Постанова

від 10.08.2023 по справі 127/29246/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/29246/22

Провадження № 22-ц/801/1523/2023

№ 22-ц/801/1555/2023

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 рокуСправа № 127/29246/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

за участю секретаря судового засідання - Литвина С. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Міський лікувально-діагностичний центр»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 127/29246/22 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2023 року, повний текст якого складено 05 червня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 12 червня 2023 року, ухвалені у складі судді Шаміної Ю. А. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Міський лікувально-діагностичний центр» (далі - КП «МЛДЦ» про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що з 14 травня 2013 року вона працювала на посаді лікаря-дерматовенеролога відділення профілактичних медичних оглядів декретованих груп населення по переведенню з КЗ «ЦПМСД № 2».

Наказом КП «МЛДЦ» № 84 від 13 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів працівників на період дії воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, призупинено дію її трудового договору.

Наказом КП «МЛДЦ» від 17 жовтня 2022 року № 199/к «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул» її звільнено з посади лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету консультативно-лікувального відділення з 17 жовтня 2022 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП.

Указує, що підставою для звільнення став наказ відповідача від 17 жовтня 2022 року № 129 «Про розгляд матеріалів службового розслідування у зв`язку із відсутністю на робочому місці ОСОБА_1 та застосування дисциплінарного стягнення».

Листом від 18 жовтня 2022 року № 01-08/699 роботодавець повідомив її про звільнення та необхідність з`явитись для ознайомлення з наказом та внесення запису до трудової книжки.

З указаним наказом ознайомлена на робочому місці 18 листопада 2022 року.

Вважає, що її звільнення є незаконним та безпідставним, оскільки наказ роботодавця № 111 від 19 серпня 2022 року «Про відновлення дії та умов трудового договору та переміщення ОСОБА_1 », яким з 01 вересня 2022 року відновлено дію та умови її трудового договору, а також переміщено на посаду лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету консультативно-лікувального відділення, їй не вручався та повідомлень щодо відновлення дії трудового договору вона не отримувала.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила суд:

визнати незаконним та скасувати наказ КП «МЛДЦ» від 17 жовтня 2022 року № 199/к «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул»;

визнати незаконним та скасувати наказ КП «МЛДЦ» від 17 жовтня 2022 року № 129 «Про розгляд матеріалів службового розслідування у зв`язку із відсутністю на робочому місці ОСОБА_1 та застосування дисциплінарного стягнення»;

поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-дерматовенеролога відділення профілактичних медичних оглядів декретованих груп населення або іншій рівнозначній посаді в КП «МЛДЦ» з 17 жовтня 2022 року;

стягнути з КП «МЛДЦ» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 жовтня 2022 року по день фактичного поновлення на посаді;

стягнути з відповідача на її користь судові витрати понесені при розгляді справи.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

належними доказами підтверджено відсутність на роботі без поважних причин ОСОБА_1 у період з 06 жовтня 2022 року по 17 жовтня 2022 року;

позивачка не довела поважності причин її відсутності на роботі, у тому числі наявності непереборних причин, які виключають її вину, тобто скоїла прогул без поважних причин;

роботодавець виконав усі належні від нього дії щодо ознайомлення позивачки з наказом № 111 від 19 серпня 2022 року «Про відновлення дії та умов трудового договору та переміщення ОСОБА_1 » та вжив усіх доступних заходів для перевірки та з`ясування причин відсутності працівника на роботі;

звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням норм КЗпП України.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «МЛДЦ» 18 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягуючи з відповідача витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 133, 137 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційні скарги, в яких, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, додаткове рішення цього ж суду змінити, зменшивши витрати на професійну правничу допомогу.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2023 року, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2023 року залишено без руху.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2023 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2023 року для розгляду цієї справи замінено суддю Копаничук С. Г. та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Оніщук В. В., Рибчинський В. П.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2023 року справу призначено до розгляду на 27 липня 2023 року о 09 год 15 хв.

27 липня 2023 року розгляд справи відкладено на 10 серпня 2023 року 09 год 00 хв.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2023 року для розгляду цієї справи замінено суддю Оніщука В. В. та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Рибчинський В. П.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційні скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

суд першої інстанцій не надав належної оцінки тому, що доказів вручення та отримання позивачкою наказу роботодавця № 111 від 19 серпня 2022 року «Про відновлення дії та умов трудового договору та переміщення ОСОБА_1 » матеріали справи не містять;

надсилання повідомлень у месенджери Viber та Telegram не є належним повідомленням позивачки про відновлення дії та умов трудового договору;

роздруківка електронного листування не є належним доказом у справі;

всупереч статті 149 КЗпП України відповідач не вжив усіх належних заходів для відібрання пояснень у ОСОБА_1 ;

відповідач невірно встановив дні відсутності позивачки на роботі та пропустив строк накладення дисциплінарного стягнення;

наказ про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення не містить чіткого формулювання суті та обставин проступку;

суд першої інстанції розглянув клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу без виклику сторін;

розмір збільшених витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та неспівмірним зі складністю справи та наданими адвокатом послугами, ціною позову та значенням справи для сторони.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник КП «МЛДЦ» указує, що:

рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують;

визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивачки з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП є з`ясування поважності причин її відсутності на роботі;

суд дійшов правильного висновку, що роботодавець при звільненні позивачки дотримався процедури звільнення працівника.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 14 травня 2013 року працювала лікарем-дерматовенерологом відділення профілактичних медичних оглядів декретованих груп населення по переведенню з КЗ «ЦПМСД №2».

Згідно витягу з наказу КП «МЛДЦ» № 84 від 13 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів працівників на період дії воєнного стану» у відповідності до Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи працівниками підприємства з 13 квітня 2022 року призупинено дію трудового договору працівника Відділення профілактичних медичних оглядів декретованих груп населення 1 КП «МЛДЦ»: ОСОБА_1 , лікаря-дерматовенеролога.

Наказом КП «МЛДЦ» «Про відновлення дії та умов трудового договору та переміщення ОСОБА_1 » № 111 від 19 серпня 2022 року, з 1 вересня 2022 відновлено дію трудового договору працівника Відділення профілактичних медичних оглядів декретованих груп населення 1 КП «МЛДЦ» ОСОБА_1 , лікаря - дерматовенеролога.

З 1 вересня 2022 року ОСОБА_1 переміщено з посади лікаря - дерматовенеролога дерматологічного кабінету Відділення профілактичних медичних оглядів декретованих груп населення 1 КП «МЛДЦ» на посаду лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету консультативно-лікувального відділу КП «МЛДЦ» (1 ставка) у межах спеціальності та кваліфікації, обумовлених трудовим договором, без змін істотних умов праці з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Зобов`язано повідомити ОСОБА_1 про відновлення дії та умов трудового договору та про необхідність стати до роботи з 1 вересня 2022 року на посаду лікаря - дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету консультативно-лікувального відділення КП «МЛДЦ» за місцезнаходженням: м. Вінниця, вул. Київська, 68, каб. 103, у будь-який спосіб (письмово або в електронній формі з використанням технічних засобів електронних комунікацій).

09 серпня 2022 року копію указаного наказу направлено ОСОБА_1 рекомендованим листом за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відстеження №2103201609187 відправлення не вручене: інші причини.

Наказом КП «МЛДЦ» «Про внесення змін до наказу «Про організацію ведення документообігу в електронній формі в КП «МЛДЦ»» № 82/1 від 01 квітня 2022 року призначено відповідальних за здійснення електронного документообігу на підприємстві: заступника директора з економічних питань Мородецьку Л. Ф., головного бухгалтера ОСОБА_2 , інспектора з кадрів Добровольську І. В. Відповідальним, зазначеним в пункті 1 наказу, застосувати: типовий сервіс «Електронна пошта»; месенджери: Viber, WhatsApp, Telegram тощо; ІР телефонію, програму ІР - саll для фіксації телефонних дзвінків; інші електронні застосунки дозволені на території України. У разі необхідності дозволено альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) підприємства, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин у спосіб електронної комунікації через сервіси зазначені у пункті 2 цього Наказу.

15 серпня 2022 року через месенджери Теlegram та Viber на мобільний номер телефону НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 з телефонів: заступника директора з економічних питань ОСОБА_3 та фахівця з публічних закупівель із суміщенням секретар ОСОБА_4 , направлено повідомлення наступного змісту:

« Шановна ОСОБА_1 ! Адміністрація КП «Міський лікувально-діагностичний центр», у зв`язку з виробничою необхідністю, пропонує Вам з 01 вересня 2022 року вийти на роботу на 0,5 посади лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету Консультативно-лікувального відділення КП «Міський лікувально-діагностичний центр». Своє рішення прошу повідомити заступнику директора з економічних питань ОСОБА_3 особисто за місцезнаходженням КП «Міський лікувально-діагностичний центр»: м. Вінниця, вул. Київська 67, кабінет 403 або за номером телефону: НОМЕР_2 ».

19 серпня 2022 року через месенджери Теlegram та Viber на мобільний номер телефону НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 направлено наказ № 111 «Про відновлення дії та умов трудового договору та переміщення ОСОБА_1 ».

Наказом КП «МЛДЦ» № 119/1 від 01 вересня 2022 року створено комісію з метою проведення службового розслідування по факту відсутності працівника ОСОБА_1 на робочому місці та підготовки матеріалів службового розслідування.

З доповідних записок завідувача консультаційно-лікувального відділення ОСОБА_6 від 01 вересня 2022 року, 06 жовтня 2022 року слідує, що ОСОБА_1 01 вересня 2022 року, у період з 28 вересня по 06 жовтня 2022 року не з`явилась на роботі. Про свою відсутність не попереджала, на телефоні дзвінки не відповідає.

Актами про відсутність працівника на робочому місці від 01 вересня 2022, 08 вересня 2022 року, 15 вересня 2022 року, 16 вересня 2022 року, 12 жовтня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 впродовж робочого дня 01 вересня 2022 року, з 06 вересня 2022 року по 16 вересня 2022 року, 12 жовтня 2022 року була відсутня на робочому місці.

З актів фіксації неможливості ознайомлення працівника із наказом про створення комісії для службового розслідування у зв`язку із відсутністю на робочому місці від 01 вересня 2022 року, 06 жовтня 2022 року слідує, що станом на 01 вересня 2022 року, 06 жовтня 2022 року ознайомити лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету консультативно-лікувального відділення КП «МЛДЦ» ОСОБА_1 з наказом про створення комісії для службового розслідування у зв`язку з відсутністю на робочому місці не можливо, оскільки ОСОБА_1 відсутня на робочому місці.

З акта фіксації неможливості отримання від працівника письмових пояснень від 13 жовтня 2022 року слідує, що відсутня можливість отримати письмові пояснення від лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету консультативно-лікувального відділення КП «МЛДЦ» ОСОБА_1 з приводу її відсутності на роботі в період з 28 вересня 2022 по 13 жовтня 2022 року.

Наказом КП «МЛДЦ» № 122/1 від 28 вересня 2022 року вирішено вжити заходів щодо встановлення місця перебування працівника ОСОБА_1 .

З актів про здійснення заходів щодо встановлення місця перебування працівника від 22 вересня 2022 року, 17 жовтня 2022 року слідує, що 22 вересня 2022 року, 17 жовтня 2022 року лікар-дерматовенеролог дерматовенерологічного кабінету консультативно-лікувального відділення КП «МЛДЦ» ОСОБА_1 на робочому місці відсутня, за номером мобільного телефону НОМЕР_1 не відповідає, за місцем проживання відсутня.

Актами про проведення службового розслідування від 22 вересня 2022 року, 13 жовтня 2022 року встановлено порушення трудової дисципліни - прогул, відсутність на робочому місці ОСОБА_1 01 вересня 2022 року, у періоди з 06 вересня 2022 року по 22 вересня 2022 року, з 28 вересня 2022 року по 13 жовтня 2022 року та надано матеріали службового розслідування директору КП «МЛДЦ» Фостаковському Д.С. для подальшого вирішення питання щодо відсутності працівника на робочому місці.

Наказом КП «МЛДЦ» №126/1 від 06 жовтня 2022 року створено комісію для проведення службового розслідування по факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці та підготовки матеріалів службового розслідування.

Актами про відсутність працівника на робочому місці від 06 жовтня 2022 року, 13 жовтня 2022 року зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у періоди з 28 вересня 2022 року по 06 жовтня 2022 року, з 06 жовтня 2022 року по 13 жовтня 2022 року.

Наказом КП «МЛДЦ» про розгляд матеріалів службового розслідування у зв`язку з відсутністю на робочому місці ОСОБА_1 та застосування дисциплінарного стягнення № 129 від 17 жовтня 2022 року визначено:

визнати для ОСОБА_1 дні відсутності на роботі з 28 вересня по день винесення наказу про звільнення, прогулами без поважних причин;

позначити у табелі обліку використання робочого часу означені дні відсутності ОСОБА_1 як прогули;

застосувати до ОСОБА_1 за грубе порушення трудової дисципліни дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України;

за наслідками відсутності на роботі ОСОБА_1 з 28 вересня 2022 року по день винесення наказу про звільнення без поважних причин, підготувати проект наказу про звільнення лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету консультативно-лікувального відділення КП «МЛДЦ» ОСОБА_1 за прогули без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України). Датою звільнення та останнім днем роботи визначити 17 жовтня 2022 року;

довести цей наказ до відома ОСОБА_1 під підпис.

З акта від 17 жовтня 2022 року слідує, що ОСОБА_1 на робочому місці відсутня, відтак з наказом № 129 від 17 жовтня 2022 року останню ознайомити не вдалось.

Наказом № 199/к від 17 жовтня 2022 року звільнено ОСОБА_1 з посади лікаря-дерматовенеролога кабінету консультативно-лікувального відділення 17 жовтня 2022 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Актом від 17 жовтня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 на робочому місці відсутня, з наказом № 199/к від 17 жовтня 2022 року останню ознайомити не вдалось.

Згідно поштового повідомлення № 2103602598463 повідомлення КП «МЛДЦ» № 01.08/699 від 18 жовтня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 отримала 16 листопада 2022 року.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не скасовує і не змінює норми КЗпП щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норма права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2023 року у справі № 723/4239/21 (провадження № 61-111св23) зроблено висновок, що:

«відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з частиною першою статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника».

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 (провадження № 61-16583св21) зроблено висновок, що:

«відповідно до пункту 20 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).

Робоче місце працівника характеризується визначенням частини виробничого простору, оснащення основним і допоміжним технологічним обладнанням, інвентарем, інструментом, робочими меблями, необхідними для виконання певної трудової функції.

Таким чином, прогулом вважається відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим та визначеним для нього робочим місцем за умови, що він виконує трудову функцію на території підприємства, не є прогулом.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Процедура звільнення за прогул передбачає врахування не лише загальних правил звільнення працівників (частина перша статті 47, стаття 116 КЗпП України), але й порядку звільнення працівників з ініціативи роботодавця (частина третя статті 40, стаття 43 КЗпП України), а також строків застосування, правил та порядку накладання і оголошення дисциплінарних стягнень (статті 147-149 КЗпП України).

Таким чином, звільнення працівника за прогул передбачає здійснення низки послідовних дій, які можна розділити на декілька етапів.

Зокрема, роботодавець має: 1) встановити та зафіксувати факт відсутності працівника на роботі, 2) з`ясувати причини відсутності працівника на роботі, 3) оформити звільнення працівника, який допустив прогул без поважних причин.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акту, тому він подається у довільній, простій письмовій формі та підписується не менше ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано відсутність працівника на роботі. Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. В таких документах обов`язково вказується не тільки дата, а й конкретний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана. Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Безумовно, це мають бути об`єктивні обставини, які перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті».

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами (правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду в постанові від 07 жовтня 2018 року у справі № 359/7299/16-ц).

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом (постанова Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14).

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка з 14 травня 2013 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді лікаря-дерматовенеролога.

Наказом КП «МЛДЦ» № 84 від 13 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів працівників на період дії воєнного стану» призупинено дію трудового договору ОСОБА_1

15 серпня 2022 року на мобільний номер телефону позивачки НОМЕР_1 через месенджери Telegram, Viber з телефонів заступника директора з економічних питань ОСОБА_3 та фахівця з публічних закупівель із суміщенням секретаря ОСОБА_4 направлено повідомлення такого змісту: « Шановна ОСОБА_1 ! Адміністрація КП «Міський лікувально-діагностичний центр», у зв`язку з виробничою необхідністю, пропонує Вам з 01 вересня 2022 року вийти на роботу на 0,5 посади лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету Консультативно-лікувального відділення КП «Міський лікувально-діагностичний центр». Своє рішення прошу повідомити заступнику директора з економічних питань ОСОБА_3 особисто за місцезнаходженням КП «Міський лікувально-діагностичний центр»: м. Вінниця, вул. Київська 67, кабінет 403 або за номером телефону: НОМЕР_2 ».

Наказом КП «МЛДЦ» № 111 від 19 серпня 2022 року «Про відновлення дії та умов трудового договору та переміщення ОСОБА_1 » з 01 вересня 2022 року відновлено дію трудового договору позивачки та переміщено її з посади лікаря-дерматовенеролога дерматологічного кабінету відділення профілактичних медичних оглядів декретованих груп населення 1 КП «МЛДЦ» на посаду лікаря-дерматовенеролога дерматологічного кабінету консультативно-лікувального відділення КП «МЛДЦ».

19 серпня 2022 року копію указаного наказу направлено позивачці рекомендованим листом за адресою її проживання: АДРЕСА_1 (згідно відстеження рекомендованого повідомлення № 2103201609187 - відправлення не вручене: інші причини) та на її мобільний номер телефону НОМЕР_1 через месенджери Telegram, Viber.

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 підтвердили, що вони особисто надсилали повідомлення різними месенджерами та телефонували ОСОБА_1 з пропозицією з 01 вересня 2022 року вийти на роботу на посаду лікаря-дерматовенеролога в іншому відділенні.

Ба більше, в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 підтвердила, що у серпні 2022 року їй телефонувала головний бухгалтер та пропонувала вийти на роботу на посаду лікаря-дерматовенеролога у кабінеті профогляду, на що вона відмовилась, оскільки на 0,5 не хотіла погоджуватись. Також не заперечувала того, що отримувала повідомлення месенджерами про необхідність виходу на роботу.

Ураховуючи викладене та те, що наказом відповідача № 82/1 від 01 квітня 2022 року дозволено альтернативні способи пересилання наказів, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин у спосіб електронної комунікації через сервіси зазначені у пункті 2 указаного наказу, та цей наказ доведено до відома усім працівникам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про відновлення дії трудового договору та необхідність приступити до роботи.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи 01 вересня 2022 року, у періоди з 06 вересня по 22 вересня 2022 року, з 28 вересня по 13 жовтня 2022 року позивачка була відсутньою на робочому місці, про що посадовими особами були складені відповідні акти від 01 вересня, 08 вересня, 15 вересня, 16 вересня, 06 жовтня, 13 жовтня та 17 жовтня 2022 року.

Пояснення ОСОБА_1 з приводу відсутності на робочому місці не вдалось отримати, про що складено відповідні акти.

З листа КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» № 29/7758 від 13 грудня 2022 року слідує, що позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні в поліклінічному відділенні з денним стаціонаром з 26 серпня до 05 вересня 2022 року з діагнозом: «Розлад пристосовних реакцій».

Відповідно до виписки з медичної карти амбулаторного хворого КНП ЦПМСД № 2 від 12 грудня 2022 року ОСОБА_1 в період з 05 вересня до 05 жовтня 2022 року перебувала на лікуванні з діагнозом: «Закритий перелом середньої фаланги 5-го пальця правої стопи з незначним зміщенням».

Відтак, ОСОБА_1 у період з 26 серпня до 05 жовтня 2022 року перебувала на лікарняному.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів щодо відсутності позивачки на роботі у період з 06 жовтня по 17 жовтня 2022 року з поважних причин.

Обставини відсутності на роботі позивачки без поважних причин у цей період підтверджена належними та достатніми доказами наданими позивачем.

При цьому, роботодавець перед виданням наказу про звільнення вжив усіх доступних заходів для перевірки та з`ясування причин відсутності ОСОБА_1 на роботі.

Отже, роботодавець належно виконав вимоги КЗпП України щодо процедури звільнення позивачки за прогул.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка у період з 06 жовтня по 17 жовтня 2022 року була відсутня на роботі та не виконувала свої посадові обов`язки, належних та допустимих доказів поважності причин відсутності, у тому числі наявності непереборних причин не виходу на роботу, суду не надала, тобто скоїла прогул без поважних причин, відтак відповідач мав законні підстави для її звільнення із займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про недоведеність заявлених позивачкою позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що надсилання копії наказу КП «МЛДЦ» № 111 від 19 серпня 2022 року через месенджери Telegram, Viber не є належним повідомленням позивачки про відновлення дії трудового договору та необхідність приступити до роботи є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15 березня 2022 року встановлено, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

З огляду на вищевикладене, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Чинне законодавство України передбачає необхідність персонального повідомлення працівника, але не визначає форму та зміст персонального повідомлення, а також алгоритм доведення його змісту до працівника.

Частиною третьою статті 29 КЗпП України встановлено, що ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для того, щоб електронний документ мав таку ж юридичну силу як і паперовий документ, він має бути складеним з усіма обов`язковими реквізитами та містити електронний підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

До електронних документів відносяться графічні зображення, які можуть зберігатися на портативних пристроях, картках пам`яті чи в будь-якому іншому місці збереження даних (наприклад, у мережі Інтернет). Так, електронним доказом може бути інформація з переписки у чаті, на веб-сайті, електронний лист з поштового сервісу тощо. Для фіксування електронного доказу переважно робиться його електронна копія, яка часто має форму скріншота. Тобто скріншот - не оригінал документу, а лише форма фіксування електронного доказу. Отож, така копія має бути засвідчена електронним цифровим підписом особи, яка її подає. Також можна подавати роздрукований скріншот, як паперову копію електронного доказу - посвідчений підписом і з вказаною датою.

Оскільки законодавець не регламентує порядок персонального доведення інформації до працівника, доцільним є застосування аналогії закону в тотожних правовідносинах, виходячи з реалій воєнного стану в Україні.

У тотожних за змістом відносинах законодавством України передбачено алгоритм доведення до працівників документів та інформації засобами електронного зв`язку. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1042 затверджено «Порядок фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку». Порядок, зокрема визначає процедуру фіксації доведення інформації або документів до відома працівника шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, зокрема, на його адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, які зазначені в його особовій справі. Факт доведення інформації або документів до відома державного службовця фіксується протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця.

Наказом КП «МЛДЦ» № 82/1 від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до наказу «Про організацію ведення документообігу в електронній формі в КП «МЛДЦ»» дозволено альтернативні способи пересилання наказів, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин у спосіб електронної комунікації через сервіси зазначені у пункті 2 указаного наказу, зокрема, месенджери: Viber, WhatsApp, Telegram.

Таким чином, діюче на 19 серпня 2022 року законодавство України не забороняло роботодавцю поряд з традиційним поштовим зв`язком використовувати для персонального повідомлення працівника засоби електронної комунікації щодо відновлення дії його трудового договору та необхідності виходу на роботу.

Факт належності позивачці номеру мобільного телефону на який здійснювалось відправлення копії наказу № 111 від 19 серпня 2022 року через месенджери: Viber, Telegram підтверджується доказами у справі, а саме: поясненнями представника відповідача, свідків, а також зазначенням на позовній заяві номеру телефону, на який і здійснювалось відправлення.

Копію наказу № 111 від 19 серпня 2022 року було надіслано позивачці через месенджери: Viber, Telegram на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , на підтвердження чого надано скриншоти листування.

Отже, роботодавець виконав свій обов`язок щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про відновлення дії трудового договору та необхідність приступити до роботи.

Доводи апеляційної скарги про те, що роздруківка електронного листування не може вважатись доказом є безпідставними з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зроблено висновок, що:

«процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, у тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Отже, у постановах Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі».

Зокрема, у цій справі відповідач надав суду роздруківки листування між КП «МЛДЦ» і ОСОБА_1 .

При цьому, свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 під час розгляду справи підтвердили, що вони особисто здійснювали указане листування зі ОСОБА_1 щодо повідомлення про відновлення дії трудового договору та необхідності виходу на роботу з 01 вересня 2022 року.

Відтак, суд першої інстанції мав правові підстави для оцінки указаних доказів нарівні з іншими доказами у справі.

Доводи апеляційної скарги щодо законності прийняття наказу № 82/1 від 01 квітня 2022 року «Про організацію ведення документообігу в електронній формі в КП «МЛДЦ» та належного ознайомлення з ним позивачки, наведені в обґрунтування підстав позову, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки судом першої інстанції не досліджувались та в силу ст. 367 ЦПК України виходять за межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відповідач пропустив строки накладення дисциплінарного стягнення з огляду на таке.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Дисциплінарний проступок у вигляді прогулу позивачем вчинено у період з 06 жовтня 2022 року по 17 жовтня 2022 року.

Дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано 17 жовтня 2022 року, тобто в межах строку, передбаченого статтею 148 КЗпП України.

Аргументи апеляційної скарги щодо застосування роботодавцем найсуворішого виду дисциплінарного стягнення є безпідставними з огляду на таке.

Частиною другою статті 149 КЗпП України встановлено, що при обранні виду стягнення роботодавець повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Апеляційний суд вважає роботодавець вірно урахував, що прогул скоєний без поважних причин є тяжким дисциплінарним проступком і дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи є адекватним заходом дисциплінарного стягнення.

Відсутність попередніх дисциплінарних стягнень у цьому випадку не може бути визначальним критерієм.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судоми норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення

Колегія суддів здійснює перегляд додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2023 року в частині та межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

04 січня 2023 року між КП «МЛДЦ» та адвокатом ОСОБА_8 укладено договір про надання правової допомоги.

На підтвердження виконання умов договору представником відповідача надано суду копію акта здачі-приймання наданих послуг від 29 травня 2023 року, згідно з яким загальна вартість витрат на правничу допомогу складає 25 000 грн.

Крім цього, представник відповідача надала рахунок-фактуру № 1 від 01 червня 2023 року на суму 25 000 грн та довідку про рух коштів по рахунку ФОП ОСОБА_8 , за якими КП «МЛДЦ» сплатило адвокату 25 000 грн витрат за правничу допомогу.

Отже судові витрати відповідача складають 25 000 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції урахував співмірність та обсяг наданих адвокатом послуг, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, взяв до уваги клопотання про зменшення судових витрат, подане позивачем, та дійшов висновку про стягнення з позивачки на користь відповідача 18 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційний суд даючи оцінку доводам апеляційної скарги виходить з такого.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Згідно статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що:

«склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що:

«при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis § 268 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зробила висновок про те, що:

«витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). При прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат».

Пунктом 2.3 договору про надання правової допомоги від 04 січня 2023 року встановлено, що клієнт зобов`язався здійснити оплату праці адвоката в розмірі та на умовах передбачених окремою домовленістю сторін, згідно акта здачі-приймання наданих послуг та виставленого рахунку.

Згідно акта здачі-приймання наданих послуг від 29 травня 2023 року виконуючи обов`язки передбачені договором про надання послуг, адвокат надав, а клієнт прийняв такі послуги: консультації клієнта щодо предмету спору 2 000 грн; ознайомлення з матеріалами судової справи 1000 грн; дослідження обставин справи, документів та доказів 1000 грн; підготовка та написання відзиву на позовну заяву 10 000 грн; подання додаткових доказів 1000 грн; участь у 4 судових засіданнях 10 000 грн. Вартість наданих послуг по договору складає 25 000 грн.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та обставини справи, ураховуючи складність справи, її розгляд у спрощеному позовному провадженні, а також те, що надані адвокатом послуги охоплюються загальною діяльністю адвоката, як представника у справі, апеляційний суд вважає, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів дійшла висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн є неспівмірною з огляду на розумну необхідність для цієї справи, оскільки вартість наданих послуг, зокрема, таких як: написання відзиву на позовну заяву 10 000 грн та участь у 4 судових засіданнях 10 000 грн, не відповідають складності цієї справи, критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумного розміру цих витрат.

Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

Ураховуючи викладене, беручи до уваги фінансовий стан позивачки, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнутих витрат на професійну правничу допомогу шляхом їх зменшення з 18 000 грн до 15 000 грн, що буде відповідати співмірності з фактично наданими послугами адвоката.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а позивачка звільнена від сплати судового збору то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2023 року залишити без задоволення.

Рішення Вінницької міського суду Вінницької області від 29 травня 2023 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2023 року задовольнити.

Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2023 року змінити, зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Міський лікувально-діагностичний центр» судових витрат на професійну правничу допомогу з 18 000 грн до 15 000 грн.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ

судді: Людмила ГОЛОТА

Віктор РИБЧИНСЬКИЙ