Рішення
від 21.07.2023 по справі 357/3661/23
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/3661/23

Провадження № 2/357/1518/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Цукуров В. П. ,

секретар судового засідання - Чайка О.В.,

за участю прокурора Самборука О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2023 року заступник керівник Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради Київської області (далі - «Позивач») звернувся до ОСОБА_1 (далі - «Відповідач») з даним позовом про усунення перешкод у користуванні майном.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначив наступне.

29.10.2020 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/14272/19 задоволено позовну заяву прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ГУ Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківської РДА, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

09.03.2021 року постановою Київського апеляційного суду зазначене рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області скасовано, а у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено у повному обсязі.

23.06.2022 року постановою Верховного Суду постанову Київського апеляційного суду від 09.03.2021 року про відмову у позовній заяві прокурора скасовано, а позов прокуратури задоволено.

Під час виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.10.2020 року у справі №357/14272/19 було встановлено, що виконати його не можливо, оскільки дані про спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 відсутні в ДЗК.

Так, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 закрито об`єкт нерухомого майна 15.09.2021 року, у зв`язку із її об`єднанням із земельної ділянкою з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045.

12.04.2021 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/10824/19 відмовлено у задоволенні позовної заяви прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ГУ Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківської РДА, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

06.10.2021 року постановою Київського апеляційного суду, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02.02.2022 року, зазначене рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 12.04.2021 року про відмову у задоволенні позовної заяви прокурора було скасовано, а позовні вимоги прокурора задоволено в повному обсязі.

З метою виконання вказаної постанови Київського апеляційного суду в частині витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 площею 2 га, її направлено на виконання до відділу державної реєстрації Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з відповідю відділу державної реєстрації Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради від 29.12.2021 року вказане рішення суду виконати не можливо, оскільки дані про спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 відсутні в ДЗК.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 закрито об`єкт нерухомого майна 15.09.2021 року, у зв`язку із її об`єднанням із земельної ділянкою з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046.

Рішення судів, якими задоволено позовні вимоги прокурора, мотивовано тим, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду й не можуть бути об`єктом приватної власності. Крім того, земельні ділянки передані відповідачам не уповноваженим органом та без зміни їх цільового призначення. За рішеннями судів спірні земельні ділянки витребувано у відповідачів на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

З метою уникнення виконання остаточних рішень суді по зазначених справах ОСОБА_1 вчинено дії щодо об`єднання земельних вказаних ділянок, а потім їх поділу на дві.

Так, за заявою ОСОБА_1 №912 від 19.08.2021 року, посвідченою приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Римаренко Ю.В., як власника земельних ділянок з кадастровими номерами 3220485100:03:023:0045 площею 2 га та 3220485100:03:023:0046 площею 2 га, здійснено їх об`єднання, в результаті чого утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:023:0072 площею 4 га, власником якої є ОСОБА_1 .

У подальшому, за заявою ОСОБА_1 №1680 від 25.11.2022 року, посвідченою приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Дуднік І.В., як власника земельної ділянки з кадастровими номерами 3220485100:03:023:0072 площею 4 га, здійснено її поділ, у результаті чого утворилося дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 га та 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га, власником яких є ОСОБА_1 .

Крім цього, згідно з відповіддю кваліфікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_4 від 10.02.2023 року встановлено, що за результатами геодезичного встановлення меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га та 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 га встановлено їх накладення на прибережну захисну смугу річки Рось (Білоцерківське верхнє водосховище) з урахуванням крутизни схилу берегу в місці їх розташування. Площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:03:023:0001 становить - 0,3351 га. Площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:03:023:0034 становить - 0,7237 га. Указане підтверджується наданими ним графічними матеріалами.

Судами усіх інстанцій встановлено, що земля, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, перебувала у складі земель водного фонду. Таким чином, фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, що призвело до незаконного одержання у власність земельних ділянок загальною площею 4 га, які належать відповідачу за вказаним цивільним позовом.

Спірні земельні ділянки на момент набуття на них первісного права власності перебували в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р від 12.06.2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Білоцерківська міська територіальна громада утворена шляхом об`єднання Білоцерківської міської ради із, зокрема, Пилипчанською сільською радою.

Листом Білоцерківської міської ради від 28.02.2023 року прокуратуру повідомлено про те, що заходи щодо витребування спірних земельних ділянок не вживались, у тому числі позовні заяви до суду не подавались. Крім цього, міська рада просить окружну прокуратуру звернутися із відповідною позовною заявою до суду.

Із посиланням на ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 16, 21, 261, 267, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 19, 56-57, 134, 150 ЦПК України, ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» Позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду: з кадастровим номером 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 га; з кадастровим номером 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га; з кадастровим номером 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 га, шляхом її повернення на користь територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради; з кадастровим номером 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га, шляхом її повернення на користь територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради. Стягнути з Відповідача на користь Київської обласної прокуратури судові витрати.

06.04.2023 року ухвалою суду про забезпечення позову заборонено державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії, у тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 та 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га, які на праві приватної власності належать ОСОБА_1 (а.с. 177-180).

10.04.2023 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами загального позовного провадження (а.с. 182-183).

03.05.2023 року до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від Білоцерківської міської ради Київської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просять їх задовольнити (а.с. 185).

10.05.2023 року у підготовче судове засідання представник Білоцерківської міської ради Київської області не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 190).

10.05.2023 року у підготовчому судовому засіданні прокурор Данилюк В.М. не заперечував проти оголошення перерви задля повторного виклику Відповідача.

10.05.2023 року у підготовче судове засідання Відповідач не з`явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 189). Причини неявки суду не повідомила. Відзиву, будь-яких заяв, клопотань на адресу суду від неї не надходило.

14.06.2023 року у підготовче судове засідання представник Білоцерківської міської ради Київської області не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 201).

14.06.2023 року у підготовчому судовому засіданні прокурор Самборук О.С. не заперечував проти закриття підготовчого судового засідання.

14.06.2023 року у підготовче судове засідання Відповідач не з`явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 197). Причини неявки суду не повідомила. Відзиву, будь-яких заяв, клопотань на адресу суду від неї не надходило.

14.06.2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по даній справі та призначено її до судового розгляду на 20.07.2023 року (а.с. 205).

20.07.2023 року у судове засідання представник Білоцерківської міської ради Київської області не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 209).

20.07.2023 року у судовому засіданні прокурор Самборук О.С. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Надав пояснення аналогічні за змістом позовній заяві. Не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.

20.07.2023 року у судове засідання Відповідач не з`явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 210). Причини неявки суду не повідомила. Відзиву, будь-яких заяв, клопотань на адресу суду від неї не надходило.

Згідно з ст.ст.280-282 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Суд, повно, об`єктивно та всебічно дослідивши матеріали даної справи приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 закрито об`єкт нерухомого майна 15.09.2021 року, у зв`язку із її об`єднанням із земельної ділянкою з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 (а.с. 68-70).

За заявою ОСОБА_1 №912 від 19.08.2021 року, посвідченою приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Римаренко Ю.В., як власника земельних ділянок з кадастровими номерами 3220485100:03:023:0045 площею 2 га та 3220485100:03:023:0046 площею 2 га, здійснено їх об`єднання, в результаті чого утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:023:0072 площею 4 га, власником якої є ОСОБА_1 (а.с. 74-75, 76-89).

За заявою ОСОБА_1 №1680 від 25.11.2022 року, посвідченою приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Дуднік І.В., як власника земельної ділянки з кадастровими номерами 3220485100:03:023:0072 площею 4 га, здійснено її поділ, у результаті чого утворилося дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 га та 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га, власником яких є ОСОБА_1 (а.с. 90, 91-118).

Відповідно до відповіді кваліфікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_4 від 10.02.2023 року за результатами геодезичного встановлення меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га та 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 га встановлено їх накладення на прибережну захисну смугу річки Рось (Білоцерківське верхнє водосховище) з урахуванням крутизни схилу берегу в місці їх розташування. Площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:03:023:0001 становить - 0,3351 га. Площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:03:023:0034 становить - 0,7237 га. Указане підтверджується наданими ним графічними матеріалами (а.с. 121, 122).

Указане підтверджується листами Інституту водних проблем і меліорації НААН України від 18.05.2021 року № 245/06 та від 13.04.2021 року №201/06 (а.с. 57-61, 62-67).

Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Крім того, суд ураховує, що у своїх рішеннях Європейський Суд наголошує, що сторона, задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальним правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Утім, такі правила Відповідачем не дотримані.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребовування на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Крім того, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04.092001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 року вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

27.05.2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким внесено зміни до повноважень органів державної влади у сфері регулювання земельних відносин та розпорядження земельними ділянками державної власності. Зокрема, розширено права органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Крім того, згідно з п. 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

При цьому, такі земельні ділянки, на які зареєстровано право державної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на них. До цього часу органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими ділянками, не мають права розпоряджатися ними.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Постановою Верховної Ради України №807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Білоцерківський район (з адміністративним центром у м. Біла Церква), до якого, зокрема, ввійшла Білоцерківська міська територіальна громада.

Отже, розпорядження спірними земельними ділянками водного фонду за межами населеного пункту в межах відповідної територіальної громади на даний час відповідно до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України покладено на Білоцерківську міську раду.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Також, відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів, відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з тим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц висловила правовий висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Аналогічні висновки висвітлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц.

Указані твердження можливо використовувати також до земель водного фонду, оскільки останні аналогічно перебувають під особливою охороною держави, в силу положень ст. 59 ЗК України мають особливий правовий режим використання та спеціальний порядок надання.

Таким чином, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 80-81 постанови від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц. Також до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в пункті 71 постанови від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також в пункті 96 постанови від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц.

Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

У даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України до фізичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Окрім цього, метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок державної реєстрації права власності за відповідачем на спірні земельні ділянки.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, а також у постановах від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 та від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц.

Як наслідок, рішення про державну реєстрацію права приватної власності має бути скасоване, а право приватної власності на земельні ділянки - припинене.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 року поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вищевказаним рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

У даному позові від імені держави в якості позивача визначено Білоцерківську міську раду, як власника, поза волею якого спірні землі вибули з користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 ЗК України.

Згідно зі ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019 року, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Так, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Білоцерківською окружною прокуратурою до Білоцерківської міської ради направлено лист щодо вжитих заходів, спрямованих на захист інтересів держави у наведених правовідносинах (пред`явлення позову тощо) або повідомлення про неможливість звернення до суду з вказаних питань із належним обґрунтуванням відповідних причин.

Листом Білоцерківської міської ради від 28.02.2023 року прокуратуру повідомлено про те, що заходи щодо витребування спірних земельних ділянок не вживались, у тому числі позовні заяви до суду не подавались. Крім цього, міська рада просить окружну прокуратуру звернутися із вказаною позовною заявою до суду.

Сам факт не звернення до суду Білоцерківської міської ради з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Білоцерківської міської ради та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18.

Окрім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року (справа № 806/1000/17), від 10.05.2018 року (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 року (справа № 910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Судами встановлено, що спірні земельні ділянки земля, віднесено до земель сільськогосподарського призначення, перебували у складі земель водного фонду. Таким чином, фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, що призвело до незаконного одержання у власність земельних ділянок загальною площею 4 га, які належать Відповідачу за даним цивільним позовом.

Відтак, законно набути права приватної власності на спірні земельні ділянки водного фонду, на час їх виведення із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі Відповідач. Натомість, остання набула таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності Відповідачем на землю стало можливим в результаті її купівлі.

Водночас, Відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для водного об`єкту (стаття 1 Водного кодексу України) природних ознак (елемент довкілля, в якому зосереджуються води) спірних земельних ділянок знала або, проявивши розумну обачність, могла знати про те, що водний об`єкт і земельна ділянка під ним вибули з володіння держави з порушенням вимог закону.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном - підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 12078,00 гривень, а позов задоволено повністю, то вказана сума підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача (а.с. 9, 140).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном - задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 га.

Усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га.

Усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220485100:03:023:0034 площею 0,8062 га, шляхом її повернення на користь територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради Київської області.

Усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220485100:03:023:0001 площею 3,1938 га, шляхом її повернення на користь територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради Київської області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури (місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2) судовий збір у розмірі 12078,00 гривень за наступними реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Позивач: Білоцерківська міська рада Київської області, місцезнаходження: вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, місто Біла Церква, Київська область, 09117, ЄДРПОУ: 26376300.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 31.07.2023 року.

Суддя В. П. Цукуров


Суд	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	21.07.2023
Оприлюднено	03.08.2023
Номер документу	112566932
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою