Рішення

від 24.07.2023 по справі 753/1927/23

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/1927/23

провадження № 2/753/2981/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2023 року м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Маркєлової В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Іващенко Ю.О.,

позивача (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) - адвоката Дем`янюка В.П.,

представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) - адвоката Буцан О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу

та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

У С Т А Н О В И В:

03.02.2023 до Дарницького районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, в якій позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 7 000,00 доларів США.

Позов обґрунтовано наступними обставинами.

Позивач стверджує, що 07.02.2022 він надав відповідачу ОСОБА_2 позику в сумі 7 000,00 доларів США з терміном повернення до 22.05.2022. Договір позики укладено в письмовій формі відповідно до вимог ч. 1 ст. 1047 ЦК України та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О. Борг в сумі 7 000,00 доларів США ОСОБА_2 йому не повернув. 28.11.2022 він направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу по поверненню заборгованості за цим договором позики, яку відповідач отримав 30.11.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповіді на письмову вимогу позивач не отримав. Відповідно до п. 1 договору позики позичальник ОСОБА_2 отримав позику в сумі 7 000 доларів США. Відповідно до п. 2 договору позики позичальник ОСОБА_2 зобов`язався повернути отриману позику в строк до 22.05.2022. Таким чином, відповідач прострочив повернення позики в сумі 7 000 доларів США, тому з просить стягнути з нього борг в сумі 7 000 доларів США.

Відповідно до ч. 4 ст. 175 ЦПК України позивач також повідомив, що ві є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2), що підтверджується копією посвідчення Серії НОМЕР_1 від 12.10.2016, тому він підлягає звільненню від оплати судового збору при зверненні до суду з позовною заявою відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до п. 9 ч. З ст. 175 ЦПК України повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, становить 10 000,00 грн, які складаються з оплати послуг адвоката.

Відповідно до протокола автоматизованого розподілу справ між суддями від 03.02.2023 для розгляду справи визначено суд у складі головуючої судді Маркєлової В.М.

Ухвалою від 23.02.2023 суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження; задовольнив клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір»; призначив засідання на 31.03.2023 о 12.30, установив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

21.03.2023 представник відповідача адвокат Буцан О.В. подала:

- відзив, у якому просила відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що відповідач не отримував жодних коштів за договором позики, а позивач не надав будь-яких достовірних, належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт передачі ним відповідачу грошових коштів у розмірі 197 027,60 грн, відповідно даний договір є неукладеним, тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача.

- заперечення проти розгляду справи у порядку спрощнегого провадження,

- зустрічну позовну заяву, у якій просить визнати недійсним договір позики, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстровано в реєстрі за № 136,

- клопотання про витребування доказів у позивача, а саме - розписки, що підтверджує факт отримання відповідачем коштів у розмірі 197 027,60 грн за договором позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстровано в реєстрі за № 136.

Зустрічний позов обґрунтовано наступними обставинами.

Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 - адвокат Буцан О.В., у відзиві та зустрічному позові повідомила, що ОСОБА_2 дійсно було підписано вказаний договір позики, проте жодних коштів за ним позивач не отримав, ні до його підписання, ні після підписання, тому просить визнати цей договір позики недійсним на підставі норми ст. 1051 ЦК України, оскільки грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, та норми ч. 1 ст. 215 ЦК України, якою визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

28.03.2023 представник позивача адвокат Дем`янюк В.П. подав:

- відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог про стягнення з нього боргу за договором позики, повідомляючи суду не підтверджену жодними доказами завідомо неправдиву обставину, що він нібито не отримував жодних коштів від позичальника за особисто ним підписаним договором позики. Однак в п. 2 Договору позики від 07.02.2022 прямо вказано, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю зазначений у п. 1 цього договору борг до дванадцятої години ранку 22.05.2022. В п. 8 договору позики прямо вказано, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Вказані умови договору позики від 07.02.2022 є істотними і повинні виконуватись сторонами. Таким чином, при підписанні Договору позики сторони погодились, що зобов`язання позикодавця щодо передачі позичальнику грошових коштів, обумовлених договором позики, виконані до підписання сторонами договору позики, а жодних відкладальних умов щодо строків передачі позичальнику грошових коштів договір позики не містить. З моменту підписання договору позики від 07.02.2022 до теперішнього часу позичальник не заявляв позикодавцю жодних претензій щодо нібито неотримання ним грошових коштів по договору позики від 07.02.2022. 28.11.2022 позикодавець направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу по поверненню заборгованості за договором позики від 07.02.2022, жодних заперечень щодо наявності у нього боргових зобов`язань від позичальника не надійшло. З моменту укладення Договору позики від 07.02.2022 до звернення позивача в суд позичальник не оспорював договір позики в судовому порядку з вказаних підстав. До відкриття провадження у даній справі відповідач жодного разу не стверджував, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, а лише після звернення за правовою допомогою з`явилася версія, що жодних грошових коштів він не отримував. Відповідач у відзиві на позовну заяву безпідставно посилається на ч. 2 ст. 1047 ЦК України як на обов`язкову умову підтвердження укладення договору позики наявність розписки позичальника або іншого документу, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. У вказаній правовій нормі прямо зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якии посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Вказана норма застосовується щодо правовідносин, в яких позика надавалась без укладення двостороннього договору позики з посиланням на певні умови, а письмова розписка позичальника підтверджує обставину отримання позичальником грошових коштів та може також містити умови їх повернення, що є підтвердженням укладення договору позики без його двостороннього підписання. У відзиві на позовну заяву відповідач безпідставно посилається на зазначену у відзиві судову практику Верховного Суду, так як зазначені у відзиві судові рішення стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у даній справі. В жодній із зазначених відповідачем судовій справі не розглядалась правова ситуація щодо нібито не отримання позичальником грошових коштів за договором позики. Єдине посилання відповідача у відзиві на судову практику Верховного Суду, з яким погоджується позивач, це висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц про те, що «досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». Вказаний правовий висновок визначає альтернативність підтвердження наявності кредитних правовідносин або борговими розписками, або кредитними договорами, а не обов`язковість обох складових у кредитних правовідносинах. Відповідачем не надано жодного доказу того, що договір позики від 07.02.2022 має іншу правову природу, а правовідносини виникли між сторонами з інших підстав, ніж кредитні. Достовірність документа, на підставі якого виникли між сторонами кредитні правовідносини, відповідачем також не оспорюється.

- заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість відповідно до грошового еквіваленту в іноземній валюті за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а саме - гривневий еквівалент 7 000,00 доларів США, який станом на дату подання заяви (28.03.2023) становить 255 976,00 грн.

Суд ухвалою від 31.03.2023, занесеною до протоколу судового засідання, прийняв зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднав їх в одне провадження. Перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, призначив підготовче судове засідання на 26.05.2023. Копію зустрічної позовної заяви надав відповідачу за зустрічним позовом. Установив сторонам (за зустрічним позовом) строки для подання завяв по суті справи.

10.04.2023 представник відповідача (за зустрічним позовом) адвокат Дем`янюк В.П. подав відзив на зустрічний позов, у якому просив відмовити у його задоволенні за необґрунтованістю;

- також у відзиві заявив клопотання про приєднання до матеріалів справи доказу, який спростовує доводи, викладені в зустрічному позові, а саме - виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 , згідно з якою 17.05.2022 позичальник ОСОБА_2 часково виконав зобов`язання з повернення боргу за договором позики, який він просить визнати недійсним;

- просив стягнути з позивача (за зустрічним позовом) витрати на професійну правничу допомогу відповідача (за зустрічним позовом) у розмірі 5 000,00 грн.

26.04.2023 представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 - адвокат Буцан О.В. подала відповідь на відзив на зустрічий позов.

У відповіді на відзив на зустрічий позов адвокат Буцан О.В. просила залишити без розгляду відзив відповідача (за зустрічним позовом), відмовити ОСОБА_1 у задоволенні первісного позову у повному обсязі та задовольнити зустрічний позов про визнання договору позики недійсним. Зазначила, що:

- згідно ч. 4 ст. 178 ЦПК України, копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву на позовну заяву від 08.04.2023 ОСОБА_1 долучено докази надіслання його разом із додатками ОСОБА_2 , та відповідно до опису вкладення у цінний лист таке направлення на адресу ОСОБА_2 відбулося 08.04.2023, про що свідчить штемпель Укрпошти. Однак, відзив на позовну заяву ОСОБА_3 було подано до Дарницького районного суду міста Києва 10.04.2023, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції Дарницького районного суду міста Києва, який міститься в матеріалах справи № 753/1927/23. Таким чином, ОСОБА_1 /його представником/ порушено вимоги ч.4 ст. 178 ЦПК України в частині порядку надання такого відзиву на позовну заяву до суду, відповідно відзив не може бути прийнятий судом до розгляду.

- у додатку до відзиву представник позивача ОСОБА_1 долучив копію виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 за період з 17.05.2022, дана виписка не містить призначення платежу надходження таких коштів; єдину картку відповідача ПриватБанком було перевипущено на іншу картку після її викрадення, що підтверджується довідкою ПриватБанку, яка надається у додатку. При цьому, стара картка до сих пір використовується невідомою особою і всі платежі за такою картою здійснюються на території Чехії, Німеччини, а потім на постійній основі в Іспанії ( АДРЕСА_1 /копія виписки ПриватБанку надається, тоді як Відповідач з початку війни не виїжджав за кордон, оскільки є призовником/підтвердження в паспорті Відповідача, що міститься в матеріалах справи № 753/1927/23, та суду додатково буде надано відповідь щодо неперетинання кордону Відповідачем з початку війни по поточну дату з Адміністрації Державної прикордонної служби України /копія адвокатського запиту №34 від 21.04.2023 надається у додатку/.

- оскільки виписка з карткового рахунку ОСОБА_1 датована 17.05.2022, тобто цей доказ існував до звернення ним до суду, він повинен був надаватися одночасно з позовною заявою, отже в порушення ч. 2 ст. 83 ЦПК України така виписка не може бути прийнята судом до розгляду.

- звертає увагу Суду на той факт, що у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 вимогу про компенсацію витрат на правову допомогу ОСОБА_1 у позові не заявляляв, а відтак такі витрати не можуть бути компенсовані судом.

05.05.2023 представник відповідача (за зустрічним позовом) адвокат Дем`янюк В.П. подав заперечення на відповідь на відзив на зустрічий позов.

У відзиві на зустрічний позов, представник відповідача (за зустрічним позовом) адвокат Дем`янюк В.П. подав просив відмовити у його задоволенні за необґрунтованістю з огляду на таке. У п. 1 договору позики від 07.02.2022 прямо вказано, що позичальник позичив (взяв у борг) у позикодавця 197 027,60 грн, що на день укладення цього Договору за курсом Національного банку України становить еквівалент 7 000 доларів США. Тобто, позичальник при підписанні оспорюваного договору підтверджує, що боргові зобов`язання у нього вже виникли і обумовлену договором суму позики позичальник отримав (взяв у борг). В п. 2 прямо вказано, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю зазначений у п. 1 цього договору борг до дванадцятої години ранку двадцять другого травня дві тисячі двадцять другого року. У п. 8 договору позики від прямо вказано, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. В п. 10 договору позики вказано, що «Ми, Позичальник і Позикодавець, повною мірою розуміємо умови і значення цієї угоди, та правові наслідки. Підтверджуємо, що ми діємо добровільно і узгоджено, зміст цієї угоди відповідає нашим дійсним намірам». Вказані умови договору позики від 07.02.2022 є істотними і повинні виконуватись сторонами. Позикодавець набуває право вимоги, а позичальник зобов`язується до здійснення дії по поверненню позики. Вказана правова позиція підтверджується висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 04.04.2022 у справі № 711/2459/20, в якій зазначено: «За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦИ України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-вЗцсІЗ, від 02 липня 2014 року у справі № 6- 79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2.020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17. Судами обґрунтовано встановлено та не спростовано відповідачем, що передача коштів за договором позики дійсно мала місце. Дані обставини підтверджуються змістом укладеного між сторонами договору, оскільки його письмова форма внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику». Таким чином, при підписанні договору позики сторони погодились, що зобов`язання позикодавця щодо передачі позичальнику грошових коштів, обумовлених договором позики, виконані до підписання сторонами договору позики, а жодних відкладальних умов щодо строків передачі позичальнику грошових коштів договір позики не містить. З моменту підписання договору позики від 07.02.2022 до теперішнього часу позичальник не заявляв позикодавцю жодних претензій щодо нібито неотримання ним грошових коштів по договору позики від 07.02.2022. Навпаки, 17.05.2022 (за п`ять днів до настання строку виконання зобов`язань, визначеного п. 2 договору позики) позичальник частково виконав свої зобов`язання по поверненню позикодавцю позики і перерахував на рахунок позикодавця грошові кошти в сумі 5 975,00 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 . Вказана виписка є письмовим доказом існування боргових зобов`язань позивача за зустрічним позовом перед відповідачем та часткове їх виконання в добровільному порядку. Зі своєї сторони, позивач за зустрічним позовом не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) не додав до зустрічного позову належних і допустимих доказів відсутності факту передачі йому особисто коштів за договором позики, не надав суду жодного доказу нібито не отримання ним грошових коштів за договором позики, окрім голослівного ствердження про це, що обумовлено лише метою уникнути відповідальності щодо виконання зобов`язань за договором позики. Згідно позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. В зустрічній позовній заяві позивач заявляє позовні вимоги про визнання правочину недійсним. Підстави недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України зокрема, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. В зустрічній позовній заяві позивач обґрунтовує позовні вимоги недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, при цьому вказане обґрунтування позовних вимог має загальний характер, без конкретного посилання на відповідну правову норму, що не може бути підставою для задоволення позовних вимог. Повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_1 поніс як відповідач за зустрічним позовом і які очікує понести в зв`язку із розглядом зустрічного позову, становить 5 000,00 грн.

У запереченні на відповідь на відзив на зустрічий позов представник відповідача (за зустрічним позовом) адвокат Дем`янюк В.П. просив відмовити у задоволенні зустрічного позову, прийняти відзив відповідача та доданий до нього доказ, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. Зазначив, що ОСОБА_2 безпідставно просить суд не приймати відзив на зустрічну позовну заяву та додані до нього докази, посилаючись на нібито порушення вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України. Вимоги вказаної правової норми відповідачем за зустрічним позовом не були порушені, так як копія відзиву була направлена поштою позивачу за зустрічним позовом до подання відзиву до канцелярії суду з доданням доказів направлення копії відзиву позивачу. Направлення копії відзиву позивачу за зустрічним позовом та подання відзиву до канцелярії суду здійснено відповідачем за зустрічним позовом у строки, встановлені судом, відповідно, вимоги ч. 4 ст. 178 ЦПК України не були порушені. Інформація, яка міститься в письмовому доказі, доданому до відзиву на зустрічну позовну заяву відповідно до вимог ч. З ст. 83 ЦПК України, продубльована позивачем за зустрічним позовом в відповіді на відзив на позовну заяву і міститься також в доданих до неї виписках банку по рахунку позивача. У вказаних виписках банку міститься інформація про те, що позивач за зустрічним позовом 17.05.2022 (за п`ять днів до настання строку виконання зобов`зань, визначеного п. 2 Договору позики) частково виконав свої зобов`язання по поверненню позикодавцю позики і перерахував на рахунок позикодавця грошові кошти в сумі 5 975,00 грн. Цей банківський переказ коштів було здійснено позивачем до викрадення у нього банківської картки, яке мало місце 22.09.2022, що підтверджується наданою суду позивачем довідкою банку про закриття карткового рахунку. Вказане часткове повернення позичальником боргу за договором позики мало місце до викрадення картки у позивача. Довідкою банку про закриття карткового рахунку 22.09.2022 спростовується абсурдне ствердження позивача у відповіді на відзив на позовну заяву про те, що викрадена у позивача банківська картка, рахунок по якій закрито банком 22.09.2022 нібито використовується викрадачем за кордоном до теперішнього часу, хоча ця обставина, якби навіть мала місце, не має жодного відношення до спірних правовідносин.

Щодо заперечень позивача за зустрічним позовом про заявлене відповідачем за зустрічним позовом у відзиві відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката зазначив наступне. Відповідно до п. 8 ст. 178 ЦПК України відзив на позовну заяву повинен містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач по зустрічному позову поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Витрати в сумі 5 000,00 грн заявлено відповідачем за зустрічним позовом відповідно до вимог п. 8 ст. 178 ЦПК України, ці витрати пов`язані з розглядом судом зустрічного позову.

26.05.2023 представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 - адвокат Буцан О.В. подала до суду:

- клопотання про залишення без розгляду відповіді на відзив на позовну заяву від 28.03.2023 та заяви від 28.03.2023, оскільки ці документи в порушення ч. 2 ст. 183 ЦПК України підписані неуповноваженою особою, мотивоване наступним:

1) договором про надання правової допомоги від 24.01.2023 адвокату Дем?янюку В.П. надано право підписувати від імені замовника (Позивача) виключно заяви в межах кримінального провадження,

2) цей договір надає адвокату Дем?янюку В.П. право подачі документів до суду, проте не їх ідписання,

3) згідно договору, ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1196/10 від 24.04.1997 - надано повноваження адвокату Дем?янюк В.П., тоді як у відповіді на відзив за первісним позовом, відзиві за зустрічним позовом та заяві від 28.03.2023 зазначено інше прізвище адвоката Дем`янюк В.М. (тобто через лапки, а не через апостроф);

- клопотання про поноволення строку на подання доказів та долучення до справи доказів: відповідь ДПС та копію закордонного паспорта ОСОБА_2 , згідно з якими він не перетинав кордон України.

Суд ухвалою від 26.05.2023, занесеною до протоколу судового засідання:

- задовольнив клопотання адвокат Буцан О.В. в частині поновлення строку на подання доказів та долучення до справи доказів: відповіді ДПС та копії закордонного паспорта ОСОБА_2 ;

- у задоволенні клопотання про залишення без розгляду відповіді на відзив на позовну заяву від 28.03.2023 та заяви від 28.03.2023 суд відмовив за його необґрунтованістю, оскільки в договорі про надання правової допомоги від 24.01.2023 адвокату Дем?янюку В.П. надано право як представнику позивача подавати позовні заяви, відзиви на позови, змінювати предмет або підстави позову, зменшувати або збільшувати позовні вимоги до суду, що нерозривно пов`язано саме з правом на їх підписання, а також право представляти інтереси ОСОБА_1 в Дарницькому районному суді м. Києва як позивачу, відповідачу, зокрема (пп.в) п.2.2. розділу 2 Договору) ( а.с. 9);

- закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 24.07.2023.

В судовому засіданні 24.07.2023 представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 адвокат Дем?янюк В.П. позов підтримав (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, від 28.03.2023) повністю, зустрічний позов не визнав.

Позивач позов підтримав повністю (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, від 28.03.2023), зустрічний позов не визнав. Пояснив, що відповідач 07.02.2022 взяв у нього в борг 197 027,60 грн, що на день укладення договору за курсом НБУ становило 7 000,00 доларів США з терміном повернення до 22.05.2022. Однак всю суму не повернув у встановлений договором строк, а здійснив лише часткову оплату за договором у розмірі 6 000,00 грн, які перерахував йому на картку. У позові він просив стягнути позичену суму повністю, оскільки за усною домовленістю з відповідачем, ця повернута частина грошей є вдячністю відповідача за надані в позику гроші.

В судовому засіданні 24.07.2023 представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 - адвокат Буцан О.В. позов не визнала повністю, зустрічний позов підтримала повністю. Пояснила, що. Вважає, що заяву про уточнення позовних вимог подано не у строк, не підтримано в судовому засіданні позивачем, тому суд не повинен брати її до уваги.

Суд, заслухавши пояснення позивача (відповідача за зустрічним позовом), представників сторін, дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінал договору позики, оцінивши докази, дійшов висновку про часткове задоволення позову та відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви з таких мотивів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом. Мотиви та норми права, з яких виходить суд. Оцінка доказів.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Суд враховує висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме - від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18) та від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Також суд враховує висновки про застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно з п. 1, 2 договору позики, який укладено в письмовій формі відповідно до вимог ч. 1 ст. 1047 ЦК України та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О. 07.02.2022, зареєстровано в реєстрі за № 136, 07.02.2022 позичальник ОСОБА_2 позичив (взяв у борг) у позикодавця ОСОБА_1 197 027,60 грн, що на день укладення договору за курсом НБУ становить 7 000,00 доларів США з терміном повернення до 12.00 ранку 22.05.2022 (а.с. 4).

Зі змісту договору (п. 1, 2) судом встановлено та не спростовано відповідачем, що передача коштів за договором позики дійсно мала місце. При підписанні договору позики у п. 8 сторони погодились, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Доводи відповідача про те, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази передачі коштів позивачем та отримання їх відповідачем не знайшли своє підтвердження з огляду на зміст укладеного між сторонами договору. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення спірного договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Твердження відповідача про безпідставність вимог позивача, оскільки ним не видавалась розписка про отримані від ОСОБА_1 коштів, суд відхиляє, оскільки конструкція ч. 2 ст. 1047 ЦК України не передбачає обов`язкового складання розписки на підтвердження укладення договору позики та його умов.

Отже, факт отримання відповідачем коштів за договором позики у розмірі 197 027,60 грн, що на день укладення договору за курсом НБУ України становило еквівалент 7 000,00 доларів США підтверджується підписами позивача та відповідача у цьому договорі.

Суд вважає доведеним, що між сторонами укладено договори позики, що у свою чергу пов`язано з певним правовим наслідком, а саме у відповідача виник обов`язокповерну ти ці грошові кошти в обумовлений сторонами правочину строк - до 12.00 ранку 22.05.2022.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Предметом договору позики у справі є грошові кошти, сума яких визначена в еквіваленті іноземної валюти, а саме - доларах США.

Доводи адвоката Буцан О.В., що заяву про уточнення позовних вимог подано не у строк та не підтримано в судовому засіданні позивачем, тому суд не повинен брати її до уваги не відповідають обставинам справи та є необґрунтованими. Враховуючи, що суд закрив підготовче провадження у справі ухвалою від 26.05.2023, заяву подано до закінчення підготовчого засідання - 28.03.2023, тобто у передбачений ч. 3 ст. 49 ЦПК України строк, а позивач в судовому засіданні підтримав позицію свого представника і просив задовольнити позов, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.03.2023, та стягнути гривневий еквівалент боргу за договором позики у розмірі 255 976,00 грн за офіційним курсом НБУ станом на 28.03.2023, суд розглянув справу з урахуванням цієї заяви, що відповідає вимогам ЦПК України.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

Суд враховує висновок про застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

Оскільки у справі, що розглядає суд, сторони визначили у договорі саме еквівалент іноземної валюти і використовували його на території України саме як засіб платежу, суд дійшов висновку про стягнення заборгованості у національній валюті - гривні за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення рішення суду.

17.05.2022 відправник ОСОБА_2 переказав з належної йому картки Приватбанку через додаток Приват24 на картку/рахунок ОСОБА_1 з № НОМЕР_2 суму у розмірі 6 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 з № НОМЕР_2 за період 17.05.2022-17.05.2022 (а.с. 94).

Вказана виписка є письмовим доказом існування боргових зобов`язань позивача за зустрічним позовом перед відповідачем та часткове їх виконання в добровільному порядку.

Враховуючи, що як позивач, так і представник відповідача адвокат Буцан О.В. в судовому засіданні пояснили, що інших правовідносин, на підставі яких могли би виникнути грошові зобов`язання, на той період між сторонами не було, суд вважає доведеним той факт, що 17.05.2022 ОСОБА_2 частково повернув ОСОБА_1 борг за спірним договором позики у розмірі 6 000,00 грн (що станом на 17.05.2022 за курсом 29,2549 грн за 1 долар США становить еквівілент 205,09 доларів США). Тому доводи адвоката Буцан О.В. про те, що суд не може приймати це перерахування як доказ повернення саме боргу за цим договором позики через відсутність зазначення цього у призначенні платежу, є необгрунованими.

Доводи про те, що виписка з карткового рахунку ОСОБА_1 датована 17.05.2022, тобто цей доказ існував до звернення позивача до суду, тому він повинен був надаватися одночасно з позовною заявою, отже в порушення ч. 2 ст. 83 ЦПК України така виписка не може бути прийнята судом до розгляду, є необґрунтованими, оскільки виписку додано як доказ саме до відзиву на зустрічну позовну заяву для спростування викладеного у зустрічному позові довода про неотримання ОСОБА_2 коштів за договором.

У відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) адвокат Буцан О.В., обгрунтовуючи належність до предмету зустрічного позову такого доказу як надана нею копія виписки Приватбанку від 19.04.2023 по картці/рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_3 за період 01.05.2022-31.12.2022 (а.с. 100-105), зазначила, що що цей доказ може підвердити факт неможливості здійснення її довірителем ОСОБА_2 переказу з належної йому картки Приватбанку на картку/рахунок ОСОБА_1 з № НОМЕР_2 у розмірі 6 000,00 грн, і відповідно спростувати доказ, наданий представником ОСОБА_1 (копія виписки по рахунку ОСОБА_1 з № НОМЕР_2 за період 17.05.2022-17.05.2022 (а.с. 94) оскільки ця картка викрадена і використовується невідомою особою і всі платежі за такою картою здійснюються на території Чехії, Німеччини, а потім на постійній основі в Іспанії ( АДРЕСА_1 , тоді як Відповідач з початку війни не виїжджав за кордон, оскільки є призовником.

Враховуючи, що сторона надала цей доказ саме з метою доведення фізичної неможливості користування ОСОБА_2 пластиковою банківською карткою з № НОМЕР_4 17.05.2022, суд досліджував надану адвокатом Буцан О.В. копію виписки Приватбанку від 19.04.2023 по картці/рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_3 за період 01.05.2022-31.12.2022 за критерієм його належності, тобто спроможності довести/чи спростувати саме цей факт. Водночас адвокат Буцан О.В. заперечувала як факт отримання ОСОБА_2 коштів за договором позики, так і факт їх часткового повернення, тому суд не досліджував надану нею виписку з метою встановлення суми грошових коштів, які повернуті ОСОБА_2 ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою ПриватБанка від 19.04.2023, 22.09.2022 було проведено перевипуск картки НОМЕР_4 на НОМЕР_3 (а.с. 106).

Суд оцінює довідку ПриватБанка від 19.04.2023 як неналежний доказ того факту, що 17.05.2022 відповідач ОСОБА_2 не здійснював переказ з його картки Приватбанку через додаток Приват24 на картку/рахунок ОСОБА_1 з № НОМЕР_2 суми у розмірі 6 000,00 грн, оскільки платіж на картку ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_2 здійснювався через додаток Приват24, що не потребує фізичної наявності пластикової картки у ОСОБА_2 , а також пере випуск здійснено через 4 місяці після проведення переказу у розмірі 6 000,00 грн.

Докази на підтвердження неможливості здійснення цього платежу ОСОБА_2 через його невиїзд за межі України у дату здійснення платежу - 17.05.2022, надані його представником - адвокатом Буцан О.В.: копія адвокатського запиту від 21.04.2023, копія відповіді Державної прикордонної служби України, копія закордонного паспорта ОСОБА_2 , згідно з яким він не перетинав кордон України (а.с. 107-108, 119, 122-126) є неналежними, оскільки не можуть ні підтвердити, ні спростувати факт переказу на картку ОСОБА_1 цього платежу саме ОСОБА_2 через додаток Приват24.

Доводи адвоката Буцан О.В. про неможливість користування ОСОБА_2 карткою з причини її викрадення не підтверджено жодними доказами, окрім того суд вважає ці доводи необґрунтованими також через те, що платіж здійснювався через додаток Приват24.

Оскільки ОСОБА_2 свій обов`язок з повернення грошових коштів не виконав та не надав доказів, які б спростували обставини позову чи факту наявності у нього боргу за договором позики від 07.02.2022, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О. 07.02.2022, зареєстровано в реєстрі за № 136, первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в зустрічному позові слід відмовити.

Враховуючи часткове повернення відповідачем ОСОБА_2 боргу на час ухвалення судом рішення, сума неповернутого відповідачем боргу за спірним договором становить 6 794,91 доларів США (7 000,00 - 205,09 доларів США).

Тому суд стягує з відповідача на користь позивача гривневий еквівілент доларів США за офіційним курсом Націрнального банку України станом на дату ухвалення рішення 24.07.2023: 36,5686 грн за 1 долар США, виходячи з наступного розрахунку: 6 794,91 х 36,5686 = 248 480,35 грн.

Щодо стягнення судового збору.

У разі, якщо позивач визначає ціну позову в іноземній валюті, за правилом ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Враховуючи те, що курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на день подання позову (21.03.2023) складав 36,5686 грн, ціна позову у перерахунку на гривні становила - 248 980,20 грн.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання фізичною особою позову майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позову, складає 2 489,80 грн

Оскільки позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2), що підтверджується копією посвідчення Серії НОМЕР_1 від 12.10.2016, тому він підлягає звільненню від оплати судового збору при зверненні до суду з позовною заявою відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме - 2 484,00 грн.

Керуючись нормами ст. 2, 5, 12, 141, 209, 247, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 248 480,35 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 484,00 грн.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовити.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 04.08.2023.

Суддя В.М. Маркєлова