Рішення

від 04.08.2023 по справі 927/754/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

04 серпня 2023 року м. Чернігів справа № 927/754/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство № 16363" 61172, м. Харків, вул. Роганська, 160 (Chumakalonaigorevna@gmail.com)до Приватного підприємства "СПЕЦТРАНС" 14037, м. Чернігів, вул. Громадська, 47 про стягнення 90 000 грн 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2023 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство № 16363" до Приватного підприємства "СПЕЦТРАНС" про відшкодування збитків в сумі 90 000,00 грн, завданих внаслідок невиконання підприємством договору транспортного експедирування № 26112019/1-АТП від 26.11.2019 в частині доставки вантажу, дорученого останньому для перевезення згідно заявки на автомобільне перевезення вантажу № 17968 від 22.02.2022, підписаної між сторонами на виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за Договором № __U № SD-21-1055__ про перевезення вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування від 28.03.2021, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сандора".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо забезпечення доставки вантажу та передачі його вантажоодержувачу.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, роз`яснено сторонам, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Вказана ухвала суду від 05.06.2023 отримана відповідачем 08.06.2023 згідно повідомлення про вручення поштового відправлення №1400056998685.

23.06.2023, у встановлений судом процесуальний строк, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він проти позову заперечував, зазначивши, що 22.02.2022 між позивачем та відповідачем оформлено заявку на автомобільне перевезення вантажу № 17968 від 22.02.2022 до договору № 261120119/1-АТП від 26.11.2019, в якій було узгоджено всі суттєві умови перевезення, в т.ч. маршрут і вантаж, який має бути перевезено і між сторонами не узгоджувалося перевезення дерев`яних піддонів. Додатковим доказом того, що у позивача відсутні будь-які претензії до ПП «Спецтранс» щодо перевезення по Заявці № 17968 від 22.02.2022 слугує також підписаний позивачем Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 284 від 23.02.2022 та проведена позивачем оплата на суму 38500,00 грн. Крім того, у відзиві подана заява про застосування позовної давності. Так, відповідач вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений ч. 3 ст. 925 ЦК України, на звернення з даним позовом до суду.

Процесуальним правом на подання відповіді на відзив позивач не скорстався.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 - 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

26.11.2019 між Приватним підприємством «Спецтранс» (Експедитор) та Товариством з додатковою відповідальністю «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» (Клієнт) укладено договір транспортного експедирування № 26112019/1-АТП згідно умов якого експедитор відповідно до заявок клієнта, що є Додатком №1 до договору, надає послуги транспортного експедирування вантажів, що включають: перевезення, супроводження, експедирування вантажів автомобільним транспортом територією України.

Заявка клієнта оформлюється письмово з зазначенням адреси місця завантаження та розвантаження вантажу, дати та часу подачі автомобіля під завантаження, виду вантажу, строку доставки вантажу вантажоодержувачу, вартості послуг, маршрут слідування, та інші істотні умови. Письмові заявки, підписані уповноваженими представниками клієнта та експедитора та при наявності відбитків печаток сторін, становлять невід`ємну частину договору (п.1.2 Договору).

Пунктами 3.11, 3.12 Договору визначено, що експедитор, зі свого боку здійснює контроль, за своєчасним прибуттям ТЗ, регулює його подачу під завантаження та своєчасне прибуття на місце розвантаження. Експедитор забезпечує безперервне супроводження та збереження вантажу під час його доставки (з моменту початку завантаження ТЗ до моменту повної передачі вантажоодержувачу й підписанням останнім вантажно-транспортної документації), несе повну матеріальну відповідальність за кількість (відповідно до кількості та вартості одиниць вантажу прийнятих Експедитором до перевезення, які вказані в товарно- транспортній документації) та цілісність вантажу, що перевозиться.

Пунктом 5.1 Договору Сторони передбачили, що Експедитор несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу по кількості та якості після приймання його в пункті завантаження. В разі повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування вантажу при перевезенні, Експедитор несе відповідальність у розмірі фактичних збитків, завданих Клієнту, відповідно до суми вантажу, яка вказана в товарно-транспортній документації.

22.02.2022 між клієнтом ТДВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» та експедитором ПП «Спецтранс» підписано Заявку на автомобільне перевезення вантажу №17968 до договору №26112019/1-АТП від 26.11.2019.

У вказаній Заявці сторони визначили маршрут перевезення: Вишневе-Львів-Ужгород-Вишневе, адреса завантаження: Вишневе (Згідно з ТТН), дата і час завантаження: 22.02.2022 23:00, адреса розвантаження: Львів (згідно ТТН), Ужгород (згідно з ТТН), Вишневе (згідно з ТТН), дата і час розвантаження: 23.02.2022 10:00, опис вантажу: 9,887т молочні продукти, автомобіль: НОМЕР_1 VOLVO / НОМЕР_2 «евро» реф, водій: ОСОБА_1 , вартість перевезення 38500,00грн.

Позивач у позовній заяві вказує, що 22 лютого 2022 року було здійснено завантаження автомобіля VOLVO державний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 "евро" реф (водій ОСОБА_1 ) у м. Вишневе, проте на теперішній час вантаж не доставлений одержувачу, а розпочате перевезення не відбулось, інформація про фактичне місцезнаходження вантажу відсутня. Перевезення відбувалось згідно маршрутного листа № КИ/МЛА - 003155 від 23.02.2022. Згідно накладної б/н від 23.02.2022 року відповідачем було прийнято до перевезення 300 штук піддонів від ТОВ "Скеля" до ТОВ "Сандора". Жодних повідомлень позивач від ПП «СПЕЦТРАНС» щодо виконання заявки на автомобільне перевезення вантажу № 17968 від 22.02.2022 року не отримував. Проте прийнятий до перевезення вантаж, а саме піддони, 1200*800 нестандартний, у кількості 300 штук на загальну суму 90000,00 грн у встановлений заявкою строк та до місця призначення відповідачем не доставлено та не передано вантажоодержувачу. Перевізник ПП «Спецтранс» не може підтвердити факт належного виконання заявки на автомобільне перевезення вантажу № 17968 від 22.02.2022 року. Будь-які документи, які підтверджують належне виконання відсутні. 02 листопада 2022 року ТДВ "Харківське автотранспортне підприємство № 16363" отримало претензію № 48/0211 від ТОВ "Сандора", яке було Замовником даного перевезення, про сплату збитків у розмірі 90000,00 грн, у зв`язку з неотриманням вантажу, а саме піддон, 1200*800 нестандартний, у кількості 300 штук на загальну суму 90000,00 грн.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 90 000,00 грн збитків, завданих внаслідок невиконання відповідачем договору транспортного експедирування № 26112019/1-АТП від 26.11.2019 в частині доставки вантажу.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із наданням транспортно-експедиторських послуг здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Частиною 3 ст. 909 Цивільного кодексу України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 314 Господарського кодексу України встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Норма статті 924 ЦК України передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.06.2019 р. у справі № 907/603/17 та від 27.10.2020 р. у справі № 903/846/19.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 передбачено наступні положення:

Пункт 15.1. У разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом, що може бути складений у паперовій або електронній формі, за формою, що наведена в додатку 4.

15.2. Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини:

а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній;

б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері;

в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу;

г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

15.3. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

15.4. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.

15.5. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони.

15.6. Для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної зазначається дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).

Пункт 16.1. Перед поданням вантажовідправником або вантажоодержувачем позову на Перевізника обов`язково треба пред`явити йому претензію.

16.2. Під час перевезень вантажів автомобільним транспортом право на пред`явлення Перевізнику претензій мають:

а) вантажовідправник або вантажоодержувач - у разі втрати вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної з підписом водія (експедитора Перевізника) про прийняття ним вантажу для перевезення або е-ТТН;

б) вантажоодержувач - у разі недостачі, зіпсуття або ушкодження вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної із відповідними записами або відповідного акта, якщо такий акт складався, або у разі подання е-ТТН, з відповідними записами та/або акта в електронній формі.

16.3. Претензії, які виникають із перевезення вантажів, включаючи повну або часткову втрату вантажу, порушення строків чи інших умов доставки вантажу, пред`являються Перевізнику, з яким укладено Договір на перевезення.

16.6. Претензії на відшкодування збитків за втрату, недостачу, псування або ушкодження вантажу пред`являються по кожному відправленню окремо.

16.7. Претензію, що пред`являється, викладають письмово із зазначенням всіх відомостей, потрібних для її розгляду і вирішення.

16.9. У претензії слід зазначити:

- повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та Перевізника, якому претензія пред`являється; дату пред`явлення і номер претензії;

- обставини, на підставі яких пред`явлено претензію, докази, що підтверджують ці обставини, посилання на відповідні правові норми;

- вимоги заявника;

- суму претензії по кожному окремому виду вимог (за повністю втрачений вантаж чи часткову його втрату або недостачу, зіпсуття, ушкодження, за прострочення доставки та ін.), коли вони підлягають грошовій оцінці, платіжні реквізити заявника претензії;

- перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Претензія підписується керівником чи заступником керівника підприємства та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

16.10. До претензії додаються документи, які її обґрунтовують.

Товарно-транспортні накладні та акт, що засвідчують обставини, відповідно до яких наступає матеріальна відповідальність, подаються в оригіналі або в належним чином засвідчених копіях, крім е-ТТН.

До претензії на недостачу вантажу додається розрахунок суми претензії, який слід виконувати з урахуванням норми природних втрат маси вантажу при перевезенні, якщо вона встановлена для цього роду вантажу. Додавання розрахунку суми не обов`язкове, якщо цей розрахунок зроблений у самій претензії.

До претензії на недостачу вантажу, по якому розрахунки між вантажовідправником і вантажоодержувачем провадяться з урахуванням нормованої і фактичної вологості, додається також документ (якісне посвідчення, сертифікат тощо), який підтверджує вологість вантажу при його відправленні, і дані аналізу про вологість прибулого вантажу, якщо такий аналіз проводився.

До претензії на зіпсуття швидкопсувного вантажу, при видачі якого у пункті призначення проведено зниження ціни або понижено сортність, торгуюче підприємство зобов`язане подати довідку про ціну такого реалізованого вантажу або проведену переоцінку, якщо вантаж ще не реалізовано, а також про зміну маркування вантажу на відповідний сорт. Довідка має бути засвідчена підписами керівника, головного (старшого) бухгалтера підприємства.

16.11. До претензії на втрачений, відсутній, зіпсований вантаж, крім документів, які підтверджують право на пред`явлення претензії, додається документ, яким засвідчується кількість і вартість відправленого вантажу.

Документом, який підтверджує оплату вантажовідправником вартості вантажу, може служити документ банку або довідка, підписана керівником і головним (старшим) бухгалтером підприємства, яке заявило претензію, відносно того, по якому рахунку і в якій сумі, коли і кому була проведена оплата вартості вантажу.

16.12. Днем пред`явлення претензії вважається день здачі її на пошту або безпосередньо Перевізнику під розписку про її одержання. Якщо термін на пред`явлення претензії закінчується у святковий або вихідний день, то днем закінчення його вважається перший наступний за ним робочий день.

16.13. Якщо до претензії не були прикладені документи, передбачені цими Правилами, то така претензія повертається Перевізником Замовнику не пізніше 10-денного терміну від дня одержання із зазначенням причин її повернення.

Якщо у 10-денний термін претензія не була повернута заявникові, то вона вважається прийнятою до розгляду.

16.14. Перевізник зобов`язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про її задоволення або відхилення протягом трьох місяців.

16.17. Якщо сторони не дійдуть згоди, спори вирішуються згідно з чинним законодавством України.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до маршрутного листа № КИ\МЛА-003155 від 23.02.2022 року було визначено такі дії:

- доставка мала бути здійснена на підставі Документу № 093434 отримувачу TOB «СКЕЛЯ» за адресою склад_м.Ужгород, вул. Грушевського, 2-А ц/в Ужгород. Загальна вага товару 6 501,69, 24136,00 штук, 1790 коробок.

- переміщення мало бути здійснено на підставі Документу № 002298 з Вишневого за адресою с. Зимна Вода Львівська обл. (склад ЛП Львів МОЛ). Загальна вага товару 1 058,75, 6 730,00 штук, 555 коробок.

- Згідно примітки - ранн.переміщення СА-ЦБ\ПРв-013578/74 кг.

Доставка згідно маршрутного листа визначається на підставі документу № 093434. У видатковій накладній № СА- КИ\РНв-093434 від 23.02.2022 зазначено найменування товару (молочних продуктів згідно переліку 77 найменувань) загальною кількістю 24 136 шт., 1790 коробок на суму 297867,48 грн, що відповідає розділу «Доставка» маршрутного листа. Даний товар було доставлено у пункт розвантаження за адресою м. Ужгород, вул. Грушевського, 2-А ц/в, отримувач TOB «СКЕЛЯ», що підтверджується Товарно-транспортною накладною СА-КИ\МЛА-003155 від 23 лютого 2022 року. В ТТН вказана кількість місць 1790 на суму 297867,48 грн.

Переміщення згідно маршрутного листа визначається на підставі документу № 002298. У накладній на переміщення № КИ\ПРв-002298 від 23 лютого 2022 року зазначено найменування товару (молочних продуктів та соків згідно переліку 53 найменувань) загальною кількістю 6 730 шт. Даний товар було доставлено у пункт розвантаження за адресою вул. Яворівська, буд. 30, с. Зимна Вода, Львівська обл., отримувач Склад ЛП Львів МОЛ, що підтверджується Товарно-транспортною накладною СА-КИ\ПРв-002298 від 23 лютого 2022 року, в якій вказано кількість місць 555, загальною вартістю 88423,40грн. Зазначене повністю відповідає розділу «Переміщення» маршрутного листа.

Що стосується примітки в маршрутному листі «+ ранн. Переміщення СА- ЦБ\ПРв-013 578/74 кг, то на дану операцію в матеріалах справи міститься накладна на переміщення № ЦБ\ПРв-013578 від 23.02.2022 та Акт № ЦБ\ПРв-013578 від 23.02.2022 приймання-передачі продукції на відповідальне зберігання та Товарно-транспортна накладна СА-ЦБ\ПРв-013578 від 23 лютого 2022 року.

Таким чином, матеріали справи містять докази того, що відповідачем здійснено перевезення ввіреного вантажу згідно Маршрутного листа № КИ\МЛА-003155 від 23.02.2022 року та Заявки на автомобільне перевезення вантажу № 17968 від 22.02.2022 до Договору № 26112019/1-АТП від 26.11.2019.

Між сторонами підписано Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 284 від 23.02.2022 року на суму 38500,00грн, в якому вказано, що Замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (наданих послуг) не має. Відповідачем було виставлено Рахунок на оплату № 284 від 23 лютого 2022 року на суму 38 500,00 грн. Вказаний рахунок позивачем було оплачено 02.08.2022, що підтверджується випискою по рахунку ПП «СПЕЦТРАНС» за 02.08.2022. По даній операції ПП «СПЕЦТРАНС» була складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних № 103 від 23.02.2022.

Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

У позовній заяві позивач зазначає, що 02 листопада 2022 року ТДВ "Харківське автотранспортне підприємство № 16363" отримало претензію № 48/0211 від ТОВ "Сандора", яке було Замовником спірного перевезення, про сплату збитків у розмірі 90000,00 грн, у зв`язку з неотриманням вантажу, а саме піддони, 1200*800 нестандартний, у кількості 300 штук на загальну суму 90000,00 грн.

До матеріалів справи додано копію претензії № 48/0211 від 02.11.2022 ТОВ "Сандора" до позивача, зі змісту якої вбачається, що вона складена по договору на перевезення вантажу та ТЕО №21-1055 від 28.03.2022 (тобто по договору, укладеного вже після здійснення перевезення по заявці №17968 від 22.02.2022).

Враховуючи все вищевикладене, правові норми, які регулюють відносини сторін, що склалися, дослідивши всі подані позивачем документи в обґрунтування позовних вимог, суд зазначає наступне.

Позивачем жодним доказом не доведено, що між ним та відповідачем була досягнута домовленість щодо перевезення піддонів у кількості 300 штук на загальну суму 90000грн.

Суд критично ставиться до поданої до позовної заяви копії накладної від 23.02.2022, в якій вказано, що ТОВ «Скеля» передало через водія ОСОБА_1 для ТОВ «Сандора» піддони дерев`яні у кількості 300 штук на суму 90000грн, оскільки неможливо встановити яким чином ця накладна стосується правовідносин сторін щодо перевезення вантажів, які виникли на підставі Заявки на перевезення вантажу № 17968 від 22.02.2022.

Твердження позивача про те, що відповідачем не було доставлено вантаж за заявкою на перевезення вантажу №17968 від 22.02.2022 не знайшло свого підтвердження. В матеріалах справи наявні видаткові та товарно-транспортні накладні, які підтверджують перевезення вантажів (молочних продуктів та соків) відповідачем. Крім того, і сам позивач визнав виконання транспортних послуг відповідачем за рейсом Вишневе-Львів-Ужгород-Вишневе 23.02.2023, підписавши Акт здачі-приймання робіт і сплативши грошові кошти за перевезення.

Позивачем не подано доказів складання Акту або будь-якого іншого документу щодо розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем), який би засвідчив обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, зокрема щодо недостачі піддонів на суму 90000грн.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що докази щодо невиконання відповідачем заявки на перевезення вантажу №17968 від 22.02.2022, у зв`язку з чим позивачу заподіяно збитків на суму 90000 грн, є менш вірогідними, ніж докази на спростування цієї обставини.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Окремо суд зазначає, що відповідачем була подана заява про застосування позовної давності.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).

Оскільки за результатами вирішення даного спору встановлено, що право позивача не було порушене, питання про застосування позовної давності судом не розглядається.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, 12.06.2023 між Приватним підприємством «Спецтранс» (клієнт) та адвокатом Тарабанько Д.М. укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №12/06-01, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надати правову допомогу, а саме скласти відзив на позовну заяву ТДВ "Харківське автотранспортне підприємство № 16363" про стягнення збитків в розмірі 90000грн та здійснити представництво інтересів клієнта в Господарському суді Чернігівської області (в разі необхідності) у справі №927/754/23.

Відповідно до п.4.2 Договору розмір гонорару є договірною ціною сторін. За правову допомогу, передбачену в п.1.1 договору клієнт сплачує адвокату гонорар в наступному розмірі:

10000 грн без ПДВ за складання відзиву на позовну заяву ТДВ "Харківське автотранспортне підприємство № 16363" про стягнення збитків в розмірі 90000грн до Господарського суду Чернігівської області в рамках справи №927/754/23;

3000 грн без ПДВ за участь в одному судовому засіданні (в разі необхідності) у справі №927/754/23 у Господарському суді Чернігівської області для здійснення представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції. Загальна ціна договору визначається сумою послуг за актами приймання-передачі наданих послуг, підписаними сторонами.

14.06.2023 клієнт та адвокат підписали Акт приймання-передачі послуг по договору №12/06-1 про надання правової допомоги від 12.06.2023, згідно якого вартість послуг склала 10000грн.

Платіжною інструкцією №2117 від 20.06.2023 ПП «Спецтранс» перерахувало адвокату 10000грн.

За змістом п.1 частини 2 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Тобто, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Вказана правова позиція наведена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №903/125/19.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідний висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18.

Під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи"; часткова відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відповідний висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладання на позивача понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн за складання відзиву на позовну заяву, оскільки винагорода адвоката в зазначеному розмірі, на думку суду, є завищеною щодо позивача та неспівмірною зі складністю справи: остання з урахуванням ціни позову, обсягу та характеру доказів у ній, кількості сторін по своїй суті не є складною і як наслідок - не потребувала пошуку та вивчення адвокатом значної кількості судової практики та приписів діючого законодавства України зі спірного питання, вивчення та аналізу документів.

Враховуючи наведене вище, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за доцільне покласти на позивача понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство № 16363" до Приватного підприємства "СПЕЦТРАНС" про відшкодування збитків в сумі 90 000,00 грн залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство № 16363" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 160, код 01332106) на користь Приватного підприємства "СПЕЦТРАНС" (14037, м. Чернігів, вул. Громадська, 47, код 30380850) 2000,00 грн витрат на правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 04.08.2023.

Суддя А.С. Сидоренко