Рішення

від 02.08.2023 по справі 910/13469/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2023Справа № 910/13469/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вул. Іллінська 8, м. Київ, 04070)

до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства обмеженою відповідальністю "АТЛАС ГРУП Україна" (вул. Княжий Затон, 9 А, оф. 369, м. Київ, 02095)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД" (03037, місто Київ, просп. Валерія Лобановского, буд. 14, офіс 107).

про стягнення 109 235,75 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства обмеженою відповідальністю "АТЛАС ГРУП Україна" про стягнення 109 235,75 грн. страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши страхувальнику відповідно до умов Генерального договору добровільного страхування вантажів № 0004г0ко від 26.06.2020 року у зв`язку з настанням страхового випадку (втрати вантажу) страхове відшкодування в сумі 109 235,75 грн, він набув згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги стягнення суми страхового відшкодування з відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки в межах фактичних витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13469/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою суду залучено за ініціативою суду до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД".

В свою чергу від відповідача 29.12.2022 року засобами електронного зв`язку суду надійшов відзив на позовну заяву №б/н від 29.12.2022 року з доказами його надсилання на адресу інших учасників справи, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що при вирішенні даного спору застосуванню підлягають норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів в частині відшкодування збитків у випадку крадіжки вантажу невстановленими особами. На переконання відповідача, оскільки частиною 1 статті 18 зазначеної Конвенції встановлено презумпцію вини перевізника, яким у даній справі є ТОВ «ТРАНС-ЗАФТ», то позивач мав звернутися з відповідними вимогами про відшкодування шкоди саме до перевізника як до винної особи, а не до експедитора. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Також від позивача 02.01.2023 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання №3938 АРКС від 30.12.2022 року про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема, засвідченого перекладу на українську мову протоколу польської митниці №2546/2020 від 05.12.2020 року. Вказане клопотання та додані до нього документи долучені судом до матеріалів справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення третьої особи про розгляд справи судом та про її право подати пояснення щодо позову, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 13.12.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження третьої особи, а саме: 03037, м. Київ, просп. Валерія Лобановського, буд. 14, офіс 107, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/13469/22 третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 12.01.2023 року поштового відправлення №0105492562218.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 168, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 13.12.2022 року, третя особа мала подати пояснення на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, третя особа не скористалась наданим їй процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 168, 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від третьої особи на час розгляду справи до суду також не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача та третьої особи станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та письмових пояснень щодо позову та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статей 165, 166, 168 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" та Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив на позовну заяву, а третьою особою не надано пояснення щодо позову, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

В силу пункту 9 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

Як встановлено судом за матеріалами справи, 26.06.2020 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» (страховик за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» (страхувальник, вигодонабувач за договором) укладено Договір добровільного страхування вантажів № 0004г0ко (далі - Договір страхування), предметом якого відповідно до пункту 1.1 є майнові інтереси, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням заявленими на страхування вантажами.

Відповідно до пункту 3.1 Договору страхування застрахованим вантажем є акустика та обладнання для «розумного будинку». Точна назва вантажу, кількість місць та вага зазначені в інвойсі, що додається до Договору.

Відповідно до пункту 2.8 Договору страхування безумовна франшиза - 0,50% від страхової суми за кожним окремим перевезенням, але в будь-якому випадку не менше ніж 50 000,00 грн. по кожному страховому випадку.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Строк дії Договору страхування - з 27.06.2020 року по 26.06.2021 року (пункт 2.1 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений Договір добровільного страхування вантажів № 0004г0ко від 26.06.2020 року за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Судом встановлено за матеріалами справи, що 30.11.2020 року згідно страхового сертифікату № 0004г0ко - 35 ПРАТ «СК «АРКС» прийняло на страхування вантаж ТОВ «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» - акустичні товари у кількості 24299 штук, вартістю 190 503,28 доларів США (інвойс № 9000001814 від 30.11.2020 року), які перевозились автомобільним транспортом (автомобіль вантажний тентований НОМЕР_1/НОМЕР_2 за маршрутом Arvato Benelux B.V Brem 1 6598 MH Heijen The Netherlands - Київська область, с. Чайки. вул. Авіаконструктора Антонова 1 А.

В свою чергу, 15.07.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» (клієнт) та Підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛАС ГРУП Україна» (експедитор) був укладений Договір транспортного експедирування № 1505/2-17 (далі - Договір експедирування), за умовами якого Експедитор бере на себе зобов`язання за плату та за рахунок Клієнта надати клієнту послуги, пов`язані з перевезенням вантажів у міжнародному сполученні та територією України всіма видами транспорту за заявками, погодженими сторонами (пункт 2.1 Договору експедирування).

Відповідно до пункту 2.2 Договору експедирування заявки, погоджені сторонами, регулюють взаємовідносини сторін, щодо кожного окремого доручення клієнта. У заявках можуть відображатися також інші істотні умови договору транспортного експедирування, які не були обумовлені сторонами в момент підписання цього договору. Заявки є невід`ємною частиною цього договору.

На виконання умов Договору експедирування між Клієнтом та Експедитором 27.11.2020 року було підписано Заявку на автотранспортне перевезення вантажу від 27.11.2020 року: Акустичні системи та навушники: Volume: 23 EUPL. Weights appr: 4300 kg. Loading reference 6000018388.

За умовами пункту 3.1.1 Договору експедирування Експедитор має право для виконання доручень Клієнта здійснювати добір перевізників, агентів, інших третіх осіб, укладати договору із третіми особами від свого імені та за рахунок Клієнта.

Вказаний правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

На виконання Договору експедирування та Заявки замовника від 27.11.2020 року відповідно до міжнародної транспортної накладної (CMR) від 30.11.2020 року, 30.11.2020 року водій автомобіля НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ОСОБА_1 , прийняв до перевезення вантаж згідно інвойсу 9000001814 від 30.11.2020 року, вартістю 190 503,28 доларів США.

В ході транспортування вантажу, 01.12.2020 року частина вантажу (інвойс №9000001814 від 30.11.2020 року) була викрадена із транспортного засобу НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , про що водієм ОСОБА_2 було повідомлено (надана відповідна заява) в поліцію міста Пайне, Німеччина.

В пункті пропуску Дорогуск (Dorohusk) Польща, контролерами 05.12.2020 року було оглянуто залишок вантажу автомобіля НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , який не було викрадено, про що працівниками митного посту було складено протокол № 05.12.2020

Перелік вантажу, який був фактично розмитнений, зазначено у Вантажно-митній декларації UA 100020/2020/054245/, копія якої наявна в матеріалах справи.

В подальшому при прибутті автомобіля НОМЕР_1 / НОМЕР_2 у місце розвантаження Київська область, с. Чайки, вул. Авіаконструктора Антонова 1-А, 08.12.2020 року у присутності представника Перевізника та Клієнта (замовника) було складено Акт вивантаження товару на склад та зафіксовано кількість та найменування вантажу, який фактично прибув на місце розвантаження.

Також, 08.12.2020 року представником АТ «Страхова компанія «АРКС» у присутності уповноваженої особи страхувальника ОСОБА_3 було складено Акт огляду пошкодженого вантажу у місці розвантаження: Київська область, с. Чайки, вул. Авіаконструктора Антонова 1-А, згідно з яким було здійснено підрахунок наявного та пошкодженого вантажу, а також підрахунок недостачі вантажу в причепі.

Відповідно до складеної ТОВ «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» Довідки вартості товару, нестача якого виявлена 01.12.2020 року, при транспортуванні вантажу автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , інвойс № 9000001814 від 30.11.2020 року, загальна вартість втраченого вантажу складає 159 235, 75 грн.

Відповідно до пункту 4.2 Договору страхування страховим випадком за договором є, зокрема, пошкодження або повна загибель (втрата) всього вантажу або його частини під час перевезення вантажу внаслідок будь-яких подій.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

За умовами пункту 2.4.1 Договору страхування страхова сума за кожним окремим перевезенням вказується у Сертифікаті.

Згідно з пунктом 10 Страхового сертифікату №0004г0ко-34 від 30.11.2020 року страхова суму ставить 5 965 593,07 грн. Франшиза - 50 000,00 грн. (пункт 16 Страхового сертифікату).

У відповідності до умов пункту 13.3.3 Договору страхування основними (належними) документами для доведення розміру збитку визнаються - комерційні акти, акти огляду вантажу представником страховика, уповноваженим на це (аварійним комісаром), акти експертиз, оцінки та подібні документи, складені відповідно до законів та/або звичаїв того місця, де визначається збиток, документи на здійснені витрати по рятуванню вантажу, диспаша.

Згідно частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

За умовами пункту 13.1.2 Договору страхування рішення про виплату страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі заяви на виплату страхового відшкодування за формою, встановленою страховиком.

Так, 29.12.2020 року ТОВ «КАРМА ДІДЖГТАЛ ЛТД» звернулось до ПАТ «СК «АРКС» із заявою про настання страхового випадку та виплату суми страхового відшкодування, копія якої наявна в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 13.4 Договору страхування після отримання документів та інформації, зазначених в п.13.1, 13.3 Договору, протягом 10 робочих днів страховик приймає рішення щодо визнання події страховим або нестраховим випадком та щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування, про що складає відповідний страховий акт.

Відповідно до пункту 13.8 Договору страхування страховик здійснює виплату страхового відшкодування на розрахунковий рахунок страхувальника протягом 10 робочих днів з моменту його прийняття.

У зв`язку зі зверненням страхувальника до позивача із заявою про настання страхового випадку №1.200.20.0014164 від 01.12.2020 року та заявою на виплату страхового відшкодування від 29.12.2020 року, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано втрату частини вантажу за інвойсом № 9000001814 від 30.11.2020 року страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у загальній сумі 109 235,75 грн. (за вирахуванням франшизи у сумі 50 000,00 грн.), про що складено відповідний страховий акт №ARX2712560 від 03.02.2021 року та розрахунок страхового відшкодування до нього, копія якого наявна в матеріалах справи.

У відповідності до вказаного страхового акту №ARX2712560 від 03.02.2021 року сума страхового відшкодування у розмірі 109 235,75 грн. була виплачена позивачем на розрахунковий рахунок страхувальника - ТОВ «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» платіжним дорученням №748088 від 04.02.2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

В свою чергу заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування вантажів № 0004г0ко від 26.06.2020 року, а також щодо факту втрати частини вантажу страхувальника під час його перевезення Перевізником на замовлення відповідача як Експедитора, що сталося 01.12.2020 року, відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання ПАТ "Страхова компанія "АРКС" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в загальному розмірі 109 235,75 грн. у зв`язку із настанням страхового випадку безпосередньо на розрахунковий рахунок страхувальника.

За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, у разі виплати страховою компанією страхового відшкодування на підставі договору добровільного майнового страхування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України). У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Натомість, при регресі (стаття 1191 ЦК України) одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається, тобто зазначені інститути мають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України встановлений особливий правовий режим.

Отже, суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування і правовою підставою її застосування є стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України "Про страхування", а частина перша статті 1191 Цивільного кодексу України - визначає право зворотної вимоги (регресу).

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2018 року у справі №910/2351/17 та від 04.11.2019 у справі №910/8392/16.

Судом встановлено, що відносини між ПАТ «Страхова компанія «АРКС» як страховиком та ТОВ «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» як страхувальником врегульовані укладеним Договором страхування, відповідно до умов пункту 6.1 якого з моменту виплати страхового відшкодування до страховика переходить, в межах фактичних витрат, право вимоги, що має страхувальник по відношенню до осіб, відповідальних за завданий збиток.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що вірним і обґрунтованим є застосування до спірних правовідносин статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", а не статті 1191 Цивільного кодексу України, оскільки стаття 1191 Цивільного кодексу України застосовується до деліктних правовідносин, а стаття 993 Цивільного кодексу України - до договірних, що мають місце у даній справі.

Відтак, оскільки ПАТ «Страхова компанія «АРКС» виплатило суму страхового відшкодування за Договором страхування на користь ТОВ «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» в розмірі 109 235,75 грн., позивачем набуто право вимоги виплаченої суми страхового відшкодування на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" у порядку суброгації з осіб, відповідальних за завдані збитки.

Згідно з статтями 509, 526 Цивільного кодексу України, статтями 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються ЦК України, ГК України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Згідно статті 1 вказаного закону транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Статтею 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку (стаття 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Відповідно до статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Частиною 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

Аналогічні положення містить пункт 6.2.1 Договору експедирування, за яким Експедитор відповідає за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору, у тому ж порядку, що й за свої власні дії.

З системного аналізу вказаних норм права та Договору транспортного експедирування від 15.05.2017 року вбачається, що ними встановлена відповідальність експедитора за незбереження вантажу, а також і за дії третіх осіб, які залучені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за свої дії.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Статтею 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Судом встановлено за матеріалами справи, що Експедитор ТОВ "АТЛАС ГРУП Україна", який прийняв до перевезення вантаж ТОВ «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» без будь-яких зауважень, про що свідчать наявна в матеріалах справи міжнародна транспортна накладна (CMR) від 30.11.2020 року, не забезпечив безпечні умови його перевезення, внаслідок чого виникла нестача відповідного вантажу, факт якої підтверджується наявними у матеріалах справи протоколом польської митниці №2546/2020 від 05.12.2020 року, актом вивантаження товару на склад від 08.12.2020 року, актом огляду пошкодженого вантажу від 08.12.2020 року.

Згідно умов п. 8.1 Договору експедирування сторони не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань, якщо воно стало наслідком обставин поза впливом сторін: стихійних лих, військових конфліктів, пожежі, страйків або дій органів влади або інших обставин, які прямо вплинули на можливість виконання цього Договору.

При цьому обставини, які є підставами для звільнення Експедитора від відповідальності за втрату вантажу згідно з умовами Договору експедирування, судом не встановлено, а відповідачем не наведено, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення та про заподіяння відповідачем замовнику перевезення - ТОВ «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» збитків у сумі 159 235,75 грн.

В свою чергу, як зазначалось судом раніше, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь страхувальника страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАС ГРУП Україна" як до особи, відповідальної за заподіяну шкоду.

Оскільки, як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо сплати ПАТ «Страхова компанія «АРКС» страхового відшкодування в сумі 109 235,75 грн. в порядку суброгації всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, у Товариства з обмеженою "АТЛАС ГРУП Україна" утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, визначеному позивачем, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Окремо суд зазначає, що законодавством прямо не передбачено встановлення досудового порядку урегулювання даного спору. Зокрема, не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування; особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до відповідальної за завдані збитки особи, чи звернутися безпосередньо до суду.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду відповідальна за збитки особа з цього моменту не позбавлена можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування або за наявності відповідних підстав відмовити у такій виплаті.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що обґрунтовано заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування вантажів № 0004г0ко від 26.06.2020 року та Договору транспортного експедирування № 1505/2-17 від 15.07.2017 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Разом з цим, заперечуючи проти позову відповідач вказував на те, що втрата вантажу сталась не з вини експедитора, а з вини перевізника ТОВ «ТРАНС-ЗАФТ», з яким відповідач для виконання своїх обов`язків за Договором експедирування укладено Договір №164-20 організації автомобільних перевезень в міжнародному сполученні від 27.11.2020 року. При цьому, оскільки положеннями статті 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено презумпцію винуватості перевізника, то особою, відповідальною за завдані збитки під час перевезення вантажу за CMR від 30.11.2020 року, є ТОВ «ТРАНС-ЗАФТ». Таким чином, на переконання відповідача, позов має бути пред`явлений саме до Перевізника, а не до Експедитора.

В свою чергу, за умови посилання відповідача на відповідні обставини, до поданого відзиву не додано договору організації автомобільних перевезень з ТОВ «ТРАНС-ЗАФТ», в той же час заперечення щодо наданого з позовом Договору № 151-20 організації автомобільних перевезень в міжнародному сполученні від 28.10.2020 року, укладеного відповідачем з ФОП Дикун В.П. щодо надання послуг з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України та території іноземних держав, з боку відповідача відсутні.

Суд зазначає, що згідно статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Згідно частиною 1 статті 53 вказаного Закону організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Одним з таких міжнародних договорів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 року.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року № 72/14- 612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами», ця конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно зі статтею 1 конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ця конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

З огляду на те, що виконання перевезення автомобільним транспортом, передбачене CMR від 30.11.2020 року, відбувалося з перетином державного кордону України, до вказаних правовідносин сторін слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.

Згідно частиною 1 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до частини 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

У відповідності до частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Відповідно до статті 37 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, перевізник, який сплатив компенсацію за збитки згідно з положеннями цієї Конвенції, має право отримати відшкодування такої компенсації разом з відсотками на неї і всіма витратами, понесеними внаслідок позову, від інших перевізників, які брали участь у перевезенні.

Частиною 1 статті 18 Конвенції встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Таким чином, Конвенція закріплює презумпцію вини перевізника у випадку повної чи часткової втрати вантажу, його пошкодження чи прострочення доставки. Цей принцип, закріплений також і в законодавстві України, зокрема, у частині 2 статті 924 Цивільного кодексу України.

Разом з цим відповідно до статті 3 Конвенції для цілей цієї Конвенції перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов`язки, як за власні дії і недогляди.

Отже, експедитор несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження, що сталось в проміжок часу між прийняттям вантажу у вантажовідправника до перевезення та його здачею замовнику, в рамках відповідальності перевізника відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами (1956 року).

Таким чином незалежно від того, чи здійснював відповідач ТОВ "АТЛАС ГРУП Україна" перевезення вантажу сам чи із залученими третьої особи ТОВ «ТРАНС-ЗАФТ», ТОВ "АТЛАС ГРУП Україна" є автоперевізником у розумінні статті 3 Конвенції та особою, відповідальною за завдані збитки.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Водночас згідно зі статтею 618 Цивільного кодекс України боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 ЦК Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Отже, статтями 618, 932 Цивільного кодексу України, статтею 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", статтею 3 Конвенції та умовами Договору експедиторських послуг, передбачено відповідальність Експедитора за збереження вантажу та за дії третіх осіб, які залучені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за свої дії.

Таким чином відповідач ТОВ "АТЛАС ГРУП Україна" як експедитор за Договором експедирування є відповідальною за завдані збитки особою, у тому числі за дії безпосереднього виконавця послуги з перевезення ТОВ «ТРАНС-ЗАФТ», який можливо діяв за дорученням експедитора.

В свою чергу, суд наголошує на необхідності здійснення розмежування поняття «винна особа» та «особа, відповідальна за завдані збитки».

Як зазначалось судом раніше, до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 993 Цивільного кодексу України та статтю 27 Закону України "Про страхування", як таких, що регулюють договірні відносини, а не статтю 1191 Цивільного кодексу України, яка застосовується до деліктних правовідносин.

При цьому, статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

В той час, як відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.01.2018 року у справі 910/2351/17.

Вказані норми права передбачають право особи на відшкодування виплаченого страхового відшкодування та не встановлюють обов`язку звернення до конкретної відповідальної особи, якщо у правовідносинах, які виникли, відповідальних осіб є декілька. Тобто в даному випадку позивач має право на свій розсуд визначити хто із відповідальних осіб є відповідачем у справі (постанова Верховного Суду від 04.11.2019 року у справі №910/8392/16).

Таким чином, за висновком суду, у даній справі позивач відповідно до вимог закону та умов Договору страхування, набув права на звернення до відповідача ТОВ "АТЛАС ГРУП Україна", який є експедитором за Договором експедирування та відповідальною за завдані збитки особою.

Судом також встановлено згідно змісту поданого відзиву, що Експедитор (відповідач) на підставі претензії ТОВ «КАРМА ДІДЖІТАЛ ЛТД» сплатив останньому суму у розмірі 50 000,00 грн. платіжним дорученням №602 від 27.05.2021 року, за подією, яка мала місце 01.12.2020 року під час спірного перевезення вантажу, що свідчить про визнання відповідачем своєї відповідальності перед Клієнтом за завдані збитки.

При цьому заперечень з боку відповідача саме в частині розміру завданих збитків матеріали справи не містять.

За змістом статті 23 Конвенції якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості. Однак розмір відшкодування не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто.

При цьому, згідно з частиною 7 статті 23 Конвенції розрахунковою одиницею, зазначеною в цій Конвенції, є одиниця спеціальних прав запозичення, визначена Міжнародним валютним фондом. Сума, зазначена в пункті 3 цієї статті, перераховується в національну валюту держави, суд якої розглядає відповідну справу, на підставі вартості цієї валюти станом на дату винесення рішення чи на дату, погоджену Сторонами.

Відповідно до наявного у матеріалах справи інвойсу 9000001814 від 30.11.2020 року вартість вантажу визначена у розмірі 190 503,28 доларів США. Згідно з Довідкою вартості втраченого вантажу та вказаного інвойсу, вартість втраченого вантажу на час завантаження становила 5 593,48 доларів США, що, враховуючи встановлений курс долару США до української гривні станом на 30.11.2020 року (28,4681 гривні за 1 долар США), становить 159 235,75 грн.

Таким чином, відшкодуванню Перевізником підлягала вартість втраченого вантажу у сумі 159 235,75 грн.

Разом з тим, в силу статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" Приватне акціонерне товариство «Страхова кампанія «АРКС», виплативши страхове відшкодування страхувальнику за Договором страхування, отримало від останнього права кредитора до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАС ГРУП Україна" за шкоду, завдану втратою частини вантажу під час перевезення, в межах виплаченої суми, а саме - 109 235,75 грн., визначеної з урахуванням передбаченої умовами Договору страхування франшизи в сумі 50 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 109 235,75 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства обмеженою відповідальністю "АТЛАС ГРУП Україна" (вул. Княжий Затон, 9 А, оф. 369, м. Київ, 02095; код ЄДРПОУ 41121359) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вул. Іллінська 8, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ 20474912) 109 235 (сто дев`ять тисяч двісті тридцять п`ять) грн. 75 коп. страхового відшкодування та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 02 серпня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон