Рішення

від 01.08.2023 по справі 922/1130/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2023м. ХарківСправа № 922/1130/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

за участю секретаря судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомКерівника Богодухівської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Богодухівської міської ради Харківської області до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області , 2. ОСОБА_1 , 3. Фермерського господарства "СЛАСТІН" провизнання наказу незаконним, визнання недійсним договору, скасування реєстрації та повернення ділянки

за участю представників:

прокурор - Горбач Н.О.

позивача - не з`явився;

відповідача-1 - Моргун М.Ю.

відповідача-2 - Векленко В.В.

відповідача-3 - Векленко В.В.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Богодухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_4 , в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.03.2017 №2997-СГ про надання в оренду земельних ділянок ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір оренди землі від 18.12.2017, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 26.12.2017 року №38944861, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди №24139693 від 19.12.2017 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) за ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430), площею 16,0000 га, вартістю 259376,17 грн., яка розташована за межами населених пунктів колишньої Дмитрівської сільської ради на території Богодухівського району державі в особі Богодухівської міської ради Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що оскаржуваний наказ прийнято з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки ОСОБА_1 вже отримувала від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а отже надання в оренду наступної земельної ділянки повинно було проведено за встановленою процедурою земельних торгів (аукціону).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/1130/23, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ФГ «Сластін».

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.05.2023 залучено до участі у справі в якості співвідповідача ФГ «Сластін», продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.06.2023 закрито підготовче провадження у справі №922/1130/23 та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 04.07.2023 у справі №922/1130/23 була оголошена перерва до 01.08.2023 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 04.07.2023.

Присутній у судовому засіданні 01.08.2023 прокурор позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача-1 проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав пропуску прокурором строку позовної давності.

Представник відповідача-2 та відповідача-3 зазначає про необґрунтованість позовних вимог прокурора та про пропуск останнім строку позовної давності, у зв`язку з чим просить суд відмовити в позові в повному обсязі.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 01.08.2023 не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання.

Заслухавши вступне слово присутніх представників учасників справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 02.02.2014 №183-СГ надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; орієнтовний розмір земельних ділянок 20,0000 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 12.08.2015 №961-СГ, зокрема, надано гр. ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Дмитрівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, з кадастровим номером 6320882000:03:003:0387, площею 20,0000 га із земель запасу сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) державної власності для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

На підставі вищезазначеного наказу між Головним управлінням як орендодавцем Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 як орендарем був укладений Договір оренди землі від 18.08.2015. Державна реєстрація права оренди була проведена 20.08.2015 номер запису 10900236.

В подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 01.04.2016 №2506-СГ надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; орієнтовний розмір земельної ділянки 16,0000 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 07.03.2017 №2997-СГ (далі - Наказ), зокрема, затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Надано гр. ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 16,0000 га, в тому числі рілля площею 16,0000 га, (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, строком на 7 років.

Між Головним управління Держгеокадастру у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендрар) був укладений Договір оренди землі від 18.12.2017 (далі - Договір оренди). Згідно з його умовами орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку державної власності площею 16,0000 га (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Строк дії Договору оренди становить 7 років.

Право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 було зареєстровано 19.12.2017 за №24139693, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.03.2023 №325755626.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» від 15.12.2020 №42-ОТГ передано в комунальну власність Богодухівської територіальної громади, в особі Богодухівської міської ради, 941 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4.993,4776 га, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради на території Богодухівського району Харківської області.

Рішенням Богодухівської міської ради Харківської області VII сесії VIII скликання «Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність» від 26.03.2021 №487-VIII прийнято Богодухівською міською радою Богодухівського району Харківської області земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4.979,0768 га у комунальну власність Богодухівської міської ради, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради Богодухівського району Харківської області.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 16.02.2023 у справі №613/701/21 закрито провадження у справі за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: Фермерське господарство «Сластін», про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок та роз`яснено позивачу, що розгляд таких спорів відноситься до юрисдикції господарських судів.

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що право на пільгове отримання земельної ділянки державної форми власності для створення фермерського господарства громадянин може використати лише один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Втім ОСОБА_1 на момент прийняття оскаржуваного Наказу вже реалізувала своє право на пільгове отримання земельної ділянки державної власності у користування для ведення фермерського господарства, отримавши в 2015 році в тимчасове користування земельну ділянку площею 20,0000 га.

Заперечуючи проти позову відповідач-1 зазначає, що оспорюваний Договір оренди укладений компетентним органом з урахуванням наданих йому законодавством повноважень у спосіб та з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством. Разом із тим, прокурором не виконано вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та необґрунтовано наявність підстав для представництва, що виключає можливість звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави. Крім того, вимога прокурора про визнання незаконним та скасування Наказу фактично пред`явлена державою до неї самої, що не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Скасування оспорюваного Наказу не матиме жодного ефекту для усунення стверджуваного прокурором порушення.

Відповідач-2 у відзиві на позов зазначає, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позиції. Між відповідачем-1 та відповідачем-2 був у повному обсязі дотриманий порядок передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому оспорюваний Наказ був виданий 07.03.2017, а спірний Договір оренди був зареєстрований 26.12.2017, проте з даним позовом прокурор звернувся лише 23.03.2023, що свідчить про пропуск прокурором строку позовної давності.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Мета та підстави представництва прокурором інтересів держави в суді визначені частиною третьою статі 23 Закону України Про прокуратуру. Метою представництва прокурором інтересів держави є захист законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення. Підставами представництва є нездійснення захисту законних інтересів держави або здійснення його неналежним чином органом державної чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також відсутність такого органу. Наявність цих обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень (ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Суд погоджується з твердженням прокурора про наявність обставин, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах.

Пред`являючи позов в інтересах держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області, прокурор посилається на те, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» від 15.12.2020 №42-ОТГ передано в комунальну власність Богодухівської територіальної громади, в особі Богодухівської міської ради, 941 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4.993,4776 га, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради на території Богодухівського району Харківської області, в т.ч. земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430, яка є предметом спору в даній справі.

Рішенням Богодухівської міської ради Харківської області VII сесії VIII скликання «Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність» від 26.03.2021 №487-VIII прийнято Богодухівською міською радою Богодухівського району Харківської області земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4.979,0768 га у комунальну власність Богодухівської міської ради, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради Богодухівського району Харківської області.

Оскільки право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 зареєстровано за Богодухівською міською радою Харківської області остання є належним позивачем у даній справі.

Проте позивач самостійно не вчинив необхідних дій щодо захисту законних інтересів в суді попри те, що прокурором було повідомлено про виявлені порушення з боку Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Листом від 14.03.2023 №56-930вих-23 Богодухівська окружна прокуратура в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила Богодухівську міську раду Харківської області про виявлені порушення земельного законодавства та просила вжити заходів щодо захисту інтересів держави та територіальної громади, в тому числі в судовому порядку.

У відповідь Богодухівська міська рада Харківської області листом від 16.03.2023 №02-23/1694 повідомила прокурора, що нею не вживалися заходи щодо звернення з відповідним позовом до суду у зв`язку з відсутністю можливості зібрати необхідний (повний) пакет документів для забезпечення судового позову. Також, не заперечує про представництво інтересів держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області щодо звернення до суду із позовом.

Листом від 22.03.2023 №56-1060вих-23 Богодухівська окружна прокуратура повідомила позивача про звернення до Господарського суд Харківської області з позовною заявою в інтересах Богодухівської міської ради Харківської області щодо визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено:

- наявність підстав для представництва прокурором законних інтересів держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області (бездіяльність позивача);

- дотримання прокурором умов попереднього, до звернення до суду, повідомлення органу місцевого самоврядування про намір звернутися із відповідним позовом;

- відповідність поданого прокурором позову визначеній законом меті - захист законних інтересів держави внаслідок порушення відповідачами земельного законодавства.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про наявність у спірних правовідносинах достатніх фактичних та правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача.

Щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство - є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За змістом частини першої статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК України та статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 ЗК України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

Також з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 97/30/17, від 29.01.2020 у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц.

У випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України, що підтверджується усталеною практикою суду касаційної інстанції, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі №397/30/17 та від 30.06.2021 у справі №917/1134/19.

Суд зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем-1 у відзиві на позов не зазначено.

ОСОБА_1 не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останній вже надавалась в оренду (поза конкурсом) земельна ділянка саме для ведення фермерського господарства, про що свідчать відповідний наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.08.2015 №961-СГ та Договір оренди землі від 18.08.2015.

У даному випадку відповідачами не спростовано доводів прокурора про отримання у користування іншої земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою, а також не доведено того, що саме спірна земельна ділянка отримана ОСОБА_1 у спрощеному порядку першою, тому враховуючи положення чинного законодавства та правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, слід дійти висновку, що спірна земельна надана згідно з оспорюваним Наказом відповідачеві-2 поза процедурою земельних торгів, отже з порушенням норм чинного законодавства.

За таких обставин, суд зазначає, що оспорюваний Наказ прийнятий з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» та є незаконним.

В той же час, розглядаючи позовну вимогу про визнання незаконним і скасування Наказу, суд бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, яка розглядаючи спір у подібних правовідносинах вказала наступне: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у яких вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18)".

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких підстав, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пунктах 7.1- 7.9 постанови від 15.12.2021 у справі №918/303/21, суд зазначає, що в задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 у справі №922/1832/19, ухваленої в подібних правовідносинах.

Посилання прокурора на постанову Великої Плати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 є безпідставним, оскільки ця справа містить різні встановлені обставини, різний предмет спору, а також нормативно-правове регулювання правовідносин, тобто правовідносини у них не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним Договору оренди, повернення земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону (ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статями 210-211 ЗК України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Враховуючи наведене, оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 передана ОСОБА_1 із порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", вказане є підставою для визнання спірного Договору оренди недійсним.

Згідно з частиною першою статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В силу пункту 1, 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності та право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постановах від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19.

Наведене є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості "принципу внесення", в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 №911/1902/19

Враховуючи те, що державна реєстрація права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 відбулася на підставі Договору оренди, котрий є недійсним, то вимога прокурора про скасування рішення про держану реєстрацію від 26.12.2017 року №38944861 є похідною від вимоги про визнання недійсним Договору.

Разом із тим, у матеріалах справи наявна заява відповідача-1 про застосування строків позовної давності, також у відзиві на позов відповідач-2 та 3 просять застосувати позовну давність до вимог прокурора. Водночас, прокуратура просить суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними.

Суд, дослідивши відповідні заяви та клопотання, зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин (такий висновок сформульовано в пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19).

Прокурор у позовній заяві зазначає, що про порушення вимог земельного законодавства при наданні земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 органам прокуратури стало відомо після отримання інформації, яка викладена у листі Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.02.2021 №62/104-21, тому початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати від цієї дати як з моменту, з якого органи прокуратури дізнались про порушення земельного законодавства.

Також, в своїх поясненнях прокурор зазнає, що відповідачем-1 спірна земельна ділянка передана Богодухівській міській раді Харківської області по акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної в комунальну власність від 29.01.2021. Таким чином, позивачу Богодухівській міській раді Харківської області також стало відомо про порушення вимог земельного законодавства лише після передачі земельних ділянок.

Натомість суд зауважує, що зміна власника земельної ділянки не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності. За таких обставин передача земельної ділянки з державної у комунальну власність не змінює початку перебігу позовної давності (див. пункт 22 постанови Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20).

Крім того, суд зазначає про те, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі №922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.

При цьому, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

У постанові від 27.08.2020 у справі №922/1948/19 Верховний Суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що держава в особі відповідного органу дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу, відхиливши доводи прокурора щодо його обізнаності про спірні обставини лише з моменту отримання інформації від ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Як було зазначено вище, держану реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 за розробленим ОСОБА_1 проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок було проведено 24.01.2017 (витяг з Державного земельного кадастру від 24.01.2017 №НВ-6303733712017); оскаржуваний Наказ був прийнятий 07.03.2017; державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки ОСОБА_1 здійснено також у 2017 році, натомість прокурор вперше звернувся з позовною заявою про визнання незаконним та скасування Наказу, визнання недійсним Договору оренди, повернення земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію лише в 2021 році до Богодухівського районного суду Харківської області, тобто вже з пропуском строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Так, як встановлено вище, у відповідності до відомостей інформаційної довідки від 14.03.2023 №325755626, яка надана прокурором разом з позовною заявою, міститься інформація про реєстрацію за відповідачем-2 право оренди щодо спірної земельної ділянки на підставі оспорюваного Договору оренди.

У відповідності до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини першої статті 12 наведеного закону Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Згідно з частинами 1, 3 статті 32 цього Закону інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом. Для посадових осіб, зокрема органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів прокуратури, інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.

Оскільки прокурором пред`явлено позов в інтересах держави у зв`язку із вчиненням порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, момент початку перебігу позовної давності повинен відліковуватися з моменту коли про порушення прав або про особу, яка їх порушила, дізналася або мала можливість дізнатися держава в особі відповідного органу державної влади, тобто з моменту реєстрації за відповідачем-2 ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки як офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

Наведене свідчить про те, що орган прокуратури, починаючи з моменту реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку, не був позбавлений законодавчо визначеної та технічної можливості здійснити перевірку про зареєстровані речові права на вказану спірну земельну ділянку ще у 2017 році, шляхом безпосереднього доступу до Інформації про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка є відкритою та загальнодоступною.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи наявний лист Головного управління ДПС у Харківській області від 17.01.2020 №1118/9/20-40-50-05-22, в якому повідомлено прокурора про те, що за гр. ОСОБА_1 обліковуються земельні ділянки з кадастровими номерами 6320882000:03:003:0387 та 6320882000:02:002:0430 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за договорами оренди.

А отже, ще у 2020 році органи прокуратури могли звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з метою отримання інформації про отримання гр. ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду та, у випадку виявлення порушень законодавства, звернутися до суду з відповідним позовом у межах строку позовної давності. Проте такі дії органами прокуратури в 2020 році зроблені не були. Разом із тим, зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.02.2021 №62/104-21 вбачається, що лише в лютому 2021 року прокурор звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з листом щодо надання інформації, а в подальшому звернувся до Богодухівскього районного суду Харківської області з відповідним позовом.

При цьому, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 07.09.2020 у справі №904/1080/19 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19).

Дані факти, разом з іншими обставинами, вказують на суб`єктивне та неправильне визначення прокурором дати, з якої почав перебіг строк позовної давності щодо заявлених ним позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Отже, прокуратура не позбавлена права звернення до органів державної влади задля отримання інформації та копій необхідних документів у разі не здійснення органом державної влади своїх повноважень щодо захисту законних інтересів держави.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання необхідної інформації прокурору матеріали справи не містять.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що договір укладено строком на 7 років та на момент розгляду справи минуло вже 6 років.

За таких обставин, посилання прокурора на те, що він довідався про наявність порушень земельного законодавства при передачі земельної ділянки в оренду відповідачу-2 лише після отримання листа Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.02.2021 №62/104-21 не визнаються судом як поважна причина пропуску ним позовної давності, оскільки в матеріалах справи наявний лист Головного управління ДПС у Харківській області від 17.01.2020 №1118/9/20-40-50-05-22, в якому повідомлено прокурора про те, що за гр. ОСОБА_1 обліковуються земельні ділянки з кадастровими номерами 6320882000:03:003:0387 та 6320882000:02:002:0430 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за договорами оренди.

Стосовно посилання прокурора в поясненнях щодо строків позовної давності на практику Верховного Суду суд, зазначає наступне.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Таким чином, посилання прокурора на постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц та від 17.10.2018 у справі №362/44/17, не зважаючи на застосування положень статті 261 ЦК України, є неприйнятними з огляду на те, що обставини даної справи та справ №359/2012/15-ц, №362/44/17 є різними, а такі постанови прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене у сукупності та зважаючи на те, що матеріалами справи доведено факт наявності порушень Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 порядку отримання та передачі у користування земельної ділянки державної форми власності, а також встановлення факту обґрунтованості доводів заяв відповідачів щодо пропуску прокурором встановленого законом строку позовної давності, відсутності поважності причин їх пропуску, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним Договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача-2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 позивачеві, суд зазначає наступне.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз. 2 ч.1 ст. 216 ЦК України).

Статтею 34 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Отже, з урахуванням недійсності спірного Договору позовна вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про визнання недійсним Договору.

Разом з тим, як вбачається прокурор просить саме відповідача-2 ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.

Проте, згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону України "Про фермерське господарство" закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон України "Про фермерське господарство".

За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Як вбачається з матеріалів справи прокурор під час розгляду справи було подано клопотання щодо залучення в якості співвідповідача Фермерське господарство "СЛАСТІН", проте прокурором не було пред`явлено вимог до відповідача-3 (Фермерського господарства "СЛАСТІН").

Натомість, суд зазначає, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Зі змісту Статуту ФГ "СЛАСТІН" вбачається, що землі господарства складаються, зокрема, з земельних ділянок (кадастрові номера 6320882000:02:002:0430 та 6320882000:03:003:0387) наданих засновнику ( ОСОБА_1 ) в оренду для ведення фермерського господарства (пункт 6.1. Розділу 6 Статуту). А отже на теперішній час належним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 є відповідач-3 - ФГ "СЛАСТІН" ( арк. спр.167-176).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведеного, суд звертає увагу, що вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 Богодухівській міській раді повинна була пред`явлена прокуром до відповідача-3 ФГ "СЛАСТІН" як теперішнього землекористувача, а не до відповідача-2 ОСОБА_1 , якій така земельна ділянка надавалася.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що вимогу прокурора щодо повернення земельної ділянки було пред`явлено до фізичної особи, а не до відповідача-3 ФГ "СЛАСТІН" як теперішнього землекористувача, та приймаючи до уваги те, що судом було застосовано строк позовної давності до вимог про визнання недійним договору, суд дійшов висновку про відмову в задоволені відповідної вимоги.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги керівника Богодухівської окружної прокуратури є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв`язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 10.736,00 грн залишаються за прокурором.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Витрати зі сплати судового збору залишити за прокурором.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "09" серпня 2023 р.

Суддя Н.С. Добреля