Постанова

від 02.08.2023 по справі 380/5731/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Гулкевич І.З.

02 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/5731/22 пров. № А/857/10419/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді:Бруновської Н.В.

суддів:Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання:Пославського Д.Б.

представника позивача:Кожушко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року у справі № 380/5731/22 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Сеник» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

30.03.2022р. позивач, Приватне підприємство «Сеник» (ПП «Сеник»), звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00208010902 від 20.09.2021р.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2023р. позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, апелянт Головне управління ДПС у Львівській області, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2023р. скасувати, та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача Кожушко Л.В. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

11.08.2021р. Головне управління ДПС у Львівській області видав наказ №2744-пп «Про проведення фактичної перевірки» ПП «Сеник» з 11.08.2021р. - 20.08.2021р., з метою посиленого контролю за виробництвом та обігом пального і запобігання порушень у сфері оптової та роздрібної торгівлі пальним, керуючись ст.ст. 20, 61, 62 п.п. 75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п.80.2.5 п. 80.2 ст.80 ПК України.

Посадовими особами контролюючого органу на підставі направлень від 11.08.2021р. №8526, №8525 проведено фактичну перевірку ПП Сеник.

25.08.2021р. за результатами проведеної фактичної перевірки податковий орган склав акт №16946/13-01-09-02/37527289.

Із змісту вищезазначеного акту перевірки видно, що 09.07.2020р. ПП Сеник придбав пальне у ФОП ОСОБА_1 в кількості 35226,37 літрів згідно акцизних накладних №3547, №3549 від 09.07.2020р.

Станом на 20.08.2021р. ПП Сеник ліцензії на право оптової торгівлі пальним або право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) не отримував.

Податковий орган зазначив, що ПП Сеник зберігав пальне без отримання ліцензії, чим порушив ч.1 ст.15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального.

20.09.2021р. Головне управління ДПС у Львівській області на підставі акту фактичної перевірки №16946/13-01-09-02/ НОМЕР_1 від 25.08.2021р. прийняв податкове повідомлення-рішення форми ПС №00208010902, яким до ПП Сеник застосував штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі - 500 000,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач 12.10.2021р. оскаржив таке в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

20.01.2022р. Державна податкова служба України прийняла рішення №1080/6/99-00-06-03-02-06, яким податкове повідомлення-рішення від 20.09.2021р. №00208010902 залишила без змін, а скаргу без задоволення.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В пп. 20.1.4 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи, визначені п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст.41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Із змісту абз. 1 п.75.1, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України видно, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки визначено ст.80 ПК України. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

В п.80.2 ст. 80 Податкового кодексу України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

-80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

-80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

-80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;

-80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

-80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Отже, пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України дає підстави для висновку, що дана правова норма передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як в сукупності, так і кожна окремо. Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2020 року у справі №815/1978/18, від 12 серпня 2021 року у справі №140/14625/20 та від 06 липня 2022 року у справі №420/1242/21.

В пп.191.1.14, 191.1.16, 191.1.17 п.191.1 ст. 191 ПК України, чітко визначено, що контролюючі органи: здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального; проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального.

ч.1 ст.16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» встановлено, що контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії. Даною нормою на органи ДПС України покладено функції контролю у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і пального, як на суб`єктів, що здійснюють їх ліцензування.

Стосовно доводів апелянта про те, що в акті перевірки встановлено факт придбання позивачем пального у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) а саме: паливо (важкі дистеляти) (код товару за УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 35 226,37 літрів (у літрах, приведених до температури 15° С), зокрема:

- згідно акцизної накладної форми «П» виписаної та зареєстрованої ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за №3547 від 09.07.2020р., ПП "СЕНИК" відвантажено пальне (важкі дистеляти) (код товару за УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 32 241,09 літрів (у літрах, приведених до температури 15° С) за адресою зберігання пального: Львівська обл., Яворівський р-н, с.Мальчиці, вул.Центральна, 258, де код операції зазначено « 3» та напрям використання « 0» - реалізація пального суб`єкту господарювання - неплатнику, за адресою місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

- згідно акцизної накладної форми «П» виписаної та зареєстрованої ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за №3549 від 09.07.2020, ПП "СЕНИК" відвантажено пальне (важкі дистеляти) (код товару за УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 2 985,28 літрів (у літрах, приведених до температури 15° С) за адресою зберігання пального: Львівська обл., Яворівський р-н, с.Мальчиці, вул.Центральна, 258, де код операції зазначено « 3» та напрям використання « 0» - реалізація пального суб`єкту господарювання - неплатнику, за адресою місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, колегія суддів зазначає про таке.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Із змісту ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» видно, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).

Суб`єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

ст.1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» встановлено, що місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Отже, Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» передбачає, що для отримання відповідної ліцензії на місця зберігання пального встановлюють для суб`єкта господарювання обов`язковість письмового звернення із заявою до уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу виконавчої влади.

Приймаючи оспорюване рішення податковий орган виходив з того що позивач порушив вимоги ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» у зв`язку із зберіганням пального без отримання відповідної ліцензії, однак із таким висновком контролюючого органу суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

02.06.2021р. листом №0206-1 ПП «Сеник» повідомив Головне управління ДПС у Львівській області, що використовуєт паливо-мастильні матеріали для заправки транспортних засобів в процесі здійснення транспортування лісоматеріалів.

Придбання пального протягом 2020 року та І кварталу 2021 року здійснювалось з використанням паливних карток по договорах купівлі-продажу з ПП Окко-Бізес Контракт, ТзОВ Окко-Бізес Партнер та ПП Укрпалетсистем безпосередньо за місцем знаходження автозаправних станцій вищезазначених постачальників палива.

Крім того, позивач надав докази відсутності в ПП «СЕНИК» споруд чи ємностей, що підпадали б під визначення поняття «акцизний склад».

Так, за адресою Львівська область, Яворівський район, с. Мальчиці, вул.. Центральна 258 знаходяться приміщення столярного цеху загальною площею 1701.7 кв. м.

Із змісту Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно видно, що столярний цех складається з громадської будівлі «Г -1» навісу для сировини - 235,4 кв. м., громадської будівлі « 3-1» навісу для сировини - 500,1 кв. м., громадської будівлі «Б-1» навісу для сировини - 428,0 кв. м., громадської будівлі «В-1» сортувальної дільниці - 524,3 кв. м., громадської будівлі «Д-1» котельні, сушильні камери - 300,6 кв. м громадської будівлі «Е-1» дільниця вторинної переробки сировини - 742,0 кв. м., громадської будівлі «Ж-1» майстерні - 67 2 кв м громадської будівлі «А-1» виробничого цеху - 904,1 кв. м.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що приміщення та склади столярного цеху не пристосовані жодним чином для зберігання пального, резервуари та ємності для зберігання пального також відсутні, а доказів протилежного податковим органом, як суб`єктом владних повноважень не надано суду.

Колегія суддів також звертає увагу апелянта і на те, що зберігати 35 тон палива, які отримані у ФОП ОСОБА_1 в столярному цеху є нереальним, оскільки відсутні ємності для пального, та й кількість пального надзвичайно велика для зберігання за відсутності відповідних резервуарів чи інших ємностей.

Жодних інших аргументів щодо наявності чи відсутності факту зберігання пального в ПП «СЕНИК» інспекторами ГУ ДПС у Львівській області не наведено. Проте, контролюючий орган в акті перевірки самостійно зазначає, що під час проведення фактичної перевірки інвентаризація пального не проводилась.

ч.5 ст. 242 КАС України чітко визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 140/16490/20 чітко зазначив:

« 69. Для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже була предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року (справа № 540/4291/20).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що підстави вважати, що зберігання позивачем дизельного пального, придбаного для власного використання, підпадає під визначення «зберігання пального», що вимагає ліцензування відповідно до ч.1 ст.15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального відсутні.»

Водночас, у даній справі висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального, ґрунтуються виключно на аналізі первинної документації щодо придбання та подальшого використання у власній господарській діяльності нафтопродуктів. Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював.

Разом з тим, сам факт поставки пального на користь позивача, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії. Поряд з цим, не встановлено, а також в акті перевірки не відображено відомостей по інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), так само, як і факт реалізації та зберігання пального іншим особам.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріалами фактичної перевірки не підтверджується факт зберігання у спірний період пального ПП «Сеник», оскільки за результатами перевірки ГУ ДПС у Львівській області лише констатував факт отримання пального в певний період часу.

Однак, факт отримання позивачем пального не є доказом його зберігання протягом певного часу.

Контролюючий орган не з`ясував обставин фізичного зберігання ПП «Сеник» пального у межах спірних правовідносинах з урахуванням видів його господарської діяльності і наявних у нього транспортних засобів та допустив помилкове ототожнення господарської операції із придбання пального із фізичним зберіганням пального.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення №00208010902 від 20.09.2021р. слід визнати протиправним та скасувати.

Стосовно доводів апелянта про те, що сума в розмірі 5000 грн. стягнутих в судовому порядку понесених витрат на професійну правничу допомогу не відповідає фактичним обставинам справи, не узгоджується із об`ємом та якістю наданих послуг адвоката та не є співмірною із такими послугами, колегія суддів зазначає про таке.

ч.1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем заявлено до стягнення понесені витрати на правову допомогу в розмірі - 7000,00 грн.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.

При цьому, законодавцем передбачено можливість вирішення питання щодо відшкодування позивачу понесених ним витрат на правничу допомогу шляхом ухвалення у справі додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення в частині розподілу судових витрат.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що правильним є висновок суду першої інстанцій про те, що наданими позивачем доказами підтверджується факт понесення витрат на професійну правничу допомогу за подання позову в цій справі.

Разом з тим, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, апелянт зазначив, що перелік послуг наданих адвокатом не відповідає дійсності, оскільки це не вимагало значного обсягу технічних робіт, а справа не є складною тощо.

В ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу вищевикладеного, видно, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.

ст.134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020р. у справі № 320/3271/19.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

З врахування складності справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, колегія суддів вважає співмірною компенсацією вартість виконаної роботи в розмірі - 5000,00 грн., які суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з суб`єкта владних повноважень в користь позивача.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також в п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів видно, що до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни додаткового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року у справі № 380/5731/22 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 09.08.2023р.