Постанова

від 16.10.2024 по справі 712/3471/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 712/3471/22

провадження № 61-13313св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайм.Бро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр комісійної торгівлі»,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2023 року у складі судді Пироженко С. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Прайм.Бро», ТОВ «Центр комісійної торгівлі», про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів.

Позов мотивовано тим, що 30 квітня 2021 року ОСОБА_2 отримала від нього в борг 1 463 000,00 грн (із зобов`язанням повернути до 10 травня 2021 року 338 000,00 грн, до 25 травня 2021 року - 1 794 000,00 грн), 12 травня 2021 року отримала у борг 308 000,00 грн (із зобов`язанням повернути до 22 травня 2021 року 378 000,00 грн), 21 травня 2021 року отримала у борг 609 000,00 грн (із зобов`язанням повернути до 31 травня 2021 року 783 000,00 грн), про що складено боргові розписки.

Оскільки у визначені строки ОСОБА_2 позику не повернула та має непогашену заборгованість, він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за борговими розписками (справа № 712/12511/21).

28 квітня 2022 Соснівський районний суд м. Черкаси у справі № 712/12511/21 постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження належних відповідачу ОСОБА_3 транспортних засобів: «BMW» 435X1, легковий купе 2014 року випуску, та причіп «БДЖІЛКА» 1993 року.

29 квітня 2022 року у справі № 712/12511/21 постановлено ухвалу про забезпечення доказів, якою витребувано в Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Черкаській області (філія ГСЦ МВС) інформацію щодо зареєстрованих за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 транспортних засобів станом на 12 жовтня 2021 року, з вказівкою дати їх відчуження, підстав їх відчуження та осіб, яким їх відчужено.

На виконання вимог вказаної ухвали суду, за результатами аналітичного пошуку транспортних засобів через систему «НАІС ДДАІ» МВС України отримало відомості про те, що:

16 листопада 2021 року згідно з договором купівлі-продажу, укладеним через ТОВ «Прайм.Бро», ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 автомобіль марки «JEEP RENEGADE», легковий універсал 2015 року випуску, попередній номерний знак НОМЕР_1 , наразі - НОМЕР_2 (далі - JEEP RENEGADE);

17 листопада 2021 року згідно з договором купівлі-продажу, укладеним через ТОВ «Прайм.Бро», ОСОБА_2 продала ОСОБА_5 автомобіль марки «SUBARU OUTBACK», легковий універсал 2019 року випуску, попередній номерний знак НОМЕР_3 , наразі - НОМЕР_4 (далі - SUBARU OUTBACK);

16 грудня 2021 року згідно з договором купівлі-продажу, укладеним через ТОВ «Центр комісійної торгівлі», ОСОБА_3 продав ОСОБА_6 автомобіль марки «SUBARU XV CROSSTREK», легковий універсал 2013 року випуску, попередній номерний знак НОМЕР_5 , наразі - НОМЕР_6 (далі - SUBARU XV CROSSTREK) (разом - договори купівлі-продажу).

Тобто, після звернення ОСОБА_1 до суду ОСОБА_2 і ОСОБА_3 здійснили продаж трьох транспортних засобів.

Договори купівлі-продажу є фіктивними, укладені з метою уникнення відповідачами виконання зобов`язання щодо сплати йому боргу в розмірі 3 293 000,00 грн.

Просив визнати недійсними договори купівлі-продажу та скасувати реєстрацію таких транспортних засобів: JEEP RENEGADE за ОСОБА_4 , здійснену 16 листопада 2021 року, та поновити реєстрацію за ОСОБА_2 ; SUBARU OUTBACK за ОСОБА_5 , здійснену 17 листопада 2021 року, та поновити реєстрацію за ОСОБА_2 ; SUBARU XV CROSSTREK за ОСОБА_6 , здійснену 16 грудня 2021 року, та поновити реєстрацію за ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2023 року, що залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи встановлено, що відповідачі, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, вирішили укласти договори купівлі-продажу спірних автомобілів. У договорах купівлі-продажу чітко визначені предмети договорів, вказана їх вартість.

Суд урахував, що на момент вчинення правочинів заборон та арештів у реєстрах не було, реєстрацію права власності на автомобілі здійснено згідно з вимогами законодавства, договори укладені в належній формі та досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, на їх виконання передано майно.

Позивач не довів належними та допустимими доказами того, що спірні договори укладено з метою приховати майно, яке обумовлювалося цими правочинами, є фіктивними та укладеними між відповідачами з метою уникнення виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції, керувався тим, що встановлено, і цю обставину сторони не заперечують, те, що ОСОБА_2 займалася пригоном пошкоджених автомобілів із США та їх відновленням. Тому фактично діяльність з оформлення договорів купівлі-продажу автомобілів є основним джерелом прибутку сім`ї ОСОБА_2.

Позивач не надав суду доказів, що станом на дату укладення договорів купівлі-продажу (листопад, грудень 2021 року) були наявні судові рішення про стягнення з ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів, так само як і доказів, які вказували б на відкриття виконавчих проваджень, за якими здійснювалося б їх примусове стягнення, та наявності будь-яких боргових зобов`язань перед позивачем.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що суди не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-727цс16, від 12 вересня 2012 року у справі № 6-88цс12 та постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_5 і ОСОБА_4 є подружжям та родичами ОСОБА_3

Продаж автомобілів ОСОБА_2 здійснила за заниженою ціною, яка істотно менша ринкової, хоча на час відкриття провадження у справі № 712/12511/21 їй було відомо про заборгованість.

Висновки суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 здійснювала діяльність щодо пригону автомобілів із США до України, не підтверджені жодними доказами у справі.

У листопаді 2023 року від ОСОБА_3 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність доводів заявника, просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Вказував, що ОСОБА_2 про судову справу № 712/12511/21 не знала на час відчуження нею транспортних засобів, оскільки ухвала про відкриття постановлена лише 23 грудня 2021 року.

ОСОБА_3 відчужив свій автомобіль, який не визнавався спільною сумісною власністю подружжя та є особистою власністю ОСОБА_3 , та придбав за ці кошти мотоцикл.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження від 17 листопада 2023 року № 1481/0/226-23 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7 , на підставі службової записки голови Касаційного цивільного суду Гулька Б. І. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_9.

Відповідно до розпорядження від 23 квітня 2024 року № 582/0/226-24 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_9 , на підставі службової записки секретаря Другої судової палати Червинської М. Є. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_10

Відповідно до розпорядження від 04 жовтня 2024 року № 1177/0/226-24 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_10 , на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Фаловської І. М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 квітня, 12 травня та 21 травня 2021 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у борг 1 463 000,00 грн (із зобов`язанням повернути до 10 травня 2021 року 338 000,00 грн, до 25 травня 2021 року - 1 794 000,00 грн), 308 000,00 грн (із зобов`язанням повернути до 22 травня 2021 року 378 000,00 грн) та 609 000,00 грн (із зобов`язанням повернути до 31 травня 2021 року 783 000,00 грн) відповідно, про що складено боргові розписки.

Оскільки у встановлені строки ОСОБА_2 позику не повернула, позивач звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за борговими розписками.

28 квітня 2022 року Соснівський районний суд м. Черкаси у справі № 712/12511/21 постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження належних ОСОБА_3 транспортних засобів: «BMW» 435X1, легковий купе 2014 року випуску, та причіп «БДЖІЛКА» 1993 року.

29 квітня 2022 року у справі № 712/12511/21 постановлено ухвалу про забезпечення доказів, якою витребувано в Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Черкаській області (філія ГСЦ МВС) інформацію щодо зареєстрованих за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 транспортних засобів станом на 12 жовтня 2021 року, з вказівкою дати їх відчуження, підстав відчуження та осіб, на користь яких відчужено.

На виконання вимог вказаної ухвали суду, за результатами аналітичного пошуку транспортних засобів у системі «НАІС ДДАІ» МВС України отримало інформацію, що: 16 листопада 2021 року згідно з договором купівлі-продажу, укладеним через ТОВ «Прайм.Бро», ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 JEEP RENEGADE; 17 листопада 2021 року згідно з договором купівлі-продажу, укладеним через ТОВ «Прайм.Бро», ОСОБА_2 продала ОСОБА_5 SUBARU OUTBACK; 16 грудня 2021 року згідно з договором купівлі-продажу, укладеним через ТОВ «Центр комісійної торгівлі», ОСОБА_3 продав ОСОБА_6 SUBARU XV CROSSTREK.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2022 року у справі № 712/12511/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 квітня 2021 року в розмірі 2 132 000,00 грн, за договором позики від 12 травня 2021 року - 378 000,00 грн, за договором позики від 21 травня 2021 року - 783 000,00 грн, всього - 3 292 000,00 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення частково не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, на які посилається заявник.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання «зловживання правом» передбачає певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені приписи ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, провадження № 61-1272св20).

У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилається одночасно на те, що спірні договори є фіктивними та такими, що укладені на шкоду кредитору з метою уникнення боргу.

Верховний Суд зазначає, що підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21, провадження № 14-205цс21.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, вказує на те, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19).

Водночас учинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17).

Отже, необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів.

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що перебуває в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, сформулювала висновок, на який посилається заявник, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша, друга статті 228 ЦК України).

Отже, незважаючи на посилання позивача на фіктивність оспорюваних договорів, суди мають надати правильну правову кваліфікацію укладеним спірним правочинам, зокрема як таким, які вчинені на шкоду інтересах кредитора всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом.

Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Отже, правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Крім того, договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значущих дій.

Водночас застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21, постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, на яку посилається заявник.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається під час звернення з позовом позивач зазначав, що 16, 17 листопада та 16 грудня 2021 року з метою ухилення від виконання взятих на себе боргових зобов`язань ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відчужили на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 три належні їм автомобіля, що набуті у шлюбі.

Залишивши рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції керувався тим, що немає підстав для кваліфікації оспорюваних договорів як фраудаторних, оскільки на момент відчуження автомобілів вони не перебували під арештом та не було заборон щодо їх продажу; позивач не надав доказів про наявність відкриття виконавчих проваджень, за якими здійснювалося б їх примусове стягнення, або будь-яких боргових зобов`язань відповідачів щодо позивача; договори купівлі-продажу виконані, оскільки майно передано набувачам; суд встановив, що ОСОБА_2 займалась діяльністю з пригону автомобілів зі США до України.

Верховний Суд вважає, що такі висновки судів зроблено передчасно за невстановлених у повному обсязі фактичних обставин справи та недослідження усіх доказів, поданих на підтвердження або спростування цих обставин.

Як зазначено вище, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу за кредитним договором.

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 керувався обставинами укладення фраудаторного правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначивши таке: «…договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

У постанові від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21, провадження № 61-13013св23, Верховний Суд зазначив, що «Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину, як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.

Відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (постанова Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21, провадження № 61-7737св24).

Суди не взяли до уваги, що суд у справі № 712/12511/21 встановив, що 06 липня 2021 року ОСОБА_1 направив лист-вимогу про повернення коштів, який ОСОБА_2 отримала особисто 08 липня 2021 року (т. 1, а. с.146).

Крім того, у справі № 712/12511/21 ОСОБА_2 через представника подавала відзив, у якому зазначала, що 12 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до неї щодо стягнення цієї ж заборгованості за розписками. Після цього вона сплатила йому частину заборгованості та вони усно домовились, що іншу частину буде сплачено протягом місяця, після чого позивач забрав позовну заяву, а вона не змогла оплатити борг через хворобу (т. 1, а. с.145 зворот).

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач не надав доказів про наявність на час відчуження автомобілів будь-яких боргових зобов`язань ОСОБА_2 щодо позивача, є помилковими.

Суди також не врахували, що контрагентом, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір, може бути і родич боржника, й інша особа (зокрема, родичі іншого з подружжя тощо).

У постановах від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19, на які посилається позивач, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_2 придбала два спірні автомобілі в межах здійснення нею підприємницької діяльності, зокрема на замовлення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

Докази, що надані разом із відзивом ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на позовну заяву як інвойси (т. 1, а. с. 120, 121), не мають усіх реквізитів сторін, суду не надано підтвердження оплати ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вартості вказаних автомобілів, заявленої у цих документах.

З урахуванням вказаного, оскаржувані судові рішення не містять мотивованих обґрунтувань відхилення доводів позивача, що відчуження автомобілів не пов`язане з підприємницькою діяльністю ОСОБА_2 .

Водночас договори купівлі-продажу JEEP RENEGADE і SUBARU OUTBACK підтверджують, що вказані автомобілі на час продажу належали ОСОБА_2 як власнику (комітенту), а SUBARU XV CROSSTREK - ОСОБА_3 як власнику (комітенту).

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (стаття 1011 ЦК України).

ОСОБА_2 на підставі договору комісії надала право ТОВ «Прайм.Бро», а ОСОБА_3 - ТОВ «Центр комісійної торгівлі» відчужити належні їм автомобілі згідно зі статтею 1014 ЦК України на умовах, встановлених комітентом, і відповідно до його вказівок.

Суди не звернули уваги, що два з трьох автомобілів продані за ціною 5 000,00 грн кожен, не встановили, чи відповідала ця вартість ринковій вартості автомобілів.

Водночас позивач надав суду докази ринкової вартості аналогічних моделей автомобілів аналогічних років випуску в Україні (т. 1, а. с. 39-41), щодо яких в оскаржуваних судових рішеннях суди не надали правову оцінку стосовно підстав прийняття або відхилення цих доказів.

Крім того, Верховний Суд для перевірки доводів заявника у касаційній скарзі про недобросовісність відповідачів звертає увагу на інші справи, за участю ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , які пов`язані із кредитними зобов`язаннями як щодо позивача, так і щодо інших кредиторів ОСОБА_2 .

У справі № 712/5279/23 ОСОБА_3 заявив позов до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль BMW 435 XI, що, на думку позивача, має ознаки штучно ініційованого позову. ОСОБА_2 позов визнала. Суд апеляційної інстанції, переглянувши цю справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 як кредитора ОСОБА_2 , скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову і відмовив у позові.

У справі № 712/4924/23 рішенням 03 квітня 2024 року Соснівського районного суду м. Черкаси, що залишено без змін по суті постановою Черкаського апеляційного суду від 31 липня 2024 року, визначено 1/2 частку боржника ОСОБА_2 в автомобілі BMW 435 XI, легковий купе 2014 року випуску, для звернення на нього стягнення у порядку примусового виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/12511/21.

Орієнтована вартість частки ОСОБА_2 у транспортному засобі, оціненому в межах вказаної справи, значно менша заборгованості ОСОБА_2 позивачу.

Вказані позивачем обставини не були досліджені судами, та їм не надано належної правової оцінки.

Також Верховний Суд бере до уваги, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_2 є боржником у таких справах: № 712/2654/24 (заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 серпня 2024 року, набрало законної сили 01 жовтня 2024 року), розмір заборгованості - 51 922,40 грн; № 712/3581/24 (заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2024 року, набрало законної сили 01 серпня 2024 року), розмір заборгованості - 29 742,57 грн; № 712/1121/22 (рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2022 року, набрало законної сили 08 листопада 2022 року), розмір заборгованості - 651 866,12 грн.

Крім того, суди залишили поза увагою, що у справі № 712/4924/23 встановлено, що відкрито виконавче провадження № 70793142 з примусового виконання виконавчого листа від 13 січня 2023 року № 712/12511/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики у розмірі 3 293 000,00 грн.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наведених обставин, не взяли до уваги обставини, встановлені в інших справах за участю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .

У частині доводів касаційної скарги та заперечень на неї щодо автомобіля, який відчужено ОСОБА_3 як власником (комітентом), Верховний Суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712цс19, зазначила: «Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України вказують на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя».

Аналіз положень закону, що визначають порядок розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується.

Враховуючи правовий режим спільної сумісної власності подружжя, який передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом вказує саме на солідарний характер за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї одним із подружжя, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на час пред`явлення позивачем письмової вимоги до ОСОБА_2 про сплату боргу за борговими розпискамибули співвласниками SUBARU XV CROSSTREK, який є предметом одного з оспорюваних договорів купівлі-продажу.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_3 спростував презумпцію спільності права власності подружжя на SUBARU XV CROSSTREK.

Крім того, суди не встановили особу та статус ОСОБА_6 щодо ОСОБА_2 як боржниці або її чоловіка (на час виникнення спірних правовідносин) - ОСОБА_3 , який відчужив на її користь SUBARU XV CROSSTREK, зокрема, чи перебуває вона у родинних, близьких або інших стосунках з членами сім`ї ОСОБА_2.

У матеріалах справи є відзив ОСОБА_6 , який надіслано засобами електронної пошти (т. 1, а. с. 105).

Відповідно до частини сьомої статті 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).

Відзив ОСОБА_6 не містить електронного підпису ОСОБА_6 , що не дозволяє виснувати, що цей відзив надіслано саме ОСОБА_6 , та встановити її особу.

Отже, не виключається визнання договорів, спрямованих на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, недійсними на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

З урахуванням викладеного вище суди дійшли передчасних висновків, що оспорювані договори купівлі-продажу не є фраудаторними, тобто такими, що вчинені на шкоду кредитору, та про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У частині інших позовних вимог ОСОБА_1 суди дійшли висновків, що оскільки немає правових підстав для визнання договорів купівлі-продажу недійсними, тому є підстави для відмови в задоволенні позову в частині скасування реєстрації транспортних засобів та поновлення їх реєстрації, оскільки ці вимоги є похідними від первісних.

Верховний Суд звертає увагу, що метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину, належним способом захисту кредитора є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

Тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк