Рішення

від 28.07.2023 по справі 752/17516/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/17516/22

Провадження №2/752/3127/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2023 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Дураєвої А.О.,

представника позивача Левицької О.Л. ,

представника відповідача Іванченка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами про поновлення на посаді, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Левицька Олена Лазарівна в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами (далі - КЛ «Феофанія») про поновлення на посаді, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що в період з 16.08.2011 по 01.06.2022 позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем.

01.06.2022 його було звільнено з роботи з посади лікаря-пульмонолога на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за відсутність на робочому місці без поважних причин з 07.03.2023 по 27.05.2023.

Звільнення було незаконним, оскільки з 20.02.2022 позивач хворів та перебував на лікарняному, а з 25.02.2022 по 29.05.2022 знаходився у Управлінні КОРД Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та за місцем розташування цього підрозділу проводив моніторинг стану здоров`я особового складу та лікування дихальних хвороб. Позивач перебував там, де найбільше потребувалась його допомога, як лікаря та учасника бойових дій.

Весь цей час він інформував свого безпосереднього керівника про те, де він знаходиться, проте його на робоче місце не викликали. В особистій переписці у месенджері Гук С.А. висловила своє позитивне ставлення до діяльності позивача у м. Вінниця, хоча на той час акти про відсутність на робочому місці вже складались. Фактично акти були складені 31.05.2022.

Після повернення в м. Київ 27.05.2022 він зателефонував до відділу кадрів і йому повідомили про необхідність прибути на роботу, що він і зробив 30.05.2022.

На роботі він перебував до 06.06.2022.

02.06.2022 він написав заяву про надання відпустки як учаснику бойових дій, проте тільки вранці 06.06.2022 його повідомили, що він був звільнений 01.06.2022, надали наказ на ознайомлення та видали трудову книжку, не провели повного розрахунку та не повідомили про нараховані суми при звільненні, що є порушенням ст. 47, ст.116 КЗпП України.

При цьому пояснень щодо причин відсутності на роботі у нього не вимагали, що є порушенням ст. 149 КЗпП України.

Сума, яка підлягає виплаті за час вимушеного прогулу за 132 дні становить 77015,40 грн.

Незаконне звільнення позивача є принизливим для нього, через це він зазнав моральних страждань, що виразилось у неможливості працювати на улюбленій роботі та рятувати життя, знайти іншу роботу через формулювання причини звільнення та порушення зв`язку з пацієнтами. Розмір моральної шкоди становить 50000 грн.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив:

поновити його на посаді лікаря-пульмонолога у Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами з дня звільнення;

стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Зазначив, що з 23.02.2022 по 04.03.2022 позивач перебував на лікарняному.

Про відсутність позивача на робочому місці свідчать акти від 24.05.2022, 25.05.2022, 27.05.2022. Відділу кадрів було надано доручення отримати пояснення ОСОБА_2 щодо відсутності на робочому місці в зазначені періоди.

01.06.2022, коли позивач з`явився на робочому місці, йому було запропоновано надати пояснення щодо відсутності на роботі, проте він відмовився, але в усному порядку пояснив, що був відсутній на роботі через запровадження в Україні воєнного стану та тимчасово перебував у м. Вінниця, де проживають його батьки і приїхати до м. Києва не мав можливості. З 25.02.2022 по кінець травня 2022 перебував в Управлінні КОРД Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, де виконував обов`язки лікаря як волонтер.

За таких обставин було прийнято рішення про звільнення позивача 01.06.2022. Цього ж дня він ознайомився з наказом про звільнення, та отримав трудову книжку, а бухгалтерією були нараховані усі виплати та відправлені до банківської установи.

При цьому відповідач за весь час відсутності на робочому місці не скористався правом отримати відпустку без збереження заробітної плати або призупинити трудовий договір, з питанням запровадження дистанційної форми роботи також не звертався.

Витрати відповідача на правову допомогу становлять 20800 грн.

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Разом з відзивом було подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача, який розпочався 01.07.2022 (рахуючи з дня отримання трудової книжки).

12.12.2022 судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

18.01.2023 судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

28.07.2023 судом постановлено ухвалу про відмову в призначенні судової почеркознавчої експертизи.

Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Левицька О.Л. підтримали заявлений позов, підтвердили доводи, наведені у позові.

Представник відповідач адвокат Іванченко В.А. заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що він товаришує з ОСОБА_2 на роботі. 30.05.2022 ОСОБА_2 прибув у лікарню та надав документи, що він у м. Винниця в підрозділі КОРД, про що йому повідомив позивач. 30.05.2022, 31.05.2022 позивач перебував на роботі. 02.06.2022 ОСОБА_2 зайшов до нього та повідомив, що завідувач відділенням не розподіляє на нього пацієнтів без пояснення причин. Він же порадив позивачу взяти відпустку як учаснику бойових дій. 03.06.2022 позивач знову заходив до нього у відділення.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 з 16.08.2011 по 01.06.2022 перебував в трудових відносинах з КЛ «Феофанія» та обіймав посаду лікаря-пульмонолога, що підтверджуються копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Згідно даних табелів обліку робочу часу за період з березня 2022 року по травень 2022 року ОСОБА_2 в період з 01.03.2022 по 31.05.2022 був відсутній а робочому місці.

Актами від 24.05.2022, 25.05.2022, 27.05.2022, складеними уповноваженими особами КЛ «Феофанія», встановлено відсутність ОСОБА_2 на робочому місці з 07.03.2022 по 27.05.2022.

Згідно з доповідною запискою керівника Центру респіраторної медицини та алергології Гук С. та заступника головного лікаря з медичних питань Сакун В. лікар-пульмонолог Центру респіраторної медицини та алергології ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці з 07.03.2022 по 27.05.2022.

01.06.2022 засвідчено відмову лікаря ОСОБА_2 надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці без поважних причин з 07.03.2022 по 27.05.2022, про що складено відповідний акт.

Наказом від 01.06.2022 №К-169 позивача 01.06.2022 було звільнено з роботи за прогул без поважних причин з 07.03.2022 по 27.05.2022.

05.04.2022 ОСОБА_2 був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки від 05.04.2022 №509-5000750718

Згідно з листами Управління КОРД Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 06.04.2022 та від 29.05.2022 ОСОБА_2 перебував з 25.02.2022 по 29.05.2022 в управлінні, де виконував функціональні обов`язки як лікар під час військового стану та волонтер.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 4 ч.1 ст.40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ст. 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (ч.1 ст. 147 КЗпП України).

Частиною 1 ст. 147-1 КЗпП України визначено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці (ч. 1ст. 148 КЗпП України).

Статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Частинами 1, 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Пунктом 1 Прикінцевих положень КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.11.2021 у справі №235/5659/20 (провадження N 61-10432св21) зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був звільнений з роботи 01.06.2022 за прогул, який тривав з 07.03.2022 по 27.05.2022.

Факт відсутності позивача на робочому місця в зазначеній період підтверджений актами від 24.05.2022, 25.05.2022, 27.05.2022, складеними уповноваженими особами КЛ «Феофанія».

Також відсутність позивача на робочому місці в цей період і перебування його в Управлінні КОРД Головного управління Національної поліції у Вінницькій області підтвердив свідок ОСОБА_4 .

Позивач не надав доказів того, що його відсутність на робочому місці в зазначений період мала місце з поважних причин.

Суд вважає, що перебування ОСОБА_2 з 25.02.2022 по 29.05.2022 в Управлінні КОРД Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, де він проводив моніторинг стану здоров`я особового складу та лікування дихальних хвороб, не є поважною причиною, яка виправдовує його відсутність на робочому місці в КЛ «Феофанія» впродовж спірного періоду.

Перед застосуванням до позивача заходів дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, йому було запропоновано подати письмові пояснення з приводу відсутності на робочому місці в зазначений період, проте позивач відмовився, що було зафіксовано актом від 01.06.2022.

При цьому суд враховує висновок, який міститься у постанові Верховного Суду 15.11.2021 по справі №212/9516/19, який зазначив, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Зазначене свідчить про дотримання відповідачем процедури звільнення позивача з роботи за прогул.

Доказів на підтвердження протилежного позивач не надав, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та має наслідком залишення їх без задоволення.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітного за час вимушеного прогулу, враховуючи приписи ст. 235 КЗпП України, ч.1 ст.188 ЦПК України, суд відзначає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залежить від задоволення позовної вимоги про поновлення на роботі (основної вимоги). Оскільки звільнення позивача було законним, то відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення коштів за час вимушеного прогулу, які є похідними від первісної вимоги.

Щодо вимог відповідача застосувати до позивача строки позовної давності, суд відзначає, що чинним КЗпП України врегульовано питання строків звернення до суду, а не строків позовної давності.

ОСОБА_2 трудову книжку отримав 01.06.2022, а звернувся до суду 30.11.2022 під час дії карантину, викликаного коронавірусною хворобою (COVID-19), а тому місячний строк для оскарження в суді звільнення, визначений ст. 233 КЗпП, є продовженим на строк такого карантину. Зазначене свідчить про те, що строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі позивачем не пропущений.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати за рахунок відповідача йому не відшкодовуються, оскільки суд відмовив в задоволенні позову. Решта судових витрат, від сплати яких позивач звільнений, слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 12 - 13, 76 - 81, 89, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354 - 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складено 02.08.2023.

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача: адвокат Левицька Олена Лазарівна, місцезнаходження: м. Київ, а/с 122.

Відповідач: Клінічна лікарня «Феофанія» Державного управління справами, місцезнаходження: м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 21, код ЄДРПОУ 05415792.

Представник відповідача: адвокат Іванченко Віталій Анатолійович, місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Суддя Ж. І. Кордюкова