Постанова

від 04.08.2023 по справі 926/1324/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 926/1324/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернівецької міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 (у складі колегії суддів: Бойко С.М. (головуючий), Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.)

та ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 04.04.2023 (суддя Гончарук О.В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної колективної фірми «Мігро» про забезпечення позову

у справі № 926/1324/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної колективної фірми «Мігро»

до Чернівецької міської ради

про визнання укладеним додаткового договору про поновлення договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна колективна фірма «Мігро» (далі - ТОВ ВККФ «Мігро») звернулося до суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання укладеним додаткового договору про поновлення договору оренди землі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами існують відносини щодо оренди земельної ділянки, наданої позивачу для влаштування літнього майданчика на підставі договору оренди землі від 04.05.2005, термін дії якого неодноразово продовжувався, а востаннє - до 07.11.2022.

06.09.2022 ТОВ ВККФ «Мігро» звернулося до відповідача з пропозицією поновити строк дії зазначеного договору на тих саме умовах і на той же строк до 07.11.2025, проте станом на 07.03.2023 питання про поновлення договору оренди землі відповідачем не розглянуто та відповідного рішення не ухвалено, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

У квітні 2023 року ТОВ ВККФ «Мігро» подало до суду заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив заборонити Чернівецькій міській раді та її виконавчим органам на період до вирішення справи по суті здійснювати дії, спрямовані на демонтаж тимчасових споруд на орендованій земельній ділянці за адресою на розі вул. Університетської - вул. М. Коцюбинського в м. Чернівці (на території скверу) площею 0,0150 га, кадастровий номер 7310136300:05:002:0023, а також заборонити чинити інші перешкоди ТОВ ВККФ «Мігро» в користуванні зазначеною земельною ділянкою.

Заяву обґрунтовано тим, що на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради (www.city.cv.ua) 27.03.2023 розміщено оголошення із заголовком «Шукаємо власника тимчасової споруди, що на перетині Університетської та Коцюбинського», в якому зазначено про прохання до власника майна, а саме власника тимчасової споруди, розміщеної у сквері навпроти центрального корпусу Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (вул. Університетської - вул. М. Коцюбинського), звернутися до секретаря комісії з демонтажу тимчасових споруд, пересувних тимчасових споруд, малих архітектурних форм і літніх торгових майданчиків та визначення відновної вартості об`єктів благоустрою. Також в оголошенні зазначено, що у разі, якщо в місячний термін після публікації оголошення, власник тимчасової споруди не заявить про свої права на даний об`єкт, департаментом урбаністики та архітектури буде здійснено демонтаж тимчасової споруди відповідно до встановленого порядку.

Ці обставини, на думку ТОВ ВККФ «Мігро», свідчать, що Чернівецька міська рада вважає припиненим договір оренди землі від 04.05.2005 та має намір демонтувати майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04.04.2023 заяву ТОВ ВККФ «Мігро» про забезпечення позову задоволено. Заборонено Чернівецькій міській раді та її виконавчим органам на період до вирішення справи по суті здійснювати дії, спрямовані на демонтаж тимчасових споруд на орендованій земельній ділянці за адресою на розі вул. Університетської - вул. М. Коцюбинського в м. Чернівці (на території скверу) площею 0,0150 га, кадастровий номер 7310136300:05:002:0023, а також заборонено чинити інші перешкоди ТОВ ВККФ «Мігро» у користуванні зазначеною земельною ділянкою.

Суд виходив із того, що заявником наведені обґрунтовані підстави того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову, а заходи забезпечення позову нерозривно пов`язані з предметом позову та спрямовані на запобігання можливим негативним наслідкам.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 04.04.2023 частково скасовано; заяву ТОВ ВККФ «Мігро» про забезпечення позову задоволено частково. У задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони Чернівецькій міській раді чинити інші перешкоди ТОВ ВККФ «Мігро» в користуванні зазначеною земельною ділянкою відмовлено. У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції загалом погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову, однак визнав помилковим висновок місцевого господарського суду щодо задоволення заяви ТОВ ВККФ «Мігро» про забезпечення позову шляхом заборони чинити інші перешкоди цьому товариству в користуванні зазначеною земельною ділянкою, оскільки, постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, місцевий господарський суд мав точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти з огляду на предмет заявленого позову. Таким чином, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони на вчинення інших чи будь-яких дій, свідчить про необмежене коло дій, а тому з огляду на положення частини 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) не може бути застосовано судом як захід забезпечення позову.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2023 року Чернівецька міська рада подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (абзац 2 частини 2 статті 287 ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ ВККФ «Мігро» про забезпечення позову відмовити.

Касаційну скаргу обґрунтовано, зокрема тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні заяви про забезпечення позову неправильно застосовано положення статей 136, 137 ГПК та не взято до уваги, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову не є співмірними, не мають безпосереднього зв`язку з предметом позову, не відповідають умовам застосування інституту забезпечення позову, визначеним статтею 136 ГПК. Натомість, на думку відповідача, предметом дослідження у цій справі є з`ясування юридичної чинності договору оренди землі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.07.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 926/1324/23 за касаційною скаргою Чернівецької міської ради з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 та ухвали Господарського суду Чернівецької області від 04.04.2023 у справі № 926/1324/23 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

ТОВ ВККФ «Мігро» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання забезпечення позову у цій справі, тому просило залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 справу № 926/1324/23 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Зуєв В.А., Міщенко І.С.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з частинами 1, 2 статті 136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 137 ГПК позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом із тим у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Судами попередніх інстанцій при вирішенні заяви про забезпечення позову встановлено, що предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ ВККФ «Мігро» про визнання укладеним додаткового договору про поновлення договору оренди. Також судами встановлено, що 04.05.2005 виробничо-комерційною колективною фірмою «Мігро» (правонаступником якої є ТОВ ВККФ «Мігро»; орендар) та Чернівецькою міською радою (орендодавець) укладено договір оренди землі, за яким орендарю надано в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0150 га, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці на розі вул. Університетської - вул. Коцюбинського (на території скверу), для влаштування літнього майданчика, тобто зазначалася мета використання земельної ділянки, терміном до 01.11.2006. За змістом додаткових угод до договору від 25.12.2006, 15.06.2011, 21.05.2014, 01.06.2017 та 07.02.2020 строк дії договору продовжувався, зокрема, до 07.11.2022.

Підставою заявлених позовних вимог є те, що 06.09.2022 позивач звернувся до відповідача з пропозицією поновити строк дії зазначеного договору оренди землі на той же строк до 07.11.2025 і на тих самих умовах; станом на 07.03.2023 рішення про поновлення договору оренди землі від 04.05.2005 відповідачем не прийнято.

Натомість, як стало відомо позивачу, на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради (www.city.cv.ua) 27.03.2023 розміщено оголошення із заголовком «Шукаємо власника тимчасової споруди, що на перетині Університетської та Коцюбинського», в якому зазначено про прохання до власника майна, а саме власника тимчасової споруди, розміщеної у сквері навпроти центрального корпусу Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (вул. Університетської - вул. М. Коцюбинського), звернутися до секретаря комісії з демонтажу тимчасових споруд, пересувних тимчасових споруд, малих архітектурних форм і літніх торгових майданчиків та визначення відновної вартості об`єктів благоустрою, а також зазначено, що у разі, якщо в місячний термін після публікації оголошення, власник тимчасової споруди не заявить про свої права на цей об`єкт, департаментом урбаністики та архітектури буде здійснено демонтаж тимчасової споруди відповідно до встановленого порядку.

Отже, за твердженням ТОВ ВККФ «Мігро», необхідність звернення останнього до суду за захистом порушених прав та інтересів, у тому числі шляхом подання заяви про забезпечення позову, зумовлена тим, що Чернівецька міська рада вважає припиненим договір оренди землі від 04.05.2005 та має намір демонтувати майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, а саме літній майданчик, для обслуговування якого передавалася земельна ділянка в оренду.

За наслідками перегляду ухвали місцевого господарського суду про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції частково скасував рішення цього суду з відповідного питання, а заяву про забезпечення позову задовольнив частково.

З огляду на викладені в заяві про забезпечення позову обставини, враховуючи предмет позову у зазначеній справі та передбачені частиною 1 статті 137 ГПК заходи забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Чернівецькій міській раді та її виконавчим органам на період до вирішення справи по суті здійснювати дії, спрямовані на демонтаж тимчасових споруд на орендованій земельній ділянці за адресою на розі вул. Університетської - вул. М. Коцюбинського в м. Чернівці (на території скверу) площею 0,0150 га, кадастровий номер 7310136300:05:002:0023, є розумним, обґрунтованим, адекватним заходом забезпечення позову, що дозволить забезпечити ефективний захист або поновлення порушеного права (інтересу) позивача в разі задоволення позову; такий захід забезпечення позову не є тотожними заявленим позовним вимогам, а його вжиття не зумовлює жодним чином фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямовано на збереження існуючого становища (обслуговування літнього майданчика) до розгляду справи по суті.

Судом апеляційної інстанції ураховано доводи ТОВ ВККФ «Мігро», зокрема, щодо дій відповідача, спрямованих на демонтаж споруди на орендованій земельній ділянці, отже, за обґрунтованими висновками суду, застосування такого заходу забезпечення позову необхідне через існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в цій справі, для відновлення яких за певних обставин необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

При цьому судом взято до уваги, що у такому випадку наявний зв`язок між обраним позивачем заходом до забезпечення позову (заборона відповідачу та його виконавчим органам на період до вирішення справи по суті здійснювати дії, спрямовані на демонтаж тимчасових споруд на орендованій земельній ділянці) і предметом позовних вимог у цій справі, оскільки спірна земельна ділянка надана в оренду позивачу для влаштування літнього майданчика.

Такими встановленими фактичними обставинами справи, що є необхідними при вирішенні заяви про забезпечення позову, спростовуються доводи Чернівецької міської ради, викладені в касаційній скарзі, щодо відсутності безпосереднього зв`язку між таким заявленим способом захисту та предметом спору.

За таких обставин правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що вимоги заявника, наведені у заяві про забезпечення позову щодо заборони відповідачу та його виконавчим органам на період до вирішення справи по суті здійснювати дії, спрямовані на демонтаж тимчасових споруд на орендованій земельній ділянці, співмірні із заявленими позовними вимогами, що узгоджується з положеннями частини 4 статті 137 ГПК.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що застосування заходів забезпечення позову у цьому спорі, вжиті судом апеляційної інстанції, відповідають процесуальним нормам, що регулюють відповідні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Доводи Чернівецької міської ради, наведені у касаційній скарзі про те, що зазначені ТОВ ВККФ «Мігро» підстави та подані ним докази не є достатніми для вжиття обраного заходу забезпечення позову, є безпідставними, оскільки при вирішенні відповідної заяви судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких обставин наведення відповідачем належного обґрунтування щодо неможливості забезпечення позову у цій справі у спосіб, який заявлено позивачем, а також у чому полягає не дотримання у цьому випадку принципу збалансованості інтересів усіх учасників справи.

При цьому необхідно зауважити, що судом апеляційної інстанції було досліджено та надано оцінку тій обставині, що невжиття заявленого у цій справі заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача в разі задоволення позову.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19, від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 22.08.2018 у справі № 924/150/17, у застосуванні статей 136-140 ГПК, оскільки скаржник посилається на загальні висновки щодо застосування заходів забезпечення позову, зокрема, щодо визначення поняття забезпечення позову, необхідності надання судами оцінки розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпеченню збалансованості інтересів сторін та інших учасників справи; наявності зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів тощо. Проте висновки суду апеляційної інстанції, наведені в оскаржуваній постанові, не тільки не суперечать таким висновкам Верховного Суду, а і було враховано цим судом при вирішенні заяви позивача про забезпечення позову, про що зазначено вище.

Відповідно до статті 300 ГПК, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2).

Доводи, наведені Чернівецькою міською радою у касаційній скарзі, щодо необхідності дослідження юридичної чинності договору оренди землі, стосуються вирішення справи по суті спору, тому не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції за результатами перегляду судового рішення щодо вирішення заяви про забезпечення позову.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що відповідно до статті 145 ГПК заходи забезпечення позову можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи та з урахуванням результатів розгляду спору.

Частиною 1 статті 2 ГПК установлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Верховний Суд зазначає, що оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції, яким частково задоволено заяву ТОВ ВККФ «Мігро» про вжиття заходів до забезпечення позову, а також аргументація, викладена у ньому, відповідають наведеним вище вимогам.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 у справі № 926/1324/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко