Рішення

від 10.08.2023 по справі 640/5047/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2023 року м.Київ№ 640/5047/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Апарату Верховної Ради України та просить суд:

зобов"язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористанні 489 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи:

з 04.05.1999 по 01.06.2000 на посаді помічника - консультанта народного депутата України Безсмертного Р.В.,

з 01.08.2002 по 25.05.2006 та з 26.05.2006 по 23.11.2007 на посаді помічника - консультанта народного депутата України Кальніченка І.В.,

з 26.11.2007 по 13.12.2012 та з 13.012.2012 по 27.11.2014 на посаді помічника - консультанта народного депутат України Глазунова С.М.,

з 01.112.2014 по 31.03.2015 та з 01.04.2015 по 29.06.2016 та з 30.06.2016 по 29.08.2019 на посаді помічника - консультанта народного депутата України Гальченка А.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду у місті Києві від 01.03.2021 справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду.

Відповідно до абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.

Відтак, розгляд зазначеної справи підпадає під територіальну юрисдикцію Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата йому не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку. При цьому, посилання на відсутність бюджетних призначень на оплату праці, на думку позивача, не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Відповідачем відзив на позовну заяву направлявся до прийняття даної справи Київським окружним адміністративним судом, а саме 14.04.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва, за змістом якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. Звернув увагу, що правовий статус, умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічників-консультанта народного депутата України визначені ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата" та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 за № 379/95-ВР, які є спеціальними законодавчими актами для цієї категорії публічних службовців.

Зазначає, що умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, тобто, безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, який самостійно визначає їх кількість, посадові обов`язки, напрямки діяльності, особисто встановлює заробітну плату помічникам-консультантам, підписує табель обліку робочого часу своїх помічників-консультантів, розподіляє між ними фіксований фонд заробітної плати, премії та інше.

Наголошує на тому, що трудові відносини, які виникають між народним депутатом України та помічниками-консультантами жодним чином не залежать від відповідача, а здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями. Відповідно Апарат Верховної Ради України не має право брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідач не є тим суб`єктом владних повноважень, який би міг виконати не властиві йому повноваження у відносинах із позивачем щодо отримання ним бюджетних коштів у вигляді компенсації за невикористану відпустку при звільненні з вищезазначеної посади. Чинним законодавством України не передбачено жодного іншого джерела для здійснення будь-яких виплат помічникам-консультантам, окрім фіксованого фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої останній просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Наголосив на тому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути правовою підставою для невиконання вимог закону, видатки з виплати грошової компенсації відповідач має нести у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Апараті Верховної Ради України, а саме у період:

з 04.05.1999 по 01.06.2000 займала посаду помічника-консультанта народного депутата України Безсмертного Р.П. з поширенняи а Закону України «Про державну службу» (за вказаний періоди роботи не використано 32,5 календарних дні щорічної основної відпустки;

з 01.08.2002 по 25.05.2006 займала посаду помічника-консультанта народного депутата України Кальніченка 1.В. з поширенням ді Закону України «Про державну службу» (за вказаний період роботи не використано 24,5 календарних днів щорічної основної відпустки);

з 26.05.2006 по 23.11.2007 займала посаду помічника-консультанта народного депутата України Кальніченка 1.В. з поширенням дії Закону України «Про державну службу» (за вказаний період роботи не використано 45 календарних дні щорічної основної відпустки та 12 календарних днів додаткової відпустки відповідно до ст. 35 Закону У країни "Про державну службу");

з 26.11.2007 по 13.12.2012 займала посаду помічника народного депутата України ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України "Про державну службу" (а вказаний період роботи не використано 151,5 календарний день щорічної основної відпустки та 75 календарних дні додаткової відпустки відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну службу");

з 13.12.2012 по 27.11.2014 займала посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України "Про державну службу" (за вказаний період роботи не використано 29 календарних днів щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки, відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну службу");

з 01.12.2014 по 31.03.2015 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Гальченка А.В. без поширення Закону України "Про державну службу"), з 01.04.2015 по 29.06.2016 з поширенням дії Закону України "Про державну службу, з 30.06.2016 по 29.08.2019 патронатна служба (за вказаний період роботи не використано 121,5 календарний день щорічної основної та 15 календарних днів додаткової відпустки відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну службу");

з 25.11.2019 по 15.05.2020 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 патронатна служба (за вказаний період не використано 14 календарних днів щорічної основної відпустки.

Розпорядженням Аапарату Верховної Ради України від 13.05.2020 № 816-к ОСОБА_1 за подання народного депутата ОСОБА_4 та її особистої заяви було звільнено з посади помічника консультанта народного депутата України, а також виплачено компенсацію за 14 календарних дін невикористаної щорічної основної відпустки в межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_4 для оплати праці помічників консультантів відповідно до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України».

Таким чином, за вищенаведені періоди роботи в Апараті Верховної Ради України позивачу не виплачено компенсацію за 489 днів щорічної основної та додаткової відпустки, що також підтверджується довідкою Апарату Верховної Ради України від 17.11.2020 № 20-26/1542.

У грудні 2020 року позивач звернулась до відповідача з заявою, у якій просив виплатити компенсацію за невикористану відпустку.

Листом від 16.01.2021 № 15/26-2021/10102 відповідач повідомив ОСОБА_1 про неможливість здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку. Зазначив, що Апарат Верховної Ради України здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати помічникам-консультантам здійснюється тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. На момент звільнення (станом на 01.06.2000, 23.11.2007, 13.12.2012, 27.11.2014 та 29.08.2019) економія фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 була відсутня.

Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 34 Закону України від 17.11.1992 № 2790-XII "Про статус народного депутата" (далі - Закон № 2790) народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Згідно з ч. 3 вказаної статті Закону № 2790 помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Частинами 1 та 7 ст. 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР (далі - Положення) визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону № 2790 народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Законом України "Про статус народного депутата України", іншими законами та прийнятим відповідно до них цим Положенням.

Помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Згідно зі ст. 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:

1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;

2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;

3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами ст. 4.1 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені ст. 4 Закону України "Про відпустки".

Відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України.

Помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.

Відпустка помічнику-консультанту народного депутата України надається на підставі його письмової заяви, погодженої з народним депутатом України, за розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України, керівника виконавчого комітету (апарату) відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до якого прикріплений помічник-консультант народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.

Указаними нормами положення гарантовано надання помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надання щорічної основної оплачуваної відпустки. Також вказаними нормами закріплено порядок та умови надання щорічної основної оплачуваної відпустки.

Поряд з цим, норми Положення не передбачають надання компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки, що є правовою підставою для застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки".

Так, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) та Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96).

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону № 504/96 право на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 24 Закону № 504/96 у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Аналогічні положення закріплені й у ч. 1, 4 ст. 83 КЗпП.

Статтею 3 Закону № 504/96 передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

З аналізу наведених норм вбачається, що підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення з посади останнього.

При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96 та КЗпП та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 № 769 (далі - Положення № 769), Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами 1 та 2 п. 10 розділу ІІІ Положення № 769 передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Як встановлено вище, позивач був зарахований та звільнений з займаної посади розпорядженнями Керівника Апарату Верховної Ради України.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що позивача прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд приходить до висновку, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України Верховної Ради України.

Відтак, виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України відноситься до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.03.2019 у справі № 757/9144/16-ц.

З огляду на викладене, доводи відповідача в частині того, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність фонду оплати праці та бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, оскільки відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для не нарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" зауважив, що межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути залежною від бюджетних асигнувань та від наявності фонду оплати праці.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Відповідач, відмовляючи позивачеві у виплаті грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки, посилається на те, що на момент звільнення (станом на 01.06.2000, 23.11.2007, 13.12.2012, 27.11.2014 та 29.08.2019) економія фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 була відсутня.

Суд звертає увагу на те, що нормами Закону № 2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, однак не передбачено права обмежувати у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані 489 днів основної щорічної відпустки, а відтак, з урахуванням належного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 489 днів основної щорічної відпустки.

Вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16.

Суд наголошує, що рішенням від 22.11.2007 у справі Україна-Тюмень проти України у п. 49 Європейський суд з прав людини вказав, що найважливіша вимога статті 1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. У п. 55 зазначеного рішення надано тлумачення пропорційності втручання в право на мирне володіння майном та зазначив, що таке втручання повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних прав особи.

Суд враховує роз`яснення, що викладені у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, з урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження в частині зобов`язання нарахувати та виплати грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки за період роботи з 01.12.2014 по 01.04.2015, оскільки в даний період позивача було прийнято на посаду помічника консультанта народного депутата без поширення дії Закону України «Про державну службу», то суд вважає, що задоволенню воно не підлягає.

На думку суду, матеріали справи підтверджують, що в спірний період між позивачем та відповідачем були наявні трудові правовідносини, які регулювались нормами трудового й спеціального законодавства. Позивач фактично перебувала на службі державного органу, а саме Апарату Верховної Ради України (патронатна служба) та виконувала функції поміника народного депутата України, тому на думку суду дане клопотання є необґрунтованим.

Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов"язати Апарат Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористанні 489 календарних дні щорічної осоновної та додаткової відпустки за період роботи:

з 04.05.1999 по 01.06.2000 на посаді помічника - консультанта народного депутата України Безсмертного Р.В.;

з 01.08.2002 по 25.05.2006 та з 26.05.2006 по 23.11.2007 на посаді помічника - консультанта народного депутата України Кальніченка І.В.;

з 26.11.2007 по 13.12.2012 та з 13.012.2012 по 27.11.2014 на посаді помічника - консультанта народного депутат України Глазунова С.М.;

з 01.112.2014 по 31.03.2015 та з 01.04.2015 по 29.06.2016 та з 30.06.2016 по 29.08.2019 на посаді помічника - консультанта народного депутата України Гальченка А.В.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.