Ухвала

від 09.08.2023 по справі 918/1165/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 918/1165/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Поліської митниці Держмитслужби

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 (колегія суддів у складі: Коломис В.В. - головуючий, Саврій В.А., Миханюк М.В.)

та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 (суддя Романюк Р.В.)

у справі № 918/1165/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САНАГРО Україна"

до Поліської митниці Держмитслужби

про стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

Поліська митниця Держмитслужби 19.07.2023 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 у справі № 918/1165/21 разом із клопотанням про зупинення дії рішення суду першої інстанції, клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження та клопотанням про відстрочення сплати судового збору.

До Верховного Суду 08.08.2023 надійшло від Товариства з обмеженою відповідальністю "САНАГРО Україна" заперечення проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Поліської митниці Держмитслужби на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 у справі № 918/1165/21. Заперечення обгрунтовано тим, що подана касаційна скарга не відповідає вимогам ГПК України, строк на касаціне оскарження не може бути поновлений, виходячи з вимог частини 4 статті 293 ГПК України, скаржником не сплачений судовий збір за відсутності підстав для відстрочення сплати судового збору

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху з огляду на таке.

Відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частини 4 статті 293 цього Кодексу.

При цьому за вимогами частини 4 пункту 1 статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.

Положеннями статей 13, 74 ГПК України також передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В кожному випадку Суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування заяви (клопотання) про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Водночас згідно з частиною 3 статті 292 ГПК України касаційна скарга залишається без руху, зокрема, у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Касаційна скарга Поліської митниці Держмитслужби подана 19.07.2023 із порушенням встановленого строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, оскільки повний текст оскаржуваної постанови від 17.11.2022 виготовлено та підписано 22.11.2022, а тому двадцятиденний строк для подання касаційної скарги сплив 12.12.2022.

У клопотанні про поновлення строку Поліська митниця Держмитслужби просить поновити пропущений строк на касаційне оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022, посилаючись на те, що вперше касаційна скарга була подана скаржником ще 09.12.2022 (тобто, у строки встановлені статею 288 ГПК України), проте повернуто Поліській митниці Держмитслужби ухвалою Верховного Суду від 16.01.2023 у зв`язку з не усуненням недоліків касаційної скарги, а саме, несплатою судового збору за подання касаційної скарги. 11.07.2023 Поліська митниця Держмитслужби отримала лист Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненської області щодо стягнення з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНАГРО Україна" збитків в сумі 3403187,88 грн, також було повідомлено скаржника про необхідність надання протягом 15 днів Головному управлінню Державної казначейської служби України у Рівненської області документи, що можуть бути підставою для зупинення безпідставного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача. Проте, у період з 16.01.2023 по 18.07.2023 на рахунках митниці відсутні кошти на сплату судового збору. Отже, скаржник, з метою недопущення стягнення з державного бюджету України коштів у розмірі 3403187,88 грн повторно подав касаційну скаргу і просить поновити строк на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 17.11.2022.

Тобто, скаржником після повернення Верховим Судом вперше поданої касаційної скарги 16.01.2023, повторно подана касаційна скарга до Верховного Суду лише через півроку, 19.07.2023, без обґрунтування причин пропуску такого строку під час подання повторної касаційної скарги.

Частиною першою статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Нормами процесуального закону чітко визначено строки вчинення процесуальних дій, порядок обчислення, початок відліку та їх закінчення. Процесуальні строки є обов`язковими як для суду, так і учасників судового процесу, оскільки визначають, зокрема, час протягом якого має бути вчинено процесуальну дію.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України.

Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №910/22695/13).

Відповідно до статей 118, 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства (аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №910/15481/17).

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у клопотанні Поліської митниці Держмитслужби про поновлення строку на касаційне оскарження не наведено достатнього обґрунтування поважності причин пропуску такого строку, а також не зазначено об`єктивних та непереборних обставин, що стали причиною його пропуску, у зв`язку з чим колегія суддів визнає наведені підстави неповажними.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 ГПК України до скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Згідно з частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 встановлений у розмірі 2270,00 грн.

Відповідно до підпунктів 1, 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру до господарського суду становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Отже, скаржник повинен був надати суду докази сплати судового збору за подання касаційної скарги на судові рішення першої та апеляційної інстанції до Верховного Суду у розмірі 102095,64 грн (1.5% від 3403187,88 = 51047,82 )х 200%).

Однак Поліська митниця Держмитслужби до касаційної скарги не додала докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі. Натомість, до касаційної скарги додано клопотання про відстрочення сплати судового збору, в якій Поліська митниця Держмитслужби посилається на те, що видатки митниці фінансуються з Державного бюджету України, проте службовою запискою від 18.07.2023 № 7.13-22-12/312 відділом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку повідомлено юридичний підрозділ митниці про неможливість здійснення сплати судового збору, у зв`язку з відсутністю асигнувань.

Розглянувши подане клопотання про відстрочення сплати судового збору, Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Так, з аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово "або", не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Слід зазначити, що встановлений у статті 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).

Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Отже Поліська митниця Держмитслужби не відноситься до переліку осіб, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір" та зазначені ним у заяві підстави не передбачені вказаною нормою.

Верховний Суд зауважує, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади. Отже, самі лише обставини, пов`язані з труднощами фінансування, відсутністю асигнувань та запровадженням на всій території України воєнного стану за Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 не можуть вважатися підставою для відстрочення сплати судового збору, а тому клопотання Поліської митниці Держмитслужби не підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до положень частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з вимогами пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Зокрема, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

При цьому заявник касаційної скарги повинен враховувати, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України скасування судових рішень через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктів 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Отже, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати про неправильне застосування конкретних норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування, яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень, а також зазначити виключний (виключні) випадок (випадки), передбачений (передбачені) пунктів 1 - 4 частині 2 статті 287 ГПК України щодо підстави (підстав), на якій (яких) подано касаційну скаргу.

Поліська митниця Держмитслужби, звертаючись з касаційною скаргою як підставу для касаційного оскарження посилається на пункти 3 та 4 частини 2 статті 287 ГПК України. Так, скаржник зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах. Також, скаржник зазначає, що суди прийняли судові рішення про права, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі - Державної казначейської служби України.

Разом з тим, скаржник не дотримався вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, оскільки при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України не зазначив норму права (абзац, пункт, частину статті, статтю), щодо якою відсутній висновок Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Поліської митниці Держмитслужби на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 у справі № 918/1165/21 підлягає залишенню без руху на підставі частини 2 та 3 статті 292 ГПК України із наданням скаржнику строку для усунення зазначених недоліків шляхом наведення підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та подання суду належних доказів поважності причини пропуску строку на касаційне оскарження. Також, скаржнику належить зазначити підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України підстави (підстав) у спосіб, передбачений пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України та надати Суду докази сплати судового збору у розмірі 102095,64 грн.

Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 292 ГПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

Суд звертає увагу скаржника на те, що заяву про усунення недоліків касаційної скарги слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги іншим учасникам справи.

Клопотання Поліської митниці Держмитслужби про зупинення дії постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 Судом не розглядається, оскільки касаційна скарга залишена без руху.

Керуючись статтями 119, 174, 234, 235, 287, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відхилити клопотання Поліської митниці Держмитслужби про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 у справі № 918/1165/21.

2. Касаційну скаргу Поліської митниці Держмитслужби на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 у справі № 918/1165/21 залишити без руху.

3. Встановити Поліській митниці Держмитслужби строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

4. Наслідки невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали встановлені статтею 292 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков