Рішення

від 13.07.2023 по справі 910/2441/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2023Справа № 910/2441/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/2441/23

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1) Приватного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Елонг"

про зобов`язання укласти додаткову угоду до договору

Представники:

від позивача: Павлов Р.В.;

від відповідача-1: Захарчук О.В.;

від відповідача-2: Хажанець В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) через систему "Електронний суд" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Приватного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Елонг" про зобов`язання укласти додаткову угоду № 2 до договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва від 01.04.2008 № 174.

Позовні вимоги обґрунтовані обов`язком відповідачів укласти додаткову угоду № 2 до договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва від 01.04.2008 № 174 в редакції Департаменту, що випливає з Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415, та умов п. 3.5., 3.6. Договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва від 01.04.2008 № 174.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2023 позовну заяву Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

07.03.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/2441/23 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 20.04.2023.

11.04.2023 на адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, оскільки він звільнений від обов`язку сплати пайового внеску відповідно до закону.

19.04.2023 на адресу суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

19.04.2023 на адресу суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 11.05.2023 року.

10.05.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 01.06.2023.

26.05.2023 на адресу суду від відповідача-1 надійшли заперечення.

31.05.2023 на адресу суду від відповідача-2 надійшли заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 29.06.2023.

29.06.2023 на адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, клопотання про відкладення справи відхилено. Суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України про закриття підготовчого провадження, та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.07.23.

В судовому засіданні 13 липня 2023 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представники Відповідачів заперечили проти позову з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 13 липня 2023 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 223 Господарського процесуального кодексу України,в судовому засіданні складено протокол судового засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

01.04.2008 між Головним управлінням економіки та інвестицій (з 27.12.2012 перейменовано в Департамент економіки та інвестицій) виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент економіки та інвестицій/Департамент) та Відкритим акціонерним товариством «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій", (далі -Забудовник) було укладено договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 174, предметом якого є сплата Забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок), у зв`язку із будівництвом житлових будинків (загальна площа квартир 346643,0 кв. м) з вбудованими приміщеннями зальною площею 50686,70 кв. м (в тому числі площа офісів - 17447,10 кв. м, магазинів - 11647,50 кв. м, фітнес-клубу - 726,00 кв. м, закладів охорони здоров`я - 3249,80 кв. м, аптеки та оптики - 344,10 кв. м, будинку творчості дітей - 632,20 кв. м, інтернетклубу - 300,30 кв. м, пункту прокату побутової техніки - 176,80 кв. м, дитячої кімнати короткотривалого перебування - 301,30 кв. м, салонів краси - 764,20 кв. м, приймального пункту хімчистки - 178,20 кв. м, приймального пункту пральні - 178,20 кв.м., двох філій відділення банку - 598,40 кв. м, двох відділень зв`язку - 685,00 кв. м, клубу - 271,20 кв. м, відеосалону - 237,70 кв. м, бібліотеки - 687,20 кв. м, ательє з ремонту одягу - 274,70 кв. м, ательє з ремонту шкіргалантереї - 305,30 кв. м, виставкового залу-галереї - 401,60 кв. м, двох кафе - 4608,00 кв. м, творчих майстерень - 5888,40 кв. м), спорткомплексом загальною площею 4944,90 кв. м, вбудовано-прибудованими паркінгами загальною площею 93520,50 кв. м та відкритими автостоянками загальною площею 7989,20 кв. м по вул. Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва.

Відповідно до пункту 1.2. договору, розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 3 та 4 від 25.03.2008 становить 96 571,72 тис грн. Дані розрахунки є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 2.1. договору, Забудовник зобов`язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 12 828,445 тис грн (без ПДВ) на умовах, визначених у цьому Договорі.

Забудовник зобов`язаний здійснити за власні кошти будівництво та забезпечити здачу в експлуатацію об`єктів соціальної сфери в строки, передбачені Програмою капітальних вкладень та введення в дію потужностей Київської міської державної адміністрації (пункт 2.3. договору).

Забудовник зобов`язаний, після введення об`єктів соціальної сфери в експлуатацію в строки, передбачені Програмою капітальних вкладень та введення в дію потужностей Київської міської державної адміністрації, надати Головному управлінню економіки та інвестицій документи, що підтверджують фактичну балансову вартість (в т.ч. джерела фінансування) побудованих об`єктів (пункт 2.4. договору).

Згідно з п.3.1 договору, Забудовник сплачує пайовий внесок, вказаний у п. 2.1 цього Договору, у строк з квітня 2008 року по березень 2009 року включно рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального міського бюджету.

Відповідно до пункту 3.5. договору, у випадку збільшення загальної площі об`єкту, вказаної у п. 1.1 цього Договору, або зміну інших характеристик, внаслідок чого сума пайового внеску має бути збільшена, про що Забудовник зобов`язаний письмово повідомити ці обставини Департаменту не пізніше ніж через 30 днів з моменту, коли ці обставини стали відомі або мали стати відомими Забудовнику.

Згідно з пунктом 3.6 договору, після визначення додаткової суми пайового внеску, що підлягає сплаті у зв`язку із збільшенням загальної площі чи в інших випадках, передбачених у п. 3.5 цього Договору, Забудовник укладає з Департаментом економіки та інвестицій додаткову угоду до цього Договору, на підставі якої сплачує відповідні додатково визначені кошти.

Згідно з пунктом 3.16 договору, підтвердженням виконання Забудовником зобов`язань за цим договором є надання Департаментом економіки та інвестицій Забудовнику довідку про повну сплату пайового внеску.

Договір може бути змінено за згодою сторін, шляхом укладення відповідної додаткової угоди. (п.5.1 договору)

19.08.2008 між Головним управлінням економіки та інвестицій (з 27.12.2012 перейменовано в Департамент економіки та інвестицій) виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Відкритим акціонерним товариством «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій" було укладено додаткову угоду № 1 до Договору.

Відповідно до пункту 1.3 Додаткової угоди розмір пайового внеску, визначений п. 1.2. цього Договору, відповідно «Нормативів. » та абзацу 2 пункту 2.3.5 «Правил забудови м. Києва», затверджених рішенням Київради від 27.01.05 № l 1/2587, зменшується на суму кошторисної вартості об`єктів соціальної сфери у розмірі 129 898,816 тис грн, а саме школи на 1306 учнівських місць та двох дитсадків на 150 місць (8 груп) кожна, за умови передачі цих об`єктів до комунальної власності.».

У п.2 додаткової угоди зазначено, що враховуючи пункт 1 Додаткової угоди, пункт 2.1. Договору викласти в наступній редакції: «2.1. Встановити, що кошторисна вартість будівництва об`єктів соціальної сфери, викладених у пункті 1.3 цього договору, що фінансується за кошти Забудовника, більша за суму пайового внеску, що зазначена в пункті 1.2. цього договору, тому пайовий внесок у зв`язку з будівництвом об`єктів вказаних в п. 1.1 не сплачується».

Довідка про повне виконання зобов`язань Договору буде видана Забудовнику після надання до Департаменту документів, що підтверджують балансову вартість об`єктів соціальної сфери, визначених пунктом 1.3. Договору, та які підтверджують передачу їх у власність громади міста Києва (пункт 5 Додаткової угоди).

Згідно з п.6 додаткової угоди в разі невиконання Забудовником пункту 2.3. та 2.4. Договору, Забудовник зобов`язаний сплатити пайовий внесок у сумі, зазначеній в пункті 1.2. Договору, з урахуванням індексу інфляції на момент здійснення платежу, у 2-х місячний термін.

Питання щодо перерахованих Забудовником коштів в рахунок сплати пайової участі згідно з Договору, буде вирішено після належного виконання Забудовником пункту 2.3 та 2.4 Договору(пункт 7 Додаткової угоди).

03.03.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій", (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Елонг" (сторона 2) було укладено договір на виконання функцій замовника по будівництву житлових будинків на вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва №03/03-2015, відповідно до умов якого Стороні 1 відповідно до рішення Київської міської ради віл 15 липня 2004 №419-51829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» та договору оренди земельних ділянок від 14.03.2006 р., укладеного між Київською міською радою та ВАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій», зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської рали ( Київської міської державної адміністрації ) 21 березня 2006 р. за №66-6-00328, надано право забудови земельних ділянок на вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва (кадастрові номери 8 000 000 000:66:105:0002 та 8 000 000 000:66:108:0002).

Згідно з п.1.2 договору, з метою забудови частини земельної ділянки на вул. Степана Сагайдака. 101 у Дніпровському районі м. Києво Сторона 1 передає Стороні 2 виконання функцій замовника будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення та підземних паркінгом на ділянках з будівельними номерами №18-21, №29, №35, №35-2, №43 за адресою: м. Київ, вул. С. Сагайдака, 101, у Дніпровському районі м. Києва на умовах цього Договору на весь період будівництва Об?єкту. Об`єкт. визначений цим Договором. є частиною житлового комплексу, що будується на земельній ділянці по вул. Степана Сагайдака, 101 в м. Києві, проект якого пройшов комплексну державну експертизу, що підтверджується позитивним висновком від 26.12.2007. Сторона 2 зобов`язується забезпечити цільове використання частини земельної ділянки на вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва для будівництва об`єкту - житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом.

Відповідно до пункту 3.3.8 Сторона 2 зобов`язана забезпечити сплату пайової участі на розвиток інфраструктури м. Києва та виконання інших зобов`язань перед органами місцевої влади щодо об`єкту.

Листами №050/08 від 10.07.2020, №050/08-5733 від 18.09.2020, №050/08-1373 від 09.03.2021 позивач просив відповідачів для підготовки проекту додаткової угоди до договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 01.04.2008 № 174 надати додаткові документи, що підтверджується копіями описів вкладення у цінні листи від 18.09.2020, від 10.03.2021, накладних.

Листом №050/08-1662 від 09.06.2022 позивач надіслав на адреси відповідачів проект додаткової угоди №2 до договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 01.04.2008 № 174 з розрахунками у 3 прим. для її оформлення, що підтверджується копіями описів вкладення у цінні листи від 10.06.2022, накладних.

Вимогою №050/08-453 від 26.01.2022 позивач вимагав від відповідачів підписати проекти додаткових угод та розрахунків та повернути в Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у строк по 10.02.2022, що підтверджується копіями описів вкладення у цінні листи від 27.01.2022, накладних.

У відповідь на які відповідач - 1 листами №10/02-22 від 10.02.2022, №22/06-22 від 22.06.2022 повернув без підпису угоду.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Забудовник не здійснив за власні кошти будівництво та здачу в експлуатацію об`єктів соціальної сфери, не надав документи, що підтверджують фактичну балансову вартість (в т.ч. джерела фінансування) об`єктів чим порушив зобов`язання встановлене пунктами 2.3 та 2.4 Договору. Крім того, відповідно до офіційної інформації розміщеної на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 28.08.2021 за № ІУ 123210818962 зареєстровано сертифікат про готовність до експлуатації ІІ та ІІІ черги об`єкта будівництва по вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва. Відповідно до наведеної інформації, замовником будівництва є відповідач-1. Згідно з інформацією наведеною в зазначеному сертифікаті, загальна площа ІІ та ІІІ черги об`єкта будівництва складає 87 975,5 кв. м, зазначене свідчить про збільшення загальної площі об`єкту. Згідно зі звернень Відповідача від 30.04.2020 № 74, від 28.05.2020 № 85, від 19.06.2020 № 127 і ТОВ «Компанія Елонг» від 26.06.2020 вх. № 050/6997 та наданих документів встановлено, що відбулися зміни стосовно об`єкту будівництва по вул. Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва, а саме: скориговано проект та отримано експертний звіт ТОВ «Укрбудекспертиза» від 18.03.2016 № 3-156-15-ЕП/КО; передано ТОВ «Компанія Елонг» згідно з договором № 03/03-2015 від 03.03.2015 функції щодо будівництва окремих житлових будинків; завершено будівництво та отримано дані технічної інвентаризації житлового будинку № 29 з вбудовано-прибудованим паркінгом № 35 (II черга) та житлового будинку № 18-21 3 вбудовано-прибудованим паркінгом № 43 (1 черга); Отже, в порушення пункту 3.5 та 3.6 Договору, Забудовник письмово не повідомив Департамент у встановлений строк про збільшення загальної площі об`єкту, вказаної у п. 1.1 цього Договору та зміну інших характеристик, внаслідок чого сума пайового внеску має бути збільшена та не укладено додаткову угоду відповідно до пункту 3.6 Договору. Таким чином, просить суд визнати додаткову угоду № 2 до договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва від 01.04.2008 № 174 укладеною в редакції Департаменту.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 зазначив, що норми Закону України від 22.03.2012 «Про внесення зміни до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (набрав чинності 15.04.2012), яким статтю 40 було доповнено пунктом 9, що виключав залучення до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту об`єктів транспортної інфраструктури, а також Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено взагалі, є актами законодавства, що скасовують відповідальність, і мають застосовуватися до спірних правовідносин з огляду на положення частини 2 статті 5 ЦК України, як акт цивільного законодавства, що має зворотну дію у часі. Крім того, позивачем не доведено збільшення загальної площі об`єкту, невірно розраховано розмір пайового внеску, а вимоги до відповідача-2 є безпідставними.

Заперечуючи проти позову, відповідач-2 вказав, що він не є власником або користувачем земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво об`єкту; не вчинив жодних намірів щодо забудови зазначених земельних ділянок, не має і не може мати статусу замовника будівництва об?єкта, так як, не є власником або орендарем земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво об`єкту; не є учасником/стороною договору пайової участі від 01.04.2008 №0174, а отже не брав на себе будь-яких обов`язків щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Києва та сплаті пайової участі у зв`язку з будівництвом об?єкту; чинний Договір пайової участі є обов`язковим виключно для його сторін - позивача та відповідача-1. Крім того, нормативний обов`язок щодо обов`язкової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Києва та сплаті пайової участі у зв`язку з будівництвом об?єкту, а саме, ст. ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з 01.01.2020 скасовано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (частина перша статті 187 ГК України).

Отже, законодавцем визначено загальні критерії щодо можливості розгляду судом переддоговірних спорів, до яких, зокрема, віднесено переддоговірні господарські спори, укладення яких є обов`язковим в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. (стаття 181 Господарського кодексу України)

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами частини третьої статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.04.2008 між Головним управлінням економіки та інвестицій (з 27.12.2012 перейменовано в Департамент економіки та інвестицій) виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент економіки та інвестицій/Департамент) та Відкритим акціонерним товариством «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій", (далі -Забудовник) було укладено договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 174, предметом якого є сплата Забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок), у зв`язку із будівництвом житлових будинків (загальна площа квартир 346643,0 кв. м) з вбудованими приміщеннями зальною площею 50686,70 кв. м (в тому числі площа офісів - 17447,10 кв. м, магазинів - 11647,50 кв. м, фітнес-клубу - 726,00 кв. м, закладів охорони здоров`я - 3249,80 кв. м, аптеки та оптики - 344,10 кв. м, будинку творчості дітей - 632,20 кв. м, інтернетклубу - 300,30 кв. м, пункту прокату побутової техніки - 176,80 кв. м, дитячої кімнати короткотривалого перебування - 301,30 кв. м, салонів краси - 764,20 кв. м, приймального пункту хімчистки - 178,20 кв. м, приймального пункту пральні - 178,20 кв.м., двох філій відділення банку - 598,40 кв. м, двох відділень зв`язку - 685,00 кв. м, клубу - 271,20 кв. м, відеосалону - 237,70 кв. м, бібліотеки - 687,20 кв. м, ательє з ремонту одягу - 274,70 кв. м, ательє з ремонту шкіргалантереї - 305,30 кв. м, виставкового залу-галереї - 401,60 кв. м, двох кафе - 4608,00 кв. м, творчих майстерень - 5888,40 кв. м), спорткомплексом загальною площею 4944,90 кв. м, вбудовано-прибудованими паркінгами загальною площею 93520,50 кв. м та відкритими автостоянками загальною площею 7989,20 кв. м по вул. Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва.

Згідно з сертифікатом № ІУ 123210818962 від 28.08.2021, виданим Державною архітектурно - будівельною інспекцією України, засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта: Будівництво житлових будинків з об`єктами соціально- культурного призначення та підземними паркінгами по вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва. ІІ та ІІІ черги будівництва (житловий будинок №18-21 з вбудовано-прибудованим паркінгом №35, житловий будинок №29 з вбудовано-прибудованим паркінгом №43, трансформаторна підстанція (ТП) №40.3), загальна площа 87975.5 кв.м., замовником якого є Приватне акціонерне товариство "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій".

Станом на 01.04.2008 правовідносини, які виникли між сторонами у справі були врегульовані Законом України «Про планування та забудову територій», який набрав чинності 02.06.2000.

14.10.2008 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву», яким Закон України «Про планування та забудову територій» був доповнений статтею 27-1, що передбачала пайову участь (внесок) замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та обов`язок укладання відповідних договорів з органами місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій», створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин другої та третьої вказаної статті замовник, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об`єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

При цьому за змістом статті 23 Закону України «Про планування і забудову територій», під будівництвом у цьому Законі мається на увазі розміщення та здійснення будівництва нових об`єктів, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт, впорядкування існуючих об`єктів містобудування, розширення та технічне переоснащення підприємств.

У частинах п`ятій - сьомій статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати:

- 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування - для нежитлових будівель та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення);

- 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування - для житлових будинків, будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення.

Згідно із частинами дев`ятою - тринадцятою статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій», розмір пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається не пізніше десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування, з техніко-економічними показниками.

Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт.

Істотними умовами договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є: розмір пайового внеску; терміни (графік) оплати пайового внеску; відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайового внеску (участі) замовника у створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію.

Спори, пов`язані з пайовою участю (внеском) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, вирішуються судом (частина п`ятнадцята статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій»).

12.03.2011 Закон України «Про планування та забудову територій» втратив чинність у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) містив норму ст. 40 "Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту".

Згідно зі змісту вказаної статті порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ від 20.09.2019 внесено зміни до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", зокрема, виключено статтю 40 з вказаного нормативно-правового акту.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім: пунктів 10-13 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2020 року. Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими з 01.01.2020 року було виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

До аналогічних висновків прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", відповідно до ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", з метою вдосконалення порядку залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва Київська міська рада вирішила затвердити Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.

Рішенням Київської міської ради від 19.12.2019 №460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з метою приведення Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415, у відповідність до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" Київська міська рада вирішила внести зміни до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415.

Відповідно до п. 6 рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 у разі встановлення факту прийняття об`єкта будівництва, або реконструкції в експлуатацію, або присвоєння адреси новозбудованим, реконструйованим об`єктам без наявності довідки про виконання умов пайової участі Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зобов`язаний звернутися до особи, що порушила умови Порядку, з вимогою про укладення договору про пайову участь та, за наявності обґрунтованих підстав, звернутися до правоохоронних органів або до суду.

Зазначений Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок), є обов`язковим до виконання замовниками будівництва/реконструкції об`єктів, розташованих на території м. Києва.

Порядок визначає механізм залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва та оформлення договорів пайової участі у зв`язку зі здійсненням або намірами на здійснення будівництва (в тому числі, нового будівництва та реконструкції) об`єктів (в тому числі, будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин) незалежно від їх форми власності.

Пайова участь є обов`язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком (п. 3.1 Порядку).

Відповідно до п. 3.2 Порядку, пайова участь включає в себе відшкодування витрат міського бюджету на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у зв`язку із реалізацією замовником проекту нового будівництва або реконструкції об`єктів (будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин) незалежно від їх форм власності на території міста Києва.

Згідно п. 3.3 Порядку, в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку) (п. 3.4 Порядку).

Відповідно до п. 4.1 Порядку, замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об`єктів (у разі збільшення загальної площі об`єкта), зобов`язаний до прийняття об`єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком. Замовник зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва/реконструкції об`єкта звернутися до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва/реконструкції. Департамент протягом 15 робочих днів з дня отримання документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Залучення замовників до пайової участі відбувається на підставі договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, укладеного між виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та замовником (далі - договір про пайову участь).

Відповідно до зазначених вище норм, на забудовника покладено обов`язок сплатити пайовий внесок у розвиток інфраструктури м. Києва, розмір якого розраховується Департаментом на підставі заяви забудовника про укладення відповідного договору пайової участі.

Разом з тим, пайова участь сплачується замовником виключно грошовими коштами в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов`язку її сплати (п. 4.3 Порядку).

Таким чином, зазначеними положеннями закріплено обов`язок замовника будівництва або реконструкції укласти договір пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури міста Києва та сплатити визначений договором пайовий внесок до введення об`єкта в експлуатацію.

Неукладення такого договору у вказаний вище період часу, законодавством не визначається правовою підставою звільнення замовника від обов`язку укласти відповідний договір та від обов`язку сплатити пайовий внесок (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №920/403/18).

Разом з тим, законодавцем у зазначеній вище конструкції визначено строк, протягом якого відповідний обов`язок має бути виконаний - до введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію між сторонами був укладений договір пайової участі у розвитку інфраструктури міста, однак предметом позову у даній справі є визнання додаткової угоди № 2 до договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва від 01.04.2008 №174 укладеною в редакції Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оскільки договір пайової участі від 01.04.2008 № 174 не містить розподілу площ за будинками та чергами.

Суд констатує, що визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє за відсутності на час розгляду справи норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка зобов`язувала замовника будівництва об`єкта укласти вказаний договір, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом.

Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до частини першої статті 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Зі змісту зазначених норм слідує, що судом розглядаються спори, що виникають при укладанні договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону. При цьому день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Вирішивши такий спір, суд вказує в резолютивній частині рішення умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проєкт договору.

Тобто з моментом набрання чинності рішенням суду (укладенням договору) пов`язується початок дії договору, відбувається набуття сторонами договору цивільних прав та обов`язків, встановлюється відповідальність сторін - правовідносини фактично регулюються на майбутнє.

Однак, як уже зазначалось, з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка передбачала обов`язкове укладення договору.

Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

Що стосується доводів позивача з посиланням на норми Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва із змінами, Суд зазначає, що даний Порядок приведено у відповідність до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". У зв`язку із скасуванням норми Закону про обов`язок забудовників сплачувати пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту зазначений Порядок не відповідає приписам закону та не може бути взятий до уваги.

Крім того, у відповіді на відзив позивач посилається на розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.12.2019 № 2290 «Про деякі питання виконання Програми економічного і соціального розвитку м. Києва на 2018 - 2020 роки у 2020 році», від 28.12.2019 № 2294 «Про внесення змін до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.01.2019 № 30 «Про деякі питання виконання Програми економічного і соціального розвитку м. Києва на 2018 -2020 роки у 2019 році», від 12.05.2020 № 697 «Про внесення змін до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28 грудня 2019 року № 2290 «Про деякі питання виконання Програми економічного і соціального розвитку м. Києва на 2018 - 2020 роки у 2020 році».

Однак, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.12.2019 № 2290 «Про деякі питання виконання Програми економічного і соціального розвитку м. Києва на 2018 - 2020 роки у 2020 році» затверджено перелік об`єктів капітального будівництва, що здійснюється у 2020 році за замовленням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за рахунок власних коштів підприємств, зокрема, замовником будівництва житлових будинків по вул. Сагайдака, 101, буд. 22-25, 30 є КП «Житлоінвестбуд-УБК». Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що будівництво житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення та підземними паркінгами по вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва. ІІ та ІІІ черги будівництва (житловий будинок №18-21 з вбудовано-прибудованим паркінгом №35, житловий будинок №29 з вбудовано-прибудованим паркінгом №43 здійснюється за замовленням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оскільки згідно з сертифікатом № ІУ 123210818962 від 28.08.2021, виданим Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, замовником є Приватне акціонерне товариство "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій". А тому суд не приймає до уваги посилання позивача на розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.12.2019 № 2290.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

У зв`язку з припиненням правовідносин забудови земельної ділянки, визнання договору укладеним та встановлення прав та обов`язків сторін на майбутнє на підставі нормативного акта, який було скасовано, не є законним та ефективним способом захисту, не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.

При цьому Суд звертає увагу, що обов`язок звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту законом покладено саме на замовника такого будівництва.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, в якому мали визначатись розрахунок величини пайової участі та графік сплати, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

Отже, у зв`язку з порушенням замовником будівництва зобов`язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску у позивача виникає право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти.

За таких обставин у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №909/1402/19.

Звернення до суду з вимогою про визнання укладеною додаткової угоди до договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту за встановлених судом фактичних обставин справи не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, судом враховано, що відповідно до пункту 3.5. договору, у випадку збільшення загальної площі об`єкту, вказаної у п. 1.1 цього Договору, або зміну інших характеристик, внаслідок чого сума пайового внеску має бути збільшена, про що Забудовник зобов`язаний письмово повідомити ці обставини Департаменту не пізніше ніж через 30 днів з моменту, коли ці обставини стали відомі або мали стати відомими Забудовнику.

Згідно з пунктом 3.6 договору після визначення додаткової суми пайового внеску, що підлягає сплаті у зв`язку із збільшенням загальної площі чи в інших випадках, передбачених у п. 3.5 цього Договору, Забудовник укладає з Департаментом економіки та інвестицій додаткову угоду до цього Договору, на підставі якої сплачує відповідні додатково визначені кошти.

При зверненні до суду з вказаним позовом позивач зазначав, що згідно з інформацією наведеною в сертифікаті, загальна площа ІІ та ІІІ черги об`єкта будівництва складає 87 975,5 кв. м, зазначене свідчить про збільшення загальної площі об`єкту.

Як вбачається з договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 174 від 01.04.2008, його предметом є сплата Забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок), у зв`язку із будівництвом житлових будинків (загальна площа квартир 346643,0 кв. м) з вбудованими приміщеннями зальною площею 50686,70 кв. м., спорткомплексом загальною площею 4944,90 кв. м, вбудовано-прибудованими паркінгами загальною площею 93520,50 кв. м та відкритими автостоянками загальною площею 7989,20 кв. м по вул. Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва. В той же час, загальна площа ІІ та ІІІ черги об`єкта будівництва - житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення та підземними паркінгами по вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва. ІІ та ІІІ черги будівництва (житловий будинок №18-21 з вбудовано-прибудованим паркінгом №35, житловий будинок №29 з вбудовано-прибудованим паркінгом №43, трансформаторна підстанція (ТП) №40.3), складає лише 87975.5 кв.м., що не перевищує загальну площу об`єкта будівництва, визначеного у п.1.2 договору. А тому суд не приймає до уваги вказані доводи позивача.

Що стосується вимог Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Елонг" про зобов`язання укласти додаткову угоду № 2 до договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва від 01.04.2008 № 174, суд зазначає.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

За таких обставин, суд зазначає, що саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 по справі №912/1856/16, від 14.05.2019 по справі №910/11511/18.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Елонг" не є стороною договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 174 від 01.04.2008.

В ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дана норма кореспондується зі ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положення ст. 162 ГПК України містять вимоги щодо необхідності зазначення у позовній заяві вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому позовна заява, зокрема, повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наведене свідчить про те, що при зверненні до суду позивачу необхідно обґрунтувати в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів, а також довести наявність цих порушень.

Зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України випливає, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Конституційний Суд України в своєму рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 роз`яснив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/ відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі №910/11511/18.

Суд наголошує, що вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі №525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 та від 31.10.2019 у справі №916/1134/18.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 02.04.2020 у справі №910/7160/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20).

Проте, позивач не надав доказів, які б свідчили про порушення його прав та законних інтересів саме відповідачем-2.

Так, суд зазначає, що доводи позивача, викладені у позовній заяві, є лише припущеннями останнього, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. При вирішенні даного спору судом встановлено, що 03.03.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій", (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Елонг" (сторона 2) було укладено договір на виконання функцій замовника по будівництву житлових будинків на вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва №03/03-2015. Відповідно до пункту 3.3.8 Сторона 2 зобов`язана забезпечити сплату пайової участі на розвиток інфраструктури м. Києва та виконання інших зобов`язань перед органами місцевої влади щодо об`єкту.

Суд звертає увагу, що обов`язок відповідача-2 здійснити сплату пайової участі на розвиток інфраструктури м. Києва виникає не на підставі договору на виконання функцій замовника по будівництву житлових будинків на вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва №03/03-2015 від 03.03.2015, а з норм чинного законодавства України, які передбачають певну процедуру виникнення такого права. При розгляді даної справи судом встановлено, що замовником будівництва є та залишається саме Приватне акціонерне товариство "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій", а не відповідач-2.

Таким чином, відсутність порушення прав та законних інтересів Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Елонг" є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до 1) Приватного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Елонг" про зобов`язання укласти додаткову угоду № 2 до договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва від 01.04.2008 № 174 є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 08.08.2023.

Суддя А.І. Привалов