Ухвала

від 31.07.2023 по справі 320/5341/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

31 липня 2023 року справа № 320/5341/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Верховної Ради України, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Верховної Ради України, Державної казначейської служби України, в якому просить суд :

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату державної (основної) пенсії, згідно зі статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 10.01.2022;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну (основну) пенсію по інвалідності з розрахунку 8-ми (восьми) мінімальних пенсій за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 10.01.2022, з урахуванням вже виплачених сум;

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у розмірі 722297,25 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету;

- встановити судовий контроль по виконанню рішення суду, шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України подати звіт про виконання судового рішення у даній справі, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2022 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

05.10.2022 на адресу суду від відповідача Верховної Ради України надійшов відзив на позовну заяву від 22.09.2022 №30/6-2022/160087. Також, 13.10.2022 на адресу суду від відповідача Верховної Ради України надійшли клопотання про залишення позовної заяви без руху від 22.09.2022 №30/6-2022/160093, передачу справи за підсудністю від 22.09.2022 №30/6-2022/160094, закриття провадження у справі від 22.09.2022 №30/6-2022/160089, залишення позовної заяви без розгляду від 22.09.2022 №30/6-2022/160091, з приводу чого суд зазначає таке.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2022 відзив на позовну заяву від 22.09.2022 №30/6-2022/160087 та клопотання про залишення позовної заяви без руху від 22.09.2022 №30/6-2022/160093, передачу справи за підсудністю від 22.09.2022 №30/6-2022/160094, закриття провадження у справі від 22.09.2022 №30/6-2022/160089, залишення позовної заяви без розгляду від 22.09.2022 №30/6-2022/160091, підписані представником Верховної Ради України - головним консультантом Відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України Кот Оксаною Василівною, - повернуто Верховній Раді України без розгляду.

18.01.2023 на адресу суду від відповідача Верховної Ради України надійшло клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та клопотань від 05.01.2023 №30/6-2023/2856, до якого додано відзив на позовну заяву б/н б/д, клопотання про залишення позовної заяви без руху б/н б/д, клопотання про передачу справи за підсудністю б/н б/д, клопотання про закриття провадження у справі б/н б/д, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду б/н б/д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2023 клопотання Верховної Ради України про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та клопотань від 05.01.2023 №30/6-2023/2856, до якого додано відзив на позовну заяву б/н б/д, клопотання про залишення позовної заяви без руху б/н б/д, клопотання про передачу справи за підсудністю б/н б/д, клопотання про закриття провадження у справі б/н б/д, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду б/н б/д, підписані представником Верховної Ради України - головним консультантом Відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України Кот Оксаною Василівною, - повернуто Верховній Раді України без розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк для усунення недоліків позову, протягом якого позивачу необхідно було надати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.

10.06.2023 Київським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом першим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у розмірі 722297,25 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018 (4498/18).

Так, пунктом 1 рішення Конституційного Суду України №1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 4 вказаного рішення КСУ визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Верховний Суд у постанові від 18.04.2022 у справі №540/5397/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 103994147) дійшов висновку про те, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення (п.29 вказаного рішення).

Залишаючи позовну заяву без руху, суд зазначив, що з 07.04.2021 у позивача виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому з наступної дати від цієї події розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення до суду.

Отже, звернувшись 27.06.2022 до суду з даним позовом, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з вказаною позовною вимогою, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, потерпілою аварії на ЧАЕС.

Позивач зауважив, що з моменту встановлення їй статусу особи з інвалідністю постійно хворіє на хронічні захворювання (дисциркуляторна енцефалопатія, гіпертонічна хвороба, порушення мозкового кровообігу, стенокардія), які періодично загострюються та відповідно, вона звертається за лікарською допомогою. Зокрема, системне звернення до лікарів та періодичне лікування в стаціонарі, починаючи з 2019 року по даний час (діагнози: гіпертонія, COVID-19, пневмонія, холицестит, хр.бронхіт тощо), що підтверджується численними записами в амбулаторній картці, відповідними консультативними висновками та епікризами. Враховуючи вказані обставини, вона об`єктивно не могла дізнатися про наявність рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 за №1-р(ІІ)/202, оскільки постійно хворіла та лікувалася, тобто була зайнята відновленням свого здоров`я.

На підтвердження наданих пояснень позивачем долучено до матеріалів справи копію амбулаторної картки позивача, консультативних висновків, виписного епікризу.

Крім того, позивач зауважив, що вона з 2004 року по даний час зареєстрована та проживає в с.Лютіж Вишгородського (Іванківського) району Київської області, на території якого у період з 24.02.2022 по 03.04.2022 велися бойові дій та яке було окуповано військами російської федерації.

Позивач зазначив, що після деокупації вказаний населений пункт підлягав відновленню тривалий період часу.

На підтвердження наданих пояснень позивач долучив до заяви лист Київської обласної військової адміністрації від 21.09.2022 №5688/02/27.04-2022.

Суд зауважує, що стаття 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, який відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ від 27 червня 2000 року у справі «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03), рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» (заява № 8863/06)); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (рішення ЄСПЛ від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99); рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13)); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду або строку на подання апеляційної чи касаційної скарг за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 299 та частиною п`ятою статті 333 КАС України. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Дослідивши матеріали позовної заяви, а також оцінивши надані позивачем докази в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку про те, що вказані у клопотанні обставини свідчать про поважність причин пропуску позивачем процесуального строку та наявність підстав для його поновлення, оскільки зазначені обставини є невідворотними та такими, що об`єктивно унеможливлювали своєчасну реалізацію учасника процесу на відновлення свого порушеного права шляхом звернення з даною позовною заявою.

Окремо надаючи оцінку посиланням позивача на запровадження воєнного стану та пов`язані з цим обмеження, суд зауважує таке.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, постановлено ввести в Україні воєнний стан з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України №133/2022 від 14.03.2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України №2119-ІХ від 15.03.2022, постановлено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 №2738-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Суд зауважує, що загальновідомим є факт, що 24 лютого 2022 року орієнтовно о 05 годині ранку війська країни-агресора російської федерації почали повномасштабний наступ на територію України. На місто Київ наступ почався з північно-західного напрямку, з боку Чорнобильської зони відчуження і Білорусі, супроводжувався серією потужних авіаударів та ракетних обстрілів по різних об`єктах Києва та Київської області.

Бої у Київській області розпочалися одразу після вторгнення військових російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року і тривали до 02 квітня 2022 року - дня, коли Міністерство оборони України повідомило про звільнення області від окупаційних військ.

Станом на 04 квітня 2022 року за даними Міністерства внутрішніх справ України в Київській області було офіційно зареєстровано близько 1 200 воєнних злочинів російських військовиків, станом на 29 квітня 2022 року в Києві від обстрілів та бомбардувань загинуло більше 100 мирних мешканців, 435 осіб поранено. У Київській області виявлено більше 1300 загиблих цивільних осіб.

Тобто період з 22 лютого до 02 квітня 2022 року був украй небезпечним періодом перебування в місті Києві та Київській області. Безпечним перебування на всій території України не можна вважати і дотепер, оскільки існують постійні ризики ракетних обстрілів. За наданою Міністерством оборони України інформацією, станом на початок листопада 2022 року країна-агресор завдала понад 16 тисяч ракетних ударів по Україні, з яких 97% цілей - цивільні.

У статті 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 27 Конституції України гарантує кожній людині невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Запровадження воєнного стану не є підставою для будь-яких обмежень прав, передбачених статтею 27 Конституції України (стаття 64 Конституції України).

Право на життя є правом, яке безпосередньо входить до сфери відповідальності держави за його здійснення. Це не означає, однак, тільки обов`язок поваги до права на життя з боку держави. На останню покладається також обов`язок захищати вказане право.

Складовою частиною цього права є також право кожного захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

У статті 2 Конвенції також закріплено право на життя і визнання важливості цього права порівняно з іншими правами людини. ЄСПЛ при тлумаченні обов`язків держави згідно зі статтею 2 Конвенції одним з них виділяє обов`язок не перешкоджати особі в реалізації цього права.

Оскільки життя людини, її здоров`я і безпека є найціннішими, проте держава не може повністю їх гарантувати в умовах воєнного стану і рекомендує також самостійно дбати про свою безпеку, зокрема при першій можливості покинути разом із сім`єю небезпечну зону (пункт 1 «Дій населення в умовах надзвичайних ситуацій воєнного характеру», рекомендований Державною службою України з надзвичайних ситуацій), у зв`язку із чим дотримання строків звернення до суду, зокрема підготовка процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами, можуть були ускладненими, суд має враховувати ці обставини при вирішенні питання про поновлення процесуальних строків.

Крім того, 04 березня 2022 року на офіційному веб-сайті Верховного Суду опубліковано повідомлення під назвою «Особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан», у якому зазначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Аналогічна правова позиція щодо необхідності розцінювання запровадження воєнного стану в якості поважної причини для поновлення процесуальних строків викладена Верховним Судом в ухвалах від 04.05.2022 у справі №420/6890/20 та від 12.05.2022 у справі №520/758/21.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги викладені позивачем у заяві обставини та долучені до неї докази, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду був пропущений позивачем з поважних причин, у зв`язку з чим вважає за необхідне задовольнити подану заяву та поновити позивачу відповідний пропущений строк.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 171 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне продовжити розгляд справи.

Визнавши подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, керуючись статтями 171, 243, 248, 259-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі та поновити пропущений строк звернення до суду.

2. Продовжити розгляд адміністративної справи.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) сторонам (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Кушнова А.О.