Постанова

від 29.06.2023 по справі 911/1293/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2023 р. Справа№ 911/1293/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Кравчука Г.А.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

прокурора: Білоконь І.А. за посвідченням;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Старцев Ю.К., Залізняк І.І. за ордерами;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент"

на рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2023 (повний текст складено 20.02.2023)

у справі № 911/1293/22 (суддя - Подоляк Ю.В.)

за позовом Керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент"

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство "Переяслав-Хмельницький агролісгосп"

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року керівник Бориспільської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся у Господарський суд Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач, Київська ОДА) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент" (далі - відповідач, Товариство) та, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером № 58277298 від 21.05.2021 стосовно права приватної власності Товариства на неї;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення загальною площею 11,2286 га шляхом її повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння Товариства, земельну ділянку площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" (далі - третя особа, Лісгосп) для потреб лісового господарства, право розпорядження нею належить Київській ОДА, однак незаконно вона вибула з власності держави та в подальшому право власності на неї було зареєстровано з Товариством; у зв`язку із незаконним вибуттям спірної земельної ділянки власник та землекористувач позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення, а відтак за твердженням прокурора наявні підстави для усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності Товариства на спірну земельну ділянку та її повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння Товариства. Прокурор у позовній заяві також зазначає, що поданий позов є негаторним, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ст. 391 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що відсутні підстави для звернення прокурором до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Київської ОДА; не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які прокурор посилався в позові як на підставу заявлених вимог; Товариство є добросовісним набувачем та власником спірної земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31 січня 2023 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент" подало апеляційну скаргу, у якій просить змінити оскаржуване рішення шляхом виключення із мотивувальної частини рішення наступного тексту:

"Заявляючи негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення загальною площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером № 58277298 від 21.05.2021 стосовно права приватної власності ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент" на неї та шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент" прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель лісового фонду, на якій знаходяться лісові насадження, відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" для потреб лісового господарства, в підтвердження чого надає вищеперелічені документи. Доказів протилежного учасники справи суду не надали."

Апеляційна скарга мотивована тим, що вказаний висновок суду не підтверджується жодними належними і допустимими доказами, оскільки з матеріалів справи вбачається, що як спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030, так і земельні ділянки з яких вона була утворена шляхом об`єднання, не мали цільового призначення для лісогосподарських потреб; документи, здобуті прокурором у кримінальному провадженні, є недопустимими доказами і прокурор у даному процесу намагається встановити ті обставини, що вказані докази є належними і допустимими у кримінальному провадженні; відсутні докази передачі спірної земельної ділянки Лісгоспу; судом не було враховані висновки Верховного Суду в постанові у справі №911/12/21 щодо суміжної земельної ділянки.

Також не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд проігнорував доводи прокурора про те, що оформлення речових прав на спірні земельні ділянки здійснено на підставі фіктивних документів; спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та не може перебувати у приватній власності; суд не надав належної оцінки всім доказам у їх сукупності; прокурором обрано належний і ефективний спосіб захисту порушеного права держави на спірну земельну ділянку; у разі встановлення обрання прокурором неефективного способу захисту порушеного права суд мав перекваліфікувати спірні правовідносини з негаторного на віндикаційний характер; наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо іншого речового створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації; фактично Товариство набуло право власності у незаконний спосіб, оскільки рішення органів державної влади, які слугували підставою відведення у власність перших набувачів земельних ділянок, не приймались.

Позивачем були подані письмові пояснення від 05.03.2023, в яких він повністю підтримав доводи, наведені у апеляційній скарзі прокурора, та просив її задовольнити.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу прокурора заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що відсутні докази того, що земельні ділянки були надані попереднім власникам з порушенням законодавства, зокрема до справи не надано обвинувального вироку чи доказів здійснення досудового розслідування; відсутні докази того, що спірна ділянка розташована на землях лісогосподарського призначення та відносяться до земель лісового фонду; відсутні докази надання спірної земельної ділянки в постійне користування Лісгоспу; відповідач є добросовісним набувачем та власником спірної земельної ділянки; обрання прокурором неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові; перекваліфікування судом позову може порушити право на справедливий суд. Також просить долучити до матеріалів справи додаткові докази (адвокатські запити та відповіді на них), які були створені вже після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу відповідача заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах земель лісового фонду, на яких знаходяться лісові насадження; на спірній земельній ділянці станом на 2001 рік понад 51 рік зростали лісові культури (сосна звичайна та дуб звичайний, яким на даний час вже понад 70 років); після ліквідації КСП 333 га земель лісового фонду не втратили своє цільове призначення і не підлягали паюванню; оскільки цільове призначення земельної ділянки не змінювалось, передача її у приватну власність суперечить вимогам законодавства.

Прокурор у відповіді на відзив відповідача заперечив проти його доводів, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах земель лісового фонду. Також просить долучити ряд додаткових доказів щодо належності спірної земельної ділянки до лісового фонду.

У письмових поясненнях від 11.05.2023 відповідач заперечив проти прийняття відповіді прокурора на відзив відповідача та проти прийняття поданих прокурором нових доказів. Також заперечив проти доводів прокурора, які наведені ним у відзиві на апеляційну скаргу відповідача.

У додаткових поясненнях, поданих 28.06.2023, прокурор, з посиланням на постанови Верховного Суду, вказує, що ним обрано ефективний спосіб захисту права власності шляхом подачі негаторного позову.

Сторони і третя особа неодноразово були повідомлені про розгляд апеляційних скарг в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду у електронному вигляді через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що підтверджується довідками про доставку електронних документів.

Неявка у судове засідання представників позивача і третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційних скарг.

Прокурор у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу прокурора, просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив з підстав, викладених у відзиві на неї.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу відповідача, просили її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечили з підстав, викладених у відзиві на неї.

З метою повного, всебічного та об`єктивного встановлення всіх обставин справи, судом, з врахуванням думки учасників процесу, було ухвалено долучити подані прокурором та відповідачем документи до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційні скарги, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 21 березня 1996 року головою Циблівською сільською радою народних депутатів 21.03.1996, на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Циблівської сільської ради від 27.06.1995, було видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002231, яким КСП ім. Шевченка надано у постійне користування 403.7 га землі згідно з планом землекористування для сільськогосподарського виробництва.

Згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №919246 від 27.09.2007, виданого на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 09.08.2005 №546, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1.7000 га у межах згідно з планом на території Цибульської сільської ради, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства. Згідно плану меж земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки площею 1.7000 га - 3223388200:02:015:0139.

Між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12.02.2021 №167, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1.7000 га, розташовану за адресою: Циблівська сільська рада, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, кадастровий номер 3223388200:02:015:0139.

Згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №754000 від 23.10.2007, виданого на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 09.08.2005 №546, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1.8113 га у межах згідно з планом на території Цибульської сільської ради, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства. Згідно плану меж земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки площею 1.8113 га - 3223388200:02:015:0142.

Між гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2021 №235, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1.8113 га, розташовану за адресою: Циблівська сільська рада, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, кадастровий номер 3223388200:02:015:0142.

Згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №753997 від 14.09.2007, виданого на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 09.08.2005 №546, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 1.9863 га у межах згідно з планом на території Цибульської сільської ради, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства. Згідно плану меж земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки площею 1.9863 га - 3223388200:02:015:0138.

Між гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.02.2021 №260, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1.9863 га, розташовану за адресою: Циблівська сільська рада, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, кадастровий номер 3223388200:02:015:0138.

Згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №762487 від 12.10.2007, виданого на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 09.08.2005 №546, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 1.7310 га у межах згідно з планом на території Цибульської сільської ради, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства. Згідно плану меж земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки площею 1.7310 га - 3223388200:02:015:0140.

Між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16.02.2021 №187, відповідно до умов якого ОСОБА_5 продала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1.7310га, розташовану за адресою: Циблівська сільська рада, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, кадастровий номер 3223388200:02:015:0140.

Згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №762486 від 25.10.2007, виданого на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 09.08.2005 №546, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 2.0000 га у межах згідно з планом на території Цибульської сільської ради, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства. Згідно плану меж земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки площею 2.0000 га - 3223388200:02:015:0137.

Між гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16.02.2021 №190, відповідно до умов якого ОСОБА_6 продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2.0000 га, розташовану за адресою: Циблівська сільська рада, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, кадастровий номер 3223388200:02:015:0137.

Згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №779777 від 03.10.2007, виданого на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 09.08.2005 №546, ОСОБА_7 є власником земельної ділянки площею 2.0000 га у межах згідно з планом на території Цибульської сільської ради, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства. Згідно плану меж земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки площею 2.0000 га - 3223388200:02:015:0141.

Між гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2021 № 222, відповідно до умов якого ОСОБА_7 продала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2.0000 га, розташовану за адресою: Циблівська сільська рада, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, кадастровий номер 3223388200:02:015:0141.

В подальшому, на підставі заяви ОСОБА_2 від 04.03.2021, зареєстрованої в реєстрі за № 222, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223388200:02:015:0139, 3223388200:02:015:0140, 3223388200:02:015:0141 об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:015:0029 загальною площею 5.4310 га, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, схемою об`єднання земельних ділянок, кадастровим планом, схемою розміщення земельної ділянки, технічною документацією, тощо.

На підставі заяви ОСОБА_2 від 01.04.2021, зареєстрованої в реєстрі за №358, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223388200:02:015:0029, 3223388200:02:015:0137, 3223388200:02:015:0138, 3223388200:02:015:0142 об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 загальною площею 11.2286 га, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, схемою об`єднання земельних ділянок, кадастровим планом, схемою розміщення земельної ділянки, технічною документацією, тощо.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.01.2022 № 296659878, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29.04.2021, зареєстрованого в реєстрі за № 435, відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 загальною площею 11.2286 га на користь ОСОБА_8 , який на підставі договору дарування від 15.05.2021, зареєстрованого в реєстрі за № 657, відчужив належну йому вказану вище земельну ділянку на користь ОСОБА_9 .

Між ОСОБА_9 та ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент" (відповідачем) 21.05.2021 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки №433, відповідно до умов якого ОСОБА_9 продала ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент" земельну ділянку площею 11.2286 га, розташовану за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, Циблівська сільська рада, кадастровий номер 3223388200:02:015:0030. Категорія земель - землі лісогосподарського призначення; вид використання - для ведення особистого селянського господарства, склад угідь - рілля.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.01.2022 № 296659878, право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 11.2286 га, кадастровий номер 3223388200:02:015:0030 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2021 №433 зареєстровано за ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент".

Листом від 25.01.2022 №51/1-5вих22 прокурор звернувся до Архівного відділу Бориспільської РДА для надання копії розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА №546 від 09.08.2005 щодо передачі земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , також надання інформації щодо того, чи звертались вказані особи із заявами про надання дозволу на виготовлення проектної документації (розробку проекту землеустрою), чи звертались вони із заявами про затвердження проектної документації та чи видавала Переяслав-Хмельницька РДА вказаним особам вищезазначені державні акти на право власності на земельну ділянку.

Листом Архівного відділу Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 27.01.2022 № 05-05/11 прокурору було повідомлено, що перелік архівних документів прийнятих за період з 01.08.2005 по 30.09.2005 не місить запису щодо запитуваного прокурором розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 09.08.2005 №546, натомість надано розпорядження Переяслав-Хмельникої РДА від 09.08.2005 №546.

Так, 09 серпня 2007 року в.о. голови Переяслав-Хмельницької РДА Київської області видав розпорядження №546 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для безоплатної передачі у власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Циблівської сільської ради", згідно додатку до якого надано відповідний дозвіл десяти громадянам - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 - по 0,95 га кожному за рахунок земель запасу Циблівської сільської ради.

17.07.2009 Переяслав-Хмельницьким міжрайонним прокурором було внесено протест на вказане розпорядження №546 від 546, з посиланням на те, що ОСОБА_20 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_19 не писали і не підписували заяви щодо надання у власність земельних ділянок.

За результатами розгляду протесту прокурора голова Переяслав-Хмельницької РДА прийняв розпорядження від 28.08.2009 №919, яким скасував розпорядження в.о. голови Переяслав-Хмельницької РДА від 09.08.2007 №546.

Листом від 15.12.2021 ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" повідомило прокурору, що директору підприємства не передавались дозволи та погодження на вилучення з постійного користування ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" земель лісового фонду у межах 29, 30 кварталу Майстерської дільниці № 1, у межах 23 та 24 кварталів ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" для подальшого використання для сільськогосподарських потреб, для сінокосіння, випасання худоби та для житлового будівництва у відповідності до Земельного кодексу України, у тому числі стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030.

У листі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2021 №04-48/2562, адресованому прокурору, зазначено, що управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок, у тому числі з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030.

Разом з листом від 22.12.2021 №1161 ВО "Укрдержліспроект" надано фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 29-30 ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" та межами їх таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2001 року та межами земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030, з якого вбачається, що вказана земельна ділянка знаходиться в межах кварталів №№29,30.

Згідно листів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10.02.2022 № 10-10-0.3-1272/2-22 та від 28.06.2022 № 10-10-0.331-2498/2-22, адресованих прокурору, за інформацією наданою відділом №2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління, відповідно до наявних у Відділі Книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю, відсутні записи про реєстрацію державних актів на право власності на землю серії ЯД № 919246, ЯД № 754000, ЯД № 753997, ЯД № 762487, ЯД № 762486, ЯД № 779777. У місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу відсутня документація із землеустрою та другий примірник державного акта на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223388200:02:015:0137, 3223388200:02:015:0138, 3223388200:02:015:0139, 3223388200:02:015:0140, 3223388200:02:015:0141, 3223388200:02:015:0142.

Листом від 12.01.2022 за вих.№51/1-148вих22 прокурор звернувся до Київської ОДА з повідомлення про те, що виявлено непоодинокі випадки передачі земель лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб у межах кварталів 29 та 30 ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп", просив надати інформацію стосовно того, чи проводилось інформування ОДА про відведення упродовж 2003-2021 років земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Бориспільського (Переяслав-Хмельницького) району, чи залучалась ОДА до процедури передачі у власність та/або користування земельних ділянок, у тому числі з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030, а також повідомити про вжиті заходи, що перешкоджають захисту порушених інтересів держави.

Листом від 21.01.2022 за вих. №31.01.01.01-13/80 Київська ОДА повідомила прокурору, що вона не інформувалась та не залучалась до передачі у власність та користування земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Цибулівської сільської ради Бориспільського (Переяслав-Хмельницького) району.

Листом від 13.07.2022 за вих. №51/1-476-вих22 прокурор повідомив Київській ОДА про те, що він, на підставі абз.3 ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" попередньо повідомляє про намір здійснення прокурором з вказаних у листі підстав представництва в суді законних інтересів держави в особі уповноважених органів - Київської обласної державної адміністрації.

У зв`язку із викладеними обставинами прокурор звернувся до суду із даним позовом та, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності Товариства на неї та шляхом її повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння Товариства.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що розпорядження від Переяслав-Хмельницької РДА від 09.08.2005 №546, на підставі якого у вересні-жовтні 2007 році видані державні акти громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , не приймалось, ці державні акти в установленому законом порядку вказані фізичні особи не отримували, державна реєстрація вказаних державних актів не здійснювалася, а тому фізичні особи не набули права власності на вказані земельні ділянки, не були власниками вказаних земельних ділянок на момент їх відчуження та відповідно не мали права на їх відчуження.

Прокурор вказував, що ліси не можуть передаватися у власність для ведення особистого селянського господарства, спірна земельна ділянка накладається на землі лісового фонду, її відведення без розробки і затвердження відповідного проекту землеустрою і проведення державної експертизи землевпорядної документації є неможливим.

За твердженнями прокурора, спірна земельна ділянка, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, незаконно вибула з власності держави, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" для потреб лісового господарства, право розпорядження якою належить Київській обласній державній адміністрації, які, в свою чергу у зв`язку з незаконним вибуттям спірної земельної ділянки позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення.

Прокурор, вказуючи, що спірна земельна ділянка площею 11,2286 га, з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 є землею лісогосподарського призначення, відноситься до лісового фонду, вибула з лісового фонду України у власність відповідача з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, зазначав про здійснення відповідачем перешкод Київській ОДА щодо користування та розпорядження земельною ділянкою, стверджував про наявність підстав для усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності Товариства на спірну земельну ділянку та її повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння Товариства. Прокурор в позовній заяві зазначає, що поданий позов є негаторним, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ст. 391 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на відсутність підстав для звернення прокурором до суду з даним позовом в інтересах держави в особі облдержадміністрації, недоведеність належними та допустимими доказами обставин, на які прокурор посилався в позові як на підставу заявлених вимог. Також відповідач вказував, що він є добросовісним набувачем та власником спірної земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту прав. При цьому суд першої інстанції виходив також із того, що наявними у матеріалах справи доказами не спростовані доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель лісового фонду, на якій знаходяться лісові насадження, відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні Лісгосп для потреб лісового господарства.

В процесі апеляційного розгляду справи відповідачем було надано, отримані на адвокатські запити його представника, наступні докази:

- копію розпорядження Переслав-Хмельницької РДА від 23.07.1996 року №262 "Про затвердження науково-технічної документації по паюванню сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність КСП ім.Шевченка с.Циблі Переяслав-Хмельницького району", згідно якого було встановлено площу сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню в розмірі 1880,2 га, з них ріллі - 1866,2 га, сіножаті - 14,0 га;

- копію розпорядження Переслав-Хмельницької РДА від 01.04.2003 року №161 "Про затвердження Схеми поділу земель на земельні частки (паї) громадянам - власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) в межах Цибулівської сільської ради" за якою передбачено розподіл земель загальною площею 1890,7 га на 787 часток (паїв) в двох поділах: окремо основний масив та черезсмужна ділянка;

- лист ВО "Укрдержліспроект" від 06.03.2023 за вих.№172, яким повідомлено, що комплексною лісовпорядною експедицією ВО "Укрдержліспроект" проводилось чергове базове лісовпорядкування 2018 року по Лісгоспу з виготовленням проектних документів та планово-картографічних матеріалів, що виготовляються під час базового лісовпорядкування, які були передані Лісгоспу для їх подальшого затвердження. Виготовлення лісовпорядкування в розрізі сільських рад не здійснювалось, оскільки чинним законодавством не передбачено. Також вказано, що внаслідок бойових дій було знищено адміністративну будівлю об`єднання, зокрема матеріали лісовпорядкування та іншу документацію, що пов`язана з виконанням лісовпорядних робіт.

Прокурором, у свою чергу, на спростування доводів відповідача, були надані наступні докази (у засвідчених копіях):

- лист Київської ОДА від 03.04.2000, адресований голові районної ради щодо подання до 20.04.2000 пропозицій щодо передачі лісів реформованих сільгосппідприємств у постійне користування міжгосподарським лісгоспам та лісництвам асоціації "Київагроліс";

- лист Переяслав-Хмельницької районної ради сільському голові щодо подання до 17.04.2000 пропозицій, щодо передачі лісового фонду, який знаходиться на території сільської ради, в Переяслав-Хмельницький міжгосподарський лісгосп;

- лист Цибулівської сільської ради від 19.04.2000 №32, адресований Переяслав-Хмельницькій районній раді, яким вона не заперечує щодо передачі лісового фонду, який знаходиться на території сільської ради, в Переяслав-Хмельницький міжгосподарський лісгосп;

- рішення Переяслав-Хмельницької районної ради від 27.04.2000 №160-ХІ-ХХІІІ щодо пропонування Київській ОДА передати ліси, реформованих сільськогосподарських підприємств, площею 4894 га у постійне користування Переяслав-Хмельницькому міжгосподарському лісгоспу асоціації "Київагроліс";

- наказ Міністерства аграрної політики від 11.06.2001 №156 "Про прискорення передачі земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств";

- наказ Головного управління сільського господарства і продовольства від 02.07.2001 №65 "Про прискорення передачі земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств";

- науково-технічна документація по виготовленню державних актів на право колективної власності та постійного користування землею колективного сільськогосподарського підприємства ім.Шевченка Переяслав-хмельницького району Київської області, виготовлена у 1995 році, згідно якої на території КСП ім.Шевченка виділено землі лісового фонду площею 333,4 га;

- рішення Цибулівської сільської ради народних депутатів від 27.06.1995, згідно якого передано КСП ім.Шевченка у постійне користування - 403,7 га землі, у складі: резервного фонду -55,3 га, водного фонду - 8,0 га, лісового фонду - 333,4 га, історико-культурного призначення - 7,0 га;

- експлікація земель КСП ім.Шевченка, складена до вказаного рішення сільської ради;

- протокол другої лісовпорядної наради від 12.03.2000 по розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Переслав-Хмельниьцкого державного агролісгоспу Київської області;

- витяг з протоколу другої лісовпорядної наради від 12.03.2002 по розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Переслав-Хмельниьцкого державного агролісгоспу Київської області;

- проект організації і розвитку лісового господарства Переслав-Хмельниьцкого державного агролісгоспу Київської області, згідно у структуру міжгосподарського лісгоспу входить майстерська дільниця №1 та зазначено, - Циблівська сільска рада - загальна площа - 333 га ;

- акт узгодження лісових площ по сільських радах Переяслав-Хмельницького району від 07.12.2002, згідно якого по технічній дільниці №1 за Циблівською сільською радою станом на 01.01.2002 обліковується лісові площі - 333 га;

- перспективний план ведення лісового господарства майстерська дільниця №1 Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу (планшет №29), згідно якого до складу дільниці входить дев`ять сільських рад, у тому числі - Циблівська - 333 га, контора майстерської дільниці знаходиться в с.Циблі. Також вказано, що рекреаційні ліси в майстерській дільниці відсутні.

- перелік лісових насаджень по майстерській дільниці №1 - квартал 30, категорія захисності - протиерозійні.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Отже, звертаючись з позовом, позивач (прокурор) повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У відповідності до ст. 1 Лісового Кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 Лісового кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Лісового кодексу України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002231від 21.03.1996 КСП ім. Шевченка надано у постійне користування 403,7 га землі до складу якої входили також землі лісового фонду площею 333,4 га.

Відповідно до Указу Президента України №720/95 від 08.08.1995 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Статтею 47 Земельного кодексу України 1990 року було встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.

Згідно статті 22 Земельного кодексу України 2001 року (в редакції, чинній на момент набрання ним чинності 01.01.2002) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Пунктом 1.4 Рекомендацій по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених Державним комітетом України по земельних ресурсах Міністерством сільського господарства і продовольства України Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України від 15 травня 1992 р., у колективну власність громадян передаються землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Площа цих земель визначається як різниця між загальною площею земель сільськогосподарських підприємств, кооперативів, товариств і площею земель, які залишаються у приватній та державній власності громадян і у державній власності (резервний фонд земель, лісовий фонд, водний фонд тощо).

Таким чином, КСП на праві колективної власності могли належати не лише сільськогосподарські, а й несільськогосподарські угіддя, а також землі лісового та водного фонду, які можливо передати в колективну власність та які знаходяться в користуванні КСП.

Проте паюванню підлягали не всі землі КСП, на які видано державний акт на право колективної власності на землю (чи на право постійного користування землею), а лише відображені в ньому сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), тобто землі лісового фонду не підлягали паюванню.

З наявного у матеріалах справи розпорядження Переслав-Хмельницької РДА від 23.07.1996 року №262 "Про затвердження науково-технічної документації по паюванню сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність КСП ім.Шевченка с.Циблі Переяслав-Хмельницького району", вбачається, що було встановлено площу сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню в розмірі 1880,2 га, з них ріллі - 1866,2 га, сіножаті - 14,0 га.

Отже, землі лісового фонду площею 333,4 га, які передавались КСП ім.Шевченка у постійне користування, не могли бути та не були розпайовані, та в подальшому передані у Переяслав-Хмельницький міжгосподарський агролісгосп, що підтверджується перспективним планом ведення лісового господарства майстерська дільниця №1 Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу (планшет №29) 2001 року.

Статтею 45 Лісового кодексу України визначено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Згідно пункту 5 розділу V Прикінцеві положення Лісового кодексу України (в редакції, чинній з 28.03.2006 по 16.01.2020) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Пунктом 5 розділу V Прикінцеві положення Лісового кодексу України (в редакції, чинній з 16.01.2020 по 27.05.2021) було визначено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово- картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №910/9256/16, від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі №911/604/18, від 27.01.2020 у справі №617/964/15-ц та від 22.06.2020 у справі №297/2935/16-ц, від 21.04.2021 у справі №707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі №910/19932/16, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Таким чином, з врахуванням наведених норм чинного законодавства, наявними у матеріалах справи належними і допустимими доказами підтверджується, факт перебування земельної лісової ділянки площею 333 га в користуванні Державного підприємство "Переяслав-Хмельницький агролісгосп".

Твердження відповідача про те, що вказані докази отримані прокурором з порушенням вимог чинного законодавства, відхиляються судом, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 Лісового кодексу України).

Частиною 6 статті 149 ЗК України визначено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті

Матеріалами справи, зокрема фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 29-30 ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" за даними базового лісовпорядкування 2001 року, підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030, право власності на яку наразі зареєстроване за відповідачем, знаходиться в межах кварталів №№29,30.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази прийняття Київською ОДА рішень про вилучення з державної власності та передачу у приватну власність у встановленому законодавством порядку земельних ділянок з кадастровими номерами 3223388200:02:015:0139, 3223388200:02:015:0140, 3223388200:02:015:0141, 3223388200:02:015:0137, 3223388200:02:015:0138, 3223388200:02:015:0142, внаслідок об`єднання яких була утворена спірна земельна з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 загальною площею 11.2286 га.

Так, зі змісту Державних актів на право власності на земельну ділянку, які датовані періодом вересня-жовтня 2007 року, вбачається, що всі вони були видані ОСОБА_4., ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , з посиланням на розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 09.08.2005 №546, яке у Архівному відділі та у матеріалах справи відсутнє, натомість наявне розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 09.08.2007 №546, згідно якого надавався дозвіл на розробку проекту землеустрою іншим особам та щодо земельних ділянок іншої площі і вказане розпорядження було скасовано за протестом прокурора.

Таким чином, прокурором у даній справі доведено наявність порушених прав і охоронюваних законом інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, а також доведено, що ці права на даний час порушені саме відповідачем, за яким зареєстровано право власності на земельну ділянку, яка є частиною земель лісогосподарського призначення державної власності.

Крім цього, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначив позивача - Київську обласну державну адміністрацію, якою не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави, які прокурор вважав порушеними. Також прокурором було дотримано вимоги ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та положення ст. 53 ГПК України.

Щодо обраного прокурором захисту порушеного права держави на спірну земельну, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18, від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справах №334/3161/17 і №200/606/18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20, від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Першою позовною вимогою прокурор визначив усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером № 58277298 від 21.05.2021 стосовно права приватної власності Товариства на неї.

Другою позовною вимогою прокурор визначив усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення загальною площею 11,2286 га шляхом її повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння Товариства, земельну ділянку площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030.

Прокурор у позовній заяві також зазначає, що поданий позов є негаторним, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ст.391 Цивільного кодексу України.

Разом із цим, відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 20.11.2019 у справі №802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав. Відповідний правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, тому апеляційним господарським судом враховані правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.

Так, Великою Палатою Верховного Суду розглядалась справа №488/2807/17 та в постанові від 18 січня 2023 року викладені наступні висновки щодо належного способу захисту права державної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення:

- факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67));

- інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64)).

- метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Тобто зміст такого позову полягає не у знесенні об`єкта нерухомості, спорудженого на спірній земельній ділянці, про що у позовній заяві просив прокурор, а у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою.

- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

- у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою не для знесення спорудженого на земельній ділянці нерухомого майна, а для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за кінцевою набувачкою) (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 68), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).

- захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав(пункт "б" частини третьої статті 152 ЗК України).

- фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

- з урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).

- держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

- інакше кажучи, не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки "шляхом знесення об`єкта нерухомості", оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.

- Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що вирішення вимоги про витребування на користь власника земельної ділянки з володіння іншої особи не є вирішенням долі спорудженого на ній об`єкта нерухомості та питання про права на нього. Інакше кажучи, захист належного власникові права володіння земельною ділянкою шляхом введення останнього у володіння нею (внесення запису (відомостей) про право власності до відповідного державного реєстру) не означає, що у всіх випадках цей власник зможе надалі обґрунтувати правомірність втручання у права на повагу до житла та мирного володіння на об`єкт, споруджений на цій ділянці.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №488/2807/17, апеляційний господарський суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги прокурора, пред`явлені в порядку ст. 391 Цивільного кодексу України, не відповідають належному способу захисту.

Також є вірним висновок суду першої інстанції про те, що у даному випадку належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача, а не шляхом подачі негаторного позову, який заявлений прокурором.

Водночас обрання прокурором неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

За таких обставин, доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування чи зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Київської області законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційних скарг, покладаються на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 31 січня 2023 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08.08.2023.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук