Постанова

від 02.08.2023 по справі 607/25518/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 607/25518/19

провадження № 61-3719св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Споживчий кооператив «Степана Бандери», Обслуговуючий кооператив «Молодіжний Тернопіль», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 грудня 2021 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 березня 2022 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Споживчого кооперативу «Степана Бандери» (далі - СК «Степана Бандери»), Обслуговуючого кооперативу «Молодіжний Тернопіль» (далі - ОК «Молодіжний Тернопіль»), ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів про внесення пайових внесків, скасування реєстрації права власності на квартири та зобов`язання вчинити дії, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила: визнати недійсним договір про внесення пайового внеску від 20 жовтня 2016 року № 5, укладений між ОСОБА_2 та ОК «Молодіжний Тернопіль», та скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , реєстраційний номер 1499537761101; визнати недійсним договір про внесення пайового внеску від 20 жовтня 2016 року № 35, укладений між ОСОБА_3 та ОК «Молодіжний Тернопіль», та скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 , реєстраційний номер 1479263461101; зобов`язати СК «Степана Бандери» та ОК «Молодіжний Тернопіль» передати їй у встановленому законом порядку документи для оформлення та реєстрації права власності на однокімнатну квартиру на шостому поверсі в будинку на АДРЕСА_3 ; стягнути з СК «Степана Бандери» на свою користь 175 000 грн, сплачених нею за 41,66 кв. м незавершеної будівництвом квартири, та 516 724,06 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 11 березня 2008 року між нею та Приватним підприємством (далі - ПП) «Тернопільська фірма «Будівельник» було укладено договір, за умовами якого назване підприємство прийняло її у пайове будівництво на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 . 11 та 12 березня 2008 року вона сплатила на рахунок ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» пайовий внесок на загальну суму 175 000 грн, що відповідало вартості 41,66 кв. м незавершеного будівництвом спірного житла. 26 квітня 2010 року для організації та проведення будівництва однокімнатної квартири АДРЕСА_5 вона уклала договір з ПП «Гео-2004». Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 квітня 2011 року за нею визнано майнове право на 41,66 кв. м незавершеної будівництвом однокімнатної квартири АДРЕСА_5 . 27 грудня 2012 року між нею та СК «Степана Бандери» було укладено договір на завершення будівництва однокімнатної квартири загальною площею 46,64 кв. м на шостому поверсі в другому під`їзді житлового будинку в АДРЕСА_6 . 26 липня 2015 року СК «Степана Бандери» прийняв рішення про виключення її з членів споживчого кооперативу. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2018 року булоскасовано рішення загальних зборів членів СК «Степана Бандери» від 26 липня 2015 року в частині виключення її з членів кооперативу. На виконання договору про спільне фінансування та співпрацю від 18 жовтня 2016 року СК «Степана Бандери» та ОК «Молодіжний Тернопіль» спільно добудували багатоквартирний житловий будинок (блок «В») на АДРЕСА_6 , який в подальшому було прийнято в експлуатацію та присвоєно будинку поштову адресу: АДРЕСА_3 . Після здачі згаданого будинку в експлуатацію було змінено нумерацію квартир, зокрема на шостому поверсі у блоці «В» однокімнатним квартирам були присвоєні номери АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 і АДРЕСА_9 , з яких: під № 22 значиться квартира площею 49,1 кв. м, яку на підставі договору про внесення пайового внеску від 24 жовтня 2017 року № 85 передано у власність ОСОБА_4 ; під № 23 - квартира площею 47,9 кв. м, яку на підставі договору про внесення пайового внеску від 20 жовтня 2016 року № 5 передано у власність ОСОБА_2 ; під № 53 - квартира площею 48,1 кв. м, яку на підставі договору про внесення пайового внеску від 02 листопада 2016 року № 35 передано у власність ОСОБА_3 04 жовтня 2018 року вона звернулася до СК «Степана Бандери» із заявою про виділення їй однокімнатної квартири, на що отримала відмову. Вважає, що відповідачі протиправно розпорядилися належними їй майновими правами та майном, чим порушили її право на отримання у власність однокімнатної квартири на шостому поверсі блоку «В» в будинку АДРЕСА_10 .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 грудня 2021 року прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог та закрито провадження у справі в частині вимог про визнання недійсними договорів про внесення пайових внесків від 20 жовтня 2016 року № 5 та від 02 листопада 2016 року № 35, скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 та стягнення з СК «Степана Бандери» грошових коштів.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 грудня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та зобов`язання передати документи для оформлення і реєстрації права власності на квартиру.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що укладаючи 11 березня 2008 року договір про участь в пайовому будівництві квартири, позивач отримала обмежене речове право, за яким вона як власник цього права наділена певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому. Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено відповідними нормами матеріального права. ОСОБА_1 не довела, що майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_2 , а саме квартира АДРЕСА_1 , є ідентичним спірному майну, зазначеному в договорі про пайову участь від 11 березня 2008 року чи в договорі від 27 грудня 2012 року № 411/12/12-Ті, які були укладені нею відповідно з ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» та СК «Степана Бандери». Посилання позивача на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 квітня 2011 року, яким за нею визнано майнове право на частину незакінченого будівництвом об`єкта (майнове право на 41,566 кв. м незавершеної будівництвом однокімнатної квартири АДРЕСА_5 ) як на доказ набуття права власності на одну з однокімнатних квартир на шостому поверсі другого під`їзду будинку АДРЕСА_3 , місцевий суд не взяв до уваги, зазначивши, що судове рішення, за загальним правилом, не є підставою виникнення права власності. При цьому індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена зазначена в договорі про пайову участь від 11 березня 2008 року та в договорі від 27 грудня 2012 року № 411/12/12-Ті квартира з будівельним номером АДРЕСА_6 , не відповідають індивідуальним ознакам квартири, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 . Позивач не є і не була власником квартири АДРЕСА_1 , а також не є власником майнових прав на цю квартиру. Посилання ОСОБА_1 на довідку фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_5 від 10 серпня 2021 року, згідно з якою на адвокатський запит повідомлено, що запроєктованій однокімнатній квартирі проєктною площею 46,64 кв. м на шостому поверсі в другому під`їзді в будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_6 , після здачі будинку в експлуатацію присвоєно номер АДРЕСА_8 , її площа складає 47,9 кв. м, не заслуговує на увагу, оскільки з цієї довідки не вбачається, який адресний номер мала запроєктована однокімнатна квартира площею 46,64 кв. м до здачі будинку в експлуатацію та не підтверджується ідентичність вказаних квартир. З врахуванням наведеного позовні вимоги щодо скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 є безпідставними. Також безпідставними є позовні вимоги про зобов`язання відповідачів в установленому законом порядку передати документи для оформлення та реєстрації права власності на однокімнатну квартиру на шостому поверсі в будинку АДРЕСА_3 , оскільки позивач не виконала належним чином умов договору щодо повної оплати вартості квартири. Крім того, у згаданому будинку наразі відсутні вільні квартири.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 грудня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 грудня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 березня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року у справі № 607/16852/15-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 607/6193/16-ц. Інвестор після виконання умов інвестиційного договору набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває право власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою. Забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи. Згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрованою 13 травня 2017 року Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради, замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку (блок «В») з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_6 виступав саме СК «Степана Бандери». Однак, незважаючи на фактичне закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію, названий Кооператив не виконав свої договірні зобов`язання щодо передачі їй у власність спірної квартири. При цьому вона неодноразово зверталася до СК «Степана Бандери» із заявами, в яких просила повідомити, за скільки квадратних метрів квартири та яку суму їй необхідно доплатити, а також - надати необхідні документи для оформлення права власності, тобто вона вчиняла активні дії, спрямовані на врегулювання спірних майнових відносин. Однак листом від 04 жовтня 2018 року СК «Степана Бандери» відмовив їй у задоволенні заяви та не надав розрахунку суми, яку необхідно доплатити за спірне житло, усно пояснивши, що відсутня необхідність у доплаті грошових коштів. Інші члени кооперативу також не проводили таку доплату, оскільки завершення будівництва здійснювалося за кошти, отриманні кооперативами від їх діяльності. В судовому засіданні 02 грудня 2021 року представник ОК «Молодіжний Тернопіль» підтвердив зазначені обставини, що свідчить як про виконання нею договірних зобов`язань з оплати вартості спірної квартири, так і про відсутність до неї будь-яких фінансових претензій з боку СК «Степана Бандери». Крім того, СК «Степана Бандери» передав ОК «Молодіжний Тернопіль» лише частину квартир, що підтверджується Додатком № 1 до договору про спільне фінансування та співпрацю (блок «В») від 18 жовтня 2016 року, і в даному переліку за ОСОБА_2 закріплена квартира АДРЕСА_11 взагалі не значиться. Отже, ОСОБА_2 не мав права на отримання квартири на шостому поверсі житлового будинку, про що також свідчить укладений між ним та ОК «Молодіжний Тернопіль» договір про внесення пайового внеску від 20 жовтня 2016 року № 5, згідно з пунктами 2.1, 2.2 якого по закінченню будівництва інвестору визначається пай (частка) у вигляді однокімнатної квартири загальною площею 45,95 кв. м на дев`ятому поверсі 1-го під`їзду (без зазначення блоку) житлового будинку, вартість якої складає лише 22 975 грн. Висновок судів про те, що вона не має права на однокімнатну квартиру під АДРЕСА_8 на шостому поверсі будинку, є помилковим та спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою ФОП ОСОБА_5 від 10 серпня 2021 року, інвентарною справою та проєктною документацією на будівництво багатоквартирного будинку. Реєстрація права власності за іншою особою є порушенням майнових прав особи, яка першою уклала договір і провела оплату за квартиру та має на неї майнові права.

У червні 2022 року ОК «Молодіжний Тернопіль» подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

31 травня 2023 року справа № 607/25518/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що 11 березня 2008 року між ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого назване підприємство приймає позивача у пайове будівництво на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 ; закінчення будівництва та здача будинку в експлуатацію заплановано у 2011 році; попередня базова вартість квартири становить 195 888 грн.

Згідно з квитанціями від 11 березня 2008 року № 000213 та від 12 березня 2008 року № 000111 позивач внесла на рахунок ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» грошові кошти на загальну суму 175 000 грн, що зараховано їй як викуплені 41,67 кв. м однокімнатної квартири, про що також зазначено і в самому договорі від 11 березня 2008 року.

26 квітня 2010 року між ОСОБА_1 (Сторона-1) та ПП «Гео-2004» в особі засновника ОСОБА_6 і директора ОСОБА_7 (Сторона-2) було укладено договір про організацію та проведення будівництва, за умовами якого Сторона-2 зобов`язується від власного імені за дорученням Сторони-1 та за її рахунок вчинити дії з організації та проведення будівництва однокімнатної квартири АДРЕСА_4 (цільовий об`єкт), а Сторона-1, у свою чергу, - оплатити визначену договором вартість цільового об`єкта та прийняти зазначений об`єкт нерухомості в порядку і у строки, визначені цим договором.

Згідно з пунктами 1.1, 1.3, 2.1, 2.3, 2.4 договору про організацію та проведення будівництва від 26 квітня 2010 року генпідрядником вказаного будівництва є ПП «Тернопільська фірма «Будівельник». За цим Договором Сторона-1 отримує право власності на об`єкт лише за умови виконання нею своїх зобов`язань у повному обсязі. Планова вартість (ціна) цільового об`єкта обчислюється з розрахунку 4 199,70 грн за 1 кв. м, що на момент укладення договору складає 195 874 грн, в тому числі - податок на додану вартість (20 %) - 32 645,67 грн. Вартість проєктної площі об`єкта може переглядатися та змінюватися у випадку виникнення обставин, які суттєво впливають на вартість об`єкта, зокрема значного зростання вартості будівельних матеріалів та робіт, інфляційних процесів, ухвалення відповідних змін до нормативної та законодавчої бази, рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування та за інших об`єктивних обставин, що впливають на вартість об`єкта. При цьому Сторона-2 письмово повідомляє Сторону-1 про такі зміни. Не допускається перерахунок вартості об`єкта в частині, що була оплачена раніше. У випадку, якщо фактична загальна площа збудованого житлового приміщення (згідно з даними БТІ) перевищує більше, ніж на 1 кв. м загальну проєктну площу об`єкта за цим договором, то відповідна різниця протягом 5 банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення від Сторони-2 оплачується Стороною-1 за ціною, визначеною у пункті 2.1 цього договору.

Пунктами 3.3.1, 3.3.2 договору про організацію та проведення будівництва від 26 квітня 2010 року передбачено, що кошти у розмірі 175 000 грн, що еквівалентно 41,67 кв. м, надаються Стороні-2 у термін до 26 квітня 2010 року шляхом їх безготівкового перерахування на її поточний рахунок, зазначений у реквізитах цього договору. Решта коштів загальною сумою 20 874 грн, що еквівалентно 4,97 кв. м, надається Стороні-2 шляхом їх безготівкового перерахування на її поточний рахунок, зазначений у реквізитах цього договору, - до 30 серпня 2011 року.

12 квітня 2011 року між ПП «Гео-2004» (замовник), ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» (підрядник) (Сторона-1) та ОСОБА_1 (Сторона-2) було укладено додаткову угоду до Договору пайової участі в будівництві від 11 березня 2008 року, за якою пункт 1.1 основного договору викладено в такій редакції: Сторона-1 приймає Сторону-2 у пайове будівництво на однокімнатну квартиру АДРЕСА_12 .

Вищеназвані забудовники не виконали взяті на себе зобов`язання щодо будівництва квартири.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 квітня 2011 року у справі № 2-3385/2011, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ПП «Гео-2004» про визнання майнового права на частину в об`єкті незакінченого будівництва задоволено. Визнано за ОСОБА_1 майнове право на 41,66 кв. м незавершеної будівництвом однокімнатної квартири АДРЕСА_5 .

З метою закінчення будівництва житлових будинків, розташованих за адресою: АДРЕСА_6 ), був створений СК «Степана Бандери».

У 2011 році ОСОБА_1 було прийнято до складу членів СК «Степана Бандери».

27 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Будова-Захід» (Сторона-1), СК «Степана Бандери» (Сторона-2) та ОСОБА_1 (Сторона-3) було укладено договір № 411/12/12-Ті, за умовами якого Сторона-3 доручає, а Сторона-1 здійснює (завершує розпочате) будівництво однокімнатної квартири АДРЕСА_12 .

Пунктами 1.2, 1.3 договору № 411/12/12-Ті передбачено, що викуплена вартість 41,66 кв. м даного об`єкта становить 175 000 грн та є незмінною до кінця будівництва. Вартість не викуплених 4,98 кв. м проєктної загальної площі об`єкта становить 27 390 грн, які підлягають сплаті протягом шести місяців (2012 - 2013 років) до 07 числа кожного місяця.

Умови пункту 1.3 вказаного договору щодо оплати 4,98 кв. м проєктної загальної площі об`єкта, яка у процесі будівництва могла бути змінена, ОСОБА_1 не виконала, що нею не заперечувалося.

Згідно з пунктами 1.8, 2.2 договору № 411/12/12-Ті СК «Степана Бандери» та ОСОБА_1 домовилися про те, що зазначена в пункті 1.2 цього договору сума коштів передається ОСОБА_1 як пайовий внесок в СК «Степана Бандери» шляхом передачі майнового права на об`єкт, визначеного ухвалою господарського суду, що підтверджується актом прийому-передачі пайового внеску. Повернення ОСОБА_1 такого пайового внеску можливе тільки передачею такого майнового права на цей же об`єкт. Після здачі будинку в експлуатацію СК «Степана Бандери» видає ОСОБА_1 всі необхідні документи для оформлення права власності на вказаний в договорі об`єкт за умови виконання всіх своїх зобов`язань ОСОБА_1 перед СК «Степана Бандери» та ТОВ «Будова-Захід» з урахування положень договору підряду.

У пункті 1.7 договору № 411/12/12-Ті сторони погодили, що остаточна ціна будівництва визначається після його закінчення шляхом розрахунку різниці між проєктною та фактичною загальною площею за даними інвентарної справи на об`єкт.

Згідно з пунктом 2.3 договору № 411/12/12-Ті ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання здійснити платіж, передбачений пунктом 1.7 цього договору, а також - здійснювати щомісячні платежі у гривнях ТОВ «Будова-Захід» шляхом їх внесення на поточний розрахунковий рахунок, зазначений у реквізитах до цього договору, в розмірі по 4 565 грн щомісячно в період з 29 грудня 2012 року по 07 травня 2013 року.

Умови пункту 2.3 вказаного договору ОСОБА_1 не виконала.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2018 року у справі № 607/15104/17, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до СК «Степана Бандери» про скасування рішення загальних зборів кооперативу задоволено. Скасовано рішення загальних зборів СК «Степана Бандери» від 26 липня 2017 року в частині виключення ОСОБА_1 з членів цього кооперативу.

У справі № 607/15104/17 судом встановлені такі обставини:

«17 травня 2015 року на загальних зборах членів СК «Степана Бандери» прийнято рішення про наступне: усім членам кооперативу, які мають квартири (приміщення) у блоці ОСОБА_8 , - до 20 травня 2015 року на виконання попереднього рішення загальних зборів від 29 березня 2015 року оплатити пайовий внесок в розмірі 3 000 грн за виготовлення проєктної документації на будь-який існуючий рахунок кооперативу; членам кооперативу, які мають квартири у блоці «Б», - до 20 травня 2015 року укласти з кооперативом договір на добудову квартири (приміщення) з оплатою 50 % заборгованості від суми недоплати 100 % площі квартир (приміщення), а також - до 20 червня 2015 року оплатити решту 50 % заборгованості від суми недоплати 100 % площі квартири (приміщення); членам кооперативу, які мають квартири у блоці «В», - до 15 червня 2015 року укласти з кооперативом договір про добудову квартири (приміщення) з оплатою 50 % заборгованості від суми недоплати 100 % площі квартир (приміщення), а також - до 20 липня 2015 року оплатити решту 50 % заборгованості від суми недоплати 100 % площі квартири (приміщення). У разі невиконання членами кооперативу рішення зборів у встановлені строки на розгляд чергових зборів, які відбудуться 05 липня 2015 року, буде винесене питання про виключення таких членів з кооперативу.

21 червня 2015 року Загальні збори членів СК «Степана Бандери» вирішили за порушення термінів оплати до 03 липня 2015 року: по 3 000 грн за проєкти по блоках «А», «Б», по блоку «Б» за несплату боргу пайовиками, що мають 100 % оплати; по блоку «В» за несплату 50 % боргу пайовиками, що не мають 100 % оплати, 05 липня 2015 року ставити питання на загальних зборах про їх виключення.

05 липня 2015 року відбулися загальні збори членів СК «Степана Бандери», на яких по першому питанню вирішено затвердити договори про сплату пайових внесків, строки їх укладення і виконання, розміри пайових внесків: - членам (асоційованим членам) СК «Степана Бандери», які мають квартири (приміщення) у блоці «А», - до 15 липня 2015 року оплатити пайовий внесок в розмірі 3 000 грн за виготовлення проєктної документації; членам (асоційованим членам) СК «Степана Бандери», які мають квартири у блоці ОСОБА_9 , - до 15 липня 2015 року оплатити пайовий внесок в розмірі 3 000 грн за виготовлення проєктної документації, укласти з кооперативом договір на сплату пайових внесків для добудови квартири (приміщення) з оплатою 100 % площі квартир (приміщення) та здійснити таку оплату до вказаної дати, згідно з умовами цього договору; членам (асоційованим членам) СК «Степана Бандери», які мають квартири у блоці ОСОБА_10 , - до 15 липня 2015 року оплатити пайовий внесок в розмірі 3 000 грн за виготовлення проєктної документації, укласти з кооперативом договір на добудову квартири (приміщення) з оплатою 50 % заборгованості від суми недоплати 100 % площі квартир (приміщення) та здійснити таку оплату до вказаної дати, згідно з умовами цього договору.

По третьому питанню загальні збори СК «Степана Бандери» прийняли рішення про те, що у разі невиконання членами (асоційованими членами) кооперативу рішень зборів щодо укладення договорів та сплати пайових внесків у встановлені строки, а також в разі невиконання (несвоєчасного виконання) членами (асоційованими членами) кооперативу обов`язку сплати членських внесків на розгляд чергових зборів кооперативу, які пропонується провести 26 липня 2015 року, винести питання про виключення таких членів з кооперативу, згідно з Законом України «Про кооперацію» та Статутом кооперативу.

26 липня 2015 року загальні збори членів СК «Степана Бандери», у зв`язку із несплатою позивачем пайових внесків в розмірі 3 000 грн за виготовлення проєктної документації, вирішили виключити ОСОБА_1 з членів цього кооперативу».

18 жовтня 2016 року між СК «Степана Бандери» (Сторона-1) та ОК «Молодіжний Тернопіль» (Сторона-2) було укладено договір про спільне фінансування та співпрацю (Блок «В»), за умовами якого Сторона-1 передає Стороні-2 всі права на ведення будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_6 , а Сторона-2 зобов`язується власними та залученими силами здійснити часткове фінансування будівництва. Після завершення будівництва права власності на всі житлові та нежитлові приміщення об`єкта належать членам та асоційованим членам споживчого кооперативу та обслуговуючому кооперативу, відповідно до розподілу, визначеного в додатку № 1 до цього договору. Термін завершення будівництва об`єкта - 4 квартал 2017 року.

Після завершення будівництва об`єкта Сторона-1 розподіляє приміщення згідно з додатком № 1 до договору між своїми членами та асоційованими членами (підпункт 2.1.1 пункту 2.1 договору від 18 жовтня 2016 року).

Додатком № 1 до договору від 18 жовтня 2016 року підтверджується, що на шостому поверсі житлового будинку на АДРЕСА_6 знаходяться дві однокімнатні квартири, а саме: квартира АДРЕСА_13 розподілена ОСОБА_11 , кватира № 48 - ОСОБА_12 , тоді як ОСОБА_2 виділена квартира на дев`ятому поверсі будинку АДРЕСА_14 .

20 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОК «Молодіжний Тернопіль» було укладено договір про внесення пайового внеску № 5 на однокімнатну квартиру загальною площею 45,95 кв. м, поверх дев`ятий, під`їзд перший в багатоповерховому житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно з інвентаризаційною справою на багатоквартирний житловий будинок на АДРЕСА_6 , виготовленою 05 травня 2017 року ФОП ОСОБА_13 , на шостому поверсі цього будинку є три однокімнатних квартири АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та АДРЕСА_9 .

Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до I-III категорії складності, зареєстрованою Відділом архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради 13 травня 2017 року, підтверджується, що багатоквартирний житловий будинок (блок «В») з вбудованими приміщеннями громадського призначення (перша черга) на АДРЕСА_6 слід вважати закінченим будівництвом і готовим до експлуатації.

Розпорядженням начальника Управляння містобудування, архітектури та кадастру від 09 листопада 2017 року прийнятому в експлуатацію багатоквартирному житловому будинку (блок «В») з вбудованими приміщеннями громадського призначення (перша черга) на АДРЕСА_6 , що засвідчується Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, присвоєно адресний номер - АДРЕСА_3 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 жовтня 2019 року № 185490237 за ОСОБА_2 29 січня 2018 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_15 . Підстава: довідка ОК «Молодіжний Тернопіль» та договір про внесення пайового внеску від 20 жовтня 2016 року № 5.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).

У статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм права можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, викладені такі правові висновки.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-ХІІ).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що, укладаючидоговір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно,покупецьотримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Віндикація у вказаній ситуації не буде належним способом захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, оскільки за змістом статей 387, 388 ЦК України позов про витребування майна пред`являється власником до володільця спірного майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (пункт 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на те, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме інвестор набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб, віндикація не може бути застосована. Ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що правозастосовчу практику в подібних спорах необхідно консолідувати, а відтак частково відступити також від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, оскільки в тих випадках, коли об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України.

Отже, за обставинами справи № 344/16879/15-ц позивач виконала свої грошові зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість майна, установлену вказаними договорами, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва (квартиру), який було введено в експлуатацію, однак відповідачі (забудовники) як продавці не визнавали такого права покупця на спірне майно, у зв`язку з чим відмовлялися передати позивачу необхідні документи для оформлення права власності на квартиру. Тобто у справі № 344/16879/15-ц право власності на спірну квартиру не було зареєстроване за іншою особою, як це має місце у справі, що переглядається, а тому Велика Палата виснувала, що віндикація не може бути застосована і що ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на індивідуально визначений об`єкт нерухомості на підставі статті 392 ЦК України.

Разом з тим в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), на яку також послалася заявник у касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою. Разом з тим, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України). Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України). Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті). Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи. Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що підвищений формалізм у позиції судів у питаннях виникнення прав власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі рішення суду є достатньо виправданим з огляду на характерні особливості інвестування в будівництво об`єктів нерухомості. Такі конкретні випадки поступово виробляються судовою практикою. Отже, ухвалюючи рішення у справі про набуття права власності на спірний об`єкт інвестування та правові наслідки цього, доцільно ретельно досліджувати обставини набуття інвестором майнових прав та здійснення будівництва об`єкта нерухомості. […] Оскільки слід вважати, що у позивача виникло право на об`єкт інвестування з моменту завершення будівництва, то вона має право на його витребування у іншої особи, за якою зареєстроване право власності на спірну квартиру. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від (стягнення з) відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80). Разом із цим Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. […] Як Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших. […] Отже, інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України).

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц,провадження № 14-651цс18).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене за встановлених в цій справі обставин наявності у ОСОБА_2 права власності на спірний об`єкт інвестування, набутого ним на підставі укладеного 20 жовтня 2016 року з ОК «Молодіжний Тернопіль» договору про внесення пайового внеску, права ОСОБА_1 , яка вважає себе такою, що первісно як інвестор набула право власності на спірну квартиру, не підлягали захисту шляхом скасування реєстрації за ОСОБА_2 права власності та зобов`язання забудовників передати документи для оформлення і реєстрації права власності на спірний об`єкт, оскільки обраний позивачами спосіб захисту є неефективним та не відповідає змісту права, про порушення якого вона зазначає. За таких обставин належним способом захисту інтересів позивача є визнання за нею майнових прав на спірну квартиру в повному обсязі (в загальній проєктній площі) та витребування цього майна від особи, яка, на її думку, незаконно заволоділа ним, шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Тому викладений в резолютивній частині рішення суду першої інстанції висновок про відмову в позові, з яким погодився апеляційний суд, є правильним.

Однак визначені судами попередніх інстанцій підстави для відмови в позові є помилковими, оскільки позов ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності та зобов`язання передати документи для оформлення і реєстрації права власності на квартиру не підлягав задоволенню не у зв`язку з недоведеністю, а через обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту, застосування якого не призводить до поновлення її порушених прав. Тому Верховний Суд не перевіряє доводи позивача щодо повного виконання нею зобов`язань за договорами пайової участі в будівництві та в частині того, що квартира АДРЕСА_16 ( АДРЕСА_4 , на яку вона претендує, після зміни адреси та нумерації має № НОМЕР_1 і знаходиться на АДРЕСА_3 , не підтверджує і не спростовує їх, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений в мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду з позовом, який відповідатиме належному та ефективному способу захисту порушених прав.

Таким чином, у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вищезгаданій постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), на яку послалася заявник у касаційній скарзі, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про зобов`язання передати документи для оформлення і реєстрації права власності на спірний об`єкт, який вже зареєстровано за іншою особою, чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними, а тому не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Водночас доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року у справі № 607/16852/15-ц (провадження № 61-21179св19), від 29 липня 2020 року у справі № 607/6193/16-ц (провадження № 61-39995св18), не заслуговують на увагу, оскільки висновки у вказаних справах і у справі, яка переглядається, а також предмети позовів і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у справі № 338/180/17 предмет первісного позову становили вимоги про стягнення безпідставно одержаних коштів, а зустрічного позову - про визнання договору підряду укладеним та стягнення заборгованості за цим договором; у справі № 905/1926/16 - про зобов`язання ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» виконати умови договору, а саме: прийняти виконання зобов`язань ПАТ «Донбасенерго» за договором від 20 липня 2015 року № АУП-20-07/0003 шляхом надання ПАТ «Донбасенерго» актів приймання-передачі електроенергії за відповідні періоди; у справі № 569/17272/15-ц - про зобов`язання ПП «ТРК «Сфера-ТВ» здійснити публікацію про порушення авторських прав та стягнення з названого відповідача на користь ТОВ «ТРК «Рівне 1» компенсації за використання твору в розмірі 82 680 грн; у справі № 48/340 - про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель санаторію, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності держави в особі Фонду держмайна на спірне нерухоме майно; усправі № 916/1608/18 - про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації права власності на нерухоме майно (павільйон), визнання недійсним рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, визнання права власності на нерухоме майно (павільйон), зобов`язання провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (павільйон).

В постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року (ухвалою від 06 травня 2020 року виправлено описку в даті ухвалення цієї постанови, а саме замість «15 квітня 2019 року» зазначено «15 квітня 2020 року») у справі № 607/16852/15-ц (провадження № 61-21179св19) вказано, що згідно з наявними у справі доказами установленим є факт, що позивач виконала в повному обсязі свої зобов`язання за договором про дольову участь у будівництві, укладеним із ПП «Приватбуд-А», здійснивши 100 % оплату спірної квартири, цим самим набула майнові права на неї. У цьому випадку, саме відповідач - ОК «Житлобуд-Люкс», зобов`язаний забезпечити права інвесторів незалежно від того, чи є він стороною договору з пайової участі у будівництві. ОК «Житлобуд-Люкс», незважаючи на фактичне закінчення будівництва, введення будинку в експлуатацію, свої зобов`язання щодо фактичної передачі спірної квартири позивачу відповідно до умов договору не виконало, що стало підставою для звернення останньої з цим позовом до суду. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду. Позивач намагалася у позасудовому порядку оформити право власності на спірну квартиру, однак відповідач її право категорично не визнає та не надає відповідні документи необхідні для реєстрації права власності на неї, тобто позивач немає іншого способу оформлення права власності на спірну квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний нею спосіб судового захисту є ефективним. Враховуючи, що позивач позбавлена можливості в позасудовому порядку оформити право власності на спірну квартиру, повне виконання нею зобов`язань за договором про дольову участь у будівництві, закінчення будівництва нерухомого майна, введення будинку в експлуатацію встановлено, а відповідач не визнає прав на квартиру позивача, суд може захистити порушене право саме у спосіб визнання за позивачем права власності на квартиру. Самі по собі заперечення відповідача проти визнання за позивачем права власності на квартиру у зв`язку з необхідністю здійснення нею доплати за квартиру, не можуть бути підставою для позбавлення її правомірних очікувань провести належну реєстрацію права власності на квартиру та набути всі правомочності власника цього нерухомого майна. Відповідач, за наявності належних та допустимих доказів здійснення ним витрат на добудову квартири та їх розміру, мав би довести у цій справі такі обставини, а також не позбавлений і права звернутися до суду за захистом з відповідним позовом.

В постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 607/6193/16-ц (провадження № 61-39995св18) зазначено, що позивач зверталася до суду для вирішення правового спору (справа № 607/9742/14-ц), та вирішуючи спір апеляційний суд у своєму рішенні від 27 серпня 2015 року врахував визнання сторонами обставини вкладення додаткових коштів кооперативом в добудову будинку, в тому числі квартири АДРЕСА_17 , а також можливість добровільного оформлення прав власності забудовника підрядником будівництва. У справі, яка розглядається, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач намагалася у позасудовому порядку оформити право власності на спірну квартиру, однак відповідач (забудовник) її право категорично не визнає та не надає відповідні документи необхідні для реєстрації права власності. Враховуючи характер спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав, визнання за позивачем права власності на спірну квартиру, не заборонений законом та за обставин розглядуваної справи є ефективним, оскільки іншим шляхом захистити свої права позивач не мала змоги ні у позасудовому ні судовому порядках. Апеляційний суд вказаних обставин, які вірно встановлені та оцінені судом першої інстанції, не спростував. Заперечення відповідача проти визнання за позивачем права власності на квартиру у зв`язку з необхідністю здійснення нею доплати за квартиру, не можуть бути підставою для позбавлення її правомірних очікувань провести належну реєстрацію права власності на квартиру та набути всі правомочності власника нерухомого майна. Відповідач не був позбавлений можливості, за наявності належних та допустимих доказів здійснення ним витрат на добудову квартири та їх розміру, довести у цій справі такі обставини.

Отже, за обставинами справ № 607/16852/15-ц і № 607/6193/16-ц позивачі виконали свої грошові зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинили дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкти будівництва (квартири), які було введено в експлуатацію, проте відповідачі (забудовники) як продавці не визнавали такого права покупця на спірне майно, у зв`язку з чим відмовлялися передати позивачам необхідні документи для оформлення права власності на квартири. Тобто у справах № 607/16852/15-ц і № 607/6193/16-ц право власності на спірні квартири не було зареєстроване за іншими особами, як це має місце у справі, яка переглядається, а тому Верховний Суд виснував, що ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на нерухоме майно на підставі статті 392 ЦК України, що узгоджується з вищенаведеними висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20).

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах суду касаційної інстанції, на які послалася заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 338/180/17, № 905/1926/16 № 569/17272/15-ц, № 48/340, № 916/1608/18, № 344/16879/15-ц, № 607/16852/15-ц, № 607/6193/16-ц.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального, то оскаржувані судові рішення необхідно змінити в частині наведених судами правових підстав для відмови в задоволенні позову, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В резолютивних частинах оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржувані судові рішення змінені тільки в частині наведених судами попередніх інстанцій мотивів для відмови в задоволенні позову, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 грудня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 березня 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в резолютивних частинах щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Споживчого кооперативу «Степана Бандери», Обслуговуючого кооперативу «Молодіжний Тернопіль», ОСОБА_2 про скасування реєстрації права власності на квартиру та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук