Постанова

від 23.01.2024 по справі 752/17516/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №752/17516/22 Головуючий у суді І інстанції: Кордкова Ж.І.

провадження №22-ц/824/4210/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Олійника В.І.,

секретар судового засідання: Максимук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Левицької Олени Лазарівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами про поновлення на посаді, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року адвокат Левицька Олена Лазарівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами про поновлення на посаді, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що в період з 16.08.2011 року по 01.06.2022 року позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем.

01.06.2022 року його було звільнено з роботи з посади лікаря-пульмонолога на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за відсутність на робочому місці без поважних причин з 07.03.2023 року по 27.05.2023 року.

Звільнення було незаконним, оскільки з 20.02.2022 року позивач хворів та перебував на лікарняному, а з 25.02.2022 року по 29.05.2022 року знаходився у Управлінні КОРД Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та за місцем розташування цього підрозділу проводив моніторинг стану здоров`я особового складу та лікування дихальних хвороб. Позивач перебував там, де найбільше потребувалась його допомога, як лікаря та учасника бойових дій.

Весь цей час він інформував свого безпосереднього керівника про те, де він знаходиться, проте його на робоче місце не викликали. В особистій переписці у месенджері ОСОБА_2 висловила своє позитивне ставлення до діяльності позивача у м. Вінниця, хоча на той час акти про відсутність на робочому місці вже складались. Фактично акти були складені 31.05.2022 року.

Після повернення в м. Київ 27.05.2022 року позивач зателефонував до відділу кадрів і йому повідомили про необхідність прибути на роботу, що він і зробив 30.05.2022 року.

На роботі позивач перебував до 06.06.2022 року.

02.06.2022 року він написав заяву про надання відпустки як учаснику бойових дій, проте тільки вранці 06.06.2022 року його повідомили, що він був звільнений 01.06.2022 року, надали наказ на ознайомлення та видали трудову книжку, не провели повного розрахунку та не повідомили про нараховані суми при звільненні, що є порушенням ст. 47, ст.116 КЗпП України.

При цьому пояснень щодо причин відсутності на роботі у нього не вимагали, що є порушенням ст. 149 КЗпП України.

Сума, яка підлягає виплаті за час вимушеного прогулу за 132 дні становить 77015,40 грн.

Незаконне звільнення позивача є принизливим для нього, через це він зазнав моральних страждань, що виразилось у неможливості працювати на улюбленій роботі та рятувати життя, знайти іншу роботу через формулювання причини звільнення та порушення зв`язку з пацієнтами. Розмір моральної шкоди становить 50000 грн.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд: поновити його на посаді лікаря-пульмонолога у Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами з дня звільнення; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 липня 2023 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Левицька Олена Лазарівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також просила стягнути з відповідача судові витрати.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції посилався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.11.2021 у справі №235/5659/20 (провадження № 61-10432св21), разом з тим не надав належної правової оцінки поважності причин відсутності позивача на робочому місці.

Вказувала, що в період початку повномаштабного вторгнення з 25 лютого 2023 року, позивач знаходився в управлінні «Корпус оперативно-раптової дії» Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. За місцем розташування вказаного підрозділу позивач щоденно проводив моніторінг стану здоров`я особового складу та лікування хвороб дихальних шляхів.

Через військові дії навколо м. Києва позивач повернутися не міг так як це було небезпечно. Крім того, на той момент відповідач цивільних пацієнтів не приймав, тому в його присутності не було необхідності.

Зазначила, що позивач є лікарем загальної медицини, а поранені, які надходили вимагали лише хірургічного втручання, яке позивач надавати не міг, тому як свідомий громадянин він знаходився там де від нього була користь.

Вважає, що обставини, що виникли є поважними та їх необхідно вважати такими.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилалась на те, що позивачу телефоном керівництво дозволило не виходити на робоче місце, до розпорядження. Як тільки його запросили повернутися, він повернувся та 29 травня 2022 року вийшов на робоче місце. Про жодні складені на нього акти йому повідомлено не було, про звільнення він дізнався лише 06 червня 2022 року, тоді його ознайомили з Наказом та видали трудову книжку.

Крім того, звернула увагу суду апеляційної інстанції на те, 02 червня 2022 року позивач подав через канцелярію та зареєстрував там заяву на відпустку, але суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не врахував, те, що, якщо б позивач був звільнений 01 червня 2022 року, то канцелярія, навряд чи зареєструвала б заяву сторонньої особи. Цьому факту не було надано належної правової оцінки цим доказам, що суперечить вимогам ст.89 ЦПК України.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги також вказувала на те, що відповідачем було порушено порядок накладання стягнення, тобто позивача звільнили з порушенням законодавства. Зокрема зазначила, що пояснень про причини відсутності на роботі керівництво відповідача з позивача не вимагало, тобто стягнення було накладено з порушенням порядку накладання стягнення встановленого ст. 149 КЗпП України. Акт про відмову у наданні пояснень позивачем був наданий відповідачем лише у відзиві на позовну заяву, до цього про його існування позивачу було невідомо.

Крім того зазначила, що позивач є членом профспілкового комітету, його рішення щодо звільнення Відповідач також не отримував.

Доводи апеляційної скарги зокрема обгрунтовані тим, що з метою встановлення справжності підпису та запису у журналі реєстрації видачі трудових книжок позивач подав клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, але ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28 липня 2023 року у призначенні експертизи було відмовлено. Тому скаржник вважає, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини справи, що мають суттєве значення для її розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач не надав доказів того, що його відсутність на робочому місці в період з 07.03.2022 року по 27.05.2022 року мала місце з поважних причин.

Суд першої інстанції вважав, що перебування ОСОБА_1 з 25.02.2022 року по 29.05.2022 року в Управлінні КОРД Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, де він проводив моніторинг стану здоров`я особового складу та лікування дихальних хвороб, не є поважною причиною, яка виправдовує його відсутність на робочому місці в КЛ «Феофанія» впродовж спірного періоду.

Суд першої інстанції врахував, що перед застосуванням до позивача заходів дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, йому було запропоновано подати письмові пояснення з приводу відсутності на робочому місці в зазначений період, проте позивач відмовився, що було зафіксовано актом від 01.06.2022 року. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку про дотримання відповідачем процедури звільнення позивача з роботи за прогул.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітного за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залежить від задоволення позовної вимоги про поновлення на роботі (основної вимоги). Оскільки суд першої інстанції дійшов до висновку про те, звільнення позивача було законним, тому вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення коштів за час вимушеного прогулу, які є похідними від первісної вимоги.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену трудовим договором, який є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівників від роботи у зв`язку з тимчасовою працездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Статтею 233 КЗпП України передбачена можливість працівника звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах про звільнення-в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок тощо.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану», Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України №133/2022 від 14.03.2022«Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX,Указу Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженимЗаконом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, а такожУказу Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022«Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженогоЗаконом України № 2263-IX від 22.05.2022у зв`язку з воєнною агресією російської федерації проти України запроваджено воєнний стан.

Відповідно до роз`яснень Державної служби з питань праці від 3 березня 2022 року «Щодо відносин працівників і роботодавців у період воєнного стану», під час дії воєнного стану в Україні не рекомендовано звільняти працівників за прогул згідно із п. 4ст. 40 КЗпП України до моменту стабілізації ситуації у країні, оскільки під час звільнення працівника, який не з`являється на роботі, не виходить на зв`язок і не надає пояснень щодо причин своєї відсутності, роботодавцю необхідно в обов`язковому порядку дотриматися процедури, передбаченої трудовим законодавством, тобто від працівника слід отримати письмове пояснення.

Згідно роз`яснень Мінекономіки, відсутність на роботі працівника саме у зв`язку із бойовими діями не може бути кваліфіковано як прогул без поважних причин, тому для з`ясування причин відсутності працівника на роботі слід отримати від нього пояснення, однак за наявності відповідних підстав у роботодавця залишається можливість для застосування до працівника положень п. 4ст. 40 КЗпП.

У постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 568/487/22 (провадження № 61-11728св22) викладено наступні правові висновки.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 22.08.2011 року по 01.06.2022 року перебував в трудових відносинах з Клінічною лікарнею «Феофанія» та обіймав посаду лікаря-пульмонолога, що підтверджуються копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 7-10).

Актом від 24.05.2022 року, складеними уповноваженими особами КЛ «Феофанія», встановлено відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 07.03.2022 року по 24.05.2022 року (а.с. 11).

Актом від 25.05.2022 року складеними уповноваженими особами КЛ «Феофанія», встановлено відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 25.05.2022 року (а.с. 12).

Актом від 27.05.2022 року складеними уповноваженими особами КЛ «Феофанія», встановлено відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 26.05.2022 року по 27.05.2022 року (а.с. 13).

Згідно з доповідною запискою керівника Центру респіраторної медицини та алергології Гук С. та заступника головного лікаря з медичних питань Сакун В. лікар-пульмонолог Центру респіраторної медицини та алергології ОСОБА_4 був відсутній на робочому місці з 07.03.2022 року по 27.05.2022 року (а.с. 14).

05.04.2022 року ОСОБА_1 був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки від 05.04.2022 року №509-5000750718 (а.с. 15).

Встановлено, що в матеріалах справи містяться листи Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Управління «Корпус оперативно-раптової дії» від 06.04.2022 року та 29.05.2022 року адресовані на ім`я головному лікарю КЛ «Феофанія» Державного управління справами Ігорю Семеніву, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 , у зв`язку з тимчасовим перебуванням у м. Вінниця, на час запровадження воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року (Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022) та фізичною неможливістю виїхати з місця перебування, знаходився з 25 лютого 2022 року по 29 травня 2022 року в управлінні «Корпус оперативно-раптової дії» Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, де професійно виконував функціональні обов`язки, як лікар під час військового стану та як волонтер. За місцем розташування вказаного підрозділу лікар ОСОБА_3 щоденно проводив моніторинг стану здоров`я особового складу та лікування хвороб дихальних шляхів. Також ним було організовано: медичну структуру жовтої зони, за рахунок волонтерської діяльності із максимальним забезпеченням медикаментів, військово-медичного обладнання, спорядження та амуніції; особовому складу щоденно проводились теоритичні, практичні навчання, тренінги з тактичної медицини TCCC (TacticalCombatCasualtuCare). (а.с. 16-17).

Також встановлено, що в матеріалах справи міститься подяка висловлена ОСОБА_1 лікарю-пульмонологу Центру респіраторної медицини та алергології КЛ «Феофанія» ДУС від Управління «Корпус оперативно-раптової дії» Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (а.с. 21).

Відповідно до довідки про доходи, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з грудня 2021 року по червень 2022 року становить 85 317,61 грн (а.с. 23).

Відповідно до акту від 01.06.2022 року про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення причин відсутності на робочому місці вбачається, що 01.06.2022 року ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надання письмових пояснень щодо відсутності на робочому місці в період з 07.03.2022 року по 27.05.2022 року. ОСОБА_1 усно повідомив, що у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану, він тимчасово перебував у м. Вінниця де проживають його батьки, і приїхати в Київ, не мав можливості. З 25.02.2022 року по кінець травня 2022 року знаходився на території Управління «Корпус оперативно-раптової дії» і виконував обов`язки лікаря як волонтера, про що надав відповідний лист. Надати письмові пояснення відмовився, не аргументуючи причину відмови (а.с. 71).

Відповідно до даних табелів обліку робочу часу за період з березня 2022 року по травень 2022 року ОСОБА_1 в період з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року був відсутній на робочому місці (а.с. 74-78).

Наказом від 01.06.2022 року №К-169 позивача 01.06.2022 року було звільнено з роботи за прогул без поважних причин з 07.03.2022 року по 27.05.2022 року (а.с. 6).

В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_1 на ім`я Головного лікаря КЛ «Феофанія» ДУС І.П. Семеніву від 02.06.2022 року, в якій позивач просив надати йому додатково оплачувану відпустку на 14 календарних днів з 02 червня 2022 року по 16 червня 2022 року, як учасника бойових дій (посвідчення НОМЕР_2 ). Судом апеляційної інстанції встановлено, що на вказаній заяві міститься резолюція «відпустка не можлива так як ОСОБА_1 звільнений з роботи за прогул» (а.с. 24).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач заяв про надання йому відпустки без збереження заробітної плати або з збереженням заробітної плати відповідачу не писав, зазначену обставину сторони визнали в суді апеляційної інстанції.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що активні бойові дії в межах м. Києва та Київської області проходили протягом кінця лютого та березня 2022 року. Станом на 01 квітня 2022 року бої велися лише за передмістя Києва. Зазначена обставина є загально відомою та доведенню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції вважає, що у позивача були відсутні поважні причини не виходу на роботу у травні 2022 року, з урахуванням відсутності заяв про надання відпустки.

Також суд апеляційної інстанції вважає, що установа якій працював позивач відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, і знаходження на робочому місці та праця позивача є стратегічного важливими для суспільства та населення особливо у військовий час. Тому суд апеляційної інстанції вважає, що перебування в травні місця в іншому місті України, навіть здійснюючи волонтерську допомогу, не є поважною причиною для відсутності на роботі.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, вірно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, правильно встановив обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не встановив порушення роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що через військові дії навколо м. Києва позивач не міг повернутись, так як це було небезпечно, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)з подальшими змінами, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75, не було місто Київ.

Доводи апеляційної скарги про те, що на період відсутності позивача, відповідач цивільних пацієнтів не приймав, тому в його присутності не було необхідності, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач - Клінічна лікарня «Феофанія» Державного управлінням справами призупиняла свою діяльність. Тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач перебуваючи на посаді лікаря-пульмонолога мав виконувати покладені на нього посадові обов`язки на робочому місці.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем порушено порядок накладення стягнення, зокрема те, що позивач не отримував рішення профспілкового комітету щодо звільнення, суд апеляційної інстанції відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач є членом профспілкового комітету.

З огляду на викладене, згода профспілкового комітету Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами на звільнення з роботи позивача відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не потрібна.

Доводи апеляційної скарги про те, з 25.02.2022 року позивач знаходився в управлінні «Корпус оперативно-раптової дії» Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, де щоденно проводив моніторинг стану здоров`я особового складу та лікування хвороб дихальних шляхів, суд апеляційної інстанції відхиляє та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що перебування ОСОБА_1 з 25.02.2022 року по 29.05.2022 року в Управлінні КОРД Головного управління Національної поліції у Вінницькій області не є поважною причиною, яка виправдовує його відсутність на робочому місці в Клінічній лікарні «Феофанія» Державного управління справами, адже відповідач відноситься до об`єктів критичної інфраструктури.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не скористався правом призупинення трудового договору, не звертався з заявою про відпустку без збереження заробітної плати.

Доводи апеляційної скарги про те, що 02 червня 2022 року позивач подав через канцелярію підприємства та зареєстрував там заяву на відпустку, але суд першої інстанції не врахував те, що якщо б позивач був звільнений 01 червня 2022 року, то канцелярія підприємства навряд чи зареєструвала б вказану заяву, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки у канцелярії підприємства відсутні підстави не приймати заяви.

Щодо заявленого клопотання апелянтом клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, стосовно того чи належить підпис у журналі видачі трудових книжок ОСОБА_1 , а також чи виконаний запис дати у журналі видачі трудових книжок особисто ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для заявленого клопотання. оскільки питання щодо конкретної дати отримання трудової книжки ОСОБА_1 не впливає на предмет позову щодо правомірності звільнення позивача.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що трудове право позивача не було порушено відповідачем.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення п. 4 ч. 1 ст. 40, ст. 140, ч. 1 ст.147 КЗпП України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Левицької Олени Лазарівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «29» січня 2024 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді Д.Р. Гаращенко

В.І. Олійник