Постанова

від 18.10.2023 по справі 911/1293/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1293/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Підяша О.С.,

Київської обласної державної адміністрації - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Макпау Проперті Менеджмент» -Дядюка Є.М., Залізняка І.І., Старцева Ю.К.,

Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури, Товариства з обмеженою відповідальністю «Макпау Проперті Менеджмент»</a>

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 (у складі колегії суддів: Козир Т.П. (головуючий), Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.)

рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2023 (суддя Подоляк Ю.В.)

у справі № 911/1293/22

за позовом Керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макпау Проперті Менеджмент»</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький агролісгосп»,

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року Керівник Бориспільської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макпау Проперті Менеджмент»</a> (далі - ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент»), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером № 58277298 від 21.05.2021 стосовно права приватної власності ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» на неї;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення загальною площею 11,2286 га шляхом її повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент», земельну ділянку площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» (далі - ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп») для потреб лісового господарства, право розпорядження якою належить Київській ОДА.

Оскільки спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави та в подальшому була зареєстрована на праві власності за ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент», внаслідок чого власник та землекористувач позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення, прокурор в порядку статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) просив усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження зазначеною земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» на цю земельні ділянку та її повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.11.2022 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп».

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2023 року ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Також відповідачем наведено орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, який становить 30 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.09.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 911/1293/22 за касаційною скаргою ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» з підстави, передбаченої пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.10.2023

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2023 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.09.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 911/1293/22 за касаційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.10.2023.

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» посилається на безпідставність зазначений у ній доводів, також вважає, що доводи відповідача спростовуються доводами касаційної скарги прокурора, тому просить залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення.

ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» у відзивах на касаційну скаргу прокурора просить відмовити в її задоволенні в повному обсязі.

Київська ОДА направила до Верховного Суду пояснення, у яких підтримує доводи, викладені прокурором у касаційній скарзі, та просить Суд скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Водночас у клопотанні Київська ОДА просить розглянути справу без участі її представника.

У судовому засіданні 11.10.2023 було оголошено перерву до 18.10.2023.

ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» в судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

За змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеному учаснику справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 21.03.1996 Циблівською сільською радою народних депутатів на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Циблівської сільської ради від 27.06.1995 видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002231, відповідно до якого КСП ім. Шевченка надано в постійне користування 403.7 га землі згідно з планом землекористування для сільськогосподарського виробництва.

У подальшому на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (далі - Переяслав-Хмельницька РДА) від 09.08.2005 № 546 фізичним особам було видано державні акти на право власності на земельні ділянки у межах згідно з планом на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл., цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, зокрема: ОСОБА_1 (державний акт серії ЯД № 919246 від 27.09.2007, земельна ділянка площею 1.7000 га, кадастровий номер 3223388200:02:015:0139); ОСОБА_2 (державний акт серії ЯД № 754000 від 23.10.2007, земельна ділянка площею 1.8113 га, кадастровий номер 3223388200:02:015:0142); ОСОБА_3 (державний акт серії ЯД № 753997 від 14.09.2007, земельна ділянка площею 1.9863 га, кадастровий номер 3223388200:02:015:0138); ОСОБА_4 (державний акт серії ЯД № 762487 від 12.10.2007, земельна ділянка площею 1.7310 га, кадастровий номер 3223388200:02:015:0140); ОСОБА_5 (державний акт серії ЯД № 762486 від 25.10.2007, земельна ділянка площею 2.0000 га, кадастровий номер 3223388200:02:015:0137); ОСОБА_6 (державний акт серії ЯД № 779777 від 03.10.2007, земельна ділянка площею 2.0000 га, кадастровий номер 3223388200:02:015:0141).

Згодом між цими громадянами як продавцями та громадянином ОСОБА_7 як покупцем було укладено договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок, відповідно, від 12.02.2021 № 167, від 23.02.2021 № 235, від 25.02.2021 № 260, від 16.02.2021 № 187, від 16.02.2021 №190, від 19.02.2021 № 222.

На підставі заяви ОСОБА_7 від 04.03.2021, зареєстрованої в реєстрі за № 222, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223388200:02:015:0139, 3223388200:02:015:0140, 3223388200:02:015:0141 об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:015:0029 загальною площею 5.4310 га, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, схемою об`єднання земельних ділянок, кадастровим планом, схемою розміщення земельної ділянки, технічною документацією, тощо.

На підставі заяви ОСОБА_7 від 01.04.2021, зареєстрованої в реєстрі за № 358, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223388200:02:015:0029, 3223388200:02:015:0137, 3223388200:02:015:0138, 3223388200:02:015:0142 об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 загальною площею 11.2286 га, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, схемою об`єднання земельних ділянок, кадастровим планом, схемою розміщення земельної ділянки, технічною документацією, тощо.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.01.2022 № 296659878, ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 29.04.2021, зареєстрованого в реєстрі за № 435, відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 загальною площею 11.2286 га на користь ОСОБА_8 , який на підставі договору дарування від 15.05.2021, зареєстрованого в реєстрі за № 657, відчужив належну йому вказану вище земельну ділянку на користь ОСОБА_9 .

21.05.2021 між ОСОБА_9 та ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 433, відповідно до умов якого ОСОБА_9 продала ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» земельну ділянку площею 11.2286 га, розташовану за адресою: Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, Циблівська сільська рада, кадастровий номер 3223388200:02:015:0030; категорія земель - землі лісогосподарського призначення; вид використання - для ведення особистого селянського господарства, склад угідь - рілля.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.01.2022 № 296659878, право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 11.2286 га, кадастровий номер 3223388200:02:015:0030 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2021 № 433 зареєстровано за ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент».

У листі від 25.01.2022 №51/1-5вих22, направленого прокурором до Архівного відділу Бориспільської РДА, викладено запит щодо надання копії розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 09.08.2005 № 546 стосовно передачі земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , та надання інформації щодо того, чи зверталися ці особи із заявами про надання дозволу на виготовлення проектної документації (розробку проекту землеустрою), чи звертались вони із заявами про затвердження проектної документації та чи видавала Переяслав-Хмельницька РДА вказаним особам вищезазначені державні акти на право власності на земельну ділянку.

У листі Архівного відділу Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 27.01.2022 № 05-05/11 прокурору було повідомлено, що перелік архівних документів, прийнятих за період з 01.08.2005 по 30.09.2005, не місить запису щодо запитуваного прокурором розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 09.08.2005 № 546, натомість було надано, зокрема, копію розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 09.08.2007 № 546.

Так, 09.08.2007 в.о. голови Переяслав-Хмельницької РДА видано розпорядження № 546 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для безоплатної передачі у власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Циблівської сільської ради», згідно з додатком до якого надано відповідний дозвіл десяти громадянам - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 - по 0,95 га кожному за рахунок земель запасу Циблівської сільської ради.

17.08.2009 Переяслав-Хмельницьким міжрайонним прокурором було внесено протест на розпорядження в.о. голови Переяслав-Хмельницької РДА від 09.08.2007 № 546, у якому зазначено, що це розпорядження суперечить вимогам земельного законодавства України щодо встановленої процедури надання земельних ділянок державної власності у власність громадян, оскільки перевіркою встановлено, що громадяни ОСОБА_20 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_19 , яким за цим розпорядженням надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, із письмовими заявами щодо надання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Циблівської сільської ради не зверталися, заяви не писали та не підписували.

За результатами розгляду протесту прокурора голова Переяслав-Хмельницької РДА прийняв розпорядження від 28.08.2009 № 919, яким скасував розпорядження в.о. голови Переяслав-Хмельницької РДА від 09.08.2007 № 546.

У листі від 15.12.2021/17 ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» повідомило прокурора про те, що директору цього підприємства у встановленому порядку не передавалися дозволи та погодження на вилучення з постійного користування державного підприємства земель лісового фонду у межах 29, 30 кварталу Майстерської дільниці № 1 та у межах 23 та 24 кварталів ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» для подальшого використання для сільськогосподарських потреб, сінокосіння, випасання худоби та житлового будівництва відповідно до Земельного кодексу України (далі - ЗК), у тому числі стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030.

У листі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2021 № 04-48/2562, адресованому прокурору, зазначено, що управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок, у тому числі з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030.

ВО «Укрдержліспроект» на запит прокурора разом з листом від 22.12.2021 № 1161 надано фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 29 та 30 ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» і межами їх таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2001 року та межами земельних ділянок, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030, з якого вбачається, що ця земельна ділянка знаходиться в межах кварталів № 29 та № 30 ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» за даними базового лісовпорядкування 2001 року.

Згідно з листами Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10.02.2022 № 10-10-0.3-1272/2-22 та від 28.06.2022 № 10-10-0.331-2498/2-22, адресованими прокурору, за інформацією, наданою відділом № 2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління, відповідно до наявних у Відділі Книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю, відсутні записи про реєстрацію державних актів на право власності на землю серії ЯД № 919246, ЯД № 754000, ЯД № 753997, ЯД № 762487, ЯД № 762486, ЯД № 779777. У місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу відсутня документація із землеустрою та другий примірник державного акта на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223388200:02:015:0137, 3223388200:02:015:0138, 3223388200:02:015:0139, 3223388200:02:015:0140, 3223388200:02:015:0141, 3223388200:02:015:0142.

У листі від 12.01.2022 за вих.№ 51/1-148вих22 прокурор повідомив Київську ОДА про те, що виявлено непоодинокі випадки передачі земель лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб у межах кварталів 29 та 30 ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп», просив надати інформацію стосовно того, чи проводилось інформування ОДА про відведення упродовж 2003-2021 років земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Бориспільського (Переяслав-Хмельницького) району, чи залучалась ОДА до процедури передачі у власність та/або користування земельних ділянок, у тому числі з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030, а також повідомити про вжиті заходи, що перешкоджають захисту порушених інтересів держави.

Київська ОДА у листі від 21.01.2022 за вих. № 31.01.01.01-13/80 повідомила прокурора про те, що адміністрація не інформувалась та не залучалась до передачі у власність та користування земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Циблівської сільської ради Бориспільського (Переяслав-Хмельницького) району.

У листі від 13.07.2022 за вих. № 51/1-476-вих22 прокурор повідомив Київську ОДА про те, що на підставі абз. 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» має намір здійснити в суді представництво законних інтересів держави в особі уповноваженого органу - Київської ОДА.

У подальшому прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Київської ОДА, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» на цю земельну ділянку та шляхом її повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння відповідача.

Зазначені вимоги прокурор обґрунтував, зокрема, такими обставинами:

- розпорядження від Переяслав-Хмельницької РДА від 09.08.2005 № 546, на підставі якого у вересні-жовтні 2007 року видані державні акти громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , не приймалося, ці державні акти в установленому законом порядку зазначені фізичні особи не отримували, державна реєстрація цих державних актів не здійснювалася, а тому фізичні особи не набули права власності на вказані земельні ділянки, не були власниками цих земельних ділянок на момент їх відчуження та відповідно не мали права на їх відчуження;

- ліси не можуть передаватися у власність для ведення особистого селянського господарства, спірна земельна ділянка накладається на землі лісового фонду, її відведення без розробки і затвердження відповідного проекту землеустрою і проведення державної експертизи землевпорядної документації є неможливим;

- спірна земельна ділянка площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» для потреб лісового господарства, право розпорядження якою належить Київській ОДА, які у зв`язку з незаконним вибуттям спірної земельної ділянки з власності держави позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою лісогосподарського призначення;

- оскільки відповідачем здійснюються перешкоди Київській ОДА щодо користування та розпорядження зазначеною земельною ділянкою, прокурор стверджував про наявність підстав для усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності відповідача на спірну земельну ділянку та її повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент». При цьому прокурором наголошено, що поданий позов є негаторним, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 391 ЦК.

ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент», заперечуючи проти позову, послалося на його безпідставність і зазначило, що товариство є добросовісним набувачем та власником спірної земельної ділянки.

Суд першої інстанції при вирішенні спору встановив, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель лісового фонду, на якій знаходяться лісові насадження, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» для потреб лісового господарства, проте відмовив у задоволенні позову, оскільки прокурором обрано неналежний захист порушених прав держави в особі Київської ОДА, що відповідно до висновків, викладених у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, є окремою підставою для відмови в позові.

У процесі апеляційного розгляду справи відповідачем було надано, отримані на адвокатські запити його представника, наступні докази:

- копію розпорядження Переслав-Хмельницької РДА від 23.07.1996 № 262 «Про затвердження науково-технічної документації по паюванню сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність КСП ім. Шевченка с. Циблі Переяслав-Хмельницького району», згідно з яким було встановлено площу сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню в розмірі 1880,2 га, з них ріллі - 1 866,2 га, сіножаті - 14,0 га;

- копію розпорядження Переслав-Хмельницької РДА від 01.04.2003 № 161 «Про затвердження Схеми поділу земель на земельні частки (паї) громадянам - власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) в межах Циблівської сільської ради», відповідно до якої передбачено розподіл земель загальною площею 1890,7 га на 787 часток (паїв) в двох поділах: окремо основний масив та черезсмужна ділянка;

- лист ВО «Укрдержліспроект» від 06.03.2023 за вих.№ 172, у якому повідомлено, що комплексною лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект» проводилось чергове базове лісовпорядкування 2018 року по Лісгоспу з виготовленням проектних документів та планово-картографічних матеріалів, що виготовляються під час базового лісовпорядкування, які були передані Лісгоспу для їх подальшого затвердження. Виготовлення лісовпорядкування в розрізі сільських рад не здійснювалось, оскільки чинним законодавством не передбачено. Також вказано, що внаслідок бойових дій було знищено адміністративну будівлю об`єднання, зокрема матеріали лісовпорядкування та іншу документацію, що пов`язана з виконанням лісовпорядних робіт.

Прокурором, у свою чергу, на спростування доводів відповідача були надані наступні докази (у засвідчених копіях):

- лист Київської ОДА від 03.04.2000, адресований голові районної ради, стосовно подання до 20.04.2000 пропозицій щодо передачі лісів реформованих сільгосппідприємств у постійне користування міжгосподарським лісгоспам та лісництвам асоціації «Київагроліс»;

- лист Переяслав-Хмельницької районної ради сільському голові стосовно подання до 17.04.2000 пропозицій щодо передачі лісового фонду, який знаходиться на території сільської ради, в Переяслав-Хмельницький міжгосподарський лісгосп;

- лист Циблівської сільської ради від 19.04.2000 № 32, адресований Переяслав-Хмельницькій районній раді, у якому рада не заперечує щодо передачі лісового фонду, який знаходиться на її території, в Переяслав-Хмельницький міжгосподарський лісгосп;

- рішення Переяслав-Хмельницької районної ради від 27.04.2000 № 160-ХІ-ХХІІІ щодо пропозиції Київській ОДА передати ліси реформованих сільськогосподарських підприємств площею 4894 га у постійне користування Переяслав-Хмельницькому міжгосподарському лісгоспу асоціації «Київагроліс»;

- наказ Міністерства аграрної політики від 11.06.2001 № 156 «Про прискорення передачі земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств»;

- наказ Головного управління сільського господарства і продовольства від 02.07.2001 № 65 «Про прискорення передачі земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств»;

- науково-технічна документація по виготовленню державних актів на право колективної власності та постійного користування землею КСП ім. Шевченка Переяслав-Хмельницького району Київської області, виготовлена у 1995 році, згідно з якою на території КСП ім. Шевченка виділено землі лісового фонду площею 333,4 га;

- рішення Циблівської сільської ради народних депутатів від 27.06.1995, відповідно до якого передано КСП ім. Шевченка у постійне користування - 403,7 га землі, у складі: резервного фонду - 55,3 га, водного фонду - 8,0 га, лісового фонду - 333,4 га, історико-культурного призначення - 7,0 га, та експлікація земель КСП ім. Шевченка, складена до цього рішення сільської ради;

- протокол другої лісовпорядної наради від 12.03.2000 по розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Переслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області;

- витяг з протоколу другої лісовпорядної наради від 12.03.2002 з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Переслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області;

- проект організації і розвитку лісового господарства Переслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області, згідно з яким до структури міжгосподарського лісгоспу входить майстерська дільниця № 1 та зазначено: Циблівська сільська рада - загальна площа 333 га ;

- акт узгодження лісових площ по сільських радах Переяслав-Хмельницького району від 07.12.2002, згідно з яким по технічній дільниці № 1 за Циблівською сільською радою станом на 01.01.2002 обліковується лісові площі - 333 га;

- перспективний план ведення лісового господарства майстерська дільниця № 1 Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу (планшет № 29), згідно з яким до складу дільниці входить дев`ять сільських рад, у тому числі Циблівська - 333 га, контора майстерської дільниці знаходиться в с. Циблі; також зазначено, що рекреаційні ліси в майстерській дільниці відсутні;

- перелік лісових насаджень по майстерській дільниці № 1 - квартал 30, категорія захисності - протиерозійні.

Суд апеляційної інстанції за результатами апеляційного розгляду залишив без змін рішення суду першої інстанції та мотивував таке рішення, зокрема тим, що:

- наявними у матеріалах справи належними і допустимими доказами підтверджується факт перебування земельної лісової ділянки площею 333 га в користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп»;

- матеріалами справи, зокрема фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 29-30 ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» за даними базового лісовпорядкування 2001 року, підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030, право власності на яку наразі зареєстроване за відповідачем, знаходиться в межах кварталів №№ 29, 30;

- у матеріалах справи відсутні докази прийняття Київською ОДА рішень про вилучення з державної власності та передачу у приватну власність у встановленому законодавством порядку земельних ділянок з кадастровими номерами 3223388200:02:015:0139, 3223388200:02:015:0140, 3223388200:02:015:0141, 3223388200:02:015:0137, 3223388200:02:015:0138, 3223388200:02:015:0142, внаслідок об`єднання яких була утворена спірна земельна з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 загальною площею 11.2286 га;

- прокурором у цій справі доведено наявність порушених прав і охоронюваних законом інтересів держави в особі Київської ОДА, а також доведено, що ці права на цей час порушені саме відповідачем, за яким зареєстровано право власності на земельну ділянку, яка є частиною земель лісогосподарського призначення державної власності;

- прокурором належним чином обґрунтовано підстави звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, правильно визначено позивача - Київську ОДА, якою не здійснювалися дії щодо захисту інтересів держави, які прокурор вважав порушеними; прокурором дотримано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та положення статті 53 ГПК;

- відповідно до положень частини 4 статті 236 ГПК, частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тому з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 488/2807/17 при вирішенні спору у подібних правовідносинах суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги прокурора, пред`явлені в порядку статті 391 ЦК, не відповідають належному способу захисту, що є окремою підставою для відмови в позові;

- суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що у цьому випадку належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання віндикаційного позову до добросовісного набувача.

У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Київської обласної прокуратури послався, зокрема на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального права: статті 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 ЦК, частини 2 статті 152 ЗК, та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну, цільового призначення та надання у користування, є неможливим;

- у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом;

- у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 645/3067/19, від 17.08.2022 у справі № 450/441/19, від 22.08.2022 у справі № 597/977/21, відповідно до яких належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, відповідно до яких згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» послалося, зокрема на те, що судами попередніх інстанцій при ухваленні рішень порушено норми процесуального права: частини 2, 8 статті 80, частини 4 статті 236, частини 4 статті 238, частини 3 статті 269 ГПК; в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.12.2022 у справі № 911/121/21. Також скаржник послався на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення (неправомірне вибуття спірної земельної ділянки з власності держави), на підставі недопустимих доказів. При цьому, за твердженням скаржника, наявні у матеріалах справи докази підтверджують ті обставини, що відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку правомірно, оскільки відомості про земельну ділянку внесені до відповідних реєстрів, а тому з боку державних органів вчинялися дії щодо перевірки такої земельної ділянки на предмет будь-яких обтяжень чи обмежень, у тому числі на відповідність цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до частин 1-3 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК).

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним/ ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 11,2286 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0030 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» на цю земельну ділянку та шляхом її повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння відповідача в порядку статті 391 ЦК, обґрунтував такі вимоги обставинами того, що спірна земельна ділянка, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, незаконно вибула з власності держави, відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» для потреб лісового господарства, право розпорядження якою належить Київській обласній державній адміністрації, які, в свою чергу у зв`язку з незаконним вибуттям спірної земельної ділянки позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення.

Судами попередніх інстанцій також установлено наявність порушених прав і охоронюваних законом інтересів держави в особі Київської ОДА, а також доведено, що ці права на цей час порушені саме відповідачем, за яким зареєстровано право власності на земельну ділянку, яка є частиною земель лісогосподарського призначення державної власності.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У справі № 488/2807/17 (постанова від 18.01.2023, на яку, у тому числі здійснено посилання прокурором в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, навела висновки, за змістом яких, зокрема:

серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном;

витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56));

факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина 1 статті 317 ЦК) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67));

заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64));

метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Тобто зміст такого позову полягає не у знесенні об`єкта нерухомості, спорудженого на спірній земельній ділянці, про що у позовній заяві просив прокурор, а у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою;

однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням;

у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК);

власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71));

фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна;

визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11. 2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72));

держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина 1 статті 317 ЦК). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, з огляду на встановлені фактичні обставини у справі, про що зазначено вище, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, у тому числі викладених у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, дійшли обґрунтованого висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, оскільки за таких встановлених обставин того, що держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду з позовом, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею, тому в такому випадку захист цього порушеного права може відбуватися шляхом подачі позову про витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача.

З огляду на викладене, доводи, наведені прокурором у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 ЦК, частини 2 статті 152 ЗК та неврахування цими судами висновків щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, у тому числі від 23.11. 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, оскільки такі висновки судами попередніх інстанцій було враховано та правильно застосовано до спірних правовідносин.

Оскільки, як зазначалося вище, висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, викладених з відповідного питання, суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання прокурора в касаційній скарзі на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

Також у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті та зауважила, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено наявність за відповідачем державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не є підставою для застосування статті 391 ЦК.

Отже висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать і висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Крім того, необхідно зазначити, що суд касаційної інстанції розглядає справи в межах, визначених статтею 300 ГПК, касаційна скарга прокурора не обґрунтована підставами касаційного оскарження судових рішень, визначеними пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, тому у цьому випадку Судом ураховуються правові висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Також не знайшли свого підтвердження доводи прокурора щодо неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору принципу jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, про врахування якого зазначалося, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (на які послався прокурор в касаційній скарзі).

Як установлено судами попередніх інстанцій і це підтверджується матеріалами справи, прокурор протягом всього часу розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій наполягав на тому, що матеріально-правовою підставою у цих спірних правовідносинах є саме приписи статті 391 ЦК, отже суди попередніх інстанцій, розглянувши позов у межах предмета і підстав заявленого позову, дійшли висновку про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Разом із тим, суди зауважили, що у даному випадку за встановлених фактичних обставин справи належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що прокурор не позбавлений права у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом порушеного права держави щодо спірної земельної ділянки шляхом подачі віндикаційного позову.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, доводи прокурора про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених вище норм матеріального права є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Що стосується доводів касаційної скарги ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент», то Верховний Суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.12.2022 у справі № 911/121/21, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 911/1293/22, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з наступного.

Так, у справах, на які послався скаржник у касаційній скарзі, заявлено позови: у справі № 653/1096/16-ц (про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації), у справі № 916/1415/19 (про визнання договорів припиненими), у справі № 922/3412/17 (про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати), у справі № 922/3537/17 (про визнання недійсними торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень), у справі № 610/1030/18 (про визнання недійсними договорів оренди та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди), у справі № 922/2416/17 (про звернення стягнення на предмет іпотеки), у справі № 925/1351/19 (про витребування нежитлової будівлі у межах справи про банкрутство), у справі № 333/6816/17 (про визнання інформації недостовірною та відкликання довідки), у справі № 368/1158/16-ц (про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради, визнання недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію земельної ділянки, витребування земельної ділянки).

Посилання скаржника на загальні норми процесуального права, які на його думку було порушено судами попередніх інстанцій при вирішенні справи, що розглядається, в контексті висновків, наведених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду не можна визнати обґрунтованими, оскільки Верховний Суд за наслідками касаційного розгляду цих справ прийняв відповідні рішення з урахуванням предмета і підстав заявленого позову та з урахуванням тих фактичних обставин, що було встановлено судами попередніх інстанцій у кожній справі, відповідно до норм права, які регулюють такі спірні правовідносини.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 911/121/21, є безпідставними, оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги прокурора на судові рішення у цій справі, суд касаційної інстанції закрив провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 911/1293/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 911/1293/22 за касаційною скаргою ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» на судові рішення у цій справі не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Відповідач послався у касаційній скарзі на те, що судами встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, однак не навів у касаційній скарзі обґрунтування, за якими вважає певні докази недопустимими, та в чому полягає така їх оцінка скаржником.

Загалом доводи, наведені в касаційній скарзі ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» стосовно процесу доказування та оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент».

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги прокурора та касаційної скарги ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, без задоволення, а постановлених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Закрити касаційне провадження у справі № 911/1293/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Макпау Проперті Менеджмент»</a> у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Макпау Проперті Менеджмент»</a> у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2023 у справі № 911/1293/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко