Ухвала

від 02.08.2023 по справі 27/93/09-28/212/09-27/176/09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

02.08.2023 Справа № 27/93/09-28/212/09-27/176/09

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова С.С. при секретарі судового засіданні Вака В.С., розглянувши скаргу Державного агентства резерву України на дії Державної виконавчої служби у справі № 27/93/09-28/2121/09-27/176/09

за позовом: Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ

до Казенного підприємства Запорізький титано - магнієвий комбінат, м. Запоріжжя

про стягнення 13 130 189 грн 14 коп. штрафу та 759 756 грн 34 коп. суми пені

особа, дії якої окаржуються: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України державний виконавець Савка Л.О., м. Київ

за участю представників сторін та учасників судового процесу:

заявник: Михайлець О.В.,дов. № 758/0/4-23 від 03.03.2023 (в режимі відеоконференції)

представник відповідача : не з`явився

представник виконавчої служби: Лісняк І.Ю., довіреність №35894/20.6/22-23 від 23.03.2023

У С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.12.2009 р. позовні вимоги позивача у справі № 27/93/09-28/212/09-27/176/09 задоволено частково. З Казенного підприємства Запорізький титано-магнієвий комбінат в доход Державного бюджету стягнуто пеню в розмірі 759 756 грн 34 коп., 759 грн 75 коп. державного мита та 12 грн 90 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

17.11.2010 на виконання рішення господарського суду Запорізької області від 18.12.2009 р. видано відповідний наказ.

30.06.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла скарга Державного агентства резерву України. Заявник просить суд:

- скасувати постанову ВП № 23831634 від 09.05.2023 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області № 27/93/09-28/212/09-27/176/09 від 17.11.2010, як таку що не відповідає чинному законодавству України;

- визнати дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України незаконними;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області № 27/93/09-28/212/09-27/176/09 від 17.11.2010.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.06.2023, скаргу передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 03.07.2023 призначено розгляд скарги на 13.07.2023.

Ухвалою суду від 13.07.23 відкладено судове засідання з розгляду скарги на 02.08.2023.

Представник відповідача в судове засідання 02.08.2023 не прибув, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник заявника в судовому засіданні 02.08.2023 підтримав вимоги, викладені у скарзі, просив суд скаргу задовольнити.

Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби в судовому засіданні 02.08.2023 заперечив проти задоволення скарги, просив суд відмовити в її задоволенні, на підставах, викладених в запереченнях на скаргу, які подано до суду 12.07.2023.

Розглянувши матеріали скарги, встановивши всі наявні обставини, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.12.2009 у справі № 27/93/09-28/212/09-27/176/09 частково задоволено позовні вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву та, зокрема, стягнуто з Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» в доход Державного бюджету на реєстраційний рахунок Державного комітету України з державного матеріального пеню в розмірі 759 756 грн. 34 коп.

17.11.2010 на виконання рішення суду видано відповідний наказ про примусове стягнення.

Постановою від 25.01.2011 старшим державним виконавцем Заводського ВДВС Запорізького МУЮ Потаповою К.І. відкрито виконавче провадження №23831634 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 17.11.2010 №27/93/09-28/212/09-27/176/09.

Ухвалою суду від 24.12.2014 залишено без задоволення заяву відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу суду № 27/93/09-28/212/09-27/176/09 виданого 17.11.2010 р. , а саме: Державного (Казеного) підприємства Запорізький титано-магнієвий комбінат його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізький титано-магнієвий комбінат. Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, суд виходив з того, що станом на 24.12.2014 Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» є діючим підприємством, його діяльність не припинено, приєднання не є завершеним, що підтверджується відсутністю на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру інформації про реєстрацію припинення даної юридичної особи.

Постановою від 11.02.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімовою А.Н. прийнято до виконання виконавче провадження №23831634 з примусового виконання наказу № 27/93/09-28/212/09-27/176/09 від 17.11.2010 в рамках зведеного виконавчого провадження № 39950057 щодо боржника.

Постановою від 09.05.2023 виконавче провадження з примусового виконання наказу № 27/93/09-28/212/09-27/176/09 від 17.11.2010 закінчено з тієї підстави, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державне (Казенне) підприємство «Запорізхький титано-магнієвий комбінат» - боржник та Державний комітет України з державного матеріального резерву стягував припинено. Станом на день винесення даної постанови до відділу не надходили заяви сторін виконавчого провадження щодо звернення до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Згідно зі ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

У відповідності до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно до статті 18 ГПК України передбачено обов`язковість судових рішень. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Не погодившись з винесеною державним виконавцем постановою від 09.05.2023 про закінчення виконавчого провадження, Державне агентство резерву України звернулося до суду з відповідною скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савки Л.О. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається, зокрема, на те, що Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України також здійснюється виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду м. Києва № 908/2878/13 від 05.02.2015 щодо стягнення на користь Держрезерву 39 490 567,43 грн заборгованості з того ж самого боржника. Державним виконавцем Савкою Л. О. під час виконавчого провадження замінено сторони їх правонаступниками, а також постановою від 09.12.2020 ВП № 49322376 зупинено вчинення виконавчих дії, оскільки боржника розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 № 1475-р включено до переліку об`єктів приватизації державної власності. Отже задоволена вимога щодо стягнення заборгованості у сумі 759 756,34 грн залишилась без забезпечення належного виконання, що сприяє нанесенню збитків державі в особі Держрезерву в особливо великих розмірах.

Заперечуючи проти доводів Державного агентства резерву України, орган виконання посилається, зокрема на те, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне (Казенне) підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» - боржник (код ЄДРПОУ 00194731) та Державний комітет України з державного матеріального резерву - стягувач (код ЄДРПОУ 00034016) припинено. Частиною 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони пі правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Станом на сьогодні, до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС не надходили заяви сторін виконавчого провадження щодо звернення до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Ухвали про заміну сторони в матеріалах виконавчого провадження також відсутні.

Відповідно до частині 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження".

Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця.

У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, і згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.97р.).

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.97 р.; у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002 р.; у справі "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003 р.).

У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) Європейський Суд з прав людини наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі Фуклєв проти України (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

У справі «Бурдов проти Росії» Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; обов`язковості виконання рішень; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (ч. 1 статті 4 Закону України Про виконавче провадження).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обов`язок іх доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 74, 76 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Статтею 18 ГПК України передбачено обов`язковість судових рішень. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про те, що дії державного виконавця при винесенні постанови від 09.05.2023 у виконавчому провадженні № 23831634 прямо порушують чинне законодавство України, в першу чергу Закон України «Про виконавче провадження», сприяють нанесенню державі збитків в особливо великих розмірах та впливають на економічну безпеку та оборонний потенціал держави, зокрема послаблюється здатність протистояти впливу внутрішніх і зовнішніх загроз, а відтак скарга Державного агентства резерву України підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 232, 234, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу Державного агентства резерву України задовольнити.

Визнати дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України незаконними.

Скасувати постанову ВП № 23831634 від 09.05.2023 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області № 27/93/09-28/212/09-27/176/09 від 17.11.2010, як таку що не відповідає чинному законодавству України.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області № 27/93/09-28/212/09-27/176/09 від 17.11.2010.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Повний текст ухвали складено та підписано 07.08.2023.

Повний текст ухвали буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова