Ухвала

від 04.08.2023 по справі 755/3125/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/3125/23

Провадження №: 1-кс/755/2294/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 вивчивши матеріали за клопотанням адвоката ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування арешту з майна у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 грудня 2022 року за № 42022102040000124, установив:

у провадження суду 03 серпня 2023 року надійшло дане клопотання про скасування, у порядку ст. 174 КПК України, арешту з майна, а саме земельної ділянки та будинку, які накладено згідно ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року у справі № 755/3125/23.

Згідно зі ст. 35 КПК України, автоматизованою системою документообігу суду було визначено слідчу суддю ОСОБА_1 та передано матеріали 04 серпня 2023 року.

Слідчий суддя перевіривши виконання вимог ст. 174 КПК України за клопотанням, приходить до наступного.

Статтею 64-2 КПК України передбачено, що третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.

Частиною 1 статті 174 КПК України визначено коло осіб, які мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, а саме: підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Тобто, тільки особи указані в ст. 64-2, 174 КПК мають можливість звернутися з клопотанням про скасування арешту з майна з урахуванням того, що згідно вимог ст. 22, 26 КПК вказані обставини підлягають підтвердженню учасником кримінального провадження шляхом подання відповідних документів або їх копій.

Тим самим, обов`язок доведення свого процесуального статусу лежить на особі, що звертається до суду в силу положень ст. 22 КПК України (див. з цього питання позицію КАС викладену в ухвалах від 10.12.2022 у справі № 755/18555/20, від 15.08.2022 у справі № 755/18627/21, де суд апеляційної інстанції вказав, що наявність чи відсутність права подавати скаргу (звернення) є складовою відповідного процесуального статусу відповідного учасника кримінального провадження, у зв`язку з цим, для того щоб встановити чи має особа це право слідчий суддя має встановити процесуальний статус цієї особи на підставі доданих до скарги (звернення) документів).

Із цього клопотання убачається, що воно подане і підписане адвокатом як представником ОСОБА_3 , як власника майна.

Те, що ОСОБА_3 являється імовірним власником майна заявник не підтверджується документами доданими до клопотання, котре подане у порядку ст. 174 КПК.

З урахуванням того, що в ст. 16 КПК ідеться про позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження.

В той же час, право власності - це система правових норм, які регулюють відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном його власником.

Стаття 316 Цивільного кодексу України (далі ЦК) визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону з власної волі, незалежно від волі інших осіб.

В об`єктивному значенні право власності - це право суб`єкта володіти, користуватися та розпоряджатися належними йому матеріальними благами на власний розсуд у межах закону.

У суб`єктивному значенні право власності - це система правових норм, які закріплюють належність матеріальних благ визначеним суб`єктом, й регулюють володіння, користування та розпорядження ними, а також захист компетентності власника.

Зміст права власності складається з компетентності власника щодо володіння, користування та розпорядження певною річчю (ст. 317 ЦК України).

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, а тому Суд при застосуванні норми - ст. 174 КПК, ст. 16 КПК, повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа, яка подала в даному порядку звернення набула право власності на майно, котре просить повернути та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному КПК.

В цій ситуації установлено, що арешт мав місце, позаяк йдеться про самовільне зайняття земельної ділянки при відсутності на те дозвільних документів, а саме в судовому рішенні зазначено таке: […невстановлена особа, ймовірно ОСОБА_3 , при відсутності відповідного рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки, без реєстрації у встановленому законом порядку документів, які б надавали право на виконання будівельних робіт, самовільно зайняв земельну ділянку лісогосподарського призначення орієнтовною площею 0,12 га, де самовільно побудував будівлі та споруди. У подальшому, з метою створення видимості здійснення будівельних робіт у законний спосіб та прикриття факту самовільного будівництва, ОСОБА_3 замовив, а в подальшому, використав завідомо підроблений технічний паспорт на самовільно збудовані будівлі та споруди для реєстрації в Державного реєстрі речових прав відповідного права власності. Зокрема, 25 січня 2022 року, на замовлення ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 складено технічний паспорт № ТІ01: НОМЕР_1 на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Безпосередній виконавець робіт ОСОБА_5 (АЕ 004815). Також, встановлено, що самовільно зайнята, ймовірно ОСОБА_3 , земельна ділянка, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, лісогосподарського призначення. Згідно технічного паспорту та витягу з Реєстру будівельної діяльності документи на право проведення будівельних робіт не видавались, обрана власником будинку поштова адреса: АДРЕСА_1 , у встановленому законом порядку не присвоювалась, роком завершення будівництва, вказано 1991 рік. Відповідно до інформації КП «Дарницьке лісопаркове господарство», на вказаній ділянці будинки та споруди, як до 1990 року та і до 2005 року не будувались та не демонтувались. Вказана ділянка з 1956 року по даний час є частиною земель лісогосподарського призначення, які перебувають на обліку КП «Дарницьке лісопаркове господарство» та для інших потреб не вилучались. Таким чином, на замовлення ОСОБА_3 був складений технічний паспорт на житловий будинок з внесенням до нього відомостей щодо дати закінчення будівництва, яка не відповідає дійсності. Крім того, до дати реєстрації речового права, ОСОБА_6 не отримано рішень уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування щодо присвоєння адреси будинку - АДРЕСА_1 . Незважаючи на викладене, у порушення пунктів 77 - 80 "Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого ПКМ України від 25.12.15 року № 1127, 01 лютого 2022 року за результатом розгляду заяви ОСОБА_3 , приватним нотаріусом ОСОБА_7 здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок загальною площею 28,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно відомостей Державного реєстру речових прав, підставою для реєстрації за ОСОБА_3 речового права на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2575962880000) слугували наведені вище технічний паспорт ТІ01: НОМЕР_1 від 28.01.22 року та довідка ФОП ОСОБА_4 15/22/1 від 25.01.22 та 15/22 від 25.01.22 року …].

До скарги (згідно додатків вказаних самим автором скарги) на підтвердження факту володіння надано такі докази: документи на представництво, ухвалу про арешт майна (з якої витікає, що у ній ОСОБА_3 , як власник майна, узагалі не згадується), копія обвинувального акту та вироку у межах іншого провадження (вирок ухвалено у відношенні ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 197-1, ч. 4 ст. 358 КК України щодо ділянки питання про скасування арешту з якої йдеться нині).

Тим самим, з доданих до звернення матеріалів, на перекоання слідчого судді, не слідує факт права власності особи в інтересах якої подано клопотання у відношенні майна, з якого у зверненні порушується питання скасування арешту.

Як наслідок, у цій справі заявником, в розрізі ст. 64-2, 174 КПК, не підтверджено свої повноваження як представника власника майна/володільця (особи, котра має статус третьої особи) на участь у кримінальному провадженні, з огляду на що, слідчий суддя вважає за необхідне, з урахуванням норм ч. 6 ст. 9 КПК України, яка регламентує, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, беручи до уваги положення ст. 7, ч. 2 ст. 8, ч. 5 і ч. 6 ст. 9 КПК України, клопотання повернути заявнику.

Позаяк, схожим за своєю суттю є положення ч. 2 ст. 304 КПК України, адже згідно п. 1 ч. 2 ст. 304 КПК України, скарга повертається, якщо вона подана особою, яка не має права її подавати.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 вказала, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві. Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

При цьому, повернення клопотання не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

З цих підстав та керуючись ст. 64-2, 174, 369-372, 376, 395 КПК України, Суд постановив:

клопотання про скасування арешту майна, повернути особі, яка його подала.

Копію ухвали про повернення клопотання надіслати особі, яка його подала.

Повернення клопотання не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Ухвала, яка набрала законної сили в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним Кодексом України, є обов`язковою і підлягає безумовному виконанню на всій території України.

Слідча суддя ОСОБА_1