Рішення

від 31.07.2023 по справі 456/4219/22

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/4219/22

Провадження № 2/456/336/2023

РІШЕННЯ

іменем України

31 липня 2023 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Яніва Н. М. ,

за участю секретаря Сунак Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Стрий цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Козівської сільської ради Сколівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 просить позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просить стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалася на те, що у неї з відповідачем від шлюбу народився ІНФОРМАЦІЯ_1 син ОСОБА_3 .. Однак одразу ж після народження дитини відповідач змінився у гіршу сторону, почав зловживати спиртними напоями, вчиняв скандали та домашнє насильство. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12.01.2018 шлюб між ними було розірвано. З того часу відповідач абсолютно не брав участі у вихованні та утриманні дитини і свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Жодної моральної та фінансової допомоги дитині він не надавав, участі у вихованні не брав, життям дитини абсолютно не цікавився. Дитина протягом усього часу була на її повному утриманні та забезпеченні.

28.02.2022 між нею та ОСОБА_4 , громадянином Литви, був укладений шлюб. Її новий чоловік має чудові стосунки з дитиною, допомогає їй з вихованням та утриманням сина. На даний час вона з дитиною проживають у Німеччині, у громаді Штангайм - ам -Альбух. При цьому вона ніколи не чинила перешкод у спілкуванні та зустрічах відповідача з сином. Фактично відповідач самоусунувся від виконання своїх зобов`язань щодо дитини, у зв`язку з чим вона звернулася до суду з даним позовом.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча була належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, про причину неявки суд не повідомила.

Представник позивача адвокат Бабенко Ю.С. у судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав, покликаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просив їх задовольнити, проти проведення заочного розгляду справи не заперечив.

Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, на виклик суду повторно не з`явився, про причину неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України розглянув справу заочно за його відсутності на підставі наявних у ній доказів.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Козівської сільської ради Стрийського району Львівської області у судове засідання не з`явився, подав заяву згідно якої просив проводити розгляд справи без його участі та при цьому взяти до уваги раніше надані письмові пояснення від 03.04.2023.

Зокрема згідно наданих письмових пояснень, які надійшли на адресу суду 06.04.2023 вх.№ 5572 вказав, що станом на сьогодні дитина ОСОБА_3 разом із своєю матір`ю (позивачем по справі ОСОБА_1 ) тривалий час перебувають за кордоном, а саме у Німечинні у громаді Штайнгайм -ам -Альбух. Крім того, адресою місця реєстрації дитини ОСОБА_3 є АДРЕСА_1 , що відноситься до території Стрийської міської, а не Козівської сільської громади Львівської області. Також у матеріалах справи наявна інформація про місце реєстрації і проживання відповідача ОСОБА_2 на території тієї ж Стрийської міської ради у АДРЕСА_1 .

У зв`язку з цим у органу опіки та піклування Козівської сільської ради фізично не має можливості провести обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 , його матері ОСОБА_1 та його батька ОСОБА_2 , про що скласти відповідні акти. Вказане відповідно виключає можливість провести засідання комісії з питань захисту прав дитини Козівської сілької ради, на якому могло б бути розглянуто питання доцільності позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, крім того забезпечити явку позивача ОСОБА_1 , а також дитини ОСОБА_3 на засідання цієї комісії також не представляється можливим.

Вказані факти фактично унеможливлюють надання комісією з питань захисту прав дитини рекомендацій органу опіки та піклування Козівської сільської ради, щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача у справі ОСОБА_2 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 .. Без таких рекомендацій орган опіки та піклування Козівської сілької ради фізично не в змозі надати відповідний висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав./а.с.112/

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши відсутність з боку сторін заяв про врегулювання спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і у задоволені позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків позивачки в межах заявлених нею вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що свідчать копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Добрівлянською сільською радою Стрийського району, актовий запис № 6. /а.с. 14/.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12.01.2018 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який було зареєстровано 14.01.2014 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Стрию реєстраційної служби Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області, актовий запис № 05 було розірвано. Прізвище ОСОБА_1 після розірвання шлюбу змінено на дошлюбне - ОСОБА_1 . /а.с. 12-13/.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 28.01.2022 виданого Трускавецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , 28.01.2022 було зареєстровано шлюб, актовий запис № 34, та змінено прізвище « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ». /а.с 15/

У відповідності до копії характеристики виданої старостою Козівської сільської ради Стрийського району Львівської області Жупанського старостинського округу № 3 від 17.06.2022 № 17-17/3-674 ОСОБА_1 , уродженка та жителька с. Жупани, яка виховує сина, за час проживання у селі показала себе з хорошої сторони, приймала активну участь у громадському житті села. До адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувалась./а.с.19/

Згідно довідки виданої сімейним лікарем КНП «Сколівський центр ПМД» від 19.07.2022 ОСОБА_1 здорова, її загальний стан задовільний. /а.с.13/

Також у матеріалах справи наявна довідка учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов`язкового медичного профілактичного огляду від 31.08.2020 згідно якої вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у с. Жупани Сколівського району Львівської області, є здоровий та допускається до навчання у Жупанівській ЗОШ 1-ІІ ст../а.с.16/

Також у матеріалах справи наявні копії свідоцтва досягнень ОСОБА_3 у Жупанівській ЗОШ І-ІІ ст. за 2020-2021 р.р. та копії фотосвітлин з матір`ю. /а.с. 20-39/

Окрім цього, судом встановлено, що згідно довідки про реєстрацію місця проживання, яка перекладена сертифікованим перекладачем з німецької на українську мову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на даний момент зареєстрована за адресою єдиного місця проживання у громаді Штайнгайм -ам-Альбух, Німеччина, дата заселення 15.07.2021, дата реєстрації 13.08.2021.

Стаття 51 Конституції України визначає, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. ст. 3, 6 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів; держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Стаття 18 Конвенції визначає, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати честь та гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У пунктах 15 та 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов`язків по вихованню. Належить також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо.

Згідно п. 16 цієї ж Постанови, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини ст. 166 Сімейного кодексу. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 13 березня 2019 року (справа № 631/2406/15-ц) Верховний Суд звернув увагу на те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України» встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України»).

Згідно ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При цьому у даній справі, орган опіки та піклування Козівської сільської ради, який був залучений до участі у справі ухвалою суду від 24.02.2023, не надав відповідного висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав мотивуючи це неможливістю провести обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 , його матері ОСОБА_1 та його батька ОСОБА_2 та скласти відповідні акти, оскільки мати з дитиною проживають у Німечинні, місцем реєстрації дитини є АДРЕСА_2 . Без зазначених актів немає можливості провести засідання комісії з питань захисту прав дитини Козівської сільської ради, на якому могло б бути розглянуто питання доцільності позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав. Крім того забезпечити явку позивача ОСОБА_1 , а також дитини ОСОБА_3 на засідання цієї комісії також не представляється можливим.

Однак, всупереч вищенаведеним поясненням органу опіки та піклування судом встановлено з долучених до позовної заяви доказів факт проживання позивача разом з малолітнім сином на території Козівської сільської ради, де її син ОСОБА_3 відвідував Жупанівську ЗОШ І-ІІ ст..

Також матеріалами справи вставнолено, що позивача на даний час дійсно проживає у Німечинні, при цьому жодних доказів щодо місця проживання та реєстрації малолітнього ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На переконання суду позивач не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 .. Такі твердження позивача у позовній заяві є голослівними.

У зв`язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні ст. ст. 77-80 ЦПК України умисного ухилення відповідача від участі у вихованні дитини та судом не встановлено обставин, які давали б підстави для застосування до відповідача крайнього заходу у виді позбавлення батьківських прав, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позову, тому суд відносить витрати, пов`язані з розглядом справи, на рахунок позивачки.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Козівської сільської ради Сколівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, тобто, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Головуючий суддя Н. М. Янів