Постанова

від 04.08.2023 по справі 640/11236/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 640/11236/20

касаційне провадження № К/9901/45504/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2021 року (головуючий суддя - Кузьменко В.А.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Карпушова О.В., судді - Губська Л.В., Епель О.В.)

у справі № 640/11236/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТА ФОРС»

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТА ФОРС» (далі - ТОВ «НАФТА ФОРС»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 лютого 2020 року № 0025975104.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 12 липня 2021 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДПС у Київській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на неправомірності віднесення платником до податкового кредиту за жовтень 2019 року суми податку на додану вартість у загальному розмірі 21254999,00 грн без наявності вантажної митної декларації, оформленої відповідно до законодавства, оскільки тимчасова декларація не є вантажною митною декларацією, що заповнена в звичайному порядку, з установленим обсягом даних, на підставі якої митне оформлення товарів і транспортних засобів у заявлений митний режим вважається завершеним.

Верховний Суд ухвалою від 31 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Київській області.

21 лютого 2022 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих ТОВ «НАФТА ФОРС» у податковій звітності з податку на додану вартість за жовтень 2019 року, за результатами якої складено акт від 20 грудня 2019 року № 2043/10-36-51/42375702.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним декларуванням сум податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2019 року за рахунок тимчасових митних декларацій на загальну суму податку в розмірі 21254999,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 26 лютого 2020 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0025975104, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 5304113,50 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття ГУ ДПС у Київській області названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Підпунктом «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Відповідно до частини першої статті 260 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - МК України) якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати митному органу тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов`язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.

Частиною десятою статті 260 МК України визначено, що оформлення органом доходів і зборів тимчасової або періодичної митної декларації передбачає необхідність виконання вимог цього Кодексу, передбачених для поміщення товарів в обраний митний режим та сплати митних платежів або забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 261 МК України у разі подання відповідно до статей 259 і 260 цього Кодексу попередньої, тимчасової або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою або періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 МК України митна декларація - це заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Системний аналіз положень МК України зумовлює висновок про те, що митне законодавство України під терміном «митна декларація» передбачає декілька її видів, а саме митна декларація, заповнена у звичайному порядку, попередня митна декларація, тимчасова митна декларація, періодична митна декларація, додаткова декларація.

Незважаючи на те, що стаття 4 МК України окремо не містить визначення поняття «тимчасова митна декларація», аналіз норм цього Кодексу, а також Положення про митні декларації та Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, дає підстави для висновку про те, що тимчасова митна декларація є заявою, в якій зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів і в якій містяться відомості про товари, що переміщуються через митний кордон, тобто є митною декларацією. Для оформлення всіх видів митних декларацій (митної декларації, заповненої у звичайному порядку, попередньої, тимчасової митної декларації періодичної та додаткової митних декларацій) використовуються бланки єдиного адміністративного документа.

Таким чином, декларування і сплата митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, у тому числі імпортний податок на додану вартість, здійснюється декларантом на підставі тимчасової митної декларації й уточняється, у разі потреби, на підставі додаткової декларації.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За правилами пункту 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, із ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.12 статті 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Таким чином, у контексті спірних правовідносин з моменту подання платником тимчасової митної декларації для митного оформлення ввезених на митну територію України товарів в останнього виникають відповідні податкові зобов`язання зі сплати податку на додану вартість, але після сплати цього податку до бюджету платник набуває право на віднесення таких сум до податкового кредиту відповідного періоду. Наведене розуміння норм ПК України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку до бюджету, а не від стадії або завершення митних процедур, як помилково вважає контролюючий орган. При цьому тимчасова митна декларація (як один із видів митних декларацій), оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.

Слід зазначити, що виключно ПК України визначаються правила оподаткування податком на додану вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України.

За положеннями ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України право платника податку на віднесення фактично сплачених сум податку на додану вартість на погашення податкових зобов`язань до складу податкового кредиту виникає «на підставі митних декларацій» та не поставлено в залежність від процедури завершення митного оформлення.

Як з`ясовано судами, в спірній ситуації позивач відобразив податковий кредит у декларації з податку на додану вартість на підставі належно оформлених тимчасових митних декларацій, які містять електронний підпис і штамп митного органу, який здійснив випуск ввезених товарів у вільний обіг. При цьому відповідачем не ставиться під сумнів факт сплати позивачем податку на додану вартість до або під час подання тимчасових митних декларацій.

Аналогічного правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 480/660/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/19498/19, від 01 червня 2021 року у справі № 640/9167/20, зазначивши, що контролюючий орган безпідставно пов`язував право на податковий кредит із моментом завершення митних формальностей, адже положення статті 198 ПК України чітко вказують на момент, з якого у платника податку виникає право на формування податкового кредиту - дата сплати податку за податковими зобов`язаннями. Верховний Суд зазначив, що документи повинні розглядатися виходячи з їх змісту, а не особливостей їх оформлення. Подання декларації до митних органів є юридично значимим фактом, який тягне за собою виникнення обов`язків зі сплати податків, а тому, відповідно, датою виникнення податкових зобов`язань є дата подання митної декларації для митного оформлення.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у Київській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді С. С. Пасічник

Р. Ф. Ханова