Рішення

від 07.08.2023 по справі 640/22106/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2023 року м. Київ№ 640/22106/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "САМСОНЕ" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києв про визнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "САМСОНЕ" з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києв та просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ від 21.10.2021 № 8298-п "Про проведення фактичної перевірки";

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 09.12.2021 № 00908710901.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що спірне ППР прийнято за наслідками фактичної перевірки, якою встановлено, що порушення позивачем вимог Закону №481/95-ВР, яке полягає в продажу пачки цигарок з перевищенням максимальної ціни за вказаний тютюновий виріб. Крім того, вказує на відсутність підстав для складення наказу на проведення фактичної перевірки, а також на суттєві недоліки складеного акту за результатам проведення контрольного заходу, а відтак з урахуванням зазначеного вважає оскаржуване ППР протиправними та такими, що належить скасувати.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

07.06.2023 засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.

07.06.2023 до суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої позивач проти доводів податкового органу заперечив та просив суд адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Посадовим особами податкового органу на підставі наказу від 21.10.2021 № 8298-п "Про проведення фактичної перевірки" та направлень від 27.10.2021 № 19568/26-15-09-01 та від 27.10.2021 № 19567/26-15-09-01 проведено фактичну перевірку Приватного підприємства "САМСОНЕ" (код ЄДРПОУ 31723790) відповідно до якої встановлено наступні порушення в межах даного предмету спору:

«в ході проведення перевірки ПП "САМСОНЕ" за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 107 встановлено факт реалізації пачки сигарет «Winston XStyle» за ціною 61,49 грн, що підтверджується фіскальним чеком від 27.10.2021 № 000050674 00049 в той час як мінімальна роздрібна ціна вказана на пачці становила 57,62 грн, відповідно з урахуванням 5% відсотків місцевого акцизного податку ціна за пачку становить 60,50 грн, тобто максимальна роздрібна ціна однієї пачки сигарет «Winston XStyle» реалізованої ПП "САМСОНЕ" складає 60,50 грн.

Працівниками ГУ ДПС у м. Києві встановлено залишки тютюнових виробів в торгівельному приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 107, що використовується ПП "САМСОНЕ" станом на 27.10.2021 на загальну суму 140 475,28 грн.

Таким чином встановлено, здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробником або імпортером таких тютюнових виробів, чим порушено ст. 11-1 Закону № 481/95-ВР згідно якої, встановлена виробником або імпортером максимальна роздрібна ціна на тютюнові вироби наноситься на пачку коробку або сувенірну коробку тютюнових виробів разом з датою їх виготовлення.

Відповідальність за роздрібну торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів, збільшеними на суми акцизного податку з реалізації через роздрібну торговельну мережу тютюнових виробів, передбачена ст. 17 Закону № 481/95-ВР, а саме - 100 відсотків вартості наявних у суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) тютюнових виробів, але не менше 10 000,00 грн».

На підставі наведеного акт відповідачем складено та направлено податкове повідомлення-рішення від 09.12.2021 № 00908710901 про застосування штрафних санкцій у розмірі 140 475,00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю складення ППР позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України).

Згідно пп. 19-1.1.14, 19-1.1.16 - 19-1.1.20 п.19-1.1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи виконують функції, зокрема, здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; організовують роботу, пов`язану із замовленням марок акцизного податку, їх зберіганням, продажем, відбором зразків, з метою проведення експертизи щодо їх автентичності та здійснюють контроль за наявністю таких марок на пляшках (упаковках) з алкогольними напоями і пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації; забезпечують контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, які провадять роздрібну торгівлю тютюновими виробами, вимог законодавства щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких виробів; забезпечують контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, які провадять оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями, вимог законодавства щодо мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи, визначені пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу (податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи)), мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки регулюється ст. 80 ПК України.

Згідно п. 80.1. ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до пп. 80.2.2 та 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Згідно з п. 80.5 ст. 80 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із ст. 81 цього Кодексу.

Пунктом 80.7 ст. 80 ПК України визначено, що фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Відповідно до приписів п. 81.1 ст. 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Таким чином, передумовою проведення перевірки є прийняття рішення керівника контролюючого органу, яке оформлюється наказом та вручення копії наказу про проведення перевірки. З наказом на проведення перевірки, відомостями про дату її початку та місце проведення такої перевірки платник податків має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначені Законом № 481/95 та Положенням про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1251 (далі - Положення № 1251).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» № 481/95-ВР (далі - Закон № 481/95), контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.

В обгрунтування протиправності оскаржуваного ППР, позивач серед іншого вказує, що в наказі «Про проведення фактичної перевірки» стосовно позивача, всупереч вимог п. 81.1 ст. 81 ПК України, не зазначеної жодної підстави згідно п.п. 80.2.1, - 80.2.7, п. 80.2. ст. 80 ПК України, передусім в п.п. 80.2.5 цього Кодексу, в зв`язку із чим наказ виданий з істотнім порушенням вимог ПК України, а відтак є недійсними.

Надавши оцінку вказаному посиланню, суд зазначає, що посадовими особами контролюючого органу виконано приписи п. 81.1 ст. 81 ПК України, про що свідчить відсутність позивачем зауважень у цій частині, також розписка працівника позивача на відповідних направленнях від 27.10.2021 № 19568/26-15-09-01 та від 27.10.2021 № 19567/26-15-09-01.

Суд зазначає, що надання посадовими особами, при здійсненні ними фактичної перевірки, інших документів крім зазначених у п. 81.1 ст. 81 ПК України не передбачено Законом, у зв`язку із чим доводи позивача про необхідність надання при перевірці підтверджуючих документів щодо наявної або отриманої в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства суд вважає необґрунтованими.

Судом також враховано висновки Верховного Суду у постанові від 21.01.2021 у справі № 460/1239/19, згідно яких не зазначення підстави в наказі на проведення на перевірки не свідчить про незаконність наказу або перевірки, оскільки відповідно до п.п.81.1 ст. 81 ПК України, в наказі на перевірку достатньо зазначити підставу для проведення перевірки, визначену цим Кодексом.

Так, як встановлено судом, у наказі від 21.10.2021 № 8298-п про проведення фактичної перевірки зазначено підстави передбачені Законом для проведення фактичної перевірки, зокрема пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, та Закону № 481/95.

З урахуванням зазначеного, доводи позивача щодо недійсності наказу суд вважає не обґрунтованими. При цьому, судом враховано, що наказ від 21.10.2021 № 8298-п не є предметом оскарження в межах даної справи.

На переконання суду, виконання контролюючим органом своїх обов`язків щодо організації податкового контролю, зокрема, шляхом проведення фактичної перевірки не є порушенням прав платника, не спричиняє і не може спричинити негативних наслідків для нього у випадку належного ведення господарської діяльності, фінансової звітності, бухгалтерського обліку, у відповідності до норм податкового законодавства.

По суті встановленого порушення, суд зазначає наступне.

Згідно п.п. 14.1.4, 14.1.106 п. 14.1 ст.14 ПК України, акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Максимальні роздрібні ціни - ціни, встановлені на підакцизні товари (продукцію з урахуванням усіх видів податків (зборів). Акцизний податок з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів не включається до максимальної роздрібної ціни.

Максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) встановлюються виробниками або імпортерами товарів (продукції) шляхом декларування таких цін у порядку, встановленому цим Кодексом. Продаж суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, на які встановлюються максимальні роздрібні ціни, не може здійснюватися за цінами, вищими за максимальні роздрібні ціни, збільшені на суму акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Згідно п. 29.1 ст. 29 ПК України, обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Підпунктом 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 ПК України, об`єктами оподаткування є операції, зокрема, з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до п. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 ПК України, у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування є: вартість (з податком на додану вартість) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 цього Кодексу.

Згідно пп. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 ПК України, у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування є: вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 215.3.10 п. 215.3 ст. 215 ПК України, для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 цього Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків.

Згідно ст. 11-1 Закону № 481/95 встановлена виробником або імпортером максимальна роздрібна ціна на тютюнові вироби наноситься на пачку, коробку або сувенірну коробку тютюнових виробів разом з датою їх виготовлення.

Максимальна роздрібна ціна за пачку, коробку або сувенірну коробку наноситься визначеним виробником способом у визначеному виробником місці і складається з її цифрового виразу та скороченого найменування грошової одиниці України.

Дата виготовлення наноситься визначеним виробником способом у визначеному виробником місці і складається із шести цифр, перші дві з яких означають день, наступні дві - місяць, останні дві - рік такої дати.

Нанесення максимальної роздрібної ціни та дати виготовлення на упаковку тютюнових виробів, призначених для вивезення (експортування) за межі митної території України, здійснюється згідно з умовами відповідної угоди на експорт.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Закону № 481/95 за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: роздрібної торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів, збільшеними на суми акцизного податку з реалізації через роздрібну торговельну мережу тютюнових виробів, - 100 відсотків вартості наявних у суб`єкта господарювання тютюнових виробів, але не менше 10 000,00 грн.

Суд зазначає, що оскільки товар, що перебував на реалізації у господарській одиниці позивача, є підакцизним товаром, при його реалізації в роздріб у ціну товару повинен включатися акцизний податок у розмірі 5%, який розраховується з вартості тютюнових виробів, що не перевищує їх максимальну роздрібну ціну, встановлену виробником (імпортером), яка зазначена на пачці. Оскільки, як встановлено Актом перевірки, максимальна роздрібна ціна на товар цигарки «Winston XStyle Blue» була встановлена на пачці виробником у розмірі 57,62 грн, тобто з урахуванням вимог п. 29.1 ст. 29 ПК України граничною роздрібною ціною реалізованих позивачем вказаного тютюнового виробу є відповідно 60,50 грн, тоді як контролюючим органом під час проведення фактичної перевірки було встановлено факт реалізації позивачем зазначеного товару за ціною 61,49 грн, що є порушенням максимальних роздрібних цін на підакцизні товари.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених обставин, суд зазначає, що контролюючий орган, приймаючи оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій до позивача, діяв у межах та у відповідності до вимог податкового законодавства та законодавства в сфері державного регулювання виробництва і обігу тютюнових виробів.

Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 820/326/16 з аналогічних правовідносин.

Суд також врахував, що вказуючи на недоведеність відповідачем обставини, що на проданій за ціною 61,49 грн пачці сигарет «Winston XStyle Blue» виробником нанесена максимальна роздрібна ціна 60,50 грн, позивач не надав жодних пояснень та відповідних доказів на підтвердження обставини, що нанесена виробником на вказаному товарі максимальна роздрібна ціна була відмінною від зазначеної в Акті перевірки. Таким чином, позивач фактично не заперечує проти встановленого порушення з підстав не обгрунтованості застосування штрафних санкцій.

Водночас позивачем жодним чином не спростовано, наявність у суб`єкта господарювання тютюнових виробів, які визначені в акті зняття залишків до акту перевірки, посилання на те, що акт відсутній у додатках до акту не свідчить про зазначення у ньому недостовірної інформації, а твердження, що акт підписаний невідомою особою для позивача не підтверджений жодним доказом.

Водночас, відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд наголошує на тому, що в силу вимог ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у ч. 2 ст. 77 КАС України норми права щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов`язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

При цьому щодо зауважень позивача стосовно відсутності у нього на реалізації пачок цигарок «Winston XStyle» про що зазначено в акті перевірки, оскільки він реалізовує лише цигарки «Winston XStyle Blue», суд зазначає наступне.

Порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18, у постанові від 22.05.2020 у справі № 825/2328/16.

Дослідивши зміст заперечень на акт перевірки, суд зазначає, що позивач не погоджується із висновками акта перевірки з підстав, аналогічних заявленим в адміністративному позові, зокрема вказує, що не реалізовував цигарки марки «Winston XStyle», а відтак фіскальний чек про продаж цигарок «Winston XStyle Blue» не підтверджує факт продажу тютюнового виробу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вказані позивачем недоліки при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою, тобто діє принцип «превалювання сутності над формою».

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, від 20.12.2020 у справі №440/1256/19.

Отже, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про обґрунтоване застосування до позивача штрафних санкцій, що стверджується дослідженими в ході судового розгляду доказами, а тому спірне податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а доводи позивача наразі не спростовують вказаних висновків суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на що у задоволенні позову належить відмовити.

Європейський суд з прав людини у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що в адміністративному позові слід відмовити.

Згідно ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.