надані адвокатом юридичні послуги оплачуються позивачем окремо.

З огляду на зазначене, суд оцінивши надані позивачем докази, із урахуванням позиції відповідача, дійшов висновку, про відмову у задоволенні заявленої позивачем до стягнення із відповідача суми гонорару успіху, яка має бути сплачена адвокату у розмірі 20 000,00 грн.

Крім того, як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 34812,70, 00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, із відповідача підлягає до стягнення сума у розмірі 26789,03 грн. (1785935,54 грн. * 34812,70, 00 грн. / 2320846,80 грн.)

Враховуючи викладене та керуючись статтями 13, 42, 73, 74, 86, 129, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо -будівельна компанія ПРОФІТ" (61003, м. Харків, вул. Кузнечна, 2, кім. 6, ЄДРПОУ 41442772) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" (61020, м. Харків, вул. Станційна, буд. 19-А, ЄДРПОУ 37364531)

суму основного боргу у розмірі 829920,00 грн.,

інфляційні збитки у розмірі 507263,16 грн.,

3 % річних у розмірі 101677,86 грн.,

пеню у сумі 347 074,52 грн.

та 27789,03 грн. судового збору та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 15 390,38 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення інфляційних збитків у розмірі 20 013,49 грн., 3 % річних у розмірі 118007,91 грн., пені у сумі 396889,85 грн. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.

Реквізити сторін:

позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" (61020, м. Харків, вул. Станційна, буд. 19-А, ЄДРПОУ 37364531);

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожньо -будівельна компанія ПРОФІТ" (61003, м. Харків, вул. Кузнечна, 2, кім. 6, ЄДРПОУ 41442772).

Повне рішення складено "01" серпня 2023 р.

СуддяО.О. Ємельянова


Суд	Господарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення	26.07.2023
Оприлюднено	03.08.2023
Номер документу	112545529
Судочинство	Господарське

Ємельянова О.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 26.07.2023 по справі 922/1302/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —922/1302/23

Рішення від 26.07.2023

Рішення
від 26.07.2023 по справі 922/1302/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ