ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2023 року
м. Черкаси
справа № 712/3471/22 провадження № 22-ц/821/989/23 категорія 304010000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.
суддів:Нерушак Л.В., Василенко Л.І.
секретар: Мунтян К.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ.БРО», Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр комісійної торгівлі»
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ.БРО», Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр комісійної торгівлі» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів.
в с т а н о в и в :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
18 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 30 квітня 2021 року відповідач ОСОБА_2 отримала від нього в борг 1463 000 грн., (із зобов`язанням повернути до 10 травня 2021 року - 338 000 грн. та 25 травня 2021 року - 1 794 000 грн.), 12 травня 2021 року отримала у борг 308 000,00 грн. (із зобов`язанням повернути до 22 травня 2021 року 378 000 грн.) та 21 травня 2021 року отримала у борг 609000 грн. (із зобов`язанням повернути до 31 травня 2021 року 783 000 грн.) про що складено відповідні боргові розписки.
Оскільки у визначені строки відповідач ОСОБА_2 позику не повернула та має непогашену заборгованість, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за борговими розписками (справа № 712/12511/21).
28 квітня 2022 Соснівським районним судом м. Черкаси у справі № 712/12511/21 постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження належних відповідачу ОСОБА_3 транспортних засобів BMW 435X1, легковий купе 2014 року випуску та причіпу БДЖІЛКА 1993 року.
29 квітня 2022 року по вказаній справі постановлено ухвалу про забезпечення доказів, якою витребувано в Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Черкаській області (філія ГСЦ МВС) інформацію щодо зареєстрованих за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 транспортних засобів станом на 12 жовтня 2021 року, з вказівкою дати їх відчуження, підстав їх відчуження та кому було здійснено відчуження.
На виконання вимог вказаної ухвали суду, за результатами аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України отримано дані про те, що:
16 листопада 2021 року відповідачем ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу укладеного у ТОВ «ПРАЙМ.БРО» було продано відповідачу ОСОБА_4 JEEP RENEGADE, легковий універсал 2015 року випуску, попередній номерний знак НОМЕР_1 , теперішній номерний знак НОМЕР_2 ;
17 листопада 2021 року відповідачем ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу укладеного у ТОВ «ПРАЙМ.БРО» було продано відповідачу ОСОБА_5 SUBARU OUTBACK, легковий універсал 2019 року випуску, попередній номерний знак НОМЕР_3 , теперішній номерний знак НОМЕР_4 ;
16 грудня 2021 року відповідачем ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу укладеного у ТОВ «Центр комісійної торгівлі» було продано відповідачу ОСОБА_6 SUBARU XV CROSSTREK, легковий універсал 2013 року випуску, попередній номерний знак НОМЕР_5 , теперішній номерний знак НОМЕР_6 .
Тобто, після звернення ОСОБА_1 до Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було здійснено продаж трьох транспортних засобів.
Позивач вважає, що вказані договори купівлі-продажу є фіктивними, укладені з метою уникнення відповідачами від виконання зобов`язання щодо сплати йому боргу в розмірі 3 293 000 грн.
У зв`язку з цим, ОСОБА_1 просив визнати недійсними договори купівлі-продажу:
автомобіля JEEP RENEGADE укладеного у ТОВ «ПРАЙМ.БРО» 16 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;
автомобіля SUBARU OUTBACK укладеного у ТОВ «ПРАЙМ.БРО» 17 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;
автомобіля SUBARU XV CROSSTREK укладеного у ТОВ «ЦЕНТР КОМІСІЙНОЇ ТОРГІВЛІ» 16 грудня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Також, просив скасувати реєстрацію транспортних засобів:
JEEP RENEGADE за ОСОБА_4 , здійснену 16 листопада 2021 року та поновити його реєстрацію за ОСОБА_2 ;
SUBARU OUTBACK за ОСОБА_5 здійснену 17 листопада 2021 року та поновити його реєстрацію за ОСОБА_2 ;
ОСОБА_9 за ОСОБА_6 здійснену 16 грудня 2021 року та поновити його реєстрацію за ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи було встановлено, що відповідачі, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, вирішили укласти договори купівлі-продажу вищевказаних автомобілів. У спірних договорах купівлі-продажу чітко визначені предмети договорів, вказана їх вартість.
Суд врахував, що на момент вчинення правочинів заборон та арештів в реєстрах не було, реєстрацію права власності на автомобілі проведено згідно вимог чинного законодавства, договори укладені в належній формі та досягнуто згоди з усіх істотних умов та на його виконання передано майно.
Разом із тим, позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що спірні договори укладено з метою приховати майно, які обумовлювалися цими правочинами, є фіктивними, та укладений між відповідачами з метою уникнення виконання рішення суду про стягнення заборгованості.
Вказані в позові докази не свідчать про недійсність оскаржуваних договорів. Протягом всього розгляду справи, позивачем не було надано на розгляд суду жодного належного та достовірного доказу, який міг би служити підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними.
Таким чином, враховуючи відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними з підстав його фіктивності, суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні позову.
Щодо позовних вимог про скасування реєстрації перелічених транспортних та поновлення їх реєстрації, то зазначені вимоги є похідними, і оскільки договори купівлі-продажу не визнано недійсними, то підстав для їх задоволення суд також не вбачає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі просив суд скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2023 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду скарги, суд першої інстанції не врахував, що відповідачі у справі, укладаючи договори купівлі-продажу транспортних засобів діяли недобросовісно, оскільки оспорювані договори порушують майнові інтереси кредитора і спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Позивач вважає, що надав суду всі належні та допустимі докази в підтвердження своїх позовних вимог, відтак його позовні вимоги є доведеними і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням суду від 15 листопада 2022 року у справі № 712/12511/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 квітня 2021 року в сумі 2132000 грн. за договором позики від 12 травня 2021 року 378000 грн., за договором позики від 21 травня 2021 року в сумі 783000 грн., всього 3292000 грн.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними, позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що під час розгляду районним судом цивільної справи № 712/12511/21 про стягнення боргу судом 29 квітня 2022 року було постановлено ухвалу про забезпечення доказів, якою витребувано в Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Черкаській області інформацію щодо зареєстрованих за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 транспортних засобів станом на 12 жовтня 2021 року з вказівкою дати їх відчуження, підстав їх відчуження та кому здійснено відчуження. На виконання вимог ухвали суду із Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Черкаській області отримано дані про те, що ОСОБА_2 в листопаді 2021 року відчужила два автомобілі згідно договорів купівлі-продажу в ТОВ «ПРАЙМ.БРО» та в грудні 2021 року ОСОБА_3 відчужив один автомобіль згідно договору купівлі-продажу укладеного в ТОВ «Центр комісійної торгівлі». Позивач ОСОБА_1 просив визнати вказані договори купівлі-продажу недійсними з підстав їх фіктивності, оскільки вважає що такі договори здійснені з метою уникнення родиною Москаленків виконання зобов`язання виконання зобов`язань щодо сплати боргу позивачу ОСОБА_1 .
Розглядаючи спір, суд першої інстанції визнав недоведеними доводи позивача про те, що відповідачі, укладаючи договори купівлі-продажу транспортних засобів діяли умисно з приховуванням справжніх намірів учасників правочину.
Перевіряючи мотиви рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно ч. 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15-16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції Українита статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституція Українита Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Особа, звертаючись із позовом до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Правом оспорювати правочин ЦК Українинаділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (частина третя статті 215, 216 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 234 ЦК України фіктивнимє правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховний Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі№ 756/9955/16-ц, від 21 травня 2020 рокуу справі № 468/1736/17-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, та від 20 вересня 2022 року у справі № 619/4478/20.
Таким чином, у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до абов момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду від 16 грудня 2020 рокуу справі № 461/6252/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/21747/19.
У справі, яка переглядається, встановлено і дана обставина не заперечується сторонами про те, що відповідач ОСОБА_2 займалася пригоном пошкоджених автомобілів з США та їх відновленням. Тому, фактично діяльність з оформлення договорів купівлі-продажу автомобілів є основним джерелом прибутку сім`ї ОСОБА_10 .
Позивач не надав суду доказів, які свідчили б про те, що станом на дату укладення оспорюваних право чинів листопад та грудень 2021 року були наявні судові рішення про стягнення з ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів, так само які доказів, які свідчили б про відкриття виконавчих проваджень, за якими здійснювалося б їх примусове стягнення, та наявності будь-яких боргових зобов`язань перед позивачем.
Також позивач не довів належними та допустимим доказами відсутністьу учасників правочинів наміру створити юридичні наслідки за договорами купівлі-продажу. В оспорюваних договорах купівлі-продажу чітко визначені предмети договорів та їх вартість.
В матеріалах справи відсутні докази, що на момент вчинення право чинів в реєстрах існували заборони чи арешти автомобілів. Крім того, реєстрацію права власності на автомобілі проведено згідно вимог чинного законодавства, договори укладені в належній формі та досягнуто згоди з усіх істотних умов та на їх виконання передано майно.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суд про відсутність правових підстав для визнання договорів купівлі-продажу недійсними на підставі статті 234 ЦК України.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначився характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договорів купівлі-продажу недійсними, тому правильним є висновок і про відмову в задоволенні позову в частині скасування реєстрації перелічених транспортних засобів та поновлення їх реєстрації, оскільки вказані позовні вимоги є похідними від первісних.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в його рішенні.
Керуючись ст. ст.367,368,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ.БРО», Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр комісійної торгівлі» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 09 серпня 2023 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді Л.В. Нерушак
Л.І. Василенко
Суд | Черкаський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 08.08.2023 |
Оприлюднено | 11.08.2023 |
Номер документу | 112722805 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них купівлі-продажу |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Цивільне
Черкаський апеляційний суд
Бородійчук В. Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні