Постанова

від 08.08.2023 по справі 904/763/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2023 року м. Дніпро Справа № 904/763/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Орєшкіної Е.В., Іванова О.Г.

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від позивача за первісним позовом: Бірюков С.В., посвідчення №1598 від 11.11.2008 р., адвокат

від відповідача за первісним позовом: Заєць П.Л., посвідчення №1409 від 02.07.2018 р., адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2023 р. ( суддя Васильєв О.Ю., м. Дніпро, повний текст рішення складено 18.05.2023 р.) у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП 22 "Спецавтотранс",

смт. Обухівка

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс", смт. Обухівка

про: визнання укладеним договору та визнання права власності

та

за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс", смт. Обухівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП 22 "Спецавтотранс", смт. Обухівка

про визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

ТОВ "АТП 22 "Спецавтотранс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Автотранспорте підприємство "Спецавтотранс", про визнання укладеним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 09/01/22 від 14.01.2022 р. та визнання за ним права власності на транспортний засіб - напівпричіп вантажний марки DESOT, модель 30РС, заводський номер НОМЕР_1 , 2000 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на приписи ст. 328 ЦК України, укладання сторонами цього договору, сплату ТОВ "АТП 22 "Спецавтотранс" повної вартості орендованого транспортного засобу на користь ТОВ "Автотранспорте підприємство "Спецавтотранс" та перешкоджанням останнім у використанні цього транспортного засобу та «ухилянням його від підписання переоформлення транспортного засобу з посиланням на зміну директора».

ТОВ "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із зустрічним позовом до ТОВ "АТП 22 "Спецавтотранс" про визнання недійсним договору оренди майна з правом викупу № 09/01/22 від 14.01.2022 р., укладеного між ТОВ "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" та ТОВ "АТП 22 "Спецавтотранс".

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані посиланням на укладення спірного договору з боку директора ТОВ «Автотранспортне підприємство «Спецавтотранс» з перевищенням повноважень за відсутності попередньої згоди загальних зборів учасників на укладення цього договору, як значного правочину, який слід розглядати у сукупності з іншими аналогічними договорами оренди ,укладеними в той же період часу ( що суперечить вимогам ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»). Крім того, група КВЕД 77.1. або клас 77.11., 77.12., які передбачають надання в оренду вантажних транспортних засобів та причепів, відсутні у ТОВ «АТП «Спецавтотрпанс». На переконання Позивача всі ці договори укладені з метою незаконного відчуження майна на користь Відповідача за заниженими цінами. Грошові кошти, які надходили на користь Орендодавця, на протязі короткого часу перераховувалися на рахунки ФОП Шагута О.О.. Укладання спірного договору з боку директора ТОВ «Автотранспортне підприємство «Спецавтотранс» було здійснено також в порушення вимог ч. 5 ст. 40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

ТОВ «АТП 22 «Спецавтотранс» проти задоволення зустрічного позову заперечувало, посилаючись на не доведення Позивачем, що оспорюваний ним договір оренди та інші договори оренди відносяться до категорії значних правочинів.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2023 р. в задоволенні позовних вимог ТОВ "АТП 22 "Спецавтотранс" до ТОВ "Автотранспорте підприємство "Спецавтотранс", про визнання укладеним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 09/01/22 від 14.01.2022 р. та визнання за ним права власності на транспортний засіб-напівпричіп вантажний марки DESOT, модель 30РС, заводський номер НОМЕР_1 , 2000 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ТОВ "Автотранспорте підприємство "Спецавтотранс" до ТОВ АТП 22 "Спецавтотранс" про визнання недійсним договору оренди майна з правом викупу № 09/01/22 від 14.01.2022 р. відмовлено, судові витрати за цим позовом покладено на Позивача за ним.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс", в якій просить рішення суду від 11.05.2023 р. скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви, зустрічну позовну заяву задовольнити - визнати недійсним договір № 09/01/22 оренди майна з правом викупу, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП 22 "Спецавтотранс" 14.01.2022 р., без застосування наслідків недійсності правочину.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ТОВ «АТП Спецавтотранс» не погоджується з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області в частині відмови у зустрічній позовній заяві ТОВ «АТП Спецавтотранс» та оскаржує його. Підставою оскарження в апеляційному порядку є порушення судом норм матеріального та процесуального права. Рішення суду не відповідає вимогам ст. 238 ГПК України. Також судом не зазначено жодного обгрунтування щодо відхилення доводів ТОВ «АТП Спецавтотранс», що ОСОБА_1 не мала жодних повноважень на підписання оскаржуваного договору, що є самостійною підставою для визнання договору недійсним; вчинення такого правочину виконавчим органом товариства є самостійною підставою для визнання його недійсним, проігноровано висновки Верховного Суду викладену у постановах № 910/19794/21, № 916/40/19 та висновки Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 22.10.2019 р. № 911/2129/17, що вчинення правочину всупереч інтересам товариства є також самостійною підставою для визнання його недійсним.

При цьому Скаржник зазначає, що ТОВ «АТП Спецавтотранс» не отримувало грошові кошти від ТОВ « АТП 22 Спецавтотранс», а вони лише були перераховані по колу з метою у подальшому, розуміючи, що такі договори будуть визнані недійсними стверджувати про застосування наслідків недійсності правочину.

Скаржник наголошує на тому, що транспортні засоби у договорах оренди з правом викупу не передавались ТОВ «АТП 22 Спецавтотранс», оригінали свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, ключі знаходяться у ТОВ «АТП Спецкавторанс». З урахуванням таких обставин, ТОВ «АТП 22 Спецавтотранс» перераховує щодня грошові кошти, при цьому фізично товариство не отримало та не використовує транспортні засоби у своїй підприємницькій діяльності. Спірний договір є значним.

Водночас, на думку Скаржника, укладенням договорів оренди всіх транспортних засобів ТОВ «АТП Спецавтотранс» директором Шагутою О.О. без погодження таких дій є порушенням прав ТОВ «АТП Спецавтотранс» і саме даною справою підтверджується намагання ТОВ «АТП 22 Спецавтотранс» в особі Шагути О.О. визнати право власності на майно, використовуючи схему прогону грошових коштів.

Скаржник зазначає, що на момент укладення договорів, 14.01.2022 р. не було затверджено річної фінансової звітності за 2021 рік. Відповідно до умов договорів, ринкова (продажна) вартість майна становить 3 272 000 грн., розмір послуг ( оренди ) 4 015 530 грн.. У відповідно до фінансової звітності за 2021 рік, котра була подана у 2022 році, спірний правочин є значним.

Також, Скаржник звертає увагу суду, що представником ТОВ «АТП Спецавтотранс» на початку розгляду справи було заявлено відвід судді, у зв`язку з його упередженістю.

Скаржник вважає, що ОСОБА_1. як підписант на підставі Статуту від ТОВ «АТП 22 Спецавтотранс» не мала жодних повноважень на підписання договорів. Шагута О.О. також не мала повноважень на підписання договорів оренди оскільки вони суперечать вимогам ст. ст. 13, 92, 203, 215 ЦК України, ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» правочин є значним та є підставами для визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності правочину, оскільки такі дії директора Шагути О.О. були направлені на позбавлення майна товариства, котре використовує його у своїй підприємницькій діяльності та було створено саме для надання послуг з перевезення.

Крім того, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом апеляційної скарги становить 40 000 грн..

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач за зустрічним позовом не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

При цьому, представник Відповідача за зустрічним позовом присутній у судовому засіданні просив суд залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2023 р. у справі № 904/763/23 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" без задоволення.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.06.2023 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Іванов О.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.06.2023 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/763/22. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2023р. по справі № 904/763/22 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

Матеріали справи № 904/763/22 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2023 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 08.08.2023 р..

У судовому засіданні 08.08.2023 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

14.01.2022 р. між ТОВ «Автотранспортне підприємство «Спецавтотранс» в особі директора Шагути О.О. ( Орендодавець ) та ТОВ «АТП 22 «Спецавтотранс» в особі Терехової С.В. ( Орендар ) укладено договір оренди майна з правом викупу, відповідно до умов якого Орендодавець передає у строкове володіння і користування майно з наступним переходом права власності на таке майно від Орендодавця до Орендаря, а Орендар приймає це майно у строкове володіння та користування, а згодом і у власність та сплачує Орендодавцеві орендну плату ( п. 1.1. договору ).

Найменування майна: транспортні засоби згідно акту приймання-передачі ( п. 1.1.1. договору ).

Вартість майна, що орендується: балансова 59 500,00 грн. без ПДВ, вартість продажу 120 000,00 грн. з ПДВ ( п. 1.1.2. договору ).

Термін амортизації 2,5 роки ( п.1.1.3. договору ).

Метою оренди є використання майна в господарській діяльності ( перевезення вантажів ). Відповідно до п. 3.2. передача майна в оренду здійснюється за актом приймання-передачі. Термін оренди погоджено сторонами у 2,5 роки з моменту прийняття майна за актом.

Згідно до розділу 5 Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату в розмірі 4 000,00 грн..

Як відзначив суд першої інстанції - у тексті договору також прописом в дужках вказано ( п`ять тисяч ) грн. з ПДВ ( п. 5.1. договору ).

Орендна плата може бути внесена достроково, відповідно після повної сплати орендної плати, передбаченої цим договором, до Орендаря переходить право власності на орендовані транспортні засоби ( п. 5.6 договору ).

В розділі 8 сторони узгодили порядок викупу майна, що орендується.

Так згідно з п. 8.1. договору - майно, що орендується, переходить у власність Орендаря за умови внесення Орендодавцеві всієї орендної плати з вартості зданого на повний амортизаційний термін майна, а також внесення Орендодавцю орендних платежів із залишкової вартості майна, оренда якого згідно з цим договором припинена до завершення амортизаційного терміну.

Відповідно до п. 8.2. договору порядок передачі та оформлення права власності на орендоване майно здійснюється сторонами за актом, протягом 3 днів з моменту повної сплати орендних платежів .

Згідно з п.10.1. цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

14.01.2022 р. між сторонами підписано акт приймання-передачі транспортного засобу: напівпричепу вантажного DESOT, модель OPL-3AT-38-98BSR, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартість 110 000,00 грн..

25.01.2022р. між сторонами підписано додаткову угоду до договору, якою доповнено його зміст пунктами про заборону Орендодавцю використовувати передані в оренду транспортні засоби у власних цілях та штраф в розмірі 5 000,00 грн. за таке використання.

На підтвердження сплати орендної плати в розмірі повної вартості орендованого транспортного засобу ТОВ «АТП 22 «Спецавтотранс» надано копії наступних платіжних доручень про перерахування ним коштів на користь ТОВ «Автотранспортне підприємство «Спецавтотранс»: № 8 від 17.01.2022 р. на суму 10 000,00 грн., призначення платежу - «плата за оренду транспортного засобу згідно договору оренди майна з правом викупу № 09/01/22»; № 29 від 18.01.2022 р. на суму 90 000,00 грн., призначення платежу - «остаточний розрахунок за оренду транспортного засобу згідно договору оренди майна з правом викупу № 09/01/22 від 14.01.2022 р.»; № 22 від 18.01.2022 р. на суму 10 000,00 грн., призначення платежу - «плата за оренду транспортного засобу згідно договору оренди майна з правом викупу № 09/01/22 від 14.01.2022 р.» та № 15 від 02.02.2022 р. на суму 60 000,00 грн., призначення платежу - «плата за оренду транспортного засобу згідно договору оренди майна з правом викупу № 12/01/22 від 14.01.2022 р.».

Посилаючись на приписи ст. 328 ЦК України, наявність між сторонами вказаного договору та сплату ТОВ "АТП 22 "Спецавтотранс" повної вартості орендованого транспортного засобу на користь ТОВ "Автотранспорте підприємство "Спецавтотранс", а також перешкоджанням останнім у використанні цього транспортного засобу та «ухилянням його від підписання переоформлення транспортного засобу, ТОВ "АТП 22 "Спецавтотранс" звернулось з позовом до ТОВ "Автотранспорте підприємство "Спецавтотранс", про визнання укладеним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 09/01/22 від 14.01.2022 р. та визнання за ним права власності на транспортний засіб - напівпричіп вантажний марки DESOT, модель 30РС, заводський номер НОМЕР_1 , 2000 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ( первісний позов ). Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ТОВ "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" звернулось із зустрічним позовом до ТОВ "АТП 22 "Спецавтотранс" про визнання недійсним договору оренди майна з правом викупу № 09/01/22 від 14.01.2022 р., укладеного між ТОВ "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" та ТОВ "АТП 22 "Спецавтотранс".

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі, яким в задоволені первісного та зустрічного позову відмовлено.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається із тексту апеляційної скарги Орендодавця у цій справі, рішення суду першої інстанції ним оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом, а відтак, враховуючи, що рішення в частині відмови у задоволенні вимог за первісним позовом сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Суд першої інстанції у задоволенні вимог за зустрічним позовом відмовив, що колегія суддів вважає вірним, але, з огляду на таке.

Предметом зустрічного позову в цій справі є матеріально-правова вимога Позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору оренди майна з правом викупу № 09/01/22 від 14.01.2022 р. укладеного між ТОВ «Автотранспортне підприємство «Спецавтотранс» ( Орендодавець ) та ТОВ «АТП 22 «Спецавтотранс» ( Орендар ). Правовою підставою позову, на думку Позивача, є порушення вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а також перевищенням повноважень за відсутності попередньої згоди загальних зборів учасників на укладення цього договору, як значного правочину, який слід розглядати у сукупності з іншими аналогічними договорами оренди ,укладеними в той же період часу. При цьому, Орендодавець підтверджує факт сплати Орендарем орендної плати за користування майном.

Відповідно до частини 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушення права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У ст. 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміють відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено Відповідачем.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 р. у справі № 910/12787/17.

Положення частини 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладення правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи ст. 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 р. у справі № 363/1834/17).

Частинами 1 і 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину ( аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 р. у справі № 904/1907/15, від 04.07.2023 р. у cправі № 904/9132/21 ).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів ( подібний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 р. у справі № 904/1907/15 ).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ст. 5 ГПК України ).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного Позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати Позивача знову звертатися за захистом до суду ( подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 р. у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20 ).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію ( подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 ).

Надаючи правову оцінку належності обраного Позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" ( Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54 ) Європейський суд з прав людини ( далі - ЄСПЛ ) зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У ст. 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за ст. 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак спосіб захисту, що вимагається ст. 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 р. у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 р. у справі № 905/77/21 зазначено, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження, суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 ст. 2 ГПК України. Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 р. у справі № 908/976/19.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 р. у справі № 905/77/21 наголосила, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 р. у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 р. у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення вимоги саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння Відповідача ( зокрема, на підставі частини 1 ст. 216, ст. 387, частин 1, 3 ст. 1212 ЦК України ).

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що саме по собі визнання недійсним договору № 09/01/22 оренди майна з правом викупу, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП 22 "Спецавтотранс" 14.01.2022 р., без застосування наслідків недійсності правочину ( як просить Скаржник ), який виконувався сторонами - без одночасного заявлення вимог про стягнення коштів на користь товариства або пернення майна, не призведе до поновлення майнових прав Позивача за зустрічним позовом, що свідчить про неефективність обраного ТОВ "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" способу захисту та наявність підстав для відмови в позові з мотивів, викладених у цій постанові, зокрема, з урахуванням уточнюючого правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 р. у справі № 905/77/21.

Згідно з частиною 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За приписами частин 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, зокрема, при розгляді цієї апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції враховані висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 р. у справі № 905/77/21, та у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 р. у cправі № 904/9132/21.

Водночас, колегія суддів відхиляє посилання Скаржника на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах по справам № 910/19794/21, № 916/40/19, № 911/2129/17, оскільки правові позиції Верховного Суду, викладені у названих постановах, не є релевантними до обставин цієї справи та відповідні судові рішення приймалися за іншої фактично-доказової бази.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі в частині зустрічного позову, з`ясовані судом першої інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду першої в частині зустрічного позову не відповідають цим обставинам, суд апеляційної інстанції вважає наявними правові підстави для зміни мотивувальної частини в оскаржуваній частині судового рішення та залишенням без змін його резолютивної частини щодо відмови у задоволені зустрічного позову.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини ( ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З урахуванням викладеного, оскільки за результатами перевірки судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі щодо зустрічного позову, з`ясовані судом першої інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду першої в оскаржуваній частині не відповідають цим обставинам, суд апеляційної інстанції вважає наявними правові підстави для зміни мотивувальної частини судового рішення в оскаржуваній частині та залишенням без змін його резолютивної частини, відповідно до якої правильно відмовлено в задоволені зустрічного позову.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у зустрічному позові з інших підстав, доводи апеляційної скарги, які стосуються помилкових висновків суду попередньої інстанції, не розглядаються.

Отже, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" задоволенню не підлягає, а мотивувальна частина рішення господарського суду щодо зустрічного позову підлягає зміні шляхом доповнення.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2023 р. у справі № 904/763/22 в частині зустрічного позову змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2023 р. у справі № 904/763/22 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.08.2023 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя О.Г. Іванов