Постанова

від 01.11.2023 по справі 753/1927/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 753/1927/23 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14300/2023Головуючий у суді першої інстанції В. М. МаркєловаСуддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 01 листопада 2023 року місто Київ

Справа № 753/1927/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Пасічник К. В.

сторони

позивач за первісним позовом

та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом

та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 , подані представником ОСОБА_3 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 року, ухвалені у складі судді Маркєлової В. М., в приміщенні Дарницького районного суду м.Києва,

у с т а н о в и в :

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у сумі 7 000,00 доларів США.

В обгрунтування заявлених вимог зазначено, що 07.02.2022 він надав відповідачу в позику 7 000,00 доларів США з терміном повернення до 22.05.2022. Договір позики укладено в письмовій формі відповідно до вимог ч. 1 ст. 1047 ЦК України та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М. О. Борг в сумі 7 000,00 доларів США ОСОБА_2 йому не повернув. 28.11.2022 він направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу по поверненню заборгованості за цим договором позики, яку відповідач отримав 30.11.2022. Позивач вказує на те, що відповідач прострочив повернення позики в сумі 7 000 доларів США. У зв`язку із зазначеним позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість відповідно до грошового еквіваленту в іноземній валюті за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а саме - гривневий еквівалент 7 000,00 доларів США, який станом на дату подання заяви (28.03.2023) становить 255 976,00 грн.

У березні 2023 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , у якій просив визнати недійсним договір позики, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за № 136.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог зазначив, що ОСОБА_2 дійсно було підписано вказаний договір позики, проте жодних коштів за ним позивач не отримав, ні до його підписання, ні після підписання, тому просить визнати цей договір позики недійсним на підставі норми ст. 1051 ЦК України, оскільки грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, та норми ч. 1 ст. 215 ЦК України, якою визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 248 480,35 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено.

26.07.2023 ОСОБА_1 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

В обгрунутвання зазначив, що 28.03.2023 між ОСОБА_1 та адвокатом Дем`янюком В. П. було укладено Договір № 52 про надання правової допомоги на представництво інтересів ОСОБА_1 як відповідача за зустрічним позовом в суді, вартість послуг по договору склала 5 000,00 грн. У зв`язку з наданням правничої допомоги за зустрічним позовом адвокатом було підготовлено та подано до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому, відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 178 ЦПК України зазначено, що попередній розрахунок суми судових витрат, які поніс і очікує понести при розгляді зустрічного позову відповідач становить 5 000,00 грн.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду від 24.07.2023 та додатковим рішенням від 14.08.2023 ОСОБА_2 через свого пердставника ОСОБА_3 подав апеляційні скарги на вказані судові рішення, в яких просить рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нові судові рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення боргу та відмову в ухваленні додаткового рішення про стянення вират на правничу допомогу. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі. При цьому апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження спірних правовідносин, неправильної оцінки наданих доказів та неврахування всіх обставин справи.

В обґрунтування доводів апеляційних скарг зазначено, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права після відкриття провадження у справі не постановив ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 без руху з підстав не надання відповідачу доданих до позовної заяви копій ордеру на надання правничої (правової) допомоги, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договору про надання правничої допомоги. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки первісна вимога позивача, яку він підтримав у суді не містить вимоги про стягнення боргу за договором позики у гривневому еквіваленті, позивач просив суд стягнути борг у доларах США, а заява про уточнення позовних вимог від 28.03.2023 не приймалася судом у встановленому ЦПК України порядку.

Крім того апелянт вказав, що суд першої інстанції не звернув увагу, що відзив на зустрічну позовну заяву подано з пропуском процесуального строку, встановленого на подачу відзиву, а тому у суду не було підстав враховувати його під час розгляду справи по суті спору та брати до уваги додані до нього докази на підтвердження часткового погашення боргу за довогором позики. Зокрема вважає виходом за межі заявлених позовних вимог висновок суду про визначення суми боргу до стягнення у гривні, еквівалентно долару США по курсу НБУ, визначеному станом на день ухвалення рішення у справі.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного поову суд першої інстанції безпідставно вважав доведеним факт передачі кредитором позичальнику грошових коштів, адже у ОСОБА_1 відсутня розписка про надання у борг грошових коштів, складена ОСОБА_2 .

Також апелянт вказав на порушення судом норм процесуального права, допущених при ухваленні додаткового рішення у справі, оскільки таке рішення ухвалене судом з порушенням встановленого 10 - денного строку для ухвалення додатковго рішення у справі. При цьому, на думку апелянта, суд вийшов за межі заявлених вимог, оскільки з власної ініціативи виправив описку та стягнув судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, а не 3 000,00 грн. як просив позивач.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала подані апеляційні скаргі, просила їх задовольнити з викладених підстав.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник Дем`янюк В. П. заперечували проти задоволення апеляційних скарг, посилаючись на безпідставність заявлених в них доводів, рішення суду та додаткове рішення суду просили залишити без змін як законні та обгрнутовані.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судових рішень в межах їх апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, 07.02.2022 між сторонами було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М. О., зареєстрований в реєстрі за № 136.

Відповідно до умов п. 1 та п. 2 Договору позики 07.02.2022 позичальник ОСОБА_2 позичив (взяв у борг) у позикодавця ОСОБА_1 197 027,60 грн, що на день укладення договору за курсом НБУ становить 7 000,00 доларів США з терміном повернення до 12.00 години ранку 22.05.2022.

У п. 8 Договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Всі зміни та доповнення до цього Договору дійсні за умови, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами.

Факт отримання у борг ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі, зазначеному у договорі позики, підтверджується умовами договору та підписами сторін у цьому договорі.

Таким чином між сторонами укладено договір позики, що у свою чергу пов`язано з певними правовими наслідками - обов`язку ОСОБА_2 повернути отримані від ОСОБА_1 грошові кошти у борг в обумовлений сторонами правочину строк - до 12.00 ранку 22.05.2022.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо невстановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

В той же час, положення ЦК України не передбачають обов`язкового складення позичальником розписки на підтвердження отримання грошових коштів за письмовим нотаріально посвідченим договором позики.

Установивши, що між сторонами 07 лютого 2022 року було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 до його підписання позичив (взяв у борг) від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 197 027,60 грн, що на день укладення договору за курсом НБУ становило 7 000,00 доларів США з терміном повернення до 12.00 години ранку 22.05.2022, однак не виконав свої зобов`язання з повернення боргу після звернення до нього позикодавця з листом-вимогою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики. Вислів договору «позичив (взяв у борг)» свідчить про те, що така подія вже відбулась і закон не вимагає підтвердження даної обставини роспискою. Вислів «позичу (візьму у борг)» не свідчив би про передачу коштів до підписання сторонами договору позики і тоді необхідно було б доводити передачу коштів позикодавцем позичальнику. Але в договорі позики укладеному між сторонами чітко зазначено «позичив (взяв у борг)».

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку доводам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення боргу за довогором позики та відсутніть правових підстав для визнання договору позики недійсним.

Нормами цивільного процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд першої інстанції навів підстави з урахуванням яких дійшов висновку про доведеність та обгрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення бкоргу, та навів вмотивовані обґрунтування на спростування наведених ОСОБА_2 підстав для визнання договору позики недійсним, що поклав в основу рішення, та доказів, наданих сторонами. Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду та додаткове рішення суду є законними і обґрунтованими.

У контексті справи, що переглядається, очевидним є питання суперечності дій ОСОБА_2 , який звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору позики, як на підставу позову посилався на те, що жодні грошові кошти на виконання договору позики ОСОБА_1 не передавалися йому, а тому такий договір є недійсним. Разом із тим, у день підписання договору позики, сторони обумовили, що ОСОБА_2 позичив (взяв у борг) у ОСОБА_1 грошові кошти, що свідчить про те, що сторони підтвердили, що грошові кошти у розмірі, зазначеному у договорі позики, до моменту його підписання сторонами, були отримані позичальником ОСОБА_2 , що і слугувало підставою для укладення між сторонами у визначеному законом порядку договору позики. Факт передання грошових коштів за договором позики не може спростовуватися поясненнями сторони. Стверджуючи про неотримання від позивача грошових коштів у борг ОСОБА_2 не наводить доказів, на підставі яких ним не вчинялися дії щодо оскарження правочину до подачі позивачем позову про стягнення боргу за цим договором.

Під час посвідчення договору позики нотаріусом було встановлено зрозумілість змісту договору, його наслідки та відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Текст договору був наданий сторонам для ознайомлення, будь-яких заперечень щодо умов договорів, у тому числі щодо неотримання коштів у повному обсязі або частково від позикодавця позичальник не висловлював.

Інших доказів на спростування факту отримання ОСОБА_2 від позикодавця грошових коштів відповідач суду не навів, тобто не довів безгрошовість договору позики.

Водночас апеляційний суд зауважує, що обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід звернути увагу, що однією із засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору позики недійсним, оскільки ОСОБА_2 не довів встановлених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору позики. При цьому суд вірно вважав доведеними обставини щодо укладення між сторонами договору позики та порушення позичальником взятих на себе зобов`язань по поверненню позики. Враховуючи часткове повернення відповідачем ОСОБА_2 боргу на час ухвалення судом рішення, суд вірно визначив суму неповернутого відповідачем боргу за спірним договором у розмірі 6 794,91 доларів США (7 000,00 - 205,09 доларів США).

Щодо доводів апеляційної скарги про вихід суду за межі заявлених позовних вимог та визначення суми до стягнення боргу у гривні, еквівалентно до долару США по курсу НБУ, визначеному станом на день ухвалення рішення у справі, колегія суддів оцінює критично.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Із матералів справи вбчається, що позивач скористався наділеним правом щодо уточнення заявлених позовних вимог, які були взяті судом до уваги. При цьому він не змінював ані предмет позову, ані підстави позову. Позивач лише уточнив суму борга, яку він просить стягнути з відповідача, що не заборонено законом.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанцій.

Безпідставними є посилання ОСОБА_2 на порушення судом норм процесуального права щодо прийняття до уваги відзиву ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву, оскільки такий відзив відповідачем за зустрічним позовом було подано у встановлений судом строк, який не було порушено. Такий відзив було надіслано позивачу за зустрічним позовом 08.04.2023, що є вихідним днем, та подано до суду 10.04.2023 (перший робочий день після вихідного). А тому докази додані до відзиву, який поданий ОСОБА_1 як відповідачем за зустрічним позовом, обгрунтовано взяті судом першої інстанції до уваги при ухваленні рішення суду по суті спору.

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Та обставина, що ОСОБА_2 не було надіслано копій ордеру на надання правничої (правової) допомоги, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договору про надання правничої допомоги разом з позовною заявою не свідчить про необхідність залишення позову без руху із вказаних підстав, що було б проявом надмірного формалізму. Вказані документи лише підтверджують повноваження представника позивача, таки документи не є доказом по справі і саме суд перевіряє належність повноважень представника сторони. А відповідач, як сторона у справі, має право знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, копії.

Крім того, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про наявність законних підстав для покладення на ОСОБА_2 обов'язку по відшкодуванню ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу, пов'язаних із наданням такої допомоги у зв'язку із подачею ОСОБА_2 зустрічного позову у задоволенні якого судом було відмовлено. Судом було встановлено, що вартість послуг на правничу допомогу за договором № 52 від 28.03.2023 сплачена відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 адвокату в сумі 5 000,00 грн в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками від 20.07.2023 на суму 1000,00 грн. та від 21.07.2023 на суму 4000,00 грн.

Та обстаивна, що у прохальній частині ОСОБА_1 було помилково зазначено суму понесених витрат у розмірі 3 000, 00 грн замість заявлених до стягнення 5 000,00 грн не свідчить про вихід суду за межі заявлених вимог, оскільки із матералів справи убачається, що 14.08.2023 у судовому засіданні адвокат Дем`янюк В. П. пояснив, що у прохальній частині заяви допущено технічну описку та неправильно зазначено суму до стягнення. Адвокат Дем`янюк В. П. просив суд стягнути витрати на правничу допомогу саме у розмірі 5 000,00 грн відповідно до обґрунтування, наведеного у тексті заяви та підтверджених доданими до заяви доказами їх сплати у заявленому розмірі.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду та додаткового рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди ОСОБА_2 з висновками суду щодо їх оцінки у сукупності.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що доводи та обставини, на які посилається ОСОБА_2 у апеляційних скаргах, були предметом дослідження суду першої інстанції, суд надав їм належну оцінку, що відображено у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. При їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Отже, суд першої інстанції, повно та всебічно встановив обставини справи та фактичні правовідносини між сторонами, у зв`язку із чим, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору позики недійсним та про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики від 07.02.2022.

Загалом доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. А також особистим небажанням позичальника усвідомити факт наявності у нього зобовязання перед позикодавцем щодо повернення суми позики.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано ОСОБА_2 до апеляційних скарг та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких не прийняв до уваги доводи ОСОБА_2 щодо наявності підстав для визнання договору позики недійсним, дав вірну оцінку доводам ОСОБА_1 щодо наявності обгрунтованих підстав для стягнення боргу через невиконання позичальником зобов`язання з повернення позики.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду відповідають вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах ОСОБА_2 , колегія не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції та доадткове рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_2 без задоволення.

Оскільки суд апеляційної існтанції залишив без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_2 , понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляйної скарги на рішення суду не підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 .

Щодо заявлених вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ним у суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.

27.10.2023 ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву про стянення з ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн, понесених позивачем у зв`язку із переглядом апеляційним судом цієї справи за апеляційними скаргами відповідача.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, надання правничої допомоги ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції здійснювалося адвокатом Дем`янюкм В. П., який подав відзив на апеляційні скарги ОСОБА_2 , брав участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

На підтвердження витрат на правничу допомогу суду наданий ордер на надання правничої допомоги адвокатом Дем`янюкм В. П., договір про надання правової допомоги від 11.10.2023, акт виконаних робіт від 26.10.2023, банкіські виписки від 13.102023 та від 25.10.2023. За умовами договору про надання правничої допомоги сторони домовилися, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги згідно цього договору складає 2 000,00 грн. Адвкатом було надано правничу допомогу, що полягала у наданні консультації клієнту щодо правової позиції для складання відзиву на апеляційні скарги, підготовка та направлення відзиву на апеляційні скарги ОСОБА_2 .

Враховуючи критерії розумності розміру заявлених витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, колегія суддів доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 , подані представником ОСОБА_3 ,залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 рокузалишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , алреса: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 09 листопада 2023 року

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна