Постанова

від 02.08.2023 по справі 761/25671/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2023 року м. Київ

Справа №761/25671/21

Провадження № 22-ц/824/9469/2023

Резолютивна частина постанови оголошена 02 серпня 2023 року

Повний текст постанови складено 04 серпня 2023 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Карпенка В.Р.

сторони: позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Новини України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне Інформаційне агентство Новин»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Блинду Анастасії Василівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Новини України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне Інформаційне агентство Новин» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, зобов?язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України», ТОВ «Українське незалежне Інформаційне агентство Новин» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, зобов?язання вчинити дії.

Позов мотивований тим, що 21 квітня 2021 року у приміщенні Інформаційного агентства «УНІАН» була проведена прес-конференція на тему: «Афери українських форекс-компаній на ринках країн колишнього СРСР, Німеччини та Ізраїлю, а також погрози фізичною розправою журналістам-розслідувачам», у якому про позивача було розповсюджену неправдиву та негативну інформацію.

Згідно опублікованого оголошення, яке міститься за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 (україномовна версія) та за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 (російськомовна версія), організатором цієї прес-конференції виступило Інформаційне агентство «Новини України», тобто ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України», а учасниками виступили: ОСОБА_2 , директор Інформаційного агентства «Новини України»; ОСОБА_3 , інформаційний продюсер Інформаційного агентства «Новини України»; ОСОБА_4 , адвокат.

Зазначав, що вказана прес-конференція проводилася, в тому числі, із онлайн-трансляцією в мережі Інтернет на веб-сайті ТОВ «Українське Незалежне Інформаційне агентство України» та на каналі останнього в мережі відеохостингу Youtube.

При цьому, після проведення прес-конференції ТОВ «Українське Незалежне Інформаційне агентство України» розмістив відео проведеної прес-конференції на своєму веб-сайті в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 та в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_14.

Також, відеозапис проведеної прес-конференції розміщено на каналі ТОВ «Українське Незалежне Інформаційне агентство України» в мережі відеохостингу Youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_15.

Разом з тим, позивач вважав, що інформація, яка була поширена відповідачами відносно нього, є недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, зокрема принижує честь, гідність і ділову репутацію.

Так, зазначає, що, зважаючи на відсутність вироку суду про визнання винним позивача у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення, висловлювання відповідачів у формі фактичних тверджень про вчинення позивачем злочинів

є поширенням відносно позивача недостовірних та неправдивих відомостей, тобто відомостей про події та явища, яких не існувало взагалі.

Крім того, оскільки юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фреш Форекс Україна» було ліквідовано за рішенням засновників 26 квітня 2018 року, поширена інформація як про вчинення та продовження начебто незаконної діяльності вказаної юридичної особи, так і про проведення обшуку у вказаній юридичній особі,

є недостовірною та негативною інформацією.

При цьому, відомостями з ресурсу WHOIS підтверджується, що позивач та юридичні особи, засновані ним, не мають відношення до будь-яких веб-ресурсів в мережі Інтернет, не є власниками веб-сайтів ІНФОРМАЦІЯ_3 чи ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також не мають жодного відношення до веб-порталів начебто торгових бірж FX Space, Daxioma, Fresh Forex, Want Trade, Want Broker, FX Coin, FX Maximum, FIC Market та інших, на які посилався відповідач під час проведення прес-конференції.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи те, що розповсюдження недостовірної інформації сформувало у суспільстві негативний образ щодо нього як злочинця, ОСОБА_1 просив:

1) визнати інформацію, поширену відносно нього

ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України» та ТОВ «Українське Незалежне Інформаційне агентство Новин» під час проведення прес-конференції, яка відбулася

21 квітня 2021 року у приміщенні конференц-залу ТОВ «Українське Незалежне Інформаційне агентство Новин», відеозапис якої розміщений в мережі Інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_17 в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 та російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_16, а саме:

-«матеріали, які ми сьогодні оприлюднюємо прес-конференцією де чітко видно, що це дійсно пан ОСОБА_5 скоює погрози»;

-«Это ОСОБА_1 …является одновременно и руководителем ОСОБА_6 »;

-«пройдисвіта ОСОБА_7 , який під вивіскою торгівлі на міжнародних біржах запустив з України на весь пострадянський простір, а потім і на весь світ низьку міжнародних лохотронів…Таких як FX Space, Daxioma, Fresh Forex і багато інших »;

-« Міжнародний шахрай винен у середньому по п`ять тисяч доларів у майже трьох тисяч родин »;

-«Повна безкарність в Україні одурманила міжнародного шахрая»;

-« ОСОБА_8 п`ятнадцятьма різними мовами заманює у фінансову пастку фальшованими ним вже нібито супер прибутками, заганяє азартних жертв у борги змушує брати у нього ж мікро кредити з трьохсот відсотковою накруткою, а після накопичення серйозного боргу вибиває гроші»;

-«Після розголосу на весь світ такої брутальної підтасовки, ОСОБА_5 … довелося закрити не лише лохотрон ТОВ «Фреш Форекс Україна», а й навіть задіяного для його створення офшорку Рістон Кепітал ЛТД…Знов-таки через фальшування документів. Сама контора була ліквідована у 2016»;

-« Імперія шахраїв розвивається швидкими темпами. Після ОСОБА_10 …створюють нові контори лохотрони»;

-« ОСОБА_5 … тепер розводять лохів через лохотрони під назвами Want Trade, Want Broker, FX Coin »;

-«про сусідні держави … про Придністров`я, і про рф, і там виявилось, що масштаби діяльності окремо взятого ОСОБА_7 і його фейк форекс структури, дійшли від москви до навіть Нижньовартівська це мова іде про Сибір »;

-«вдається українському аферисту»;

-«в росії нарахували від його діяльності подібних його структур сотні мільйонів рублів»;

-«постраждалими є громадяни не лише України і рф, Придністров`я, а громадяни білорусії, є дуже велика кількість постраждалих в Ізраїлі, постраждалих в Німеччині. І все це має лише одну причину - це ОСОБА_8 »;

- ОСОБА_11 : основатель форекс лохотрона Фреш Форекс Украина, ликвидированного в нашей стране после ставшего публичным через сеть Интернет скандала с многочисленными пострадавшими от фреш форекса, но он успешно орудует

в рф… Тамошнее Министерство внутренних дел заявило об атаке форекс структур Мартынюка на граждан Ханты-мансийского автономного округа »;

-«По материалам журналистского расследования четко установлена причастность именно ОСОБА_12 к форекс структурам обворовавшим на сотни миллионов рублей рядовых россиян»;

-« Эта мартынюковская форекс детище на ряду с его другими Интернет лохотронами Daxioma, FX Coin и FX Space рекламируется на еще одной созданной им же площадке

в россии FX Maximum»;

-«экспертизы официального сообщения Министерства внутренних дел российской федерации по нанесению ущерба жителям ханты-мансийского округа компанией FX Space, созданной именно гражданином Украины ОСОБА_1 »;

-« Эта позиция главного русского государственного органа внутренних дел стало фундаментом для российского криминального дела аферы ОСОБА_12 »;

-«вони продовжують свою діяльність в Ізраїлі і відповідно там кількість постраждалих від діяльності ОСОБА_7 збільшується, як і від інших фейк брокерів, фейк форекс брокерів»;

-«ця людина несе загрозу й національній безпеці, безпосередньо економічній безпеці» - недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 .

Зобов`язати ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України» та ТОВ «Українське Незалежне Інформаційне агентство Новин» у строк не пізніше семи календарних днів

з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 шляхом опублікування в мережі Інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_17 під заголовком «Спростування» вступну та резолютивну частини цього рішення суду, не допускаючи при цьому власних коментарів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України», ТОВ «Українське Незалежне Інформаційне агентство Новин». Вирішено розгляд справи проводити

в порядку загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче судове засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України», ТОВ «Українське незалежне Інформаційне агентство Новин» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, зобов?язання вчинити дії відмовлено.

Рішення суду мотивоване так:

«наданий позивачем компакт-диск, який міг би підтвердити поширення інформації у мережі Інтернет, не є доказом такого поширення, адже позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідач - ТОВ «Уніан» поширив оспорювану інформацію мережі Інтернет. Крім того, надана стороною позивача виготовлена в паперовому вигляді стенограма прес-конференції, яка відбулась 21 квітня 2021 року не відповідає вимогам визначеним, зокрема, статтею78 ЦПК України»;

«незважаючи на те, що позивачу відомі автори оспорюваної інформації, про що він сам зазначає у своєму позові, він не скористався своїм правом залучити їх до участі у справі в якості відповідачів»;

«враховуючи те, що за обставинами даної справи відбулася пряма трансляція в мережі Інтернет прес-конференції, на якій службові особи відповідача ТОВ «Інформаційне агентство» «Новини України», які є також представниками інформаційного агентства, висловлювали свої думки, наводили результати журналістського розслідування, виступали із критикою, суд погоджується з доводами відповідача ТОВ «Уніан» про те, що товариство не несе відповідальності за поширення інформації, яку позивач вважає недостовірною, тобто є неналежним відповідачем у даній справі»;

«доказів тому, що долучений до позову експертний висновок виготовлений державною спеціалізованою установою, - матеріали справи не містять»;

«щодо поширення, на думку позивача, неправдивої інформації про вчинення ним злочину який має ознаки шахрайства, то вказана фраза взагалі не містять жодних обвинувачень у вчиненні позивачем злочину, передбаченого ст. 190 КК України (шахрайство)»;

«суд вважає, що наведені в журналістському розслідування висновки підкреслюють суб`єктивність авторів цього розслідування, яка висловлена у формі оціночного судження. Наведена в позовних вимогах цитати взагалі не містять жодних фактичних даних, а є лише суб`єктивним аналізом і в певній мірі критичної оцінки діяльності позивача і є критичними судженнями з огляду на неможливість їх сприйняття в якості конкретного твердження про вчинення конкретних, окремо відокремлених дії позивачем»;

«в даному конкретному випадку, аналізуючи інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною та зобов`язати спростувати, визначаючи її характер та мету, а також з огляду на характер використання мовних засобів та враховуючи вимоги зазначених вище актів законодавства, а також ту обставину, що вказані вислювання, які оспорюються позивачем, не є ізольованими, а звучать у контексті розлогого журналістського розслідування, фактично є частинами, уривками із певних висловів (або речень) які позивачем не оспорюються. Суд вважає, що дана інформація є нічим іншим як оціночними судженнями, які містять виключно критичну суб`єктивну думку журналістів щодо особи і діяльності позивача і ці думка не викладені в непристойній формі, що могло би принизити честь, гідність та ділову позивача, а тому підстави як для визнання її недостовірною, такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, так і зобов`язання її спростувати, також відсутні»;

«позивач є публічною особою, тому в контексті статті 10 Конвенції він має бути готовим, що межа критики його особи та дій є більшою, ніж у непублічної особи»;

28 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_15 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від

15грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи та нормам законодавства.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 01травня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Блинду А. В. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року задоволено та поновлено його.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Блинду А. В., на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2023 року у справі № 761/25671/21 та витребувано її матеріали

з Шевченківського районного суд ум. Києва.

22травня 2023 року матеріали справи № 761/15671/21 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року справу призначено до розгляду з викликом сторін.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Заянчуковський С.О. підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідачі ТОВ«Інформаційне агентство «Новини України», ТОВ «Українське незалежне Інформаційне агентство Новин» в судове засідання не з`явилися.

Судові повістки, які надсилалися ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України», ТОВ «Українське незалежне Інформаційне агентство Новин» повернулися до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів ТОВ«Інформаційне агентство «Новини України», ТОВ «Українське незалежне Інформаційне агентство Новин».

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_21 в ефірі Телеканалу «ІНФОРМАЦІЯ_11 у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_20», яка вийшла в ефір на телевізійному каналі ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_11, вийшов сюжет з інформацією, яку позивачі просять визнати недостовірною.

Відеозапис вказаного сюжету програми був збережений та містився на офіційному сайті телеканалу «ІНФОРМАЦІЯ_11 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_22 та на Youtube каналі телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_23 - ІНФОРМАЦІЯ_24

Також цей сюжет розміщений у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ІНФОРМАЦІЯ_20» -

ІНФОРМАЦІЯ_10 на сайті ІНФОРМАЦІЯ_23 (ІНФОРМАЦІЯ_25) за адресою вебсторінки в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_19 була розміщена інформація у вигляді статті з назвою: «Столична афера: як брати Кличкивідібрали будівлю у киян для складу та кухні власного готелю у центрі Києва», якав цілому повторює інформацію, поширену в ефірі Телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_11 » у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_20» ІНФОРМАЦІЯ_21.

Відповідно до довідки Дочірнього підприємства «Центр компетенції Адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 24 вересня 2019рокувих. №128/2019-Д, наданої позивачами разом з позовом, Дочірнє підприємство за наслідками проведеного дослідження інформаційного наповнення веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_25, надало висновок, що сайт позиціонує себе в якості веб-сайту «ТСН», на якому розміщена, зокрема, наступна інформація: «Управління цим сайтом ІНФОРМАЦІЯ_25/ (далі - «Сайт») здійснюється ТОВ «1+1 Інтернет», код ЄДРПОУ 37726069, юридичною особою, яка зареєстрована і діє відповідно до вимог законодавства України (далі - «Компанія») ".

На цьому веб-сайті розміщені, зокрема, наступні ідентифікатори - ТОВ «1+1 Інтернет»(код ЄДРПОУ 37726069), адреса: 04080, Україна, м. Київ, вул. Кирилівська, 23; телефони: +380 (44) 490-01-01, +380 (44) 490-70-82; адреси електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_18, ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Також під час дослідження електронних доказів (відповідних сторінок в мережі Інтернет), судом встановлено що управління сторінкою програми «ІНФОРМАЦІЯ_20» у соціальній мережі «Facebook» та Youtube каналом телеканалу «ТСН» здійснюється ТОВ «1+1 Інтернет».

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У відповідності до положень статті 32 Конституції України кожному гарантується cудовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

За вимогами частин четвертої, сьомої статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: доведення обставин поширення спірної інформації; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширена інформація є недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно

і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення

в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення

в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього. У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені

в електронному вигляді.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. За змістом частин першої та другої статті 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

За положеннями статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізація, зокрема, зобов`язана: а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії; в) поширювати об`єктивну інформацію.

Відповідно до змісту статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов`язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій). У журналі обліку передач фіксуються: дата випуску, час початку і закінчення передачі; назва і тема передачі; прізвище авторів і ведучих передачі; мова передачі. Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією протягом року з дня останнього запису

в ньому. Усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом

14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

За змістом частини першої, третьої, п?ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента

з відповідною оплатою.

Однак звернення громадянина або юридичної особи до телерадіоорганізації зі скаргою в порядку статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» не

є обов`язковою передумовою звернення до суду за захистом недоторканості ділової репутації, адже передбачає право, а не обов`язок особи на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач та, відповідно, на отримання копії запису фрагмента зі спірної інформацією. Право на судовий захист ділової репутації не залежить від того, чи скористалися громадянин чи юридична особа правом вимагати від телерадіоорганізації спростування недостовірної інформації в позасудовому порядку.

Тому сплив установленого законом 14-денного строку зберігання трансльованої передачі та не звернення заявника до телерадіоорганізації протягом цього строку

з відповідною (відповідними) вимогою (вимогами) у порядку частин третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» про спростування недостовірної інформації та/або про надання копії запису фрагмента передачі не позбавляє його можливості захистити свої права у судовому порядку з дотриманням принципу змагальності сторін.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до частини першої статті 76, частини першої статті 77 та статті 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми

є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства, можна дійти висновку, що для досягнення мети здійснення судового розгляду, позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку статті 64 Закону України «Про телебачення

і радіомовлення», або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик.

Аналогічний правовий висновок викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження

№12-52гс21).

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові

№ 1 від 27 лютого 2009 року «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною

і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

При цьому, дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Установлено, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 наголошував на тому, що інформація, яка, на його думку, підлягає спростуванню відповідачами, як недостовірна, була поширена ІНФОРМАЦІЯ_13 у межах онлайн-трансляції в мережі Інтернет на веб-сайті ТОВ «Українське Незалежне Інформаційне агентство України» та на каналі останнього в мережі відеохостингу Youtube під час проведення прес-конференції на тему: «Афери українських форекс-компаній на ринках країн колишнього СРСР, Німеччини та Ізраїлю, а також погрози фізичною розправою журналістам-розслідувачам».

Крім того, позивач вказував, що після проведення прес-конференції ТОВ «Українське Незалежне Інформаційне агентство України» розмістив відео проведеної прес-конференції на своєму веб-сайті в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 та в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_26, а також на каналі ТОВ «Українське Незалежне Інформаційне агентство України» в мережі відеохостингу Youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_15.

На підтвердження факту поширення відповідачами інформації про позивача ним було надано 1 компакт-диск із відеороликом, а також роздруківки з мережі Інтернет про проведену 21 квітня 2021 року прес-конференцію та стенограму прес-конференції від

21 квітня 2021 року.

Судом, за результатами вивчення компакт-диску, встановлено, що дата створення відповідного файлу є відмінною від 21 квітня 2021 року (15 червня 2021 року,

з подальшими змінами 23 червня 2021 року) - тобто, відповідний відеоролик не є записом прес-конференції, яка, як стверджує позивач, була поширена відповідачем ТОВ «Уніан» на своєму веб-сайті.

Своїм правом на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідної прес-конференції та, відповідно, на отримання копії запису фрагмента зі спірної інформацією, як це передбачено положеннями статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», позивач не скористався.

Наданий позивачем компакт-диск, який міг би підтвердити поширення інформації у мережі Інтернет, не є доказом такого поширення, адже позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідач - ТОВ «Уніан» поширив оспорювану інформацію мережі Інтернет. Крім того, надана стороною позивача виготовлена в паперовому вигляді стенограма прес-конференції, яка відбулась 21 квітня 2021 року не відповідає вимогам визначеним, зокрема, статті 78 ЦПК України.

Також, слід зазначити, що, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вказує, що учасниками прес-конференції, яка відбулася 21 квітня 2021 року, та авторами поширеної інформації, яка підлягає спростуванню, є ОСОБА_2 , директор Інформаційного агентства «Новини України»; ОСОБА_3 , інформаційний продюсер Інформаційного агентства «Новини України»; ОСОБА_4 , адвокат.

При цьому, виходячи з аналізу оспорюваної інформації, судом встановлено, що більша частина інформації заснована на матеріалах журналістського розслідування.

В абзацах 37-39, 58 Рішення ЄСПЧ у справі Pvel Zarubin v. Lithuania № 69111/17 зазначив наступне: «01 липня 1993 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію 1003 (1993) про етичні принципи журналістики, відповідні частини якої свідчать: 1. На додаток до законних прав і обов`язків, викладених у відповідних правових нормах, ЗМІ мають моральну відповідальність перед громадянами й суспільством, що слід підкреслити саме зараз, коли інформація та комунікація відіграють дуже важливу роль у формуванні особистих позицій громадян і в розвитку суспільства та демократичного життя.2. Професія журналіста передбачає права й обов`язки, свободи та відповідальність.... 25. У журналістській професії мета не виправдовує засоби, тому інформацію слід одержувати правовими та етичними способами.... 36. Зважаючи на наведені вище необхідні умови й основні принципи, ЗМІ мають взяти на себе зобов`язання підкоритися жорстким етичним нормам, які гарантують свободу вираження поглядів і здійснення основного права громадян на одержання правдивої інформації та чесних міркувань.... ».

24 червня 2015 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію 2066 (2015) про відповідальність і етику ЗМІ в мінливому середовищі ЗМІ, відповідні частини якої свідчать: «1. Парламентська Асамблея нагадує про те, що свобода вираження думок в засобах масової інформації є необхідною попередньою умовою демократичного суспільства і необхідною умовою прогресу суспільства і розвитку кожної людини. Свобода вираження поглядів є всебічно прийнятною, за умови дотримання тільки умов і обмежень, передбачених у Європейській конвенції про права людини (ETS № 5). 2. Оскільки здійснення цієї свободи тягне за собою певні обов`язки і відповідальність, Асамблея схвалює Декларацію принципів поведінки журналістів, прийняту Міжнародною федерацією журналістів, а також кодекси етики, прийняті журналістами та засобами масової інформації на національному рівні у всіх державах-членах. Такі кодекси

є добровільним виразом професійної старанності журналістів і засобів масової інформації, які прагнуть виправити свої помилки і притягнути до відповідальності громадськість. 3. Схвалюючи практичні ініціативи журналістів і їх професійні організацій щодо заохочення високих етичних стандартів, такі, як ініціатива Міжнародної федерації журналістів по етичній журналістиці, прийнята на її Всесвітньому конгресі в Москві в 2007 році і підтримана Європейським Союзом і Радою Європи, Асамблея нагадує про свою резолюції 1003 (1993) про етику журналістики і з стурбованістю відзначає, що мінливе середовище засобів масової інформації кидає виклик журналістській етиці і що кодекси етики не дотримуються суворо усіма журналістами ... ».

05 травня 2003 року Міжнародна федерація журналістів прийняла Декларацію принципів поведінки журналістів, відповідні частини якої свідчать: «Справжня міжнародна декларація проголошена стандартом професійної поведінки журналістів, що займаються збором, передачею, розповсюдженням і коментуванням новин та інформації при описі подій.

1. Повага до істини і до права громадськості на правду є першим обов`язком журналіста.

2. Виконуючи цей обов`язок, журналіст повинен завжди захищати принципи свободи в чесному зборі і публікації новин, а також права на справедливе коментування та критику.

3. Журналіст повинен повідомляти тільки у відповідності до фактів, походження яких йому відомо. Журналіст не повинен приховувати важливу інформацію або фальсифікувати документи.

4. Журналіст повинен використовувати тільки чесні методи для отримання новин, фотографій та документів.

9. Журналісти, гідні цього імені, вважають своїм обов`язком сумлінно дотримуватися викладених вище принципів. В рамках загального права кожної країни журналіст визнає в професійних питаннях юрисдикцію тільки колег, виключаючи будь-які види втручання з боку урядів або інших осіб».

Нарешті, суд наголошує, що захист, що надається відповідно до статті 10 Конвенції журналістам, здійснюється за умови, що вони діють сумлінно з метою надання точної і достовірної інформації відповідно до принципів відповідальної журналістики. Поняття відповідальної журналістики, як професійної діяльності, яка користується захистом статті 10 Конвенції, не обмежується змістом інформації, яка збирається та / або поширюється журналістськими засобами. Воно також охоплює законність поведінки журналіста, і той факт, що журналіст порушив закон, є доречним, хоча і не вирішальним міркуванням при визначенні того, чи діяв він відповідально (див. Pentikainen, процитований вище, § 90, і Bedat V. Switzerland [GC ], no.56925 / 08, § 50, 29 березня 2016 року).»

Абзацами 5, 8, 13, 17, Резолюції Парламентської асамблеї ради Європи 1003 (1993) «Про етичні принципи журналістики» встановлено наступне:

Висловлення міркувань може включати думки або коментарі стосовно загальних ідей чи зауваження відносно повідомлень, що стосуються поточних подій. Хоча міркування обов`язково є суб`єктивними, а тому не можуть і не повинні відповідати критерію вірогідності, слід вимагати, щоб міркування висловлювалися чесно й відповідно до етичних засад.

Право на інформацію - одне з основоположних прав, якому надається велике значення в практиці Європейсько комісії та Європейського суду з прав людини за статтею 10 Європейської конвенції з прав людини; воно закріплено й у статті 9 Європейської конвенції про транскордонне телебачення, а також в усіх демократичних конституціях. Власником права є громадянин, котрий також має право вимагати, щоб інформація, яку надають журналісти, подавалася правдиво, якщо мова йде про повідомлення, та чесно, якщо йдеться про міркування, без зовнішнього втручання з боку органів державної влади або приватних осіб.

В інформаційній організації видавці й журналісти мають співіснувати, пам`ятаючи, що законна повага до ідеологічної спрямованості видавців і власників обмежена абсолютною вимогою щодо достовірності повідомлень і моральності міркувань. Це важливо, якщо ми збираємося поважати основоположне право громадян на інформацію.

Інформація та комунікація, які передаються журналістами за допомогою засобів масової інформації та за могутньої підтримки нових технологій, мають вирішальне значення для розвитку людини й суспільства. Вони потрібні для демократичного життя, оскільки, якщо демократія має розвиватися й далі, вона повинна гарантувати громадянам участь у громадських справах. Досить сказати, що така участь була б неможливою, якби громадяни не одержували інформацію про суспільні справи, якої вони потребують та яку ЗМІ мають їм надавати.

У свою чергу, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 14 грудня

2022 року у справі № 454/2743/19 (провадження № 61-8616св22), відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (частина перша статті 50 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду заяви за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений,

і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Схожі за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження

№ 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження

№ 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження

№ 14-392цс18).

Незважаючи на те, що позивачу відомі автори оспорюваної інформації, про що він сам зазначає у своєму позові, він не скористався своїм правом залучити їх до участі

у справі в якості відповідачів.

Згідно з пунктом 3 частини 1 Закону України «Про інформаційні агентства» встановлено, що інформаційне агентство не несе відповідальності за розповсюдження інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь і гідність громадян та організацій, порушує їх права і законні інтереси або являє собою зловживання свободою діяльності інформаційних агентств і права журналіста, якщо ця інформація є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.

Як передбачено статтею 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», телеорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі: якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилися у виступах осіб, які не є працівниками телеорганізації; якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього.

Також, відповідно до статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо, серед іншого,ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб;вони

є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи те, що за обставинами даної справи відбулася пряма трансляція в мережі Інтернет прес-конференції, на якій службові особи відповідача ТОВ «Інформаційне агентство» «Новини України», які є також представниками інформаційного агентства, висловлювали свої думки, наводили результати журналістського розслідування, виступали із критикою, колегія суддів погоджується з висновком суду, що товариство не несе відповідальності за поширення інформації, яку позивач вважає недостовірною, тобто є неналежним відповідачем у даній справі.

За приписами частин першої-третьої статті13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В даному випадку, суд першої інстанції слушно звернув увагу на наданий позивачем висновок експерта №28/21(семантико-текстуального дослідження) та надав йому вірну оцінку.

Так, в силу положень частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст.89 цього Кодексу

Відповідно до пункту 1.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року №53/5 (у редакції наказу

Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5), лінгвістична експертиза відноситься до криміналістичних експертиз. У межах лінгвістичної експертизи мовлення проводяться авторознавчі та сематико-текстуальні дослідження.

При цьому, частиною третьою статті 7 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних

і судово-психіатричних експертиз.

У свою чергу, доказів тому, що долучений до позову експертний висновок виготовлений державною спеціалізованою установою, - матеріали справи не містять.

Крім того, визначення поняття «оціночні судження», «недостовірність інформації» міститься у законі статті 30 Закону України «Про інформацію», тому тлумачення цього поняття є питанням права, які суд вирішує самостійно під час розгляду справи по суті заявлених вимог.

Щодо поширення, на думку позивача, неправдивої інформації про вчинення ним злочину який має ознаки шахрайства, то вказана фраза взагалі не містять жодних обвинувачень у вчиненні позивачем злочину, передбаченого статтею 190 КК України (шахрайство).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наведені в журналістському розслідування висновки підкреслюють суб`єктивність авторів цього розслідування, яка висловлена у формі оціночного судження. Наведена в позовних вимогах цитати взагалі не містять жодних фактичних даних,

а є лише суб`єктивним аналізом і в певній мірі критичної оцінки діяльності позивача

і є критичними судженнями з огляду на неможливість їх сприйняття в якості конкретного твердження про вчинення конкретних, окремо відокремлених дії позивачем.

В даному конкретному випадку, аналізуючи інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною та зобов`язати спростувати, визначаючи її характер та мету,

а також з огляду на характер використання мовних засобів та враховуючи вимоги зазначених вище актів законодавства, а також ту обставину, що вказані вислювання, які оспорюються позивачем, не є ізольованими, а звучать у контексті розлогого журналістського розслідування, фактично є частинами, уривками із певних висловів (або речень) які позивачем не оспорюються. Суд вірно встановив, що дана інформація є нічим іншим як оціночними судженнями, які містять виключно критичну суб`єктивну думку журналістів щодо особи і діяльності позивача і ці думка не викладені в непристойній формі, що могло би принизити честь, гідність та ділову позивача, а тому підстави як для визнання її недостовірною, такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, так і зобов`язання її спростувати, - також відсутні.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є публічною особою, тому в контексті статті 10 Конвенції він має бути готовим, що межа критики його особи та дій є більшою, ніж у непублічної особи.

Так, у пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого

2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Відповідно до абзаців 21, 22, 23, 30 Резолюції Парламентської асамблеї ради Європи 1003 (1993) «Про етичні принципи журналістики»:

Отже, журналістика не повинна змінювати правдиву й неупереджену інформацію або чесні думки, використовувати їх на користь ЗМІ, намагаючись створити чи сформувати громадську думку, оскільки законність журналістики ґрунтується на ефективній повазі основоположного права громадян на інформацію як складовій поваги демократичних цінностей. Тому журналістика, пов`язана із законними розслідуваннями, обмежується достовірністю й чесністю інформації та думок і є несумісною з журналістськими кампаніями, що проводяться на підставі заздалегідь випрацюваних позицій і спеціальних інтересів.

У журналістиці інформація та міркування мають поважати презумпцію невинуватості, зокрема коли ідеться про справи, що перебувають у провадженні, й утримуватися від проголошення рішень.

Слід поважати право людини на приватне життя. Особи, які перебувають на державній службі, мають право на захист свого приватного життя, за винятком випадків, коли воно може впливати на публічне життя. Той факт, що людина обіймає державну посаду, не позбавляє її права на повагу до її приватного життя.

У журналістиці не можна змішувати дискусійні або сенсаційні теми з фактами, про які важливо дати інформацію. Під час здійснення професійних обов`язків журналісти не можуть ставити собі за головну мету здобуття престижу й особистого впливу.

Європейський суд з прав людини у своєму Рішенні від 04.11.2008 у справі 42512/02 «Mihaiu v. Romania» зазначив, що у випадках, коли у поширеній інформації зазначається ім`я особи, його посада та звинувачення в конкретному злочині, розповсюджувач інформації повинен надати достатнє фактичне обґрунтування своїх висловлювань, інакше, він не може виправдовувати свою поведінку певним ступенем перебільшення, яка є допустимою при реалізації свободи слова. У зазначеній справі поширена заявником інформація не була підтверджена жодними доказами, тому Суд прийшов до висновку про відсутність порушення гарантованої ст. 10 Конвенції свободи слова.

Так, відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів

у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться

у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Крім цього, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень

і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський Суд з прав людини вказав, що «приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином доводи сторони позивача, викладені в заявах по суті та відповідних поясненнях, не впливають на вищевказані висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, Київський апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аргументи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блинду А. В. без задоволення,

а рішення Шевченківськогорайонного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року- без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до правил статті 141 ЦПК України Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блинду Анастасії Василівнизалишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2023 року м. Київ

Справа №761/25671/21

Провадження № 22-ц/824/9469/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Карпенка В.Р.

сторони: позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Новини України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне Інформаційне агентство Новин»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Блинду Анастасії Василівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Новини України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне Інформаційне агентство Новин» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, зобов?язання вчинити дії,

Відповідно до вимог ч.6 ст.259, ч.6 ст.268, ст.383 ЦПК України, суд проголошує вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови буде виготовлено протягом 10 днів.

Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блинду Анастасії Василівнизалишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна