Рішення

від 04.08.2023 по справі 756/4134/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

04.08.2023 Справа № 756/4134/21

Ун.№756/4134/21

Пр.№2/756/310/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2023 року Оболонський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Майбоженко А.М.

секретаря Одягайло Л.М.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом

ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання співзабудовником житлового будинку, визнання права власності на його частку

та за об`єднаним позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_6 про визнання її співзабудовником житлового будинку по АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на його частину, обґрунтовуючи заявлені вимоги наступним.

Позивачкою без проектної документації на земельній ділянці по АДРЕСА_2 було збудовано житловий будинок під літерою «Б», житловий будинок під літерою «Ж», гараж під літерою «Д», погріб під літерою «Е».

До 1991 року домоволодіння по АДРЕСА_2 складалось із двох житлових будинків : житлового будинку під літерою «А» та житлового будинку під літерою «Б».

При цьому житловий будинок під літерою «Б», гараж під літерою «Д», погріб під літерою «Е» було збудовано позивачкою в 1992 і у 1997 році вона зверталась із заявою до Управління держархбудконтролю м.Києва як забудовник для отримання дозволу на введення в експлуатацію закінченого будівництвом приватного житлового будинку.

Але, оскільки дозвіл на введення в експлуатацію закінченого будівництвом приватного житлового будинку було видано 30.10.1997 року на ім?я її померлого батька, ОСОБА_7 , як такого, на ім?я якого було надано рішенням виконкому Київської міської ради №193 від 15.02.1955 року право на забудову земельної ділянки, то процедуру введення в експлуатацію закінченого будівництвом приватного житлового будинку по АДРЕСА_2 , гараж під літерою «Д», погріб під літерою «Е» завершено не було, оскільки забудовником являлась позивачка.

Оскільки житловий будинок під літерою «Ж» та гараж під літеро «Д» перебували на лишках земельної ділянки і у будівництві їй допомагав її син - відповідач у справі, ОСОБА_6 , то ввести в експлуатацію його в 1997 році вона так і не змогла.

Гараж під літерою «Д» було нею та відповідачем перебудовано в житловий будинок, збільшено його площу та завершено остаточно його будівництво у 2007 році.

24.09.2004 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об?єкти нерухомого майна до Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації було надано проект розпорядження про виділ будинків по АДРЕСА_2 на дві окремі садиби.

Цю процедуру позивачкою завершено не було.

Оформленням права власності на житлові будинки вона зайнялась у 2020 році , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оскільки їх родина займали також надлишки земельної ділянки, то 09.03.2004 року позивачка та її мама, ОСОБА_8 надали до Київської міської державної адміністрації заяви про те, що вони надають згоду і не заперечують проти відведення надлишків земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_6 , який в подальшому приватизував земельну ділянку.

Але, наразі позивачу стало відомо, що ОСОБА_6 також оформив і право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , який згідно технічної інвентаризації при первинній забудові та первинній інвентаризації був позначений як двоповерховий гараж під літерою «Д».

Оскільки позивач є співзабудовником даного житлового будинку і мала намір оформити право власності на цей будинок, проте оформити не змогла, оскільки право власності вже оформлено її сином одноособово, як власником надлишків земельної ділянки, то її права порушені, що змусило її звернутись до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою від 19.04.2021 відкрито провадження у цій справі.

В судовому засіданні 09.06.2021 залучено до участі у ній в якості третьої особи ОСОБА_3 .

Ухвалою від 18.08.2021 об`єднано в одне провадження цю справу і цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про поділ спільного сумісного майна.

Позовні вимоги ОСОБА_3 за об`єднаним позовом обґрунтовані наступним.

21.08.1993 між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 07.12.2020, яке набрало законної сили 07.01.2021.

Під час шлюбу подружжям набуто наступне майно:

-Домоволодіння в с.Ковалин Переяслав-Хмельницького району Київської області площею 88 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу №1897 від 26.12.2012 року;

-Житловий будинок загальною площею 171,1 квадратний метр, житловою площею 50 квадратних метрів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за відповідачем 13.06.2017 на підставі довідки про показники об`єкта нерухомого майна №28/1 від 26.04.2017 ТОВ «БТІ ПЛЮС»;

-Земельна ділянка площею 0,0210 га з кадастровим №8000000000:85:042:0101 за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності зареєстрована за відповідачем 23.12.2020 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельних ділянок від 14.12.2020, виготовленої ТОВ «Ленд Ікс»

Домовленості щодо поділу майна між подружжям не досягнуто у зв`язку з чим звернулась до суду за захистом своїх прав і просить визнати за собою в порядку поділу майна подружжя право власності на частку кожного з вищезазначених об`єктів нерухомого майна.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом, представник відповідача, третя особа (яка одночасно є позивачем за об`єднаним позовом) та її представник підтримали вимоги, висловлені у письмових заявах по суті справи.

Заслухавши учасників справи, показання свідків, дослідивши зібрані у справі письмові докази судом встановлено наступне.

21.08.1993 між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 07.12.2020, яке набрало законної сили 07.01.2021.

Як зазначає позивач за об`єднаним позовом ОСОБА_3 , під час шлюбу подружжям набуто наступне майно:

-Домоволодіння в с.Ковалин Переяслав-Хмельницького району Київської області площею 88 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу №1897 від 26.12.2012 року;

-Житловий будинок загальною площею 171,1 квадратний метр, житловою площею 50 квадратних метрів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за відповідачем 13.06.2017 на підставі довідки про показники об`єкта нерухомого майна №28/1 від 26.04.2017 ТОВ «БТІ ПЛЮС»;

-Земельна ділянка площею 0,0210 га з кадастровим №8000000000:85:042:0101 за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності зареєстрована за відповідачем 23.12.2020 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельних ділянок від 14.12.2020, виготовленої ТОВ «Ленд Ікс», поділ якого вона просить здійснити у цьому провадженні.

Вирішуючи питання про поширення на зазначені об`єкти нерухомого майна режиму спільної сумісної власності подружжя, суд виходить з наступного.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

В силу ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Пунктом 23 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ст.57 СК України визначено перелік майна, що є особистою власністю дружини, чоловіка, до якого включено, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування , а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Домоволодіння по АДРЕСА_3 площею 88 кв.м. було набуто відповідачем ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №1897 від 26.12.2012 року, тобто у період шлюбу.

Разом з тим, згідно заяви ОСОБА_3 , справжність підпису на якій посвідчено приватним нотаріусом КМНО Лисань С.С. 25.12.2012, вона стверджує, що їй відомо про намір чоловіка ОСОБА_6 придбати зазначене домоволодіння і вона підтверджує, що гроші, за які він має намір це здійснити є його особистою приватною власністю, оскільки отримані в дар від матері. Крім того, заявою підтверджено те, що ОСОБА_3 обізнана, що набуте нерухоме майно належатиме ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності.

Враховуючи зазначені вище вимоги ст.57 СК України, суд вважає, що оскільки майно набуто за особисті кошти відповідача ОСОБА_6 , що підтверджено заявою його дружини ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу, то домоволодіння в с.Ковалин Переяслав-Хмельницького району Київської області є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_6

14.12.2020 за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0210 га з кадастровим №8000000000:85:042:0101 за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельних ділянок від 14.12.2020, виготовленої ТОВ «Ленд Ікс», поділ якого вона просить здійснити у цьому провадженні.

На момент набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_6 , шлюб між ним та ОСОБА_3 був розірваний рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 07.12.2020, яке не набрало законної сили.

Ця земельна ділянка набута відповідачем у власність на підставі приватизації, що визнавалось всіма учасниками справи, а тому є обставиною, що не підлягає доказуванню в силу положень ст.82 ЦПК України.

Як зазначалось вище, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Суду не надано доказів того, що подружжям ОСОБА_9 для набуття у власність спірної земельної ділянки було вкладено сумісні кошти або спільна праця. Як зазначалось вище, вона набута відповідачем ОСОБА_6 в порядку приватизації на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Київської міської ради №267/7840 від 12.12.2019, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ 02.01, справа N П-9735) і передано громадянину ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №570/4884/17-ц.

Отже, спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_6 і не підлягає поділу між сторонами як об`єкт спільної сумісної власності подружжя.

13.06.2017 за відповідачем ОСОБА_6 зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 171,1 квадратний метр, житловою площею 50 квадратних метрів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі довідки про показники об`єкта нерухомого майна №28/1 від 26.04.2017 ТОВ «БТІ ПЛЮС». Це майно набуто у власністю ОСОБА_6 в період шлюбу.

Позивач за об`єднаним позовом ОСОБА_3 вважає, що цей будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і має бути розподілений між нею і відповідачем в рівних частках.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_5 вважає, що вона є співзабудовником цього будинку, оскільки він побудований на лишках земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, на місці та на залишках гаражу під літерою «Д», який був побудований до шлюбу сина. Крім того, вона матеріально допомагала сину у будівництві будинку, надаючи кошти для цього.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем ОСОБА_5 не надано жодних доказів її матеріальної участі у будівництві спірного будинку. Допитані судом свідки зазначили в суді, що будівництво здійснювалось родиною ОСОБА_6 , до складу якої на той час входила ОСОБА_3 .

Щодо інших доводів ОСОБА_5 , а саме щодо будівництва спірного будинку на залишках гаражу під літерою «Д» суд вважає правильним зазначити наступне.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом» (Nadtochiy v. Ukraine, заява №7460/03, п. 26, рішення від 15.05.2008).

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що Європейський суд з прав людини у рішенні Benderskiy v. Ukraine (заява № 22750/02, рішення від 15.11.2007) при оцінці доказів застосовує «баланс ймовірностей» як стандарт доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ІК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на збудований житловий будинок набувається у порядку, який існував на час його будівництва.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 підтвердили те, що будівництво спірного будинку здійснювалось подружжям ОСОБА_6 і ОСОБА_3 . Будинок був побудований на місці сараю, який попередньо повністю з фундаментом знесено ОСОБА_6 . Участі у будівництві будинку ОСОБА_5 не приймала, оскільки не мала такої можливості.

Показання допитаних у справі свідків в повній мірі підтверджують пояснення ОСОБА_3 щодо будівництва будинку з 2006 року.

Ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_6 доказів, які б спростовували ці докази суду не надано.

Посилання їх представників на те, що згідно наявної технічної документації спірний будинок побудовано на місці будівлі, яка позначена на плані літерою Д як гараж, і частково його обриси збігаються з ним, що, на їх думку, підтверджує, що будівництво зведено на залишках старого фундаменту є припущеннями. Жодним допустимим доказом ці твердження не підтверджені і спростовуються іншими зібраними у справі доказами.

З цих підстав, суд вважає правильним визнати зазначений будинок спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , оскільки він збудований у період їх шлюбу, а презумпція спільної сумісної власності будь-ким не спростована. Здійснюючи поділ цього будинку, суд вважає правильним визнати за кожним з подружжя права власності на 1\2 його частину. За недоведенням обставин щодо участі ОСОБА_5 у будівництві спірного будинку, її позовні вимоги у справі слід залишити без задоволення.

Повертаючись до земельної ділянки, право особистої власності на яку набуто в порядку приватизації ОСОБА_6 , на якій розташований будинок, поділ якого здійснюється судом, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_3 право власності на 1\2 її частину у зв`язку з наступним.

Пленумом Верховного Суду України у пункті18-2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції від 19 березня 2010 року), роз`яснено, відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Відповідно до ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

Аналіз зазначених вимог закону у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований; згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті120 ЗК України у поєднанні з нормою статті125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

З огляду на викладене, враховуючи рівність часток подружжя ОСОБА_9 у спірному домоволодінні, що підлягає поділу, суд вважає, що за ОСОБА_3 має бути визнано право власності на частину земельної ділянки, яка була особистою приватною власністю її колишнього чоловіка ОСОБА_6 .

Таким чином, підсумовуючи, заявлені вимоги ОСОБА_5 задоволенню не підлягають, а вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню частково в обсязі та за підставі, що зазначені вище.

Судові витрати, понесені ОСОБА_3 підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_6 в порядку ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.5, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання співзабудовником житлового будинку, визнання права власності на його частку - залишити без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 житловий будинок загальною площею 171,1 квадратний метр, житловою площею 50 квадратних метрів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1275777680000).

Провести поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у наступний спосіб:

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 171,1 квадратний метр, житловою площею 50 квадратних метрів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1275777680000).

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 171,1 квадратний метро, житловою площею 50 квадратних метрів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1275777680000).

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0210 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:85:042:0101.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 7 566 (сім тисяч п`ятсот шістдесят шість) гривень 66 копійок.

Дані учасників справи:

ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04.08.2023

Суддя А.М. Майбоженко