Постанова

від 02.08.2023 по справі 130/1172/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/1172/22

Провадження № 22-ц/801/1632/2023

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 рокуСправа № 130/1172/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук О.А.,

за участю сторін представника ТОВ «Поділля Агропродукт» - адвоката Барішевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №130/1172/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротал», державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 квітня 2023 року, яке ухвалене суддею Порощуком П.П. в Жмеринському міськрайонному суді Вінницької області,

в с т а н о в и в :

В червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротал», державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації, мотивуючи позов тим, що їй на підставі державного акту серії ЯК №026186 належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521084500:06:001:0105, площею 2 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. В 2015 році позивачем було укладено договір оренди землі з ТОВ «Агротал» терміном на 5 років. Позивач ОСОБА_1 дізналася, що обробіток її земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт». При цьому жодних договорів з відповідачем щодо передачі йому в оренду земельних ділянок ОСОБА_1 не підписувала, згоду на обробіток не надавала. Право оренди земельної ділянки зареєстроване за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі договору б/н від 16 жовтня 2015 року та додаткової угоди б/н від 25 червня 2018 року. Право оренди за договором, а також додаткова угода б/н від 25 червня 2018 року були зареєстровані державним реєстратором Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюком С.А. Позивач стверджує, що угод або додаткових угод з ТОВ «Поділля Агропродукт» не підписувала, а також не бажала продовжувати договір з ТОВ «Агротал». Вважає, що підписи з боку ОСОБА_1 є підробленими з метою незаконного використання належної позивачу земельної ділянки понад строк встановлений первинним договором з ТОВ «Агротал».

Просила суд витребувати у ТОВ «Поділля Агропродукт» з чужого незаконного користування земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту серія ЯК №026186 з кадастровим номером 0521084500:06:001:0105, площею 2 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

Скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича за індексним номером 42384958 від 03 серпня 2018 року.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 квітня 2023 року позов задоволено.

Витребувано у ТОВ «Поділля Агропродукт» з чужого незаконного користування земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту серія ЯК №026186 з кадастровим номером 0521084500:06:001:0105, площею 2 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка С.А. за індексним номером 42384958 від 03 серпня 2018 року.

Стягнуто з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в сумі 1984,80 грн та 10000 грн витрат за надання професійної правничої допомоги.

Не погодившись із рішенням суду ТОВ «Поділля Агропродукт» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати його і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що позивач не підписувала договори, на підставі яких у відповідача виникло право оренди, адже по справі не було проведено почеркознавчої експертизи. Суд першої інстанції не дав належну оцінку тому, що відповідач не має змоги надати оригінали договорів для проведення експертизи, оскільки такі в нього не збереглися. Також не погоджується із розміром стягнутих судом першої інстанції витрат на правничу допомогу позивача, вважає їх неспівмірним з предметом спору, складністю справи та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на підставі державного акту ЯК №026186 з кадастровим номером 0521084500:06:001:0105, площею 2 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (а.с.11).

За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, державний реєстратор Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюк С.А. зареєстровано право оренди за договором та додаткова угода. Індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №42384958 від 03 серпня 2018 року (а.с.12).

Відповідно листа Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України ухвали Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області про призначення експертизи залишено без виконання, у зв`язку із ненаданням оригіналів документів.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

На підтвердження заявлених позовних вимог про те, що позивач ОСОБА_1 не підписувала з відповідачем договір оренди, позивач разом із позовними заявами подала клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке було задоволено судом.

Суд першої інстанції неодноразово витребував у відповідача оригінали договорів оренди, про які йдеться у цій справі, з метою надання їх експерту для проведення почеркознавчої експертизи.

Відповідачем така вимога суду першої інстанції не була виконана та ним надано заяву про неможливість виконання вимоги суду, в якій він повідомив суд, що не може надати оригінали запитуваних судом договорів, так як вони зберігалися у Браїлівському відділенні ТОВ «Поділля Агропродукт», відповідальною за їх зберігання була ОСОБА_2 , яка звільнилася з роботи 08 жовтня 2021 року та не передала договори товариству і розшукати їх їм не вдалося. 17 жовтня 2022 року вони зверталися в зв`язку з цим до Жмеринського районного відділу поліції, проте поки відповіді не отримали (а.с.79).

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2022 року (а.с.85) призначено почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, яких попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 385 та 384 КК України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи судова почеркознавча експертиза не була проведена, у зв`язку з відсутністю оригіналів документів.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 17 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12 червня 2009 року, під час обговорення в попередньому судовому засіданні питання про призначення експертизи, а також в ухвалі про її призначення суд повинен роз`яснити наслідки ухилення від участі в експертизі. Застосування таких наслідків можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі.

Відповідно до положень ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Фактично суд виходить з припущення, що особа ухиляється від участі в експертизі, оскільки побоюється її результатів, а тому визнає факт, який треба було встановити експертизою, доведеним.

Проте, судом враховується, що у позивача, яка заперечує свій підпис в договорах оренди земельних ділянок, на підставі яких зареєстровано право оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт», відсутні оригінали цих договорів (додаткових угод), а відповідачем не надано доказів протилежного. Передання земельних справ відповідачем, який є юридичною особою, своєму представнику, не звільняє його від обов`язку надати письмові докази на виконання ухвали суду та вжити усіх можливих заходів для повернення переданих документів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що ненадання відповідачем ТОВ «Поділля Агропродукт» оригіналів документів має бути розцінено як ухилення відповідача від проведення судової почеркознавчої експертизи, що свідчить про його небажання отримати висновки та дає суду можливість визнати факт не підписання правочинів.

Відповідно до частин 1, 4 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В справі, що розглядається апеляційний суд вбачає підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що оскільки вона не підписувала договір оренди землі та додаткову угоду, тому вони є неукладеними, отже, така земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, тому має бути повернута її власнику, незважаючи на те, що у прохальній частині позову позивач просила витребувати земельну ділянку.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 цієї ж статті).

У ст.203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із ч.2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.4 ст.263 Цивільного процесуального кодексу при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

У постанові колегії суддів другої судової палати КЦС від 22 січня 2020 року у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст.14 закону «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц Велика Палата ВС зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини».

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала договори оренди, додаткову угоду, тобто не виявила свою волю до вчинення цих договорів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі угоди є неукладеними, проте оцінюючи правильність обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції припустився помилки та невірно визначив і застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, що є підставою для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: "Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок." (пункт пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Суд першої інстанції неправильно визнав ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: "При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини".

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосовувати для вирішення спору.

Задовольняючи позов на підставі обраного позивачем неефективного способу захисту, суд першої інстанції не врахував, що звертаючись до суду, позивач свої вимоги обґрунтовувала фактичною відсутністю договірних відносин між нею та відповідачем, при цьому просила усунути перешкоди у користуванні його власністю, хоча і посилалася на положення статті 387 ЦК України.

Однак саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду першої інстанції застосувати відповідні норми права.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки, колегія суддів вважає усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення такої земельної ділянки.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт».

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , крім іншого, просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича за індексним номером 42384958 від 03 серпня 2018 року.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки договір між позивачем та відповідачем є неукладеним, то здійснення його державної реєстрації порушує право позивача на користування земельною ділянкою.

Однак, розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у даній справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт», оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 138/3665/21.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга відповідачем не підлягає до задоволення з наведених у ній підстав, проте в силу статті 367 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позов, невірно вирішив спір в частині позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, та допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки (стаття 376 ЦПК України) з постановленням нового судового рішення про задоволення позову у частині вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику та відмови в позові у частині скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звертаючись до суду першої інстанції, ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1984,80 грн, та 10000 грн за надання правничої допомоги. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник позивача ОСОБА_1 надав Договір про надання правничої допомоги від 01 листопада 2021 року та акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №б/н від 01 листопада 2021 року, згідно яких загальна вартість наданих адвокатських послуг позивачу ОСОБА_1 склала 10000 грн.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В апеляційній скарзі відповідач заявляє про не співмірність понесених витрат на правничу допомогу позивачем, проте не наводить об`єктивних доказів цього, а твердження про те, що справа не є складною, підготовка та складення клопотань і заяв по справі не потребувало багато зусиль, - апеляційний суд розцінює лише як власну думку відповідача по справі, яка не спирається на будь-які беззаперечні та об`єктивні факти.

Отже, ОСОБА_1 всього понесла в ході розгляду справи 11984,80 грн судових витрат.

Відповідач поніс судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2977,20 грн судового збору.

Виходячи з принципу пропорційності (ст. 141 ЦПК України), з урахуванням того, що задоволенню підлягає одна з двох заявлених позивачем вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути 5992,40 грн понесених ним судових витрат, а з позивача на користь відповідача - 1488,60 грн понесених судових витрат.

Враховуючи вимоги частини 10 статті 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача різницю понесених ним судових витрат в сумі 4503,80 грн (5992,40 грн - 1488,60 грн).

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротал», державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 2 га, кадастровий номер 0521084500:06:001:0105, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування рішення про державну реєстрацію права оренди державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича за індексним номером 42384958 від 03 серпня 2018 року відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в розмірі 4503,80 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02 серпня 2023 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Міхасішин І.В.

Стадник І.М.