Ухвала

від 02.08.2023 по справі 922/1597/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

щодо заяви про відвід судді

02 серпня 2023 року м. ХарківСправа № 922/1597/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши заяву (вх. №20397 від 02.08.2023) представника Акціонерного товариства «Укрпошта» Бєлікова В.О. про відвід судді Жигалкіна І.П.

по матеріалам справи

за позовом Приватного підприємства «АЛМАЗ - 2005», м. Харків до 1. Харківської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта", м.Харків , 2. Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень", м.Київ про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «АЛМАЗ - 2005» (надалі - Позивач) звернувся 24 квітня 2023 року до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про визнання банківської гарантії № 399/23-ТГ від 15 лютого 2023 року, видану на підставі договору про надання банківських гарантій № 399/23-ТГ від 15 лютого 2023 року, укладеного між ПП «АЛМАЗ-2005» та АТ «Банк інвестицій та заощаджень» (надалі - 2-й Відповідач) такою, що не підлягає виконанню, на підставі вимоги Харківської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» (надалі - 1-й Відповідач) №001002- 263-23 від 08.03.2023 року. Також Позивач просить суд витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу адвоката покласти на Харківську дирекцію Акціонерного товариства «Укрпошта.

Судом прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/1597/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на "11" травня 2023 р. о 11:45.

Судом постановлено ухвалу від 20 липня 2023 року у якій суд зазначив наступне.

Клопотання (вх. №18383 від 14.07.2023) про долучено до матеріалів справи копії відповіді МВС України від 26.06.2023 щодо надання інформації - задовольнити та долучити до матеріалів справи.

Клопотання (вх. №18293 від 13.07.2023) АТ "Укрпошта" про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва долучено до матеріалів справи та буде розглянуто судом у встановленому законом порядку.

Закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 03 серпня 2023 року о 12:30.

02 серпня 2023 року звернувся із заявою (вх. № 20397) представник Акціонерного товариства «Укрпошта» Бєлікова В.О. з вимогами про відведення судді Жигалкіна І.П. від розгляду справи №922/1597/23.

Свою заяву, представник АТ «Укрпошта» Бєлікова В.О., обґрунтовує тим, що в ході проведення підготовчого засідання 20.07.2023 судом не було розглянуто клопотання АТ «Укрпошта» про передачу справи за підсудністю. Також судом не з`ясовувалася думка щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. Суд розглянув та задовольнив клопотання Позивача про долучення до матеріалів справи доказів, поданих з порушенням встановлених законом строків, без з`ясування думки Відповідача-1 про долучення цих доказів, та взято їх до уваги не зважаючи на те, що їх копії не було направлено іншим учасникам справи, зокрема Відповідачу-1.

Так, на думку заявника подібне ставлення до застосування норм законодавства із сторони судді не залишає будь-яких сумнівів щодо упередженого ставлення до Відповідача-1 у справі.

Оцінюючи аргументи заявника, які фактично зводяться до незгоди з процесуальним рішенням господарського суду, а саме ухвалою суду від 20 липня 2023 року у справі №922/1597/23.

Суд вважає за доцільне нагади сторонам по справі, що відвід - це процесуальний інститут, який містить умови, за яких особа не може брати участі у конкретній справі.

Відвід судді в господарському процесі як правова категорія - це висловлена в письмовій формі недовіра господарському суду на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді або колегії суддів у конкретній справі внаслідок виявлення будь-якої особистої прихильності чи упередженості, що заявлена учасником розгляду конкретної справи.

Право подавати заяву про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Частиною 4 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (рішення ЄСПЛ у справі «Хаушильд проти Данії»).

Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).

Наявність безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі «Хаушильд проти Данії»).

За усталеною практикою ЄСПЛ наявність безсторонності згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. За суб`єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (п. 49 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України»).

Особиста безсторонність суду, як суб`єктивний критерій, презюмується, поки не надано доказів протилежного (п. 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006).

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункти 29, 31 рішення Європейського суду з прав людини «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010).

Також, щодо підстав відводів судді встановлено у ст. 35 ГПК України, де у ч. 1 визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених ст. 36 цього Кодексу (недопустимість повторної участі судді в розгляді справи).

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя (ч. 3 ст. 35 ГПК України).

ГПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.

Таким чином, щодо суб`єктивної складової безсторонності суду заявнику необхідно подати докази фактичної наявності упередженості судді для відводу його від справи, оскільки презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного. І тільки якщо з`являються об`єктивні сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, або його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.

Як посилається представник заявника Бєліков В.О. в заяві про відвід, що суд порушуючи норм процесуального законодавства, а саме: 1) не заслухавши думку представника АТ "Укрпошта" задовольнив клопотання ПП "Алмаз" про долучення до матеріалів справи доказів, поданих з порушенням встановлених законом строків;

2) не розглянуто клопотання АТ "Укрпошта" про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва та закрив підготовче провадження.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.

Суд зазначає, що згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів). Згідно з ст. 86 ГПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу. З огляду на приписи ст. ст. 13, 73, 74, 80, 86 ГПК України, подані докази учасниками провадження у господарських судах здійснюються на засадах змагальності сторін, суд дійшов висновку, що докази повинні бути оцінені судом на рівні з іншими доказами, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, враховуючи стан в країні.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.03.2021 по справі №923/875/19.

Стосовно думки заявника, що його клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва судом не розглянуто та закрито підготовче провадження, суд зазначає.

Відповідно до ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Згідно ч. 2 ст. 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання, суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого провадження, було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті та враховуючи закінчення строку підготовчого провадження, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст.ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правовий аналіз наведеним статтям, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду, проте розгляд справи по суті судом ще не розпочато, а отже і порушення законодавства, як зазначає представник заявника з боку суду не відбулося. при цьому суд повідомляв АТ "Укрпошта", що клопотання буде розглянуто судом у встановленому законом порядку.

Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що доводи представника АТ «Укрпошта» Бєлікова В.О. є необґрунтованими, недоведеними та посилання на те, що ставлення суду до застосування норм законодавства не залишає будь-яких сумнівів щодо упередженого ставлення до Відповідача-1 у справі є хибним та надуманим.

Велика Палата Верховного Суду постанові від 30.01.2019 за справою № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню її правову позицію.

Якість судового процесу залежить не лише від роботи судової сис теми, але й від поведінки учасників процесу та їх представників.

Поширеними, як і у нашій справі, є подання учасниками процесу завідомо безпідставних відводів.

Верховний Суд вважає відвід «завідомо безпідставним», якщо у заяві про відвід відсутні будь- які докази, які свідчили б про необ`єктивність чи упередженість судді щодо заявника, тобто підстави для відводу ґрунтуються на власних припущеннях заявника, або якщо підставою для відводу є непогодження сторони з процесуальними рішеннями судді.

Додатковою підставою для визнання відводу зловживанням процесуальними правами є порушення строків для його заявлення.

Наприклад, в ухвалі від 18.12.2018 р. у справі № 910/2968/18 Верховний Суд визнав відвід завідомо безпідставним, а його заявлення - зловживанням процесуальними правами, оскільки вказаний відвід по суті «є висловленням незгоди з процесуальним рішенням Верховного Суду після того, як суд мотивував таке рішення».

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996 № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України», від 11.04.2013 № 20372/11, § 65, «Del Rнo Prada проти Іспанії» від 21.10.2013 № 42750/09, § 93).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лейла Шахін проти Туреччини» від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди. Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі «Воловік проти України» від 06.12.2007).

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов`язковості. Це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права.

Про всяк випадок, суд нагадує заявникові про те, що відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі «Серявін та інші проти України» (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Більше того, з п. 1 ст. 6 Конвенції не випливає, що мотиви, представлені судовим органом мають висвітлювати, зокрема, всі аргументи, які одна з сторін може вважати основними для своїх доводів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Крім того, суд обов`язково вважає за необхідне нагадати заявникові про те, що у разі незгоди з процесуальним рішенням суду першої інстанції сторона має права подати апеляційну скаргу на відповідну ухвалу або рішення суду в порядку передбаченому ГПК України.

Не реалізація права на апеляційне оскарження такої ухвали з боку заявника не породжує права або процесуальних підстав для відводу судді внаслідок незгоди з його процесуальним рішенням (ч. 4 ст. 35 ГПК України).

Доводи представника відповідача-1 щодо необхідності відводу судді саме з підстав незгоди з його правовою позицією прямо порушують один з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких позивача не влаштовує (ухвала ВП ВС від 02 березня 2021 року по справі № 910/17048/17, провадження № 12-85гс20).

Суд зазначає, що запровадження законодавцем інституту відводу судді, унормованого в положеннях ст. 35-40 ГПК України, мало на меті в першу чергу уникнення будь-яких ризиків можливості порушення основних засад (принципів) господарського судочинства, якими є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення гарантії дотримання декларованих Конституцією України та Конвенцією прав на судовий захист при зверненні особи до суду з метою їх реалізації.

Суд наголошує на тому, що зміна представника будь-якої сторони або учасника процесу не змінює змісту норми процесуального закону та не дає підстав для її розширеного тлумачення, зокрема в частині ст.ст. 35, 38 та 39 ГПК України, а також не надає жодних переваг чи привілеїв новому представнику у разі настання такої події.

В цій призмі змістовного наповнення процесуальної норми ст. 43 ГПК України є процесуальним запобіжником щодо недобросовісної сторони або іншого учасника справи стосовно застосування положень ст.ст. 35, 38 та 39 ГПК України, в частині неможливості їх застосування (виключення) в порушення процедури або на шкоду інтересів інших сторін, учасників справи або суду.

Неодмінним конституційним правом людини та громадянина є право на судовий захист, закріплене у ст. 55 Конституції України.

У ст. 17 Конвенції зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав та свобод, визнаних у Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

У низці випадків ЄСПЛ зазначав у своїх рішеннях, що подання до суду клопотань про відкладення судових засідань на тривалий термін через хворобу сторони, неодноразова зміна заявлених вимог тощо не свідчать про зловживання правами.

Однак реалізація суб`єктивного права на судовий захист має інший негативний аспект. Зокрема, мова йде про несумлінне використання процесуальних прав, у тому числі права на судовий захист.

Зловживання процесуальними правами є можливим, якщо внаслідок реалізації права створюється перешкода у вирішенні завдань судочинства, зокрема господарського.

Механізм зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа, яка прагне до досягнення певних правових наслідків, здійснює процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на юридичні факти, з якими закон пов`язує настання певних наслідків. Незважаючи на те, що такі дії мають повністю штучний характер, тобто не підкріплюються фактами об`єктивної дійсності, певні правові наслідки, які вигідні особі, все ж таки можуть існувати.

Останнім часом в господарському судочинстві зловживання процесуальними правами стало занадто популярним та розповсюдженим з різною метою: затягування процесу, привернення до себе уваги, усунення певних ризиків до прийняття судом остаточного рішення тощо.

На думку КАС ВС (рішення від 13.03.2019 р. у справі №814/218/14), під зловживанням процесуальними правами слід розуміти форму умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних з наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих прав всупереч їхньому призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтованому перевантаженні роботи суду. Зловживання процесуальними правами сторонами через вплив на склад суду у справі до та після відкриття провадження шляхом направлення до суду численних необґрунтованих клопотань про відводи суддів або колегії суддів, що значно затягує процес розгляду справи в суді.

Стосовно справи яка розглядається, то суд зазначає, що ним поза сумнівом дотримані критерії встановлені ЄСПЛ щодо неупередженості та легітимності суду.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти», існування неупередженості повинно бути визначене, зокрема, за об`єктивним тестом, відповідно до якого встановлюється, чи забезпечив суд відповідні гарантії для виключення легітимних сумнівів стосовно неупередженості суду.

«Суд» розглядається як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку він не володітиме легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві (справа «Лавентс проти Латвії»).

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Посилання на упередженість суду через обставини викладені у заяві про відвід, на його думку, не на підставі закону не можна вважати об`єктивно обґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, суб`єктивній оцінці заявником обставин справи.

Зазначені тези знаходять своє підтвердження у практиці Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 800/264/17.

Отже, обставини, наведені представником відповідача Бєліковим В.О. на обґрунтування заяви про відвід судді, не знайшли свого підтвердження.

Суд зазначає, що твердження на яких будується правова вимога у даному спорі є нічим іншим як вигадками представника заявника які не підтверджені поданими доказами та є очевидно безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Ці процесуальні строки є присічними та не підлягають поновленню.

Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Ухвалами господарського суду Харківської області було як прийнято позовну заяву до розгляду так й відкладались підготовчі засідання з продовженням строку розгляду підготовчого провадження, де про склад суду уповноважені представники були повідомлені належним чином, надаючи до суду свої пояснення, відзив, заяви, а також були ознайомлені з матеріалами справи зі здійсненням фотографування матеріалів справи №922/1597/23.

Так ухвала про відкриття отримана АТ "Укрпошта", яка була направлена на його адресу поштою та вручена, 08.05.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 65).

Отже, відповідач мав право заявляти відвід з 09.05.2023 року по 20.05.2023 року (включно).

Враховуючи приписи ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, де визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Тобто, виходячи з викладених заявником обставин зазначено, що представники АТ "Укрпошта" мали можливість ознайомитись з наявними та відомими фактами по справі та її матеріалами, із застосуванням, як учасником судового процесу так і його представниками всіх належних та допустимих процесуальних дій.

Внаслідок вищевикладених тез, суд дійшов до твердження, що з боку представника АТ "Укрпошта" Бєлікова В.О. заявлений відвід є безпідставним та необґрунтованим і може бути кваліфікований з боку суду як зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас суд звертає увагу заявника, що частиною другою статті 42 ГПК України на учасників справи покладено обов`язок сприяння своєчасному, всебічному, повному, об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Принцип добросовісності - це загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 43 ГПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Наведеними правовими нормами передбачено право суду на будь-якій стадії судового процесу визнати дії скаржника зловживанням процесуальними правами.

ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» зробив висновок про те, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

У справі «Сілін проти України» ЄСПЛ з огляду на затримки, що мали місце під час провадження у суді першої інстанції, та обставини справи в цілому, вважав, що тривалість цієї справи була надмірною та порушувала вимогу «розумного строку», а отже, мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. Разом з тим ЄСПЛ наголосив також на тому, що відповідно до українського законодавства суди мали повноваження застосувати до сторін, які сприяють безпідставному затягуванню провадження, адміністративні та кримінальні санкції.

Хоча державні органи влади не можуть бути відповідальними за поведінку відповідача, дії однієї із сторін, що спрямовані на відтермінування, не звільняють органи влади від їх обов`язку забезпечувати розгляд провадження упродовж розумного строку (рішення ЄСПЛ у справі «Мінчєва проти Болгарії»).

Таким чином, дії представника АТ "Укрпошта" Бєлікова В.О. щодо заявлення відводу з підстав, які за своєю природою є некваліфікованими та порушують принципу законності у відносинах з судом та іншими учасниками судового провадження, про що у цій справі ставлять під сумнів кваліфікацію такого представника та його бажання розглядати справу впродовж розумного строку, оскільки дії останнього фактично спрямовані на свідоме невиправдане затягування судового процесу та перешкоджання іншим учасникам процесу використовувати наявні засоби правового захисту, роблячи свідомо неправдиві заяви, посилатися в суді на завідомо неправдиві або завідомо викривлені фактичні обставини, або обставини, що завідомо не стосуються предмета спору; або посилання на завідомо викривленні обставини які йому відомі; порушення порядку у судовому засіданні, припускаючись до завідомо неправдивих або завідомо викривлених фактичних обставин та висловлювань, що принижують честь і гідність суду, а відтак, про що наголошено вище, на думку суду, є зловживанням з боку згаданого представника наданими процесуальними правами.

Такі дії представника заявника не мають на меті прагнення до реального захисту своїх прав, а натомість порушують права інших учасників справи, а також створюють ситуацію коли суд зобов`язаний вирішувати питання щодо прийняття відповідних процесуальних дій, що може потягнути за собою затягування розгляду справи.

За таких обставин подання представником АТ "Укрпошта" заяви (вх. №20397 від 02.08.2023) про відвід судді у даній справі визнається зловживанням процесуальними правами, а відтак суд дійшов висновку про залишення цієї заяви без розгляду на підставі частини третьої статті 43 ГПК України та ч. 2 ст. 118 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 35, 38, 43, 118, 233-235, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву (вх. №20397 від 02.08.2023) представника Акціонерного товариства «Укрпошта» Бєлікова В.О. про відвід судді Жигалкіна І.П. - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст ухвали складено 02.08.2023 року.

Суддя І.П. Жигалкін