Постанова

від 07.08.2023 по справі 757/57736/21-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 757/57736/21

провадження № 61-4388св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Первинна профспілкова організація Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Первинної профспілкової організації Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернулася до суду з позовом до Первинної профспілкової організації Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

(далі - Профспілка «Київтеплоенерго»), у якому просила суд:

- визнати незаконною та скасувати догану, оголошену на підставі протоколу засідання профспілкового комітету від 29 липня 2021 року № 7.5;

- визнати незаконним звільнення, здійсненне на підставі протоколу від 01 жовтня 2021 року № 10.1-К та розпорядження від 01 жовтня 2021 року № 3;

- поновити її на посаді заступника голови профкому Профспілки «Київтеплоенерго», голови профбюро СП «Київські теплові мережі»;

- стягнути з Профспілки «Київтеплоенерго» середній заробіток за період з 02 жовтня 2021 року до ухвалення рішення суду, виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 1 409, 67 грн, невиплачену премію у розмірі 31 823, 40 грн, недоотриману заробітну плату за період з 05 вересня 2018 року до 01 жовтня 2021 року у розмірі 439 560, 00 грн.

Стислий виклад змісту ухвали суду першої інстанції

Ухвалою від 02 листопада 2022 року Печерський районний суд міста Києва закрив провадження у справі № 757/57736/21-ц.

Суд першої інстанції дійшов переконання, що оскільки позивачка була обрана профспілковою конференцією на штатну оплатну посаду без укладення трудового договору, тому спірні правовідносини, які виникли між сторонами, не можуть вважатися трудовими, а є внутрішньопрофспілковими.Позивачка, втративши профспілкове членство, втратила і право перебувати у штаті профспілкового органу на платній виборній посаді. Рішення Профспілки «Київтеплоенерго» про виключення її з членів профспілки не оскаржувалося у Київському міськкомі профспілки енергетиків (далі - Міськком).

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 01 березня 2023 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі з оспорювання рішення Профспілки «Київтеплоенерго» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови профспілкового комітету, розпорядження голови профкому Профспілки «Київтеплоенерго» та поновлення на посаді, дійсно не мають характеру трудових, про що свідчать приписи статті 221 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Спір, що виник, належить до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, оскільки пов`язаний з питаннями членства у громадській організації, тому такий спір має вирішуватися відповідно до статутних документів профспілок та законодавства, яке регулює основи їхньої діяльності.

Апеляційний суд наголосив, що позивачка, окрім вимог про визнання незаконною та скасування догани, визнання незаконним звільнення та поновлення на посаді заступника голови профкому Профспілки «Київтеплоенерго», голови профбюро СП «Київські теплові мережі», просила суд стягнути з відповідача середній заробіток, невиплачену премію, недоотриману заробітну плату. Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі, не мотивував зазначене судове рішення в частині вимог про стягнення грошових коштів (заробітної плати, невиплаченої премії, недоотриманої заробітної плати), чим позбавив ОСОБА_1 доступу до правосуддя, оскільки зазначені правовідносини не врегульовані Положенням про Київську міську професійну спілку працівників енергетики та електротехнічної промисловості

(далі - Положення).

Вважаючи передчасними висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі (зокрема в частині всіх вимог), оскільки суд неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції скасував оскаржувану ухвалу та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Профспілка «Київтеплоенерго» 27 березня 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Профспілка «Київтеплоенерго» зазначила, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 431/1490/17 (провадження № 61-19св18), від 12 вересня 2019 року у справі № 341/575/18 (провадження № 61-13509св19), від 08 листопада 2021 року у справі № 461/4538/17

(провадження № 61-4159св19), щодо юрисдикційності подібних спорів;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 753/21967/15-ц

(провадження № 61-43936св18), щодо добросовісності учасників судового процесу;

- суд апеляційної інстанції не врахував докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема те, що позивачка в трудових відносинах з профспілковою організацією не перебувала і не мала статусу найманого працівника, тому вирішення спору є виключною компетенцією профспілки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у квітні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу Профспілки «Київтеплоенерго» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року - без змін.

Відзив позивачка обґрунтувала тим, що постанови Верховного Суду, наведені в касаційній скарзі, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки прийняті у справах за неподібних фактичних обставин.

Відповідач при її звільненні не посилався на пункт 3.9 Положення щодо виключення члена з профспілки як на підставу звільнення, а посилався саме на пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України як систематичне невиконання працівником без поважних причин покладених на нього обов`язків.

Також ОСОБА_1 наполягала на тому, що Конституційний Суд України в ухвалі від 22 липня 2020 року № 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019 (6949/19) щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини третьої статті 221 КЗпП України звернув увагу, що оспорюваним правилами КЗпП України не встановлено заборон на оскарження в суді спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян, у тому числі членів професійних спілок, за рішенням органів, що їх обрали, а лише у зв`язку зі специфікою цієї категорії спорів передбачено застереження щодо непоширення на них порядку розгляду трудових спорів.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 30 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Профспілки «Київтеплоенерго».

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені судами

Відповідно до матеріалів справи, отриманих судами, рішенням Профспілки «Київтеплоенерго» від 28 серпня 2018 року, оформленим протоколом засідання профспілкового комітету № 9/2-К, прийнято ОСОБА_1 на штатну посаду заступника голови профкому Профспілки «Київтеплоенерго», голови профбюро КП «Київтеплоенерго» з 05 вересня 2018 року за переведенням з посадовим окладом 20 500, 00 грн.

Рішенням Профспілки «Київтеплоенерго» від 29 липня 2021 року, оформленим протоколом засідання профспілкового комітету № 7.5, визнано неефективною роботу голови профбюро СП «Київські теплові мережі» ОСОБА_1 через невміння працювати з командою, а також організовувати роботу своїх підлеглих (членів профбюро), що призводить до отримання недостовірної інформації або ж її викривлення, що підриває авторитет профспілки, у зв`язку з чим оголошено ОСОБА_1 догану за дії, які створюють конфліктні ситуації, чим шкодять роботі профкому та Профспілки «Київтеплоенерго».

Рішенням Профспілки «Київтеплоенерго» від 01 жовтня 2021 року, оформленим протоколом засідання профспілкового комітету № 10.1-К, на підставі пункті 3.9 Положення ОСОБА_1 виключено з членів Профспілки «Київтеплоенерго» за систематичне невиконання обов`язків члена профспілки, передбачених пунктом 4.2 Положення, з 01 жовтня 2021 року.

Цим же рішенням звільнено ОСОБА_1 з 01 жовтня 2021 року за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України зі штатної посади заступника голови профкому, голови профбюро за систематичне невиконання працівником без поважних причин покладених на нього обов`язків Положенням та посадовою інструкцією.

Розпорядженням Профспілки «Київтеплоенерго»від 01 жовтня 2021 року № 3 звільнено ОСОБА_1 зі штатної посади заступника голови профкому, голови профбюро з 01 жовтня 2021 року за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього Положенням та посадовою інструкцією.

Профспілка «Київтеплоенерго»є організаційною ланкою Київського міського комітету профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості. В своїй роботі керується Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та Положенням, яким передбачено, що Київська міська професійна спілка працівників енергетики та електротехнічної промисловості є добровільною, неприбутковою громадською організацією, яка об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) в енергетичній, електротехнічній та інших галузях міста Києва (пункт 1.1).

За невиконання Положення члену Профспілки може бути винесено догану або виключено з членів профспілки. При незначних порушеннях можливо обмежитися критикою, осудом, вказівкою. Стягнення накладається в присутності членів Профспілки рішенням профкому, зборів, конференції первинної профспілкової організації або Міськкому з урахуванням думки профкому, в якому член Профспілки перебуває на обліку. Стягнення може бути накладено і за умови відсутності члена Профспілки без поважних причин або заяви про розгляд питання за його відсутності (пункт 3.9 Положення).

Профспілкове членство припиняється у таких випадках: виходу із Профспілки за власним бажанням; виключення з Профспілки за невиконання Положення; несплати внесків без поважних причин більше трьох місяців; при звільненні з підприємства, установи, організації, окрім випадків і термінів, передбачених пунктом 3.8 цього Положення; переході в іншу профспілку на підприємстві, організації, установі; набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження роботи на підприємстві, установі, організації (пункт 3.10 Положення).

За правилами пунктів 9.3, 9.4 Положення членів всіх виборних органів, які втратили зв`язок з Профспілкою, виводяться з їх складу рішенням цих профорганів. Звільнення виборних керівників профспілкових органів на підставах, передбачених законодавством, та припинення повноважень керівників профспілкових органів, які виконували ці обов`язки на громадських засадах, проводиться на засіданні цих органів.

Відповідно до пункту 3.11 Положення виключений із членів Профспілки має право у місячний термін оскаржити це рішення у Міськкомі, який може погодитися з рішенням про виключення з членів Профспілки або його відмінити.

Згідно з підпунктом 4.1.12 пункту 4.1 Положення член Профспілки має право протягом одного місяця оскаржити у вищестоящих профорганах рішення профспілкового органу, що зачіпає його інтереси.

У пункті 7.20 Положення зазначено, що рішення профспілкового органу, яке суперечить цьому Положенню або чинному законодавству, не має юридичної сили і повинно бути скасоване вищестоящим профспілковим органом або органом, який прийняв таке рішення.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що переглядається, спір виник між ОСОБА_1 , яка перебувала на виборній посаді заступника голови профкомуПрофспілки «Київтеплоенерго», голови профбюро КП «Київтеплоенерго», та Профспілкою «Київтеплоенерго» щодо оскарження рішень про оголошення догани, про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та невиплаченої заробітної плати, премії.

Суд першої інстанції зробив висновок, що спірні правовідносини не можуть вважатися трудовими, оскільки рішення Профспілки «Київтеплоенерго» про виключення з членів Профспілки позивачка в Міськкомі не оскаржувала, а втрата членства є підставою для втрати права перебувати у штаті профспілкового органу на виборній посаді. Виснувавши, що спірні правовідносини є внутрішньопрофспілковими, суд першої інстанції закрив провадження у цивільній справі.

Суд апеляційної інстанції, направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, дійшов переконання, що спір щодо звільнення позивачки та поновлення її на посаді дійсно не має характеру трудового спору. Проте, суд першої інстанції не врахував, що позивачка просила суд також стягнути грошові кошти (заробітну плату, невиплачену премію, недоотриману заробітну плату). В ухвалі про закриття провадження у справі в цілому суд першої інстанції не навів будь-яких мотивів щодо порядку вирішення спору в зазначеній частині з урахуванням того, що ці правовідносини не врегульовані Положенням. Відтак, апеляційний суд вважав, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі (зокрема в частині всіх вимог) є передчасними.

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі Профспілка «Київтеплоенерго» посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 431/1490/17 (провадження № 61-19св18), від 12 вересня 2019 року у справі № 341/575/18

(провадження № 61-13509св19), від 08 листопада 2021 року у справі № 461/4538/17 (провадження № 61-4159св19).

Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено висновки про те, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено такі висновки:

«Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у Рішенні від 09 липня 1998 року у справі № 12-рп/98 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини першої статті 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавства»), відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Шляхом укладення трудового договору з роботодавцем громадяни реалізують свої конституційні права на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Отже, основною ознакою трудових відносин є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації.

Встановлення правовідносин між сторонами є важливим та впливає на те, що за відсутності трудових правовідносин між сторонами, що регулюються нормами КЗпП України, не може виникати й порушення відповідачем трудових прав позивача.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 221 КЗпП України визначено, що органами, які розглядають трудові спори, є комісії по трудових спорах та районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди. Проте, установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (частина третя зазначеної статті).

Статтею 36 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об`єднують громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначено Законом України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон № 1045-XIV), відповідно до статті 1 якого професійна спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - це добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Членом профспілки є особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1045-XIV законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України «Про об`єднання громадян» (який застосовується до профспілок, якщо інше не передбачено зазначеним Законом), цього Закону, КЗпП України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

[…] Частиною третьою статті 12 Закону № 1045-XIV встановлено, що забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у діяльність профспілок, їх організацій та об`єднань, яке може призвести до обмеження прав профспілок або перешкодити законному здійсненню їх статутної діяльності.

У цій нормі права міститься пряма заборона втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об`єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об`єднань.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 1045-XIV профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

Отже, за змістом Закону № 1045-XIV у судовому порядку може бути оскаржено лише рішення профспілкового органу, в якому порушено вимогу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, з оспорювання рішення центрального комітету Всеукраїнської профспілки щодо виключення позивачів із членів профспілки та поновлення їх на раніше займаних посадах не мають характеру трудових, про що свідчить приписи статті 221 КЗпП України, які закріплюють застереження, стосовно непоширення порядку розгляду трудових спорів на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішеннями органів, що їх обрали.

Спір, що виник, належить до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, оскільки пов`язаний з питаннями членства у громадській організації, а тому такий спір має вирішуватися відповідно до статутних документів профспілок та законодавства, яке регулює основи їхньої діяльності.

[…] За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

[…] Отже, за встановленого законом обмеження щодо розгляду в судовому порядку спору стосовно виключення із членів профспілки, не можна вважати, що суди позбавили позивачів права на доступ до суду...».

Водночас, оцінюючи застосовність до спірних правовідносин наведених висновків, потрібно встановити подібність правовідносин у справах.

У справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) Велика Палата Верховного Суду переглядала судові рішення, ухвалені за наслідками вирішення позову голови та заступників голови профспілки про визнання незаконним та скасування рішення профспілки щодо виключення їх із членів профспілки та про поновлення їх на раніше займаних посадах. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення спору стосовно оспорення виключення із членів профспілки належить до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, а не до компетенції судів.

Натомість у справі, що переглядається, ОСОБА_2 не формулювала позовні вимоги про визнання незаконним рішення Профспілки «Київтеплоенерго» про виключення її з членів цієї профспілки. У справі, що переглядається, позивачка просила визнати незаконними оголошену їй догану та її звільнення, стягнути заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за час вимушеного прогулу. Таких вимог у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, не було заявлено та висновків щодо юрисдикційності вирішення цих вимог у постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду не зробила.

Також у справі, що переглядається, позивачку звільнено на підставі приписів КЗпП України, а саме пункту 3 частини першої статті 40, а не на підставі правил Положення щодо виключення із членів профспілкової організації, як помилково зазначив суд першої інстанції.

В інших постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, а саме від 28 березня 2018 року у справі № 431/1490/17

(провадження № 61-19св18) за позовом про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, від 12 вересня 2019 року у справі № 341/575/18 (провадження № 61-13509св19) за позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, від 08 листопада 2021 року у справі № 461/4538/17 (провадження № 61-4159св19) за позовом про визнання розпорядження про звільнення і виключення з членів профспілки неправомірним, поновлення членства у профспілці, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Верховний Суд вважав правильним закриття провадження у цих справах. Втім, у наведених справах вимог про визнання незаконним рішення про оголошення догани та стягнення невиплаченої заробітної плати заявлено не було, відповідно, Верховний Суд не формулював висновок про юрисдикційність вирішення судами зазначених вимог.

У справі ж, що переглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в цілому та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, зробив висновок саме про невмотивованість висновків суду щодо закриття провадження, зокрема, в частині висновків щодо вимог про визнання незаконним рішення про оголошення догани та стягнення грошових коштів, в тому числі невиплаченої заробітної плати. Верховний Суд погоджується з таким висновком, оскільки суд першої інстанції не з`ясував, чи регулюється згаданим Положенням вирішення такого спору в позасудовому порядку, а також не врахував, що частина третя статті 221 КЗпП України встановлює особливості розгляду спорів лише щодо дострокового звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали. Проте, зазначена правова норма не містить обмежень та заборон на оскарження в суді спорів щодо оскарження дисциплінарного стягнення у виді догани та стягнення заробітної плати.

Отже, посилання заявника у касаційні скарзі на невідповідність висновків апеляційного суду правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду в аналогічних, на його думку, справах (постанови від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), від 28 березня 2018 року у справі № 431/1490/17 (провадження № 61-19св18), від 12 вересня 2019 року у справі № 341/575/18 (провадження № 61-13509св19), від 08 листопада 2021 року у справі № 461/4538/17

(провадження № 61-4159св19)) не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції про передчасність висновків суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі, оскільки заявник не врахував відмінності обставин цієї справи та справ, наведених ним у касаційній скарзі.

Натомість у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 523/4139/17 (провадження № 14-328цс19) за позовом про визнання незаконними рішення профспілки, зокрема про звільнення з посади голови профспілкової організації, та про відшкодування майнової та моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки.

«Частиною третьою статті 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у діяльність профспілок, їх організацій та об`єднань, яке може призвести до обмеження прав профспілок або перешкодити законному здійсненню їх статутної діяльності.

Проте, зазначена норма права не може тлумачитися як така, що залишає поза судовим контролем порушені права та інтереси осіб, на захист яких вони звертаються до суду.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними правовими нормами визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Ураховуючи викладене, зазначений спір не є трудовим, проте відповідно до суб`єктного складу його сторін та характеру спірних правовідносин підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства».

Від наведених висновків Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), не відступила, тому вони правильно враховані судом апеляційної інстанції та мають бути застосовані судом першої інстанції.

Суду першої інстанції при вирішенні питання юрисдикційності спору в цілому чи в частині певних позовних вимог потрібно також врахувати висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 18 січня 2021 року

у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19) про те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів касаційного суду; а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), про те, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Додатково суд першої інстанції повинен врахувати, що в ухвалі від 22 липня 2020 року № 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019 (6949/19) Конституційний Суд України, розглядаючи конституційну скаргу щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини третьої статті 221 КЗпП України, звернув увагу на те, що приписами частин першої, третьої статті 8, частини першої статті 55 Конституції України, а також приписів статті 221 КЗпП України щодо порядку розгляду трудових спорів не встановлено заборон на оскарження в суді спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян, у тому числі членів професійних спілок, за рішенням органів, що їх обрали, а лише у зв`язку зі специфікою цієї категорії спорів передбачено застереження щодо непоширення на них порядку розгляду трудових спорів.

Також у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) за позовом про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів громадської організації про обрання головуючого та секретаря зборів, обрання рахункової комісії, оголошення недовіри і звільнення голови правління, обрання голови правління, членів правління та ревізійної комісії товариства, визначення особи, яка має право представляти товариство для здійснення реєстраційних дій; про поновлення на посаді голови правління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Велика Палата Верховного Суду, врахувавши, зокрема, висновки, викладені в ухвалі Конституційного Суду України від 22 липня 2020 року

№ 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019 (6949/19), зробила висновки про те, що внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб. Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що юрисдикція суду поширюється на спірні відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею та реалізацію ним права здійснювати керування юридичною особою як органом управління, обраним у встановленому порядку, дотримання порядку скликання та правомочності загальних зборів членів громадської організації, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності.

З огляду на те, що суд першої інстанції не навів мотивів рішення про закриття провадження у справі в частині вимог щодо визнання незаконним рішення про оголошення догани та стягнення грошових коштів; не з`ясував, чи відносяться заявлені позивачкою вимоги до внутрішньої діяльності Профспілки, з огляду на те, що вимог про визнання незаконним рішення про виключення її з членів Профспілки та про поновлення її членства ОСОБА_1 не заявляла, а також на те, що згідно зі статтею 221 КЗпП України на спори про звільнення від виборної платної посади членів профспілки не поширюється лише порядок розгляду трудових спорів, проте не встановлено заборон на оскарження в суді такого звільнення; не звернув уваги на те, чи матиме позивачка можливість захистити свої права в позасудовому порядку, оскільки обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основних прав людини, а також, чи є можливим та доцільним роз`єднання позовних вимог з огляду на характер спірних правовідносин й висновки Конституційного Суду України, викладені в ухвалі від 22 липня

2020 року № 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019 (6949/19), і Великої Палати Верховного Суду - в постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 523/4139/17 (провадження № 14-328цс19) та від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про скасування ухвали про закриття провадження у справі в цілому та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Безпідставними є посилання заявника на неврахуванням судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 753/21967/15-ц

(провадження № 61-43936св18), про те, що відповідно до загальних норм процесуального Кодексу права та обов`язки сторін є рівними і сторони спору мають право на справедливий суд, а також несуть обов`язок сприяти суду у справедливому розгляді справи шляхом добросовісної поведінки та надання доказів. Добросовісність учасників судового процесу, зокрема, полягає у тому, щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки виконувати усі правила та вживати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.

У наведеній справі № 753/21967/15-ц (провадження № 61-43936св18) Верховний Суд врахував, що апеляційний суд протягом двох років вживав заходи щодо інформування заявника про недоліки його апеляційних скарг на судове рішення суду першої інстанції. Проте, заявник, незважаючи на скасування судом касаційної інстанції ухвал апеляційного суду за його касаційними скаргами та на публікацію усіх судових рішень апеляційного суду у відкритому реєстрі судових рішень, вимоги апеляційного суду не виконав, чим проігнорував судові процедури та поставив суд, який повинен забезпечити принцип рівності сторін у справі, перед необхідністю повернення його апеляційної скарги. За таких умов поведінка заявника не може бути розцінена як добросовісна, а його право на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції таким, що підлягає захисту.

Натомість у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій вирішували виключно питання юрисдикційності спору, добросовісність дій учасників справи суди не досліджували та відповідні висновки не робили. Верховний Суд також не встановив обставин, за яких поведінку позивачки можна було визнати недобросовісною.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Первинної профспілкової організації Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак