ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 926/3103/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркєт-Сервіс»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 (колегія суддів: Кордюк Г. Т. - головуючий, Кравчук Н. М., Плотніцький Б. Д.,) та рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.02.2023 (суддя Тинок О. С.)
за позовом першого заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької обласної ради
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркєт-Сервіс»,
2. Обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецька обласна клінічна лікарня»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство «Чернівецький обласний перинатальний центр»,
про визнання недійсним договору, припинення права користування та повернення земельної ділянки,
за участю: прокурора Шапка І.М. (посвідчення),
ВСТАНОВИВ:
1 Короткий зміст позовних вимог
1.1 Перший заступник керівника Чернівецької обласної прокуратури (далі - прокурор), звернувшись з позовом в інтересах держави в особі Чернівецької обласної ради (далі - Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркєт-Сервіс» (далі - Товариство; відповідач 1) та (з урахуванням заяви про залучення співвідповідача) Обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецька обласна клінічна лікарня» (далі - Лікарня; відповідач 2), просив: визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 16.08.2019, укладений між Лікарнею та Товариством (далі - Договір), відносно частини земельної ділянки площею 0,0567 га, що входить до земельної ділянки площею 0,8428 га за кадастровим номером 7310136600:03:001:0019 по вул. Буковинська, 1-А у м. Чернівці (далі - земельна ділянка); припинити право користування (сервітут) Товариства земельною ділянкою, шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Реєстр) державної реєстрації права користування (сервітуту) за реєстраційним номером 33065619 від 02.09.2019; зобов`язати Товариство повернути протягом 30 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили земельну ділянку територіальній громаді в особі Чернівецької обласної ради шляхом звільнення її від тимчасової споруди.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір укладений з порушенням вимог статей 98, 99, 100 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» та спрямований на отримання земельної ділянки в користування для здійснення підприємницької діяльності, що не відповідає самому змісту та меті встановлення сервітуту, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, а земельна ділянка звільненню від тимчасових споруд. При цьому прокурор, звертаючись до суду з позовом, вважав, що Радою з метою захисту інтересів громади не вжито жодних заходів до усунення встановлених порушень вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
2 Короткий зміст судових рішень
2.1 Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.02.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023, позов задоволено в повному обсязі.
2.2 Судові рішення мотивовані тим, що Договір суперечить вимогам законодавства, а тому вимога прокурора про визнання його недійсним відповідно до статей 203 та 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. При цьому, за висновком судів, вимоги припинити право користування (сервітут) Товариства земельною ділянкою, шляхом скасування у Реєстрі державної реєстрації права користування (сервітуту) та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення від тимчасової споруди - є належним способом захисту інтересів держави.
3 Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі Товариство просить скасувати вищевказані судові рішення та ухвалити нове, яким в позові відмовити.
3.2 В обґрунтування касаційної скарги відповідач 1 посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду.
3.3 Також Товариство вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про витребування оригіналу Договору, а суд апеляційної інстанції не надав оцінку твердженням скаржника щодо порушення місцевим судом частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.4 Прокурор у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4 Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що між Лікарнею (правокористувач) та Товариством (сервітуарій) укладено Договір, за умовами якого земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки: площа 0,8428 га, кадастровий номер 7310136600:03:001:0019, цільове призначення 03:03 для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, правовий режим землі «комунальна власність», що перебуває в постійному користуванні Лікарні, яка розташована за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вулиця Буковинська, 1-А, встановлює земельний сервітут в інтересах сервітуарія на право розміщення та монтажу з використанням металоконструкцій нежитлової будівлі закладу охорони здоров`я, комерційної, торгівельної, господарської, громадської, площею 0,0567 га згідно плану меж земельного сервітуту.
4.2 Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Сервітут не позбавляє володільця права володіння, користування та розпорядження земельного ділянкою. Сервітут не підлягає відчуженню (пункти 1.3-1.5 Договору).
4.3 Пунктом 2.1 Договору передбачено, що відповідно до частини 2 статті 98 ЗК України встановлюється безстроковий земельний сервітут.
4.4 Згідно із відомостями витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.09.2019 правоволодільцем спірної земельної ділянки за кадастровим номером 7310136600:03:001:0019 по вул. Буковинській, 1-А у м. Чернівці площею 0,8428 га значиться Чернівецька обласна рада, правокористувачем - Лікарня, правокористувачем / сервітуарієм - Товариство. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48507948 від 04.09.2019. Вид іншого речового права: право користування (сервітут). Зміст, характеристика іншого речового права: строк дії безстроковий.
4.5 06 серпня 2020 року Рішенням Ради від 06.08.2020 вирішено припинити право постійного користування земельними ділянками за Лікарнею, а саме: земельною ділянкою за вказаною адресою, площею 0,8428 га, (кадастровий номер 7310136600:03:001:0019) та передати її в постійне користування Комунальному некомерційному підприємству Чернівецький обласний перинатальний центр (далі - Центр).
4.6 Відповідні відомості, що правокористувачем земельної ділянки згідно з вказаним рішенням Ради є Центр, внесено до Реєстру.
4.7 Прокурор, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка була незаконно передана Лікарнею 16.08.2019 у користування Товариству, шляхом укладення Договору, без розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки та без згоди власника земельної ділянки, звернувся з позовом у цій справі.
4.8 При цьому, за твердженням прокурора, з листів Ради від 24.06.2020 № 01-11/11-476, від 30.09.2020 № 01-11/11-752 та від 14.06.2022 № 01-11/11-439 останній було відомо про укладення оспорюваного прокурором Договору з порушенням земельного законодавства, однак упродовж двох років Рада заходів до його усунення не здійснила, а тому прокурор 09.08.2022 листом № 15-211вих-22 повідомив Раду про намір звернутися до суду з позовом.
4.9 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.10 Відповідно до частини 1 статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
4.11 Приписами статті 402 вказаного Кодексу унормовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.1). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч.2).
4.12 Відповідно до частини 1 статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
4.13 З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
4.14 Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17.
4.15 Отже, одна з основних характеристик сервітуту є те, що потреба у його встановленні може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити відповідній особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.
4.16 Проаналізувавши умови Договору, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що реальною потребою Товариства є не задоволення потреб, обумовлених статтею 404 ЦК України, а отримання права користування земельною ділянкою для комерційної, торгівельної, господарської діяльності, тобто отримання права володіння та користування земельної ділянкою для розташування на ній тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (пункт 1.1 Договору).
4.17 Суди попередніх інстанцій також врахували положення статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пунктів 2.1, 2.2, 2.20 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, та дійшли правильного висновку, що встановлення тимчасової споруди (ТС) для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до паспорта прив`язки ТС. Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
4.18 При цьому за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували погодження технічної документації із землеустрою для встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, загальна площа 0,0567 га.
4.19 Листом 05.06.2020 Чернівецька міська рада повідомила прокурора про те, що Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради паспорт прив`язки на зазначену ТС не видавався; цільове призначення сервітуту не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні Лікарні, а сам сервітут надано без згоди власника земельної ділянки. Отже, зазначена ТС встановлена самовільно і підлягає демонтажу.
4.20 З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що потреба у встановленні безстрокового сервітуту для встановлення тимчасової споруди для комерційного використання на спірній земельній ділянці могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту.
4.21 Як вбачається з встановлених судами обставин, спірна земельна ділянка на момент укладення Договору відносилась до земель комунальної власності і перебувала в постійному користуванні Лікарні.
4.22 Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 ЗК України).
4.23 Обсяг прав землекористувачів визначено в статті 95 ЗК України, якою передбачено, зокрема право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію тощо.
4.24 Застосовуючи наведені вище норми земельного законодавства, Верховний Суд у постанові від 28.03.2018 у справі № 915/166/17 сформулював такий правовий висновок: державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
4.25 Враховуючи викладене, положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу право розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування, оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.
4.26 Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
4.27 Згідно частини першої статті 203 вказаного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
4.28 Отже, оскільки Лікарня як постійний користувач земельної ділянки комунальної власності не наділена правом передавати її іншим особам, зокрема в оплатне користування (сервітут), укладення спірного Договору суперечить наведеним вимогам земельного законодавства, що є достатньою правовою підставою для визнання його недійсним.
4.29 Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Водночас відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13). Аналогічно державна реєстрація іншого речового права виникає лише в момент, після якого виникає таке право, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення речового права. Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Оскільки у справі, що переглядається, спірний договір про встановлення земельного сервітуту визнаний недійсним, право земельного сервітуту не виникло попри державну реєстрацію цього права.
4.30 Крім того, Суд зазначає, зо згідно частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка була чинною на час звернення прокурора із даним позовом, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
4.31 Виходячи із викладеного (пункти 4.26 - 4.30 цієї постанови) позовні вимоги прокурора про припинення права Товариства користування (сервітут) земельною ділянкою, шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державної реєстрації права користування (сервітуту) за реєстраційним номером 33065619 від 02.09.2019 задоволенню не підлягають, тому судові рішення у цій частині, які визначають наявність правових підстав для задоволення такої позовної вимоги, є незаконними та підлягають скасуванню.
4.32 Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції під час вирішення спору врахував висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та правильно застосував положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
4.33 На підставі встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та підтвердження підстав для представництва інтересів держави у цій справі, оскільки в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази того, що компетентний орган після отримання повідомлення про стверджуване порушення інтересів держави самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави.
4.34 Відсутність посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на висновки, викладені в іншій постанові Верховного Суду (у справі № 450/1723/17), яку відповідач вказує у касаційній скарзі, не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права під час вирішення цього спору, оскільки, як вже було зазначено, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду.
4.35 Щодо доводів скаржника, викладених у пункті 3.3 цієї постанови, Суд зазначає наступне.
4.36 Відповідно до положень статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
4.37 Частиною 6 статті 91 ГПК України визначено, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
4.38 Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 09.11.2022 суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання Товариства про витребування оригіналу письмового доказу (Договору). При цьому суд виходив з того, що у Товариства - сторони Договору( сервітуарій) повинен бути в наявності другий примірник (оригінал) означеного договору, з якого останній і може встановити усі необхідні йому данні, а також встановити чи текст договору, який наявний в матеріалах справи, збігається з тим текстом Договору, який наявний у відповідача.
4.39 Водночас суд з власної ініціативи зобов`язав сторони Договору (Лікарню та Товариство) надати його оригінал для огляду в судовому засіданні.
4.40 Лікарня 18.11.2022 на виконання вказаної ухвали подала суду лист про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, завірену копію Договору, оригінал додаткової угоди № 1 від 07.09.2019 до Договору. Вказані документи суд дослідив та долучив до матеріалів справи. Водночас Товариство не виконало вимоги ухвали суду від 09.11.2022.
4.41 Доводи скаржника (пункт 3.3 цієї постанови) про необґрунтоване відхилення судом клопотання Товариства про витребування оригіналу Договору (оскільки подана суду копія ставилась відповідачем під сумнів), не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Цей Договір є двостороннім, укладений між Лікарнею (правокористувач) та самим Товариством (сервітуарій) і із доводів останнього не вбачається, що такий Договір у нього відсутній. Такі доводи скаржника спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, встановленими обставинами справи та не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
4.42 За таких обставин колегія суддів не вбачає порушення судами статті 91 ГПК України, а Товариство в касаційній скарзі по суті висловлює свою незгоду з результатами вирішення клопотання судом першої інстанції.
4.43 Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
4.44 Враховуючи вищевикладене у сукупності позовні вимоги прокурора зобов`язати Товариство повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі Чернівецької обласної ради шляхом звільнення її від тимчасової споруди є законними та обґрунтованими.
4.45 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.46 Згідно частини 1 статті 311 цього Кодексу суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
4.47 Враховуючи викладене за результатами касаційного перегляду оскаржені судові рішення в частині задоволення позову про припинення права Товариства користування (сервітут) земельною ділянкою шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державної реєстрації права користування (сервітуту) за реєстраційним номером 33065619 від 02.09.2019 підлягають скасуванню з відмовою у позові.
4.48 В іншій частині правові підстави для скасування судових рішень відсутні.
4.49 Згідно з приписами статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 311, 315, 317 ГПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркєт-Сервіс» задовольнити частково.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.02.2023 у справі № 926/3103/22 в частині задоволення позову про припинення права користування (сервітут) Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркєт-Сервіс» земельною ділянкою, шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державної реєстрації права користування (сервітуту) за реєстраційним номером 33065619 від 02.09.2019 скасувати.
В цій частині ухвалити нове рішення, в позові відмовити.
В решті рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.02.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Л. І. Рогач
І. С. Міщенко
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 02.08.2023 |
Оприлюднено | 08.08.2023 |
Номер документу | 112664626 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Мачульський Г.М.
Господарське
Господарський суд Чернівецької області
Тинок Олександр Сергійович
Господарське
Господарський суд Чернівецької області
Тинок Олександр Сергійович
Господарське
Господарський суд Чернівецької області
Тинок Олександр Сергійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні