Постанова

від 20.07.2023 по справі 525/815/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 525/815/21 Номер провадження 22-ц/814/2757/23Головуючий у 1-й інстанції Прасол Я. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.

за участю секретаря: Андрейко Я. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2022 року у складі судді Прасол Я. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Великобагачанський комбікормовий завод», за участі третьої особи - ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні землею,

в с т а н о в и в:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до ПП «Великобагачанський комбікормовий завод», за участі третьої особи - ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні землею.

Позов мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки площею 3,6 га, кадастровий номер 5320255100:00:001:0245 та співвласником земельної ділянки площею 4,2 га, кадастровий номер 5320255100:00:002:0114, які розташовані на території Великобагачанської селищної ради.

При здійсненні виїзду на належні йому на праві власності земельні ділянки позивачем виявлено, що його земельні ділянки оброблені та засіяні відповідачем ПП «Великобагачанський комбікормовий завод».

За даним фактом незаконного заволодіння земельними ділянками він звернувся з відповідними заявами до відділення поліції № 3 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області та до Миргородської окружної прокуратури Полтавської області, проте такі звернення не дали жодного результату.

Вказував, що жодних договорів на передачу права користування земельними ділянками він не укладав, добровільно звільнити земельні ділянки відповідач відмовляється, тому позивач вимушений звертатися до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Посилаючись на викладене, просив суд зобов`язати відповідача ПП «Великобагачанський комбікормовий завод» звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, належні йому земельну ділянку кадастровий номер 5320255100:00:001:0245 та частину земельної ділянки кадастровий номер 5320255100:00:002:0114.

Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2022 року залучено до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, правонаступника ОСОБА_3 , співвласника земельної ділянки кадастровий номер 5320255100:00:002:0114 - ОСОБА_2 (а. с. 226, т. 1).

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач чинить та здійснює перешкоди позивачу у користуванні земельними ділянками, а земельні ділянки, що перебувають у власності позивача, є непридатними для використання за цільовим призначенням. Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту, оскільки у випадку самовільного зайняття земельної ділянки, що перебуває у власності позивача має бути поданий віндикаційний позов.

З таким рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неповне з`ясування обставин та не надання об`єктивної оцінки доказам, що мають юридичне значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що він є власником земельної ділянки площею 3,5999 га, кадастровий номер 5320255100:00:001:0245 та співвласником земельної ділянки площею 4,2 га кадастровий номер 5320255100:00:002:0114, що розташовані на території Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області та були самовільно зайняті та оброблені і засіяні відповідачем ПП «Великобагачанський комбікормовий завод».

Вказував, що за фактом протиправних дій відповідача він неодноразово звертався до правоохоронних органів, проте його порушене право відновлене не було.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 3,5999 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5320255100:00:001:0245, та 1/2 частина земельної ділянки площею 4,1997 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5320255100:00:002:0114, що розташовані на території Великобагачанської селищної ради Полтавської області (а. с. 7-8, 12-15, т. 1).

Згідно довідки Виконавчого комітету Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області № 1186 від 19.04.2021 та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформація про передачу в оренду спірних земельних ділянок та реєстрацію іншого речового права відсутня (а. с. 11-15, т. 1).

З відповіді Миргородської окружної прокуратури № 54-1491вих-21 від 14.05.2021 та відповідей Відділення поліції № 3 Миргородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Національної поліції України від 10.06.2021 № 19-АЗ/115/112/01-2021 та № 20-АЗ/115/112/01-2021 вбачається, що за результатами перевірки звернення позивача ОСОБА_1 щодо самовільного зайняття належних йому земельних ділянок встановлено, що спірні земельні ділянки у 2021 році обробив і засіяв ПП «Великобагачанський комбікормовий завод» (а. с. 10, 38, 39, т. 1).

Листом за вих. № 123 від 26.05.2021 ПП «Великобагачанський комбікормовий завод» на усний запит щодо використання земельних ділянок громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повідомило, що у 2012 році з метою ефективного використання землі ПП «Великобагачанський комбікормовий завод» та вказаними громадянами проведено обмін земельних ділянок, в результаті якого громадянам надано право використання трьох земельних ділянок, зокрема, кадастрові номери: 5320255100:00:003:0029 площею 3,70 га, 5320255100:00:003:0030 площею 3,756 га та 5320255100:00:003:0031 площею 3,7821 га, проте ОСОБА_1 самовільно зайняв і земельну ділянку кадастровий номер 5320255100:00:003:0032 площею 4,08 га. У 2020 році за згодою сторін домовлено, що протягом 2 сільськогосподарських років за самовільне зайняття земельної ділянки напротязі 8 років, ПП «Великобагачанський комбікормовий завод» буде використовувати три земельні ділянки вищевказаних громадян, але у 2021 році ними було проведено роботи по встановленню (відновленню) меж їх земельних ділянок, про що не було відомо підприємству. На час отриманням повідомлення про встановлення меж земельних ділянок 13.05.2021 земельні ділянки були оброблені, внесені міндобрива та засіяні с/г культурами, понесені значні затрати підприємством (а. с. 79, т. 1).

Згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області встановлено, що станом на 10.01.2022 відсутні обмеження щодо використання земельної ділянки кадастровий номер 5320255100:00:001:0245 та земельної ділянки кадастровий номер 5320255100:00:002:0114, встановлені та погоджені межі землекористування щодо даних земельних ділянок, встановлені межові знаки (а. с. 88-114, 115-145, т. 1).

Згідно приписів частини першої статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 41 Конституції України, статей 317, 319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до положень статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частиною другою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Такий захист здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також відшкодування заподіяних збитків.

Нормами статей 2, 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимоги і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції визнав неналежними та недостатніми доказами порушення прав позивача повідомлення ВП № 3 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області за результатами перевірки звернення щодо самовільного зайняття належних позивачу земельних ділянок, якою встановлено факт використання спірних земельних ділянок ПП «Великобагачанський комбікормовий завод».

Попри те, що компетентним правоохоронним органом надано одержану в ході перевірки відповідь ПП «Великобагачанський комбікормовий завод» за вих. № 123 від 26.05.2021, з якої вбачається, що спірні земельні ділянки використовуються відповідачем з 2020 року за усною домовленістю з позивачем, суд не взяв таку інформацію до уваги з посиланням на відсутність джерела наведених у повідомленні висновків ВП № 3 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, що не відповідає дійсності.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Вимоги щодо належності, допустимості та достатності доказів визначено статтями 77, 78, 80 ЦПК України.

Так, відповідно до частини четвертої статті 77, частини першої статті 78, частини першої статті 80 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування; суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша статті 77 ЦПК України).

Оскільки інформація ВП № 3 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, що ґрунтується на відповіді директора ПП «Великобагачанський комбікормовий завод» про використання цим підприємством земельних ділянок з кадастровими номерами 5320255100:00:001:0245 та 5320255100:00:002:0114, містить інформацію щодо предмета доказування та відповідає вимогам статті 95 ЦПК України щодо письмових доказів і дає змогу суду дійти висновку про наявність факту обмеження прав позивача внаслідок використання належних йому земельних ділянок відповідачем, тому відхилення таких доказів судом першої інстанції не відповідає нормам процесуального права.

Даючи оцінку вказаним доказам та правомірності використання відповідачем спірних земельних ділянок, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 ЗК України).

Стаття 211 ЗК України до порушень земельного законодавства відносить самовільне зайняття земельних ділянок (пункт «б» частини першої).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно частини першої статті 93, частини першої статті 102-1 ЗК України право оренди земельної ділянки та право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникають на підставі договору, який укладається між власником земельної ділянки та орендарем чи землекористувачем.

Право оренди та користування земельною ділянкою є речовими правами, похідними від права власності, та відповідно до статті 126 ЗК України, статті 4 Закону України 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підлягають державній реєстрації.

Статтею 125 ЗК встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що на належні позивачеві земельні ділянки інші речові права, крім права власності, не зареєстровані і факту укладення між сторонами договору щодо користування спірними земельними ділянками відповідачем з дотриманням установленої законом форми не доведено.

Таким чином відповідач незаконно використовує вказані земельні ділянки, чим порушує права позивача, як власника щодо користування та розпорядження своїм майном, що є підставою для захисту порушеного права власності позивача у обраний ним спосіб, який відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Оскільки земельні ділянки кадастровий номер 5320255100:00:001:0245 площею 3,5999 га та кадастровий номер 5320255100:00:002:0114 площею 4,2 га, що знаходяться на території Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області, не вибули із володіння позивача, що підтверджується записами про державну реєстрацію права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, висновки суду першої інстанції, що належним способом захисту майнових прав позивача є віндикаційний позов не ґрунтуються на нормах матеріального права та встановлених фактичних обставинах справи і є помилковими.

Предметом віндикаційного позову (стаття 387 ЦК України) є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов (стаття 391 ЦК України) - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду, що може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

На вказані відмінності неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у пунктах 37-39, 89 постанови від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18), пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження 14-208цс18), постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), що суд першої інстанції не врахував.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивача та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з постановленням по справі нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ПП «Великобагачанський комбікормовий завод» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

За правилами частин першої, одинадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем по справі сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 грн та апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн, а всього 2 270 грн, який покладається апеляційним судом на відповідача.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати Приватне підприємство «Великобагачанський комбікормовий завод» звільнити та привести до належного стану для використання за цільовим призначенням належні ОСОБА_1 земельні ділянки кадастровий номер 5320255100:00:001:0245 площею 3,5999 га та кадастровий номер 5320255100:00:002:0114 площею 4,2 га, що знаходяться на території Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області.

Стягнути з Приватного підприємства «Великобагачанський комбікормовий завод» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 2 270 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. Ю. Кузнєцова