Рішення

від 25.07.2023 по справі 911/656/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2023 р. м. Київ Справа № 911/656/23

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., за участю секретаря судового засідання Налапко Ю.І., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергопостач»

про стягнення 551 598, 64 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Верхацький І.В.

від відповідача: Литвиненко О.І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Стислий виклад позовних вимог

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергопостач» (далі відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 551 598, 64 грн, з яких: 388 975, 47 грн основний борг, 137 870, 16 грн інфляційні втрати, 24 753, 01 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором постачання природного газу №20/21-1036-ТЕ-17 від 22.09.2020, в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого газу.

1.Стислий виклад позицій відповідача та інших учасників справи

У відзиві відповідач заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що надає послуги з теплопостачання, а невиконання побутовими споживачами своїх грошових зобов`язань по оплаті отриманих послуг з теплопостачання, призводить до несвоєчасної оплати відповідачем грошових коштів за використаний газ позивачу, вказує, що відповідачем погашалась заборгованість, яка утворилась перед позивачем за спожитий газ, по мірі надходження грошових коштів від споживачів, проте позивач погашав спочатку заборгованість по санкціях, потім заборгованість по основному боргу, що суперечить порядку розрахунків передбаченого в Постанові КМУ № 217 від 18.06.2014. Також у відзиві відповідач просив зменшити розмір нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних на 90 %, в обґрунтування своєї позиції, зазначає, що нараховані штрафні санкції надмірно великі, а тарифи на теплопостачання нижчі від собівартості, що позбавляє відповідача можливості отримувати прибуток та покривати витрати на виробництво комунальних послуг, а останній позбавлений можливості змінювати тарифи за власним рішенням. Вказує, що є збитковим підприємством на підтвердження чого надає фінансовий звіт за 2020, 2021 роки та зазначає, що з метою виконання зобов`язань для погашення заборгованості залучив запозичені кошти. Також посилається на те, що підчас дії карантину забороняється нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги з населення, а тому відповідач позбавлений можливості відшкодувати завдані йому збитки споживачами.

Позивач у відповіді на відзив заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що порядок розрахунків передбачений в Постанові КМУ № 217 від 18.06.2014 не стосується договірних зобов`язань у частині порядку та строку розрахунків, які виникли між сторонами на підставі договору. Вказує, що 3 % річних та інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню, оскільки не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

У заперечення на відповідь на відзив відповідач заперечує проти доводів позивача та зазначає, що в п. 5.4. договору передбачений порядок зарахування коштів позивачем, відповідно до якого, незалежно від призначення платежу, спочатку сплачуються інфляційні втрати, відсотки річних, пеня та штрафи, а потім погашається сума основного боргу, а тому на думку відповідача позивачем зараховувались оплачені кошти саме в такому порядку, а правильність нарахувань, на яку позивач зменшував суму платежу, відповідач не мав змоги проконтролювати, оскільки не був ознайомлений з проведеними позивачем нарахуваннями. Вказує, що є ліцензованим виробником теплової енергії та весь отриманий газ використовується виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а тому твердження позивача, що порядок розрахунків передбачений в Постанові КМУ № 217 від 18.06.2014 не змінює договірних зобов`язань між сторонами в частині порядку та строків розрахунків не відповідає дійсності.

2.Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 911/656/23 визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

14.03.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2023 розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.04.2023.

11.04.2023 в підготовче засідання з`явились сторони. Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.04.2023 підготовче засідання відкладено на 02.05.2023.

17.04.2023 від відповідача надійшов відзив на позов та надійшла заява про поновлення строку на його подання.

24.04.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій міститься клопотання про поновлення строку на її подання.

02.05.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У підготовче засідання 02.05.2023 з`явились сторони. Суд, із урахуванням думки сторін, протокольними ухвалами продовжив відповідачу строк для подання відзиву, прийняв поданий відзив до розгляду, продовжив строк на подання відповіді на відзив та прийняв подану відповідь на відзив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.05.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 30.05.2023.

30.05.2023 від відповідача надійшло клопотання про оголошення перерви для врегулювання спору мирним шляхом.

У підготовче засідання 30.05.2023 з`явились сторони. Суд, із урахуванням думки сторін, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 13.06.2023.

12.06.2023 від відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій останній просив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

У підготовче засідання 13.06.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.07.2023.

25.07.2023 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що його представника не ознайомився з матеріалами справи в повному обсязі.

У судове засідання 25.07.2023 з`явилися представники позивача та відповідача.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з урахуванням думки представника позивача, суд протокольно відмовив у його задоволенні, з огляду на таке.

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Так, при розгляді клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи судом враховано, що починаючи з 07.03.2023 (ухвала про відкриття провадження в справі) відповідач мав можливість надати всі необхідні документи, пояснення на підтвердження своєї правової позиції в справі та мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, оскільки про перебування справи в провадженні суду відповідачу було відомо ще з 23.03.2023, про що вказує сам відповідач у клопотанні про поновлення строку на подання відзиву. Також судом враховано, що судові засідання двічі відкладалися за клопотанням відповідача.

Згідно статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (п.10. ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України ).

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч.2 ст.114 Господарського процесуального кодексу України ).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене вище, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні.

У судовому засіданні 25.07.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

22.09.2020 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу №20/21-1036-ТЕ-17, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Згідно із п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Пунктом 3.8. договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу, зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений постачальником до свого реєстру, з урахуванням положень пункту 3.3. даного договору. В акті приймання-передачі природного газу, ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в прейскуранті на відповідний період (розміщується на офіційному веб-сайті постачальника), також має бути врахований тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розділ 4 цього договору).

Відповідно до п. 3.9. договору споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом:

3.9.1. копію акту про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем;

3.9.2. інформацію за підписом уповноваженої особи споживача стосовно обсягів природного газу використаних виключно в періоді (періодах) розрахункового періоду, коли він був включений до реєстру споживачів постачальника (відповідно до пункту 3.8. цього договору), з розбивкою цих обсягів природного газу, за категоріями використання газу (у тому числі згідно з цим договором). Цю розбивку споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. Зазначена інформація не підлягає перевірці з боку постачальника і приймається постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газу в розрахунковому періоді;

3.9.3. підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного у розрахунковому періоді природного газу згідно з цим договором і з урахуванням пункту 3.8. цього договору, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою (п. 3.10. договору).

Згідно із п. 3.11. договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов`язань за цим договором в частині постачання природного газу в відповідному розрахунковому періоді.

Ціна (без урахування тарифів на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який : постачається за цим договором, встановлюється відповідно до вимог Положення (із змінами та доповненнями) та інших нормативно-правових актів і визначається в прейскуранті на природний газ із ресурсів акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» під час виконання Компанією обов`язків постачати природний газ споживачам, які підпадають під дію спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, покладених на Компанію відповідно до статті 1 І Закону України "Про ринок природного газу" (далі - прейскурант). Прейскурант розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності). У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства та/або тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, вони є обов`язковими для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору ціна за 1000 куб.м. природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі прейскуранту. У разі непідписання/несвоєчасного підписання сторонами відповідної додаткової угоди, Сторони при оформленні актів приймання-передачі природного газу і визначенні ціни (пункти 3.9. - 3.10. цього договору) користуються прейскурантом.

Згідно із пунктом 4.3. договору, ціни на природний газ, зазначені в прейскуранті, є обов`язковими за цим договором з моменту введення їх в дію (з дати, зазначеної у відповідному прейскуранті). Споживач самостійно відслідковує інформацію щодо цін на відповідний і розрахунковий період (місяць постачання) і вважається повідомленим про зміну цін з дати і розміщення інформації на веб-сайті постачальника, але не пізніше дати введення їх в дію, або з дати направлення на електронну адресу споживача (зазначену в розділі 12 цього договору) проекту додаткової угоди, інформаційного повідомлення тощо.

У пункті 5.1. договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За змістом п. 5.3. договору оплата за природний газ здійснюється таким чином:

1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника, відкритий в установі уповноваженого банку, за реквізитами відповідно до розділу 12 договору;

2) постачальник зараховує кошти, які надійшли від споживача із спеціальним режимом використання постачальника, відкритий в установі уповноваженого банку, як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості за природний газ виникнення заборгованості;

3) кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як оплата за поточний розрахунковий період виключно за умови відсутності заборгованості за цим договором;

4) кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата виключно за умови відсутності заборгованості за цим договором та здійснення повних розрахунків за поточний розрахунковий період;

5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника за реквізитами відповідно до розділу 12 договору.

Відповідно до п. 5.4. договору в разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ, компенсація вартості послуг на відключення та відшкодування збитків.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2021, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Так, на виконання пункту 4.2. договору між сторонами було укладено низку додаткових угод до договору, відповідно до яких сторонами було узгоджено ціни природного газу на періоди поставки:

Додаткова угода № 1 від 26.10.2020 - ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01.10.2020 по 31.10.2020 встановлена в розмірі 6 448, 920 грн;

Додаткова угода № 2 від 23.11.2020 - ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01.11.2020 по 30.11.2020 встановлена в розмірі 6 450, 444 грн;

Додаткова угода № 3 від 22.12.2020 - ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01.12.2020 по 31.12.2020 встановлена в розмірі 7 323, 720 грн;

Додаткова угода № 4 від 29.01.2021 - ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01.01.2021 по 31.01.2021 встановлена в розмірі 8 797, 74 грн;

Додаткова угода № 5 від 26.02.2021 - ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01.02.2021 по 28.02.2021 встановлена в розмірі 8 209, 38 грн;

Додаткова угода № 6 від 26.03.2021 року - ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01.03.2021 по 31.03.2021 встановлена в розмірі 7 535, 724 грн.

На виконання умов договору позивачем у період з жовтеня 2020 року по березень 2021 року поставлено споживачу природний газ на загальну суму 1 208 975, 47 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання передачі природного газу, а саме: від 31.10.2020 на суму 263 919, 52 грн, від 30.11.2020 на суму 497 759, 16 грн, від 31.12.2020 на суму 154 371, 29 грн, від 31.01.2021 на суму 121 380, 76 грн, від 28.02.2021 на суму 162 207, 58 грн та від 31.03.2021 на суму 9 337, 16 грн, які підписані та скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень.

Позивач зазначає, що відповідачем оплачено отриманий природний газ лише частково, а саме в розмірі 820 000, 00 грн, що підтверджується випискою банку, а тому неоплаченим залишився отриманий природний газ у розмірі 388 975, 47 грн.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором постачання природного газу в частині своєчасної та повної оплати отриманого природного газу, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача: 388 975, 47 грн основного боргу, 137 870, 16 грн інфляційних втрат та 24 753, 01 грн 3 % річних.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв`язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Із наведеною нормою узгоджується ч. 1 ст. 265 ГК України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, ст. 691 ЦК України передбачено, зокрема, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

За п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Аналогічне положення стосовно господарських зобов`язань міститься у ст. 193 ГК України.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У пункті 5.1. договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору постачальником у період з жовтеня 2020 року по березень 2021 року поставлено споживачу природний газ на загальну суму 1 208 975, 47 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2020 на суму 263 919, 52 грн, від 30.11.2020 на суму 497 759, 16 грн, від 31.12.2020 на суму 154 371, 29 грн, від 31.01.2021 на суму 121 380, 76 грн, від 28.02.2021 на суму 162 207, 58 грн та від 31.03.2021 на суму 9 337, 16 грн.

Суд зазначає, що вказані вище акти приймання передачі підписані та скріплені печаткою відповідача без зауважень та заперечень.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи зазначене вище та строк оплати встановлений в п. 5.1. договору, суд приходить до висновку, що строк оплати за отриманий природний газ у період з жовтеня 2020 року по березень 2021 року настав.

У свою чергу відповідачем оплачено отриманий природний газ лише частково, а саме в загальному розмірі 820 000, 00 грн, що підтверджується випискою банку, а тому неоплаченим залишився отриманий природний газ у розмірі 388 975, 47 грн (1 208 975, 47 грн (сума отриманого газу) 820 000, 00 грн (сума оплаченого газу)).

Щодо посилань відповідача, що оплачені грошові кошти за отриманий газ зараховувались у погашення штрафних санкцій та відповідач був позбавлений можливості перевірити правильність їх нарахування, суд зазначає наступне.

У пункті 3.9. договору сторони погодили, що відповідач самостійно надає інформацію позивачу стосовно фактично використаного газу та в актах приймання-передачі, відповідно до п. 3.8. договору, зазначена ціна газу та врахований тариф на послуги транспортування природного газу, відомості щодо нарахованих штрафних санкцій в актах відсутні.

Як встановлено судом вище акти приймання-передачі за період з жовтня 2020 по березень 2021 підписані та скріплені печаткою відповідача без заперечень та зауважень.

Крім цього суд звертає увагу, що відповідно до п. 5.4. договору в разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ, компенсація вартості послуг на відключення та відшкодування збитків.

Так кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст.3 ЦК України.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці" (постанови Верховного Суду у справах №910/19179/17, №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18).

Статтею 629 ЦК України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що договір постачання природного газу №20/21-1036-ТЕ-17 від 22.09.2020 є чинним, розірваний в установленому законом порядку не був, а тому є обов`язковим до виконання сторонами.

Доказів оплати отриманого природного газу за період з жовтня 2020 по березень 2021 в розмірі 388 975, 47 грн матеріали справи не містять та відповідачем, суду в порядку передбаченому ГПК, таких доказі не надано, заявлена сума заборгованості останнім не спростована та контррозрахунку не надано.

Підсумовуючи наведене вище та те, що матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача суми основної заборгованості за договором постачання природного газу в розмірі 388 975, 47 грн, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення суми основної заборгованості.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача 24 753, 01 грн 3% річних за період з 26.01.2021 по 31.12.2022 та 137 870, 16 грн інфляційних втрат за період з лютого 2021 року по грудень 2023 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем у розмірі 24 753, 01 грн за загальний період з 26.01.2021 по 31.12.2022, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню (а .с. 11-14).

Також судом перевірено розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за період з лютого 2021 року по грудень 2022 року в загальному розмірі 137 870, 16 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню (а. с. 11-14).

Щодо посилання відповідача на Постанову КМУ від 18.06.2014 року № 217, суд зазначає наступне.

Так, у постанові Верховного Суду у складі об`єднано палати Касаційного господарського суду у справі № 902/517/18 від 19.08.2020 зазначено, що: «Порядок № 217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 № 217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку № 217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку № 217).

Отже, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Суд зазначає, що Порядок № 217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі 921/12/19, від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та від 08.06.2022 у справі № 920/504/18.

Стосовно посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, не може бути прийнято судом, оскільки недодержання своїх обов`язків споживачами теплової енергії (населенням) не є підставою для звільнення відповідача в даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань перед позивачем, у тому числі, в частині здійснення своєчасної оплати отриманого природного газу.

Суд наголошує, що відповідач не довів належними доказами відсутність своєї вини та, відповідно, необхідність звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання в розумінні ст. 614 ЦК України.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Разом з тим, відповідачем заявлено про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат на 90 %, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2021 у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Тому посилання позивача на те, що заявлені до стягнення 3 % річних не підлягають зменшенню відхиляються судом, як не обґрунтовані.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач посилається на те, що є ліцензованим виробником теплової енергії та весь отриманий газ використовується виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, нараховані штрафні санкції надмірно великі, а тарифи на теплопостачання нижчі від собівартості, що позбавляє відповідача можливості отримувати прибуток та покривати витрати на виробництво комунальних послуг, звертає увагу на несвоєчасну оплату послуг споживачами. Вказує, що є збитковим підприємством на підтвердження чого надає фінансовий звіт за 2020, 2021 роки та зазначає, що з метою виконання зобов`язань для погашення заборгованості залучив запозичені кошти. Також посилається на те, що підчас дії карантину забороняється нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги з населення, а тому відповідач позбавлений можливості відшкодувати завдані йому збитки споживачами.

Оцінюючи обґрунтованість доводів відповідача, суд враховує, посилання останнього викладені в клопотанні про зменшення розміру неустойки та те, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність в умовах воєнного стану і позбавлений можливості стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги з населення, стягнення з відповідача значних сум штрафів може призвести до негативних наслідків.

Крім того, суд враховує, що порушення виконання зобов`язань внаслідок несвоєчасної оплати отриманого природного газу, не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).

Беручи до уваги наведені вище обставини, суд вважає обґрунтованим зменшення розміру заявлених до стягнення 3 % річних на 50 %. У зв`язку з цим, клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки підлягає частковому задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 12 376, 51 грн (24 753, 01 грн - 50%).

Разом з тим суд зазначає, що застосування положень ст. 625 ЦК України, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних нарахувань, а тому інфляційні збитки не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу, а тому в суду відсутні підстави для зменшення суми інфляції.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 388 975, 47 грн основного боргу, 137 870, 16 грн інфляційних втрат та 12 376, 51 грн 3 % річних.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73-74, 77-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергопостач» про стягнення 551 598, 64 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергопостач» (08704, Київська область, місто Обухів, вулиця Каштанова, будинок 23Г, ідентифікаційний код 40752790) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) 388 975 (триста вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять) грн 47 коп. основного боргу, 137 870 (сто тридцять сім тисяч вісімсот сімдесят) грн 16 коп інфляційних втрат, 12 376 (дванадцять тисяч триста сімдесят шість) грн 51 коп 3 % річних та 8 273 (вісім тисяч двісті сімдесят три) грн 98 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України. Повний текст складено 08.08.2023

Суддя В.М. Антонова