Постанова

від 02.08.2023 по справі 915/1908/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/1908/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В.,

при секретарі судового засідання Колцун В.В.,

за участю представників:

від Управління комунального майна Миколаївської міської ради участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" Михайлов Г.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2022, прийняте суддею Ковалем С.М., м. Миколаїв, повний текст складено 26.10.2022,

у справі №915/1908/21

за позовом: Управління комунального майна Миколаївської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ"

про стягнення 228 218,56 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Управління комунального майна Миколаївської міської ради звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати у сумі 131742,55 грн та неустойку у сумі 96476,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності №7642 від 11.08.2015 в частині сплати орендних платежів за період 01.08.2020-20.09.2021, а також неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення договірних орендних відносин з Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради, безпідставно не здійснив своєчасне повернення останньому об`єкта оренди нежитлових приміщень загальною площею 468,20 кв.м, розташованих за адресою: м. Миколаїв, вул. Степова, 35, що в силу вимог законодавства є підставою для нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за час прострочення (07.04.2021-20.09.2021).

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 10.01.2022 відкрито провадження у справі №915/1908/21.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2022 у справі №915/1908/21 (суддя Коваль С.М.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" на користь Управління комунального майна Миколаївської міської ради заборгованість з орендної плати у сумі 131742,55 грн, неустойку в сумі 96476,01 грн та судовий збір в сумі 3423,32 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності №7642 від 11.08.2015 у зв`язку з невиконанням ним обов`язку щодо внесення орендної плати за час користування орендованим майном (01.08.2020-20.09.2021), а також факту несвоєчасного повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" майна, орендованого останнім на підставі вищенаведеного договору, який припинився внаслідок спливу строку його дії, що зумовило правомірність заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період 07.04.2021-20.09.2021.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2022 у справі №915/1908/21 скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що всупереч вимогам процесуального закону спір у даній справі було розглянуто місцевим господарським судом за відсутності відповідача, не повідомленого про існування цієї справи. Крім того, апелянт посилається на те, що строк дії договору оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності №7642 від 11.08.2015 сплив 11.08.2020, внаслідок чого після цієї дати у відповідача відсутній обов`язок сплачувати орендну плату за даним договором, а включення до розрахунку заборгованості суми орендної плати за вказаним договором за серпень місяць 2020 року є неправомірним, адже відповідний орендний платіж Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" було сплачено. Водночас, за твердженням скаржника, під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції безпідставно не було враховано добросовісність відповідача та обставини невиконання ним обов`язку щодо повернення нежитлових приміщень загальною площею 468,20 кв.м, розташованих за адресою: м. Миколаїв, вул. Степова, 35, а саме: відмову орендодавця та балансоутримувача від прийняття об`єкта оренди та від підписання відповідного акту приймання-передачі, вчинення останніми перешкод та не надання Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" доступу до зазначених приміщень.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 05.06.2023 (вх.№504/23/Д4 від 05.06.2023) Управління комунального майна Миколаївської міської ради просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2022 у справі №915/1908/21 без змін. Зокрема, позивач зауважує на тому, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу виступає достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами відправника (у даному випадку суду), тому доводи апелянта щодо його необізнаності про існування цієї судової справи є безпідставними. Позивач також наголошує на тому, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, натомість такою підставою згідно з чинним законодавством є виконання, проведене належним чином. Крім того, Управління комунального майна Миколаївської міської ради звертає увагу суду апеляційної інстанції на недоведеності доводів скаржника про ухилення орендодавця і балансоутримувача від прийняття об`єкта оренди та створення ними перешкод відповідачу (позбавлення останнього доступу до спірних приміщень).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 15.05.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 31.05.2023 призначено справу №915/1908/21 до розгляду на 28.06.2023 о 9:45.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2022 у справі №915/1908/21 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також у судовому засіданні у даній справі оголошено перерву до 10:30 год 02.08.2023.

У судовому засіданні 02.08.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" апеляційну скаргу підтримав, представник Управління комунального майна Миколаївської міської ради участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи, при цьому подав до суду письмову промову у судових дебатах б/н від 26.07.2023 (вх.№504/23/Д6 від 26.07.2023), в якій просив провести зазначене судове засідання за його відсутності.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, документи, додані Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" до апеляційної скарги, а саме: копії листів відповідача б/н від 25.06.2021 (з проектом акту приймання-передавання), б/н від 30.06.2021, №23/7 від 23.07.2021 та №18/08 від 18.08.2021 (два листа), як і документи, додані Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради до відзиву на апеляційну скаргу б/н від 05.06.2023 (вх.№504/23/Д4 від 05.06.2023), зокрема, копії листів позивача №16166/10.01-08/23-2 від 31.05.2023, №1100/10/01/08/21 від 30.07.2021, №1478/10/01/08/20 від 18.08.2020 і №1275/10/01/08/21 від 30.08.2021, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки сторонами взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи та врахування при апеляційному розгляді справи №915/1908/21 вищенаведених доказів, доданих ними до своїх процесуальних документів.

Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 11.08.2015 між територіальною громадою міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, від імені якої діяло Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, правонаступником якого є Управління комунального майна Миколаївської міської ради ("Орендодавець"), та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" ("Орендар") укладено договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності №7642 (далі договір №7642 від 11.08.2015), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно ("майно"), керуючись наказом Орендодавця (відповідно до Положення) №209/03 від 05.08.2015, нежитлові приміщення загальною площею 468,20 кв.м, розміщені за адресою: м. Миколаїв, вул. Степова, 35, що знаходяться на балансі Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба", а саме: приміщення №1-1 гараж-склад площею 420,2 кв.м; №1-2 склад площею 41,5 кв.м; №1-3 кімната охоронника площею 6,5 кв.м в літ. Г-1 (металевий ангар), вартість яких визначена згідно з висновками експерта і становить за експертною оцінкою 453690 грн. Майно передається в оренду з метою використання під виготовлення предметів ритуальної належності.

Згідно з пунктами 2.1-2.3 договору №7642 від 11.08.2015 Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

У разі розірвання договору, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства Орендаря останній повинен повернути Орендодавцеві орендоване приміщення в п`ятнадцятиденний термін з дня отримання заяви Орендодавця за актом приймання-передавання приміщення. У разі припинення або розірвання цього договору майно повертається Орендарем Орендодавцю за вартістю та у стані, не гіршому ніж отримувалось. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов`язок по складанню акту приймання-передавання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (пункти 2.4, 2.6-2.8 договору №7642 від 11.08.2015).

Відповідно до пунктів 3.1-3.4, 3.9 договору №7642 від 11.08.2015 орендна плата визначається на підставі Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, затвердженого рішенням міської ради №10/15 від 20.10.2011, і становить без ПДВ за перший місяць оренди 5819,08 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата Орендодавцеві щомісяця не пізніше 12-го числа місяця, наступного за звітним. У разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату за користування майном за час прострочення до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість з орендної плати в повному обсязі та відшкодувати збитки відповідно до чинного законодавства.

За умовами пунктів 5.2, 5.12 договору №7642 від 11.08.2015 Орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату, а у разі припинення або розірвання договору негайно повернути Орендодавцеві або підприємству, вказаному Орендодавцем, орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Пунктами 10.1, 10.5 договору №7642 від 11.08.2015 передбачено, що цей договір укладено строком на 5 років та діє з 11.08.2015 до 11.08.2020 включно. У разі закінчення строку дії договору останній продовжується шляхом укладання додаткової угоди за умови письмового звернення Орендаря відповідно до вимог Положення.

В силу пункту 10.7 договору №7642 від 11.08.2015 договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Додатком до договору №7642 від 11.08.2015 виступає розрахунок орендної плати.

На підставі акту приймання-передавання б/н від 11.08.2015, підписаного сторонами на виконання умов договору №7642 від 11.08.2015, відповідачеві були передано об`єкт оренди за вказаним договором.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2021 у справі №915/1206/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, відмовлено у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" до Управління комунального майна Миколаївської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору №7642 від 11.08.2015 щодо продовження строку дії цього договору оренди; задоволено зустрічний позов Управління комунального майна Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" про зобов`язання звільнити та повернути майно; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" звільнити та повернути нежитлові приміщення загальною площею 468,20 кв.м, розміщені за адресою: м. Миколаїв, вул. Степова, 35, а саме: приміщення №1-1 гараж-склад площею 420 кв.м, №1-2 склад площею 41,5 кв.м, №1-3 кімната охоронника площею 6,5 кв.м в літ. Г-1 (металевий ангар), шляхом передачі зазначеного приміщення Управлінню комунального майна Миколаївської міської ради за актом приймання-передавання; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" на користь Управління комунального майна Миколаївської міської ради судовий збір у сумі 2102 грн.

20.09.2021 між Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради ("Орендодавець"), Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" ("Орендар") та Комунальним підприємством Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба" ("Балансоутримувач") було підписано акт повернення об`єкта оренди за договором №7642 від 11.08.2015.

У матеріалах справи також містяться оформлений позивачем розрахунок заборгованості за договором №7642 від 11.08.2015, а також витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Управління комунального майна Миколаївської міської ради і Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" станом на 29.12.2021.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 131742,55 грн заборгованості з орендної плати за договором №7642 від 11.08.2015 за період 01.08.2020-20.09.2021 та 96476,01 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період 07.04.2021-20.09.2021.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту невиконання відповідачем обов`язку щодо внесення орендної плати за час користування орендованим майном (01.08.2020-20.09.2021) на підставі договору №7642 від 11.08.2015, а також факту несвоєчасного повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" майна, орендованого останнім на підставі вищенаведеного договору, який припинився внаслідок спливу строку його дії.

Південно-західний апеляційний господарський суд часткового погоджується з вищенаведеним висновком суду першої інстанції та вбачає підстави для скасування оскаржуваного рішення, адже останнє ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права з огляду на наступне.

Одним із доводів апеляційної скарги є твердження апелянта про те, що спір у даній справі було розглянуто місцевим господарським судом за відсутності відповідача, не повідомленого про існування цієї справи, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

З метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (частина перша статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань").

В силу пунктів 7, 9 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" державна реєстрація базується, зокрема, на принципах об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі, а також відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частини перша-третя статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань").

Відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованою адресою місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" значиться: Україна, 54029, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Шосейна, буд. 27/4, офіс 4.

Аналогічна адреса місцезнаходження відповідача також була вказана Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради безпосередньо у позовній заяві у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2022, зокрема, відкрито провадження у справі №915/1908/21, вирішено здійснювати розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

За умовами частин другої-четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Частинами п`ятою, шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин, беручи до уваги те, що ухвала Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2022 у справі №915/1908/21 постановлена поза межами судового засідання, відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 Господарського процесуального кодексу України вона повинна надсилатися учасникам судового процесу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З матеріалів справи вбачається, що копію вищенаведеної ухвали Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" було направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. Степова, 35, між тим остання повернулася на адресу місцевого господарського суду з проставленою на конверті позначкою "за закінченням терміну зберігання" (а.с.54-56).

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що у матеріалах справи наявні поштові реквізити відповідача у вигляді зареєстрованої адреси місцезнаходження останнього (54029, м. Миколаїв, вул. Шосейна, буд. 27/4, офіс 4), у зв`язку з чим у суду першої інстанції були відсутні підстави для направлення Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" процесуальних документів на адресу, за якою розміщений об`єкт оренди (54003, м. Миколаїв, вул. Степова, 35), тим більше, що позивач безпосередньо у позовній заяві зазначив про те, що товариство відповідача хоча й несвоєчасно, але повернуло орендовані приміщення орендодавцеві. Отже, відповідач об`єктивно не міг отримувати кореспонденцію, надіслану Господарським судом Миколаївської області на адресу приміщень, які були ним звільнені.

Крім того, відмітка "за закінченням терміну зберігання" не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, при цьому неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи судом першої інстанції позбавляє його можливості подати відзив на позовну заяву або пояснення по суті справи.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 29.03.2023 у справі №910/15336/20.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що Господарський суд Миколаївської області ухвалив оскаржуване рішення за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про існування даного провадження, що, в свою чергу, позбавило останнього можливості взяти участь у розгляді справі, у тому числі шляхом письмового викладення своєї правової позиції з наданням відповідних доказів на її обґрунтування.

Право бути належним чином повідомленим про судовий розгляд не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судочинства, яка включає основоположне право на змагальність процесу. Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді адже така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2018 у справі "Созонов та інші проти України" зазначено, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення у справі "Заводнік проти Словенії", заява №53723/13, пункт 70, від 21.05.2015).

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на викладене, ухвалення місцевим господарським судом рішення у даній справі за відсутності відповідача, не повідомленого про існування даної справи, в силу приписів процесуального закону є порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №7642 від 11.08.2015 є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини третьої статті 285, частин першої та четвертої статті 286 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Правові, економічні та організаційні відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", за умовами якого орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Отже, договір №7642 від 11.08.2015 став підставою виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Пунктом 10.1 договору №7642 від 11.08.2015 передбачено, що цей договір укладено строком на 5 років та діє з 11.08.2015 до 11.08.2020 включно.

За умовами частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії/події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З огляду на викладене, у даному спорі не підлягає доведенню встановлена рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2021 у справі №915/1206/20, яке набрало законної сили, обставина припинення договору №7642 від 11.08.2015 з 12.08.2020 внаслідок спливу строку, на який він був укладений.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що за змістом наведених вище норм чинного законодавства із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, такий договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Таким чином, договір найму (оренди) є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном протягом строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Натомість із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд зазначає, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Південно-західним апеляційним господарським судом враховується, що положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Саме такі правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зауважує на тому, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Суд апеляційної інстанції вбачає, що Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради заявлено до стягнення у даній справі 131742,55 грн заборгованості з орендної плати за договором №7642 від 11.08.2015, нарахованої за період 01.08.2020-20.09.2021, між тим колегія суддів зазначає про неправомірність нарахування відповідачеві орендної плати за продовження користування майном, орендованим на підставі вищенаведеного договору, після 11.08.2020 (дата припинення даного договору у зв`язку зі спливом строку його дії), у зв`язку з чим, беручи до уваги межі заявленого позивачем періоду, орендна плата підлягала нарахуванню виключно за період 01.08.2020-11.08.2020.

При цьому, як вбачається з поданого позивачем до місцевого господарського суду розрахунку заборгованості суми орендної плати за договором №7642 від 11.08.2015, відповідачем у повному обсязі було сплачено нараховану Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради суму орендної плати за серпень місяць 2020 року, внаслідок чого заборгованість за вказаний період у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" відсутня.

Таким чином, враховуючи неправомірність нарахування відповідачу орендної плати за період з 12.08.2020 по 20.09.2021 включно (тобто за період, коли договір №7642 від 11.08.2015 вже був припинений у зв`язку зі спливом строку його дії) та відсутність у останнього заборгованості з орендної плати за користування об`єктом оренди за період з 01.08.2020 по 11.08.2020 (включно), Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 131742,55 грн заборгованості з орендної плати.

В силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами першою, другою статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 у справі №910/13695/18.

За таких обставин, беручи до уваги те, що договір №7642 від 11.08.2015 припинив свою дію 11.08.2020, суд апеляційної інстанції вбачає, що в силу приписів частини першої статті 785 Цивільного кодексу України обов`язок повернути орендоване нерухоме майно виник у відповідача негайно з 12.08.2020, між тим нежитлові приміщення загальною площею 468,20 кв.м, розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Степова, 35, було повернуто позивачу лише 20.09.2021, про що свідчить відповідний акт повернення з оренди нерухомого майна б/н від 20.09.2021, який підписаний сторонами без зауважень.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на припинення між сторонами договірних орендних відносин, апеляційний господарський суд зауважує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" своєчасно не повернуло позивачеві орендоване майно за відсутності будь-яких правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, при цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відсутності його вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю спірного нерухомого майна комунальної форми власності, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов`язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а саме: покладення на нього обов`язку зі сплати неустойки, нарахованої за період 07.04.2021-20.09.2021.

Твердження апелянта про те, що несвоєчасне повернення спірних нежитлових приміщень зумовлене відмовою орендодавця та балансоутримувача від прийняття об`єкта оренди та від підписання відповідного акту приймання-передачі, а також вчиненням останніми перешкод і не наданням Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" доступу до зазначених приміщень, колегією суддів оцінюються критично, адже у матеріалах справи відсутні жодні докази, які б підтверджували вказані доводи, при цьому скаржником в суді апеляційної інстанції не було порушено питання про приєднання та врахування таких доказів, про поновлення строку на їх подання тощо, між тим в силу частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Перевіривши наданий позивачем до суду розрахунок неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за договором №7642 від 11.08.2015, апеляційний господарський суд вбачає, що вказаний розрахунок проведено правильно, що вказує на наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" на користь Управління комунального майна Миколаївської міської ради 96476,01 грн неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта оренди, нарахованої за період 07.04.2021-20.09.2021.

Водночас суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що доводів стосовно неправильності проведеного позивачем розрахунку неустойки апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2022 у справі №915/1908/21 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову (в частині позовних вимог про стягнення 96476,01 грн неустойки).

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволенню вказаних позову та скарги.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2022 у справі №915/1908/21 скасувати.

Позов Управління комунального майна Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" на користь Управління комунального майна Миколаївської міської ради 96476,01 грн неустойки та 1447,14 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління комунального майна Миколаївської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИТКОМ" 2964,21 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.08.2023.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук