Постанова

від 03.08.2023 по справі 584/545/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2023 року м.Суми

Справа №584/545/22

Номер провадження 22-ц/816/1128/23

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.

з участю секретаря судового засідання Назарової О.М.,

у присутності :

представника позивача ОСОБА_1 адвоката МоісеєнкаВасиля Володимировича,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Путивльського районногосудуСумськоїобласті від 29травня2023року у складі судді Токарєва С.М., постановлену в м. Путивль Сумської області,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Новослобідської сільської ради Конотопського району Сумської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, свої вимоги мотивував тим, що 20 січня 2008 року між ним та ліквідаційною комісією КСП «Мирова революція» в особі його ліквідатора Оскорбіна А.Г. у простій письмовій формі був укладений договір № 4 купівлі-продажу виробничої будівлі комплексу зерносушильного (установка КЗС-20) за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна вартість цієї виробничої будівлі на момент придбання складала 14850 грн. Проте, оформити свої права на це нерухоме майно він був позбавлений можливості, оскільки ліквідатор ОСОБА_3 ухилявся від нотаріального посвідчення цього договору.

Посилаючись на те, що він з 20 січня 2008 року по теперішній час добросовісно, відкрито, безперервно та безперешкодно володіє виробничою будівлею зерносушильного комплексу (КЗС-20), обслуговує її, проводить у ній поточні ремонти, сплачує комунальні послуги, використовує її як складське приміщення, а так само і для обробки (сушки) сільськогосподарської продукції, просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на нежитлове приміщення зерносушильний комплекс (установка КСЗ-20), яке складається із двох поверхів загальною площею 231,8 кв.м, в тому числі: І поверху літ. «Б», приміщення «1», площею 24,5 кв.м, приміщення «2» - 79,6 кв.м, приміщення «3» - 13,7 кв.м, та ІІ поверху літ. «Б», приміщення «1»- 114,0 кв.м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.

Ухвалою Путивльського районного суду Сумської області від 29 травня 2023 року провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Новослобідської сільської ради Конотопського району Сумської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю -закрито.

Роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування між сторонами саме господарських правовідносин. Зазначає, що договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 20 січня 2008 року укладався з ним, як фізичною особою.

На переконання заявника апеляційної скарги, справа про визнання права власності за набувальною давністю, де покупцем нежитлового приміщення є фізична особа, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Звертає увагу на те, що як суб`єкт господарської діяльності в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань він був зареєстрований лише в 2011 році.

Вказує на те, що спір про визнання права власності за набувальною давністю не пов`язаний з його підприємницькою діяльністю чи корпоративними відносинами, а тому, відповідно до положень ст. 20 ГПК України не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Новослобідською сільською радою Конотопського району Сумської області подано відзив на апеляційну скаргу в якому вказувала на те, що сільська рада не є належним відповідачем у справі, адже в даному випадку спір зачіпає інтереси приватних осіб, при вирішенні апеляційної скарги покладається на розсуд суду. Просить розгляд справи провести за відсутністю представника сільської ради.

ОСОБА_1 подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на те, що спірне нерухоме майно, що належало на праві власності КСП «Мирова революція», розташоване на території Новослобідської територіальної громади Конотопського району, а тому належним відповідачем є саме Новослобідська сільська рада.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта , який підтримав доводи апеляційної скарги , перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та юридичною особою - Новослобідською сільською радою Конотопського району Сумської області, а тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів повністю погодитися не може, з огляду на таке.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням уКонституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ судиповинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі(постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1834/18,від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Згідно з положеннямист. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина першастатті 2 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).

У своючергу зазмістом ст.4 ГПК Україниправо на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначенастаттею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правиламиГПК Україниозначає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно достатті 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також статей4,45цьогоКодексудля визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справимає значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованихЦК України,ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК Українилюдина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями25,26 ЦК Українипередбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановленіКонституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й устатті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Згідно ч. 2 ст. 50 ЦК Українифізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

У свою чергу наявністьстатусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах(постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц).

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, на яку, зокрема, посилається скаржник в касаційній скарзі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, щонаявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з здійсненням господарської діяльності між ФОП ОСОБА_1 та Новослобідською сільською радою Конотопського району.

Зокрема, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 ставить питання про визнання за ним право власності за набувальної давністю на нежитлове приміщення зерносушильний комплекс (установка КСЗ-20), що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , яке він використовував з 2008 року, тобто просить захистити його право на майно передбачене ст. 344 ЦК України.

Сам факт використання спірного нежитлового приміщення позивачем у своїй підприємницькій діяльності, не свідчить про те, що між сторонами виникли саме господарські правовідносини.

Крім того, колегія суддів звертає увагу і на те, що під час розгляд справи №584/1386/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, державного реєстратора виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області Житник О.О., ОСОБА_2 про скасування наказу та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, було встановлено, що спірне нерухоме майно розміщуються на земельній ділянці за кадастровим номером 5923886300:01:002:0029, що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Враховуючи те, що у разі визнання за позивачем права власності на спірне нежитлове приміщення, у позивача також виникне права на земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , а тому в даному випадку, спірні правовідносини безпосередньо зачіпають право власності останньої на земельну ділянку, що також вказує на те, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції наведене залишив поза увагою та дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Отже, оскаржувану ухвалу не можна визнати законною, у зв`язку із чим вона підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 6; 379 ч. 1 п. 4, 381-382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Путивльського районногосудуСумськоїобласті від 29травня2023року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Путивльського районного суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судоверішення складене 3серпня 2023року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: Ю. О. Філонова

В. Ю. Рунов