Постанова

від 01.08.2023 по справі 902/156/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2023 року Справа № 902/156/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В.

секретар судового засідання Олійник Т.М.

за участю представників сторін:

позивача: Саприкіна А.О. адвоката за ордером серія АІ №1425742 від 31.07.23

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2023 у справі №902/156/22 (повний текст складений 31.05.2023, суддя Матвійчук В.В.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН ЛІМІТЕД"

до: Немирівської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України

про визнання права власності

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/156/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН ЛІМІТЕД" до Немирівської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на самочинно збудовану допоміжну будівлю, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 0523010100:01:005:0666 та знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Немирів, вул. Українська, 14.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 у справі № 902/156/22, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед".

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у складі від 24.01.2023 рішення Господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі № 902/156/22 скасовано. Справу № 902/156/22 направлено на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.05.2023 у справі №902/156/22 позов задоволений. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВН ЛІМІТЕД" право власності на самочинно збудовану допоміжну будівлю, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 0523010100:01:005:0666 та знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Немирів, вул. Українська, 14.

Так, з посиланням на ст. ст. 13, 41, 124 Конституції України, ст. ст. 181, 182, 321, 328, 331, 376, 392 ЦК України , постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі №308/5988/17-ц, від 18.04.2019 у справі №306/2140/17, від 26.12.2018 у справі №727/720/17, від 07.02.2018 у справі 127/18746/15-ц, від 18.12.2019 у справі №916/633/19, від 11.02.2022 у справі №369/14226/18, ст. ст. 90, 95 Земельного Кодексу України, Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджений постановою КМУ від 13.04.2011 №461, постанову Верховного Суду від 23.01.2023 у даній справі, докази наявні в матеріалах справи, суд вказав, що з огляду на те, що: 1) самовільне будівництво Об`єкта здійснене на земельній ділянці відповідного цільового призначення, яка на час здійснення будівництва (2006 рік) перебувала в постійному користуванні ДП Алко Інвест Україна; 2) самочинне будівництво здійснене за кошти та силами ДП Алко Інвест Україна правонаступником якого є ТОВ ЛВН Лімітед; 3) самочинне будівництво проведено з дотриманням стандартів, які дозволяють їх надійну та безпечну експлуатацію, 4) позивач звертався до компетентних органів з метою введення в експлуатацію самочинно зведеного об`єкту, проте отримав відмову; 5) самочинне будівництво не порушує права інших осіб, доказів протилежного учасниками справи не надано та такі відсутні у матеріалах справи; 6) у матеріалах справи відсутні рішення уповноважених посадових осіб або суду, якими ухвалено знести самочинно збудовані позивачем приміщення, що є предметом цього спору, відповідно у даній справі встановлено наявність передбачених законом умов, за яких право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та спрямовані на відновлення його невизнаного права.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Державна інспекція архітектури та містобудування України звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у справі №902/156/22 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

ДІАМ не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що указане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до положень ст.ст. 275, 277 ГПК України є підставами для його скасування і ухвалення нового рішення з огляду на наступне.

Так з посиланням на Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.11 № 461, закону України «Про архітектурну діяльність», Постанову Великої палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №200/22329/14-ц зауважує, що законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. В такому випадку об`єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права.

Зазначає, що відповідно до сталої практики Верховного Суду, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

Вказує, що жоден із зазначених в позовній заяві Відповідачів не порушив прав Позивача, відсутні докази невизнання чи оспорювання Відповідачами прав останнього, можна дійти висновку, що позов подано до неналежних відповідачів.

Вважає, що позивачем заявлено позов у даній справі до неналежних відповідачів, на думку скаржника відповідачем має бути Товариство як власник земельної ділянки під об`єктом нерухомості.

Крім того, зауважує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки ДІАМ реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду та до повноважень ДІАМ не відноситься визнання права власності.

Таким чином, позивач не був позбавлений права оспорити у встановленому порядку відмову ДІАМ прийняти в експлуатацію об`єкт.

Також, з посиланням на ст. ст. 328, 331, 373, 375, 376, 392 ЦК України, постанову Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №760/21223/17-ц, Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував той факт, що позивачем до суду не надано і матеріали даної справи не містять відомостей про наявність у позивача проектної та робочої документації. Це є грубим порушенням вимог статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і є наслідком цілої низки помилково встановлених обставин.

Вважає, що оскільки позивачем до суду не надано і матеріали даної справи не містять належних доказів розрахунку класу наслідків об`єкта будівництва, розробленого уповноваженою на це особою, а також результатів експертизи проекту будівництва, як доказ відсутності істотних порушень будівельних норм і правил у збудованих об`єктах нерухомості, тому відсутні умови для визнання права власності на них на підставі рішення суду.

Крім того, на думку скаржника, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Наведений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах: від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15, від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15, а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04.06.2018 у справі № 640/13030/16-ц та від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17.

Із комплексного аналізу Цивільного кодексу України, законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності» випливає, що особа стає власником новоствореного об`єкта нерухомості після завершення його будівництва, прийняття нерухомого майна до експлуатації та державної реєстрації. Таким чином, право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту державної реєстрації права.

Державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

До реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва. Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 у справі № 909/175/18 зазначив, що це правило застосовується лише «при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 по справі № 200/22329/14- ц наголосила, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Зазначений висновок також викладений у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 по справі № 6-159цс15.

Крім того у Позивача відсутні, як документи, які надають право виконувати будівельні роботи, так і документи, що засвідчували б прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Обов`язкова наявність даних документів передбачена статтями 27, 29-31, 39 Закону № 3038-VI.

Шляхом перевірки відомостей в Реєстрі будівельної діяльності, за критерієм пошуку «замовник - ТОВ «ЛВН ЛІМІТЕД» наявна інформація щодо відмови у реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, реєстраційний номер ІУ161211130859.

За таких обставин, зазначені будівля у передбаченому законом порядку до експлуатації не приймалась.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛВН ЛІМІТЕД" наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Вказує, що судом першої інстанції було враховано висновки Верховного суду у даній справі викладені у постанові від 24.01.2023.

Просить залишити апеляційну скаргу ДІАМ без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2023 по справі №902/156/22 - без змін.

Відзиву від Немирівської міської ради не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

В судове засідання з`явився представник позивача.

Представники відповідачів Немирівської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування не з`явилися, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлялися заздалегідь та належним чином (ухвалу надіслано в електронний кабінет та на електронну пошту).

Таким чином, враховуючи норми ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників відповідачів, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів, за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні представник позивача просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН №003192, виданого Немирівською міською Радою народних депутатів Немирівського району Вінницької області та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за №237 від 28.12.2001, земельна ділянка з кадастровим номером 0523010100:01:005:0666, площею 5,32 га, яка розташована за адресою: Вінницька область, м.Немирів, вул. Українська, 14 перебувала в постійному користуванні Дочірнього підприємства Алко Інвест Україна, ідентифікаційний код 31359573 для будівництва заводу з виробництва та розливу алкогольних напоїв.(т.1, а.с. 26-29).

04.10.2016 щодо ДП Алко Інвест Україна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено реєстраційний запис 11601120039000301 про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті реорганізації, правонаступником вказано ТзОВ ЛВН Лімітед.(т.1, а.с. 31-35).

В процесі реорганізації на підставі передавального акту б/н від 01.09.2016, затвердженого протоколом власника (Компанії Немірофф Інтелекттьюал Проперті Істеблішмент) ДП Алко Інвест Україна №30092016 від 30.09.2016 за Товариством проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке розміщене на земельній ділянці та належало ДП Алко Інвест Україна.(т.1, а.с. 30, 36-49).

В подальшому, Немирівська міська рада рішенням №105 від 30.03.2017 припинила право ДП Алко Інвест Україна на постійне користування земельною ділянкою площею 5,32 га (кадастровий номер 0523010100:01:005:0666). Затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення та експлуатації Товариством основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в м.Немирів, вул. Українська, 14, Вінницької області. Надано Товариству в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 0523010100:01:005: 0666) площею 5,32 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (11.02.) в м.Немирів, вул. Українська, 14, Вінницької області терміном на 49 років.(т.1, а.с. 50).

Як стверджується матеріалами справи, 04.04.2017 Немирівська міська рада (Орендодавець) та ТОВ ЛВН ЛІМІТЕД (Орендар) уклали договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523010100: 01:005:0666, який зареєстровано 27.04.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 20171753. (т.1, а.с. 51-55).

Надалі, на підставі заяви директора філії Товариства в місті Немирові Вінницької області Шушлебиної Н.М. від 13.11.2019 №12-30/1820 Немирівська міська рада прийняла рішення №1198 від 14.11.2019 про продаж Товариству земельної ділянки площею 5,3200 га (відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки) за 7022304,00 грн., без ПДВ, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, по вул.Українська,14 в м. Немирів Вінницької області, з розстроченням платежу.(т.1, а.с. 56-57).

Матеріали справи свідчать, що 05.02.2020 Немирівська міська рада (Продавець) та ТОВ ЛВН ЛІМІТЕД (Покупець) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, який посвідчено приватним нотаріусом Немирівського районного нотаріального округу Вінницької області Люлько Л.М., про що внесено реєстровий запис №161. Товариство набуло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523010100:01:005:0666, площею 5,32 га, яка розташована за адресою: Вінницька область, м. Немирів, вул. Українська, 14.(т.1, а.с. 8-25).

Позивач зазначає, що після укладення вищевказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки ним було виявлено будівлю, що не зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На замовлення Товариства, спеціалісти ПП Універсал Інжиніринг обстежили допоміжну будівлю, за результатами чого склали звіт про проведення технічного обстеження несучих конструктивних елементів та на відповідність архітектурним і пожежним нормам допоміжної будівлі на території існуючого заводу ТОВ ЛВН ЛІМІТЕД по вул.Українській,14 в м. Немирів Вінницької область, де в абз.4 розділу 5, серед іншого, зазначено: дана будівля може використовуватись як допоміжна. (т.1, а.с. 67-74).

В подальшому, з метою реєстрації самочинного будівництва, заявою №12-18/0740 від 19.05.2021 Товариство просило Немирівську міську раду розглянути питання щодо самочинного будівництва на його території та отримання містобудівних умов та обмежень.(т.1, а.с. 76).

25.06.2021 посадовими особами Відділу містобудування та архітектури Немирівської міської ради було обстежено спірну допоміжну будівлю та встановлено наступне: земельна ділянка, на якій розташований об`єкт, належить ТОВ ЛВН ЛІМІТЕД на праві власності; об`єкт не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, об`єкт побудований в 2006 році за кошти та силами ДП Алко ІнВест Україна, правонаступником якого є Товариство; щодо об`єкта відсутній документ, який дає право виконувати будівельні роботи, що, враховуючи положення ч.1 ст.376 ЦК України, вважається самочинним будівництвом; на дату проведення обстеження об`єкт не експлуатується. (т.1, а.с. 78).

26.07.2021 Немирівська міська рада звернулась до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області (надалі в тексті Департамент) щодо проведення перевірки будівництва допоміжної будівлі за адресою: вул.Українська,14, у м. Немирів, на що Департамент листом №1002-485-1.14 від 26.07.2021 повідомив раду, що з 18.03.2020 Інспекція та її територіальні органи не здійснюють заходів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду до початку функціонування Державної інспекції архітектури та містобудування України. (т.1, а.с. 79).

Товариство 01.10.2021 звернулось до Відділу містобудування та архітектури Немирівської міської ради із заявою №12-04/1618 на видачу містобудівних умов та обмежень. (т.1, а.с. 86).

Листом від 19.11.2021 №2021-11-05 у видачі вказаних документів було відмовлено через невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (п.3 ч.4 ст.29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, позаяк діючим Генеральним планом м. Немирів від 08.04.1997 функціональну зону території, в якій розміщена земельна ділянка з кадастровим номером 0523010100:01.005:0666 визначено, як садибну забудову, що передбачає будівництво індивідуальних житлових будинків та не дає підстав для формування промислової зони (зони промислових підприємств) і відповідно розміщення об`єктів промисловості. Видача містобудівних умов та обмежень забудови вищевказаної земельної ділянки буде можливою лише після внесення змін до Генерального плану м. Немирів та/або розроблення і затвердження плану зонування чи детального плану території, яким буде змінено функціональну зону, в якій розміщена вказана земельна ділянка, на виробничу (промислову).(т.1, а.с. 87).

За наслідками відмови в наданні містобудівних умов та обстежень, а також беручи до уваги початок функціонування Державної інспекції архітектури та містобудування України (надалі в тексті ДІАМ), а також те, що допоміжна будівля побудована в 2006 році, загальна її площа згідно технічного паспорту на допоміжну (господарську) будівлю від 29.11.2021 (№ТІ01: 5388-0752-6496-7884) 137 м2 (тобто до 300 м2), згідно розділів 2, 5 Звіту про технічне обстеження відповідна будівля за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та може використовуватися як допоміжна і безпечна для експлуатації Товариство спробувало ввести допоміжну будівлю в експлуатацію згідно вимог Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних, будинків, господарських (присадибних) будівель та споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.07.2018 №158.

30.11.2021 Товариство просило ДІАМ прийняти в експлуатацію об`єкт (вих.№20-18/2065 від 30.11.2021) до якої було додано необхідні додатки. (т.1, а.с. 89-92).

Відповідно до Витягу з Реєстру будівельної діяльності про стан розгляду вищезазначеної декларації, що розміщені на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, доступ до яких отримується при введенні реєстраційного номеру ІУ161211130859 за посиланням https://e-construction.gov.ua/Dermitsdocnew/search декларацію про готовність об`єкта до експлуа-тації (декларація про готовність за амністією) було повернуто на доопрацювання у зв`язку з невідповідністю виду документа типу реєстраційної дії. (т.1, а.с. 93-109).

Матеріали справи свідчать, що на прохання Товариства пояснити причини повернення ДІАМ на доопрацювання декларації та доданих до неї документів (заява №20-30/0009 від 04.01.2022, т. 1, а.с. 110), ДІАМ листом від 31.01.2022 №157/04/18-22 повідомила, що дія Порядку №158 не поширюється на спірний об`єкт, а тому допоміжна будівля не може бути прийнята в експлуатацію в порядку, передбаченим пунктом 1 розділу III Порядку №158. (т.1, а.с. 111, 112)

Вважаючи, що встановити право власності на спірний об`єкт нерухомості можливо лише за рішенням суду, позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду, зазначивши відповідачами Немирівську міську раду та ДІАМ.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 у справі № 902/156/22, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед".

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у складі від 24.01.2023 рішення Господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі №902/156/22 скасовано. Справу № 902/156/22 направлено на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Передаючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав наступне.

- колегія суддів не може не погодитися з твердженням скаржника про те, що суди попередніх інстанцій, помилково ототожнюючи поняття "об`єкт незавершеного будівництва" (частина 3 статті 331 ЦК України) та "самочинно збудований об`єкт" (частина 1 статті 376 ЦК України), які мають різні правовий статус та законодавче регулювання, безпідставно не врахували того, що між сторонами виникли спірні правовідносини щодо визнання права власності саме на об`єкт самочинного будівництва, які з урахуванням правового висновку, викладеного в пункті 6.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 та в пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, не можуть регулюватися загальними положеннями статей 392, 331 ЦК України, позаяк є предметом спеціального правового регулювання (стаття 376 цього Кодексу).

- з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду в постановах від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17, від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, постанови Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19 та від 24.02.2022 у справі № 910/16218/21 вказує, на помилкову кваліфікацію судом апеляційної інстанції фактично заявленої Товариством позовної вимоги про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва як вимоги про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва.

- колегія суддів вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на обґрунтування підстав відмови в позові на сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №200/22329/14-ц (предмет позову визнання за фізичними особами права власності на квартири та офісні приміщення в недобудованому багатоквартирному житловому будинку як на об`єкти незавершеного будівництва) висновок про те, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятий в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

- касаційна інстанція не погоджується з передчасним висновком апеляційного суду щодо наявності такої самостійної підстави для відмови в позові, як його подання до неналежних відповідачів, жоден із яких не порушив прав позивача (Міськрада визнає позов Товариства та немає доказів щодо невизнання Інспекцією прав позивача або наявності її претензій на спірний об`єкт чи земельну ділянку), тобто відсутні докази про невизнання чи оспорювання відповідачами прав ТОВ "ЛВН Лімітед" як власника земельної ділянки, кадастровий номер 0523010100:01:005:0666, оскільки зазначений висновок ґрунтується передусім на помилковому врахуванні судом викладеного в пункті 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 висновку про те, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

- у випадках, передбачених частинами 3 та 5 статті 376 ЦК України, звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу. В зв`язку з цим не заслуговують на увагу як такі, що суперечать вимогам частини 5 статті 376 ЦК України, вміщені в оскаржуваній постанові посилання суду апеляційної інстанції на те, що в цій справі відповідачем може бути лише Товариство як власник земельної ділянки під об`єктом нерухомості.

- колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що правові висновки, наведені в постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17 та від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, не підлягають застосуванню до спірних відносин за участю Товариства, оскільки позовні вимоги в зазначених справах обґрунтовуються статтею 392 ЦК України, за змістом якої рішення суду про визнання права власності не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право. Натомість до спірних відносин за участю Товариства, підлягають застосуванню правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 24.11.2021 у справі № 906/495/20, від 11.02.2022 у справі №369/14226/18, згідно з якими передбачено набуття права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна виключно способами, визначеними статтею 376 ЦК України.

- Верховний Суд звертає увагу на те, що, обмежившись посиланням на недоведеність порушення відповідачами прав позивача, апеляційний суд на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України не надав належної оцінки доводам позивача про те, що Немирівська міськрада та Держінспекція архітектури та містобудування України є належними відповідачами в справі, оскільки про оспорювання або невизнання права власності позивача свідчать обставини повернення Інспекцією декларації на доопрацювання та ненадання Відділом містобудування та архітектури Немирівської міськради містобудівних умов та обмежень, що виключають можливість заповнення та подання Товариством до ДІАМ України декларації про готовність до експлуатації спірного об`єкта за формою, наведеною в додатку 5 до Порядку №461, позаяк саме через вказані рішення та дії відповідачів виникла невизначеність щодо прав Товариства і таку невизначеність може бути усунено виключно шляхом визнання права власності ТОВ "ЛВН Лімітед" на допоміжну будівлю за рішенням суду, що дозволить ввести спірний об`єкт в експлуатацію шляхом подання Товариством до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність до експлуатації за формою, наведеною в додатку 5 до Порядку № 461.

- всупереч вимогам статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суд апеляційної інстанції належним чином не відхилив аргументи позивача про те, що хоча звіт від 11.05.2021 і не є висновком експерта в розумінні статті 98 ГПК України, однак є належним доказом, оскільки складений за формою, наведеною в додатку 1 до Порядку № 158, з метою підтвердження умов відповідності спірної будівлі вимогам архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил (частина 3 статті 375 ЦК України).

- Верховний Суд зауважує, що чинне процесуальне законодавство не містить імперативних вказівок про те, що відповідність об`єкта самочинного будівництва вимогам архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил (частина 3 статті 375 ЦК України) має підтверджуватися виключно експертним висновком, складеним відповідно до положень статей 98, 99, 101 ГПК України.

- колегія суддів погоджується з доводами скаржника про помилкове посилання суду першої інстанції на обґрунтування свого висновку на положення статей 24, 28, 281, 301 Закону України "Про планування і забудову територій", який втратив чинність з 12.03.2011, а тому не регулює спірних правовідносин за участю ТОВ "ЛВН Лімітед", який з 27.04.2017 став орендодавцем земельної ділянки площею 5,32 га, кадастровий номер 0523010100:01:005:0666, на якій знаходиться об`єкт самочинного будівництва, здобувши таким чином лише з квітня 2017 року можливість вимагати визнання за собою в судовому порядку права власності на спірну будівлю на підставі частини 5 статті 376 ЦК України.

- висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами наявності передбачених законом підстав для визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва є передчасним, оскільки не відповідає правовим висновкам щодо застосування норм статей 331, 376 ЦК України, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №916/633/19, від 24.11.2021 у справі № 906/495/20 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18.

Під час нового розгляду справи, врахувавши вказівки Верховного Суду, рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.05.2023 у справі №902/156/22 позов задоволений. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВН ЛІМІТЕД" право власності на самочинно збудовану допоміжну будівлю, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 0523010100:01:005:0666 та знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Немирів, вул. Українська, 14.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як убачається із матеріалів справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН ЛІМІТЕД" заявлені до Немирівської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України направлені на визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва в порядку ст. 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Положення ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями ст. 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу свої специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17.

Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: завершення будівництва; прийняття до експлуатації; державна реєстрація.

Допоки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (ст. 95 Земельного кодексу України), особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки, або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року справа №306/2140/17, від 18 лютого 2019 року справа №308/5988/17-ц, від 26 грудня 2018 року справа №727/720/17, від 07 лютого 2018 року справа №127/18746/15-ц.

В матеріалах справи наявна копія листа Відділу містобудування та архітектури Немирівської міської ради від 19.11.2021 №2021-11-05 про розгляд звернення Товариства від 01.10.2021 №12-04/1618 щодо видачі містобудівних умов та обмежень, в якому у видачі вказаних документів було відмовлено через невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (п.3 ч.4 ст.29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, позаяк діючим Генеральним планом м. Немирів від 08.04.1997 функціональну зону території, в якій розміщена земельна ділянка з кадастровим номером 0523010100:01.005:0666 визначено, як садибну забудову, що передбачає будівництво індивідуальних житлових будинків та не дає підстав для формування промислової зони (зони промислових підприємств) і відповідно розміщення об`єктів промисловості. Також повідомлено, що видача містобудівних умов та обмежень забудови вищевказаної земельної ділянки буде можливою лише після внесення змін до Генерального плану м. Немирів та/або розроблення і затвердження плану зонування чи детального плану території, яким буде змінено функціональну зону, в якій розміщена вказана земельна ділянка, на виробничу (промислову).

За наслідками відмови в наданні містобудівних умов та обстежень, з початком функціонування ДІАМ, виходячи з положень Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних, будинків, господарських (присадибних) будівель та споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.07.2018 №158, Товариство просило ДІАМ прийняти в експлуатацію об`єкт (вих.№20-18/2065 від 30.11.2021) з наданням необхідних додатків.

Проте, відповідно до Витягу з Реєстру будівельної діяльності про стан розгляду вищезазначеної декларації, що розміщені на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, доступ до яких отримується при введенні реєстраційного номеру ІУ161211130859 за посиланням https://e-construction.gov.ua/Dermitsdocnew/search декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (декларація про готовність за амністією) було повернуто на доопрацювання у зв`язку з невідповідністю виду документа типу реєстраційної дії.

Саме відмова Відділу містобудування та архітектури Немирівської міської ради містобудівних умов та обмежень та повернення Держінспекцією архітектури та містобудування України декларації на доопрацювання й свідчить про наявність спору про право позивача та й стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 18.12.2019 у справі № 916/633/19: Отже, об`єкт незавершеного будівництва за визначенням частини 3 статті 331 ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).

Поняття ж самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 ЦК України, яка унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 ЦК України). Проте в окремих випадках стаття 376 ЦК України передбачає можливість визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Таким чином, поняття "об`єкт незавершеного будівництва" (частина 3 статті 331 ЦК України) та "самочинно збудований об`єкт" (частина 1 статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.

Як зазначено вище, чинне законодавство передбачає можливість набуття особою за певних умов права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна за рішенням суду.

У той же час об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно".

В свою чергу, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18 міститься висновок про те, що згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Таким чином, на переконання колегії суддів, спірну будівлю збудовано без документа, який дає право виконувати будівельні роботи (тобто з порушенням вимог нормативно-правових актів), отже, вона (будівля) є самочинно збудованим об`єктом, а не є об`єктом незавершеного будівництва, що спростовує доводи скаржника про протилежне, а також про помилкове посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц, як на підставу для відмови в позові.

Відповідно до ч. 2 -5 ст. 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту.

Судом апеляційної інстанції враховано, що будівництво спірного Об`єкта здійснене на земельній ділянці відповідного цільового призначення (11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), яка на час здійснення будівництва (2006 рік) перебувала в постійному користуванні ДП Алко Інвест Україна (на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії 1-ВН №003192. зареєстрованого за №237 від 28.12.2001). Вказана земельна ділянка була передана ТОВ ЛВН Лімітед, як правонаступнику ДП Алко Інвест Україна, в користування на умовах оренди, а в 2020 році Товариство стало власником земельної ділянки. Будівництво допоміжної будівлі здійснене за кошти та силами ДП Алко Інвест Україна, правонаступником якого є ТОВ ЛВН Лімітед, яке до 04.10.2016 здійснювало діяльність на земельній ділянці.

Відповідачами не вказано і не надано доказів, що самочинно збудоване нерухоме майно порушує права і законні інтереси інших осіб, у тому числі, суміжних землекористувачів, створює загрозу життю і здоров`ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує права третіх осіб.

Згідно пункту 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Технічне обстеження проводиться суб`єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно з Законом України Про архітектурну діяльність одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою - підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці). Таким чином, законодавством передбачено особливий порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду, яке не звільняє позивача від обов`язку прийняття об`єкту в експлуатацію у встановленому порядку.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2023 в даній справі наголошено, що чинне процесуальне законодавство не містить імперативних вказівок про те, що відповідність об`єкта самочинного будівництва вимогам архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил (частина 3 статті 375 ЦК України) має підтверджуватися виключно експертним висновком, складеним відповідно до положень статей 98, 99, 101 ГПК України.

При цьому звіт про технічне обстеження, складений за формою, наведеною в Додатку № 1 до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 ( Порядок № 461) є допустимим доказом щодо можливості надійної та безпечної експлуатації самочинно збудованого об`єкта.

Як убачається із матеріалів справи, на земельній ділянці, яка розташована за адресою: вул. Українська, 14, м. Немирів, Вінницька область за кадастровим номером 0523010100:01:005:0666, знаходиться самочинно збудований об`єкт: допоміжна будівля.

На замовлення Товариства Приватним підприємством "Універсал Інжиніринг" (експерт Шпак А.А., спроможність якого виконувати роботи з технічного обстеження будівель і споруд підтверджується кваліфікаційним сертифікатом Серії АЕ №003197 від 17.03.2014 року) обстежено допоміжну будівлю, за результатами чого 11.05.2021 складено звіт про проведення технічного обстеження несучих конструктивних елементів та на відповідність архітектурним і пожежним нормам допоміжної будівлі на території існуючого заводу ТОВ "ЛВН Лімітед" на вул. Українській, 14 в м. Немирові Вінницької області.

У Звіті зазначено, що на підставі результатів обстеження несучих елементів конструкцій будівлі відповідно до нормативних документів з питань обстеження, паспортизації, безпечної та надійної експлуатації будівель і споруд, допоміжна будівля, яка знаходиться на території існуючого заводу по виробництву і розливу алкогольних напоїв ТОВ ЛВН Лімітед по вул. Українській, 14 в м. Немирів Вінницької області, в цілому відноситься до ІІ-ї категорії технічного стану (працездатності). Стан будівлі задовільний. Всі існуючі елементи фундаментів, зовнішніх та внутрішніх цегляних стін здатні сприймати навантаження, діючі на них на теперішній час. Будівля в цілому відповідає архітектурним та пожежним нормам. Всі конструктивні елементи будівлі відповідають ІІ ступені вогнестійкі. Виходячи з вищевикладеного, дана будівля може використовуватися як допоміжна будівля і безпечна для експлуатації.

Таким чином з огляду на те, що: 1) самовільне будівництво Об`єкта здійснене на земельній ділянці відповідного цільового призначення, яка на час здійснення будівництва (2006 рік) перебувала в постійному користуванні ДП Алко Інвест Україна; 2) самочинне будівництво здійснене за кошти та силами ДП Алко Інвест Україна правонаступником якого є ТОВ ЛВН Лімітед; 3) самочинне будівництво проведено з дотриманням стандартів, які дозволяють їх надійну та безпечну експлуатацію, 4) позивач звертався до компетентних органів з метою введення в експлуатацію самочинно зведеного об`єкту, проте отримав відмову; 5) самочинне будівництво не порушує права інших осіб, доказів протилежного учасниками справи не надано та такі відсутні у матеріалах справи; 6) у матеріалах справи відсутні рішення уповноважених посадових осіб або суду, якими ухвалено знести самочинно збудовані позивачем приміщення, що є предметом цього спору, суд зазначає, що у даній справі встановлено наявність передбачених законом умов, за яких право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та спрямовані на відновлення його невизнаного права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника, що, не заслуговують на увагу його доводи, що в даній справі відповідачем може бути лише Товариство як власник земельної ділянки під об`єктом нерухомості, оскільки, у випадках, передбачених частинами 3 та 5 статті 376 ЦК України, звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому позовні вимоги в цій справі Товариство обґрунтовує саме положеннями частини 5 статті 376 ЦК України, зі змісту якої вбачається, що відповідачем у справі за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване на ній майно може бути будь-яка особа (власник суміжної земельної ділянки, особа, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, фактичний забудовник тощо), яка вважає, що внаслідок такого судового визнання права власності порушуються її права. До спірних відносин за участю Товариства, підлягають застосуванню правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 24.11.2021 у справі № 906/495/20, від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18, згідно з якими передбачено набуття права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна виключно способами, визначеними статтею 376 ЦК України.

При цьому судова колегія зауважує, що Верховним Судом у своїй постанові від 24.01.2023 у даній справі було висловлено позицію з приводу висновків суду першої та апеляційної інстанції, які були зроблені ними під час первісного розгляду позову, та які є подібними до доводів скаржника викладених ним в апеляційній скарзі щодо безпідставності заявленого позову під час нового розгляду справи.

Враховуючи наведене вище, судова колегія погоджується із місцевим господарським судом про задоволення позову.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи та висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у даній справі.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2023 у справі №902/156/22 прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, врахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у даній справі, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2023 у справі №902/156/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2023 у справі №902/156/22 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу №902/156/22 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "02" серпня 2023 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.