Постанова

від 08.08.2023 по справі 380/4355/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/4355/23 пров. № А/857/11719/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі № 380/4355/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західавтогаз" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя в 1-й інстанції Мричко Н.І.,

час ухвалення рішення 14.06.2023 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 19.06.2023 року,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі № 380/4355/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Західавтогаз" до Головного управління ДПС у Львівській області задоволено повністю.

Визнано протиправним і скасовано розпорядження Головного управління ДПС у Львівській області від 16.02.2023 № 140-РЛ про анулювання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним №13030314201900332.

Зобов`язано Головне управління ДПС у Львівській області виключити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним інформацію (відомості) про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №13030314201900332 терміном дії з 15.07.2019 до 15.07.2024, яка видана Товариству з обмеженою відповідальністю Західавтогаз та поновити інформацію (внести відомості) до Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним про ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним № 13030314201900332 терміном дії з 15.07.2019 до 15.07.2024, яка видана Товариству з обмеженою відповідальністю Західавтогаз.

05.06.2023 представник позивача подав до суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. У такій заяві представник позивача просить стягнути із відповідача 54375,00 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

14.06.2023 представник відповідача подала до суду заперечення на заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких вказала, що витрати у сумі 54375,00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі клопотання представника позивача задоволено частково та стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Західавтогаз судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн 00 коп.

ГУ ДПС у своїй апеляційній скарзі просило скасувати додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що не погоджується з можливістю стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. за рахунок асигнувань з Державного бюджету, з огляду на те, що при визначенні суми відшкодування, суд першої інстанції не виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 5 статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI).

За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.

При цьому апеляційний суд на підставі приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звернув увагу на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловлену у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 821/440/17, відповідно до якої на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як підтверджено матеріалами справи, між позивачем (Клієнт) та адвокатським об`єднанням Матвіїв і партнери (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги від 17.02.2023 №828-17/02/23, згідно з умовами якого Виконавець бере на себе зобов`язання по наданню Клієнту за його зверненням на довгостроковій основі правової допомоги (послуг правового характеру) у відповідності з умовами такого Договору, а Клієнт зобов`язується здійснювати оплату правової допомоги та фактичних витрат, понесених безпосередньо при виконанні цього Договору.

Відповідно до пункту 2.2 вказаного Договору винагорода за правову допомогу, що надається Виконавцем, (гонорар) оплачується Клієнтом за ставкою 2500,00 грн за 1 годину, витрачену Адвокатом (Адвокатами) Виконавця на надання правової допомоги.

Згідно з долученими представником позивача актами: № 2973 від 03.04.2023, № 3045 від 28.04.2023, № 3091 від 28.04.2023, № 3122 від 29.05.2023 Виконавець на підставі договору про надання правової допомоги від 17.02.2023 №828-17/02/23 надав Клієнту такі послуги правового характеру:

- підготовка та подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви 5 год. (12500,00 грн);

- підготовка та подання адвокатського запиту до ГУ ДПС у Львівській області 0,75 год. (1875,00грн);

- отримання наручно у приміщенні суду ухвали про вжиття заходів забезпечення позову 1 год. (2500,00 грн);

- підготовка та подання до ГУ ДПС у Львівській області заяви щодо вжиття судом заходів забезпечення позову 0,75 год. (1875,00 грн);

- пошук релевантної судової практики щодо спірних правовідносин в цілях підготовки позовної заяви 1,5 год. (3750,00 грн);

- підготовка, формування, подання позовної заяви 4 год. (10000,00 грн);

- представництво інтересів клієнта у судовому засіданні 29.03.2023, включаючи час підготовки, добирання представника до та з такого 0,75 год. (1875,00грн);

- підготовка та подання відповіді на відзив 1,5 год. (3750,00 грн);

- представництво інтересів клієнта у судовому засіданні 19.04.2023, включаючи час очікування, підготовки, добирання представника до та з такого 1 год. (2500,00 грн);

- аналіз клопотання відповідача про долучення доказів, підготовка та подання додаткових пояснень 1 год. (2500,00 грн);

- представництво інтересів клієнта у судовому засіданні 01.05.2023, включаючи час очікування, підготовки, добирання представника до та з такого 1,5 год. (3750,00 грн);

- представництво інтересів клієнта у судовому засіданні 29.05.2023, включаючи час очікування, підготовки, добирання представника до та з такого 1 год. (2500,00 грн);

- підготовка заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката 2 год. (5000,00 грн).

Загальна вартість наданих послуг на підставі вищезазначених актів становить 54375,00грн, та оплачена позивачем згідно з платіжними інструкціями: № 4938 від 10.04.2023, № 4972 від 01.05.2023, № 5044 від 24.05.2023, № 5056 від 30.05.2023.

Колегія суддів приходить до переконання, що слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що враховуючи складність справи, обсяг доказового матеріалу, усталеність судової практики у цій категорії справ, суд вважає, що витрати на підготовку позову у часовому еквіваленті 4 год. та у грошовому еквіваленті 10000,00 грн, з огляду на розмір позовної заяви (12 сторінок тексту) та її зміст, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). З цих же мотивів, суд вважає такими, що не відповідають критерію реальності адвокатських витрат витрати на: підготовку та подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви 5 год. (12500,00 грн), з огляду на розмір заяви (6 сторінок тексту) та її зміст, підготовку та подання відповіді на відзив 1,5 год. (3750,00 грн), з огляду на розмір цієї відповіді (2 сторінки тексту), підготовку та подання додаткових пояснень 1 год. (2500,00 грн), з огляду на розмір цієї заяви (1 сторінка), підготовку заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката 2 год. (5000,00 грн), з огляду на зміст заяви (опис наданих послуг).

Окрім цього, очевидно завищеними є витрати на отримання ухвали суду у часовому еквіваленті 1 год. та у грошовому 2500,00 грн.

Крім того, витрати адвоката на участь у 4 судових засіданнях у загальному розмірі 10625,00 грн, не відповідають критерію розумності їхнього розміру.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що розмір відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі у загальній сумі 3000 грн буде достатнім з урахуванням наведених мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись ст. 229, 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.

Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі № 380/4355/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 08.08.2023 року