Рішення

від 03.08.2023 по справі 910/7780/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2023Справа № 910/7780/23

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймкрос» (07406, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 20-А, кабінет 1; ідентифікаційний код: 42116858)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК Рейл» (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 36Д, офіс 45; ідентифікаційний код: 43821306)

про стягнення 1229392,50 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймкрос» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК Рейл» про стягнення 1229392,50 грн, з яких 11392,50 грн основного боргу та 1218000,00 грн штрафу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 не у повному обсязі поставив товар, вартість якого була оплачена позивачем шляхом попередньої оплати, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути позивачу попередню оплату у сумі 11392,50 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням поставки товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 1218000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 відкрито провадження у справі №910/7780/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

29.06.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, зауважив, що партією товару є товар, вказаний у видаткових накладних, з огляду на що підстави для нарахування штрафу відсутні.

14.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору у справі №910/7780/23 на 30 днів або про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 про відкриття провадження у справі №910/7780/23 було встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Однак, у вказаний строк відповідачем не були подані заперечення щодо розгляду справи №910/7780/23 в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому, наразі відповідач не вказує про пропущення ним строку для подання вказаних заперечень та про поважність причин пропуску строку.

За наведених обставин, суд залишає без задоволення заяву відповідача про розгляд справи №910/7780/23 за правилами загального позовного провадження.

Також, суд відхиляє клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи №910/7780/23 на 30 днів оскільки відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач посилається на необхідність подання ним заперечень, і такі заперечення подані відповідачем 18.07.2023, в яких відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

За наведених обставин, суд відхиляє клопотання відповідача про продовження строку розгляду спору у справі №910/7780/23.

01.08.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МГК Рейл» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Праймкрос» (покупець) укладено Договір поставки №01-02/23, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити пальне (нафтопродукти) на умовах, викладених у договорі, найменування, кількість та ціна яких вказуються в додаткових угодах, які оформлюються на кожну окрему партію товару. До додаткової угоди в розумінні цього договору також прирівнюється видаткова накладна на товар та/або акт приймання-передачі товару, підписані сторонами.

Відповідно до п. 1.2 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 номенклатура товару, його кількість та ціна встановлюються за домовленістю сторін на базі письмової заявки покупця та зазначаються в додаткових угодах, розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які складають невід`ємну частину договору. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, підписаними представниками обох сторін.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних на товар.

Згідно з п. 5.6 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 поставка партії товару вважається узгодженою, а заявка покупця вважається прийнятою постачальником до виконання з дати підписання сторонами додаткової угоди до цього договору.

Відповідно до п. 12.6 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і проставлення печаток сторін та діє до 31.12.2023.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 не у повному обсязі поставив товар, вартість якого була оплачена позивачем шляхом попередньої оплати, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути позивачу попередню оплату у сумі 11392,50 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням поставки товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 1218000,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач, зокрема, зауважив, що партією товару є товар, вказаний у видаткових накладних, з огляду на що підстави для нарахування штрафу відсутні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 3.4 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 при відсутності іншої домовленості щодо оплати за товар, покупець зобов`язується оплатити повну вартість партії товару в розмірі 100% за товар в сумі, відображеній в рахунку-фактурі, який наданий постачальником, до дати бажаного відвантаження товару.

Відповідно до п. 7.1 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 покупець зобов`язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару, якщо інше не передбачено сторонами в додатках до даного договору.

01.02.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №1, в якій сторони погодили, що покупець зобов`язується оплатити і прийняти, а постачальник зобов`язується здійснити поставку і передати у власність покупця продукцію - паливо дизельне ДП-З-Євро5-ВО на суму 12000000,00 грн; умови передоплати - 100% передоплати; термін поставки - протягом 5-ти днів з дати зарахування передоплати на розрахунковий рахунок постачальника.

Судом встановлено, що на підставі виставленого відповідачем рахунку №13 від 01.02.2023, позивач 01.02.2023 сплати відповідачу грошові кошти у розмірі 12180000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №248 від 01.02.2023 (у призначенні платежу міститься посилання на Договір поставки №01-02/23 від 01.02.2023 та рахунок №13 від 01.02.2023).

У відзиві на позову заяву відповідач визнав, що 01.02.2023 на його рахунок була перерахована позивачем сума грошових коштів у розмірі 12180000,00 грн у якості 100% передоплати.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що виставлений відповідачем рахунок №13 від 01.02.2013 був оплачений позивачем у повному обсязі (100%) на суму 12180000,00 грн.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п. 6.2 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 постачальник зобов`язаний відвантажити товар протягом 5-ти днів з моменту надходження грошових коштів у повному обсязі на розрахунковий рахунок постачальника за кожну окрему партію товару.

01.02.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №1, в якій сторони погодили, що термін поставки - протягом 5-ти днів з дати зарахування передоплати на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до ст. 2 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 партією товару є загальна кількість товару, зазначена у відповідній додатковій угоді та/або розрахункових документах (рахунках-фактурах) до даного договору.

Таким чином, з умов ст. 2, а також п.п. 1.1, 1.2, 4.1 та 5.6 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 вбачається, що партією товару є кількість товару, яка вказана у відповідному рахунку на оплату, що виставляється відповідачем.

Отже, в даному випадку партією товару є товар на суму 12180000,00 грн.

За наведених обставин суд відхиляє заперечення відповідача про те, що партією товару є саме той товар, що вказаний у спірних видаткових накладних.

Отже, відповідач повинен був поставити всю партію товару за рахунком №13 від 01.02.2023 на суму 12180000,00 грн у строк до 06.02.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судом встановлено, що 04.02.2023 відповідач поставив позивачу товар на суму 1200000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №10 від 04.02.2023; 04.02.2023 - товар на суму 1160000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №11 від 04.02.2023, 04.02.2023 - товар на суму 1160000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №12 від 04.02.2023, 07.02.2023 - товар на суму 1101000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №15 від 07.02.2023, 05.03.2023 - товар на суму 1031490,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №22 від 05.03.2023, 05.03.2023 - товар на суму 1079670,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №23 від 05.03.2023, 05.03.2023 - товар на суму 1100475,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №24 від 05.03.2023, 06.03.2023 - товар на суму 849172,50 грн, що підтверджується видатковою накладною №25 від 06.03.2023, 06.03.2023 - товар на суму 846800,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №26 від 06.03.2023, 06.03.2023 - товар на суму 730000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №27 від 06.03.2023, що разом становить 10258607,50 грн.

Доказів поставки відповідачем позивачу товару на суму 1.921.392,50 грн (12180000,00 грн - «мінус» 10258607,50 грн) матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У п. 8.6 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 сторонами погоджено, якщо після закінчення строку (терміну) поставки постачальник не виконав свої зобов`язання повністю або частково, покупець, що здійснив передоплату, має право вимагати повернення грошових коштів у сумі непоставленого товару, а постачальник зобов`язаний на письмову вимогу покупця протягом 5 банківських днів повернути зазначені кошти.

Судом встановлено, що після звернення позивача до відповідача з претензіями вих. №23-02-23/1 від 23.02.2023 та вих. №12-03-23/1 від 12.03.2023 відповідач повернув позивачу грошові кошти у розмірі 1.910.000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №112 від 01.03.2023 на суму 1500000,00 грн, платіжною інструкцією №150 від 10.03.2023 на суму 200000,00 грн, платіжною інструкцією №166 від 24.03.2023 на суму 100000,00 грн, платіжною інструкцією №186 від 28.04.2023 на суму 60000,00 грн, платіжною інструкцією №193 від 01.05.2023 на суму 50000,00 грн.

Таким чином, беручи до уваги вартість непоставленого відповідачем товару - 1.921.392,50 грн, враховуючи звернення позивача з претензіями про повернення суми попередньої оплати та розмір повернутої відповідачем попередньої оплати - 1.910.000,00 грн, суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 11392,50 грн., доказів сплати якої станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК Рейл» за Договором поставки №01-02/23 від 01.02.2023 у сумі 11392,50 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймкрос» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК Рейл» суми основного боргу у розмірі 11392,50 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 1218000,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 8.4 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 у випадку порушення постачальником строків, визначених у п. 6.2 цього договору, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 10% від вартості оплаченої партії товару.

У п. 8.6 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 сторонами погоджено, якщо строк поставки товару порушено на 7 робочих днів і більше постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 10% від вартості партії товару.

Оскільки відповідачем було прострочено поставку оплаченої позивачем партії товару на суму 12180000,00 грн, обґрунтованим є нарахування позивачем відповідачу штрафу на підставі п.п. 8.4, 8.6 Договору поставки №01-02/23 від 01.02.2023 (10% від вартості оплаченої партії товару).

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про безпідставність нарахування штрафу судом відхиляються як необґрунтовані.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості у сумі 1218000,00 грн.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18, від 21.11.2019 у справі № 916/553/19).

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

Суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення.

Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, прострочення відповідача з поставки товару було незначним. При цьому, відповідач після звернення позивача з вимогою про повернення суми попередньої оплати продовжував поставляти товар, який приймався позивачем без заперечень, а також повернув частину суми попередньої оплати, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за Договором поставки №01-02/23 від 01.02.2023 становить всього 11392,50 грн (враховуючи, що вартість партії товару становить 12180000,00 грн).

Зважаючи на викладені обставини, беручи до уваги мету нарахування неустойки, та приймаючи до уваги, що позивачем не вказувалось на понесення ним будь-яких збитків у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з поставки частини товару, суд дійшов висновку зменшити розміру штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 70%.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймкрос» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК Рейл» штрафу у розмірі 1218000,00 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 365400,00 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Таким чином, судовий збір покладається на відповідача (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК Рейл» (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 36Д, офіс 45; ідентифікаційний код: 43821306) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймкрос» (07406, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 20-А, кабінет 1; ідентифікаційний код: 42116858) суму основного боргу у розмірі 11392 (одинадцять тисяч триста дев`яносто дві) грн 50 коп., штраф у розмірі 365400 (триста шістдесят п`ять тисяч чотириста) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 18440 (вісімнадцять тисяч чотириста сорок) грн 89 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак